Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Призначення Юрія Єханурова: ціна питання

Юлія Тищенко, для УП _ Понеділок, 26 вересня 2005, 14:30
Версія для друку Коментарі0

Меморандум - буквально "те, про що слід пам'ятати".

З другої спроби у Верховній Раді було затверджено нового прем'єра України Юрія Єханурова. Результативне голосування відбулося 22 вересня 2005 року, й у підсумку депутатська підтримка дорівнювала 289 голосам.

"Другий млинець" не вийшов грудкою на відміну від першого, "спеченого" 20 вересня, коли Єханурову забракло трьох депутатських голосів, аби позбутися додатку "в. о." біля назви своєї нової посади. Тоді на підтримку запропонованої президентом кандидатури, яку було внесено до ВР 13 вересня, не було віддано жодного голосу з фракцій комуністів і Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). З-поміж членів фракції БЮТ один Головатий підтримав кандидатуру, що її запропонував президент.

Ющенко аргументував свій вибір переконаністю в тім, що уряд Юрія Єханурова зможе стабілізувати ситуацію в країні до парламентських виборів. Сам Єхануров, виступаючи перед парламентом і принагідно критикуючи діяльність уряду Тимошенко та висловлюючи впевненість у наявності "цинічного плану руйнування влади", за цього пообіцяв, що новий уряд буде займатися не прес-конференціями, а виключно кропіткою роботою: "Уряд працюватиме компетентно і прозоро, дії будуть логічними і прогнозованими".

Він також пообіцяв розібратися з "реприватизацією" і, згадуючи про недооцінені під час приватизації об'єкти, зазначив, що "за них держава одержить справжню ціну, а випадки незаконної приватизації будуть доводитися через суди"...

У січні під час прем'єріади Тимошенко один з активістів СДПУ(О) Ігор Шурма, говорячи про кандидатури на посаду прем'єра, вказував, що "кандидатура Єханурова у нашому середовищі взагалі не розглядалася". "Можливо, він високоякісний фахівець, порядна, але абсолютно позбавлена владних амбіцій людина. Він сам себе на цій посаді не бачить..." ("День", 18 січня 2005 р.).

Проте, як відомо, в політиці, а надто українській, немає нічого неможливого. Фактично жоден політик не говорив про Єханурова чогось негативного, й усі констатували його порядність та ідеальну відповідність цій посаді як "технічного прем'єра", прем'єра без амбіцій.

Сходження

Єхануров пройшов доволі примітний шлях у коридорах української влади. У 1993-1994 роках він обіймав посаду заступника міністра економіки України, у 1994 році - в. о. голови Фонду державного майна, у 1994-1997 роках - голови ФДМ, у 1997 році - міністра економіки, в 1997-1998 роках - голови Держкомітету з питань розвитку підприємництва.

У 1998-2000 роках його було обрано депутатом Верховної Ради третього скликання від округу № 64 Житомирської області. У ті часи він був членом тодішньої партії влади НДП.

Черговий його урядовий злет відбувся за часів прем'єрства Ющенка - під час його призначення першим віце-прем'єром. За його словами, звістка про призначення саме на цей пост була для нього несподіваною (до речі, як і нині - про призначення прем'єром).

Коментуючи призначення Юрія Івановича, ЗМІ тоді писали: "Юрій Єхануров на верхівці нового Кабміну став своєрідним "геном спадковості" від Валерія Пустовойтенка. Справа в тому, що Єхануров мав "корочку" представника попереднього уряду в парламенті" ("Україна молода", 5 січня 2000 р.).

Сам Єхануров, характеризуючи кредо нового уряду Ющенка, стверджував: "...прийшов уряд нової формації, з іншими підходами, й ми хочемо тих змін в Україні, які б дали можливість надалі розраховувати на ефективну економіку". Новими підходами йому вбачалися "передусім приватна власність" та "відповідальність підприємця, якому держава дала можливість працювати".

В одному зі своїх тодішніх інтерв'ю він також говорив про те, що потрібно "не переставляти стільці, а навчити людей працювати по-новому" ("Україна і світ сьогодні", 15 січня 2000 р.).

