Феномен режиму Ющенка – 2. Суцільний фальстарт
"І узяв він укотре свій камінь. І покотив його з натугою на гору. І рукоплескали йому з долини "любі друзі", що збирали динарії з охочих подивитись на цей потішний труд."
"Істинне сказання про Сізіфа", віднайдене нещодавно на о. Родос
Є на світі кілька речей, за котрим необтяжені трудами люди можуть спостерігати до нескінченності. Видовище того, як ллється вода, як горить вогонь і як працює хтось інший, феноменально здатне тішити душу лайдака з числа "маленьких туземців". Особливо видовище останнє.
Саме це спадає на думку, коли спостерігаєш за "глибокомудрими" розпасовками, що супроводжують начебто спробу начебто досягти домовленостей начебто про помаранчеву коаліцію у новій Верховній Раді.
Здавалося б – ну скільки можна раз за разом персонажам з табору НУ висувати додаткові умови, висловлювати образи на "спробу ультиматуму" або імітувати щире здивування "неприйнятними додатковими умовами" Соцпартії та БЮТ?
Наприклад – таким нечуваним нахабством, як розподіл владних крісел за результати виборів?
Скільки можна обом сторонам давати фальстарт – оголошувати, що вже все вирішено – на умовах того, хто говорить?
Відверто кажучи, навіть не зрозуміло на кого це розраховано, оскільки подібний багаж переговорних схем та методик застарів ще років десять тому, коли його потенціал повністю було вичерпано "пацанами" на відповідних "стрілках".
Постає питання – чи то це ті самі "пацани", що вибилися в політики і не мали часу підвищити свою кваліфікацію, чи ж консультанти цих політиків підсунули розробки не першої свіжості своїм патронам, а ті не мали часу та розумових потуг, щоб це помітити?
Проте це – вже, як кажуть їхні колеги, особисті проблеми мудреців з обойми НУ. Цікавіше інше – до чого це призвело і ще може призвести.
Для цього повернемося до першоджерел – досвіду колег і попередників майстрів ведення переговорів з боку НУ – бригадних "пацанів" середини 90-х минулого століття. Щоб надалі не було образ і звинувачень, відразу уточню – "колег і попередників" в сенсі методико-технологічному, і в жодному разі не в якомусь іншому, про що хтось, хибно витлумачивши це визначення, міг подумати.
Посилання на їхній досвід є вповні правомірним, оскільки саме цим матеріалом користаються фахівці з психології при дослідженні феномену ведення такого типу, з дозволу сказати, "переговорів", котрі в народі ще звуться "розводами, разводіловом".
За визначенням, подібні переговори ("розводи") ведуться лише з однією метою – за допомогою психологічного тиску примусити іншу сторону ("лоха") прийняти заздалегідь програшну для нього вимогу. Себто ведуться під те, що на відповідному жаргоні зветься "кидок".
А усі специфічні переговорні ходи – хибні звинувачення, несподівані розуміння і "нерозуміння", що є своєрідними переговорними фальстартами, переведення уваги переговірників в бік від справи і таке інше – лише для дезорієнтації об’єкта маніпулювання та спостерігачів, для змушування повірити в пропозицію того, хто маніпулює.
Проте подібне відбувається лише у випадку, коли об’єкт маніпулювання дійсно є слабшим. Якщо ж ні – то відбувається те, що аж ніяк не веде до чесних компромісів і, тим більше, до досягнення мети маніпулятора. Сторона, котру кидала-маніпулятор обрав за жертву, сприймає усі переговорні "фальстарти" як агресію (а так воно і є насправді) і готує жорсткі ходи у відповідь.
Себто – досягається ситуація жорсткої конфронтації, відвертої або прихованої. Навіть у згаданих "пацанів" такий результат є небажаним і вважається