Отже, радикалізмом в управлінні Юрій Іванович не вирізнявся, й у брутальних та епатажних політичних іграх помічений не був. Уже цього року, працюючи головою Дніпропетровської облдержадміністрації, він, відповідаючи на запитання про те, за якими принципами підбираються кадри, політкоректно зазначав, що "у першу чергу це питання професіоналізму, оскільки прості люди говоритимуть про роботу президента, уряду і про мою за результатами - як наповнюється бюджет, чи своєчасно виплачують заробітну плату тощо. Є конкретні показники, які треба видавати на-гора" ("Україна молода", 13 травня 2005 р.).

Можна пригадати також і його достатньо політкоректне ставлення до внутрішньопартійних політичних криз, наприклад у НДП 2000 року, з приводу чого він говорив, що "кризові явища треба розглядати як нормальний процес в організмі, що розвивається, і для партії - це теж нормальний процес. Але з цих явищ необхідно робити належні висновки" ("Демократична Україна", 18 січня 2000 р.).

До речі, можна згадати і очевидну нелюбов Юрія Івановича до урядового піару. Наприклад, у часи урядування Ющенка він запевняв, що, як і раніше, "засідання Кабінету Міністрів будуть закритими для того, щоб забезпечити повну можливість членам уряду висловлювати свої думки, не озираючись на пресу, на всіх інших" ("Молодь України", 1 червня 2000 р.).

Після відставки уряду Ющенка Єхануров обійняв посаду першого заступника голови - керівника головного управління організаційної і кадрової роботи і взаємодії з регіонами адміністрації президента. Працював він і на виборчу кампанію "Нашої України", зокрема в 2001-2002 роках був заступником керівника центрального штабу блоку Ющенка "Наша Україна" на парламентських виборах.

Його було обрано за списком "НУ", де він посідав 26-ту сходинку, до українського парламенту. Під час президентських виборів він теж працював у штабі Ющенка. З квітня цього року Єхануров очолював Дніпропетровську обласну державну адміністрацію. Його було обрано членом президії ради партії "Народний союз "Наша Україна", головою центрального виконавчого комітету НСНУ.

До речі, з огляду на це можна припустити, що за успішної урядової роботи дискусії про першу п'ятірку НСНУ будуть хоч і гарячими, але прогнозованими, і саме Єхануров може стати черговим незаплямованим лицем цього політичного утворення.

Отже, наразі "технічного прем'єра", котрий декларує, що в уряді "щонайменше буде одна третина людей, які не мають відношення до політики" і "які здатні прагматично вирішити проблеми, що стоять перед Україною", можна вважати "людиною Віктора Ющенка".

Повторюючи метафору другого українського президента, Юрій Іванович нині цілком легітимно впрягається до урядового плуга...

Яку ціну в плані кадрових призначень мусив заплатити за вирішення цього питання та за збереження "влади" і "стабільності" Ющенко, ми дізнаємося вже цього тижня. Адже склад свого уряду Єхануров має оголосити до середи.

Проте очевидним є те, що позитивне парламентське голосування обійшлося чи може обійтися доволі недешево президентові, який якраз перед другим голосуванням за Юрія Івановича підписав спільний меморандум із ПРУ. Хоча лідери цього політичного утворення й вказують, що їхні представники не будуть входити до складу уряду.

Меморандум: pro і contra

Між 20 і 22 вересня на верхівці українського політикуму відбулася низка знакових подій, які радикально змінили політичні акценти та й конфігурацію української влади не так у сенсі політики, як у сенсі політорієнтацій та, можливо, й цінностей.

У даному разі зримими основними фігурантами справи виступили президент Ющенко і лідер Партії регіонів Янукович. Йдеться про підписання головою ПРУ і Ющенком документа під велемовною назвою "Меморандум порозуміння між владою та опозицією".

Сам Янукович, коментуючи факт підписання спільного документа запеклими супротивниками, розповів, що "перед цим голосуванням (за Єханурова) відбулася дуже важлива зустріч і дуже важливі домовленості".

У своєму коментарі з цього приводу, розміщеному на сайті ПРУ, він, назвавши меморандум "нашим", витлумачив його як "конкретний крок на шляху реалізації політичної реформи". Янукович наголосив, що підписати документ його примусило почуття патріотизму та відчуття потреби в започаткуванні конструктивного діалогу між опозицією і владою, оскільки "змістом цього діалогу є спільне вироблення стратегії подолання кризи і виведення України на шлях розбудови благополучного суспільства, на шлях громадянського примирення і консолідації державницьких політичних сил".

На думку Віктора Федоровича, меморандум став іще одним "свідченням того, що лідери і влади, і опозиції здатні ставити інтереси держави та народу над власними амбіціями, над нашими давніми образами та взаємними претензіями. Цей документ фактично заклав принципи і засади роботи постійно діючого "круглого столу" влади й опозиції". Не більше, але й не менше.

Ющенкові вдалося домовитися, він став прагматиком. Наслідуючи лінію поведінки, що була притаманна його попередникам на найвищій державній посаді.

Опускаючи яскраву провладну риторику, якою став відтепер вирізнятися як мінімум сайт ПРУ, де публікуються радісні заяви регіональних лідерів на підтримку заходу, варто звернути увагу на текст цього знакового документа.

Як відомо, подібного роду меморандуми, комюніке, хартії не мають під собою якоїсь юридичної сили. Насамперед це політичні документи, які закріплюють домовленості та розставляють пріоритети.

Отже, в даному меморандумі, слідуючи за логікою його тексту, йдеться про необхідність:

1) впровадження політичної реформи;

2) недопущення політичних репресій проти опозиції;

3) внесення до розгляду в парламенті проекту закону України "Про амністію" з визначенням у ньому ст. 157 та ст. 158 Кримінального кодексу України;

4) невідкладного введення в дію закону про внесення змін до закону України "Про статус депутатів місцевих рад", яким передбачається законодавче врегулювання порядку притягнення депутатів місцевих рад до юридичної відповідальності;

5) прискорення прийняття закону України "Про статус та права опозиції" (із закріпленням за опозицією керівництва низкою парламентських комітетів: з питань свободи слова та інформації, з питань бюджету, з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, та спеціальною контрольною комісією Верховної Ради України з питань приватизації);

6) прискорення прийняття законів України "Про Кабінет міністрів України", "Про президента України";

7) прозоре формування уряду на принципах професіоналізму та відокремлення влади від бізнесу;

8) законодавче врегулювання гарантій прав власності;

9) недопущення фактів чинення тиску на судові органи;

10) невтручання органів влади та посадових осіб у хід підготовки і проведення виборів народних депутатів України, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 26 березня 2006 року, незастосування адмінресурсу.

Якщо подивитися на текст положень, під якими поставили свої підписи президент, тоді ще в. о. прем'єр-міністра Юрій Єхануров та лідер ПРУ Янукович, то можна дійти низки самоочевидних висновків.

Перше. Новітня влада опосередковано визнала "факти політичних репресій", що відбуваються в Україні. Хоча тут можливо застосовувати й інші коментарі, адже - "недопущення" може означати, не більше й не менше, як нездійсненність.

Друге. Нова влада взяла на себе політичні зобов'язання щодо амністування тих, хто фальсифікував результати президентських виборів 2004 року, вона опосередковано визнала факти тиску на судову гілку влади зі свого боку, - принаймні так можна інтерпретувати пункти меморандуму, що й будуть робити опоненти президента.

Третє. Пункти угоди також можна тлумачити, як визнання нової влади у планах використання адміністративного ресурсу на парламентських виборах 2006 року.

Четверте. Положення про політичну реформу теж викликає певне здивування, адже ніщо, крім рішення Конституційного суду про її невідповідність Основному Закону, якщо таке з'явиться, не може зупинити її здійснення, але якщо подібні зобов'язання владою взяті, то чи не суперечить це положення тому, що тиск на судову гілку влади чинитися не буде?

П'яте. Іншим самоочевидним висновком цієї непростої ситуації може бути й те, що від 22 вересня в Україні з'явилася "призначена опозиція" в особі Партії регіонів України. Адже фактично новою владою була визнана в ролі опозиції тільки одна політична сила, яка поставила свій підпис під згаданим документом, оскільки ні СДПУ(о), ні КПУ не фігурують серед підписантів.

Де-факто скидається на те, що інших опозиційних сил в українській політичній реальності начебто й не існує. Також, м'яко кажучи, дивує й обіцянка щодо "амністії", адже рішення про те, чи мав місце злочин, чи ні, ухвалюють не Кабмін, не президент і не опозиція, але судові органи.

Серед іншого, цей політичний документ може мати й вельми неприємні політичні наслідки, а відтак президентські вибори 2004 року в контексті фальсифікацій не йтимуть ні в яке порівняння з "новими можливостями", що їх відкриває вселенське "всепрощення" напередодні парламентських виборів 2006 року.

Наважуючись на такий крок, президент мабуть, керувався міркуваннями щодо його тактичної та стратегічної доцільності. Тактика полягала в тому, щоб Єханурова таки затвердили. Адже існував ризик, що його не затвердять вдруге - а це вже означатиме подальшу дестабілізацію, вакуум влади. Якщо подивитися на розкладку голосів, відданих "за" нового прем'єра, не слід применшувати значення 50 обранців фракції Янукович. Адже без них результативне голосування все ж таки було на межі фолу.

Тим більше, що, якщо вірити Ющенку, існував та реалізовувався план руйнації влади, а до того ж, за словами глави його секретаріату Рибачука, була отримана оперативна інформація про те, що народним обранцям пропонували гроші, аби вони не голосували за "технічного прем'єра".

Мабуть, одними з рушіїв такого кроку для "народного президента" виявились і прагнення взяти гору над своїми колишніми соратниками з БЮТ, і бажання перетворити суперників на тимчасових союзників, що стало особливо актуальним з огляду на вакуум персоналій, що утворився навколо Ющенка після урядової кризи 9 вересня.

Можна пригадати, що Тимошенко ще за тиждень до цих подій доволі переконливо-піарно демонструвала на телеканалі "Інтер" складені разом помаранчеву і блакитну стрічки і, декларуючи потребу в загальнонаціональному єднанні, стверджувала, що це прапор єдиної України. Ця метафора була реалізована Ющенком надто буквально і результативно. Він підписав подібну угоду першим.

До речі, домовившись із ПРУ та господарями "донецької тайги" в особі Рината Ахметова, Ющенко, даючи Тимошенко зайві козирі, дозволяє висловлювати звинувачення на свою адресу в зраді ідеалів Майдану. Ланцюгова реакція триватиме і далі.

З іншого боку, цей крок можна тлумачити й так, що, президент 48-мільйонної держави намагається в такий спосіб "об'єднати" помаранчеву і блакитну Україну. Принаймні, саме такі аргументи широко використовуються. І неминучою прозою життя виглядає той факт, що "національне примирення" відбулося фактично за годину до потрібного для Ющенка голосування.

Вже сьогодні такий крок доволі різко оцінюється по обидві сторони своєрідних барикад. Якщо на Заході лунають жалкування на кшталт: "І навіщо це я стояв на Майдані?", то й на Сході запитують щось подібне - тільки вже іншу сторону. І таких запитань буде лунати чимдалі більше. Тільки чи не забариться влада з відповіддю на них? У цьому разі виборці дадуть свою відповідь 26 березня 2006 року...

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД

powered by lun.ua
ВИБІР РЕДАКЦІЇ
Юрій Вітренко, для УП

План Маршалла для України56

Що таке сучасні підходи для підготовки Плану Маршаллу для України? Як і в оригінальному Плані Маршалла, маємо орієнтуватися на майбутнє, а не просто на відбудову/ліквідацію наслідків війни та компенсацію збитків.

Ірина Андрейців, Христина Головко, для УП.Життя

Хмари без бомб: про що мріють діти з Донбасу у Львові

Реклама:

АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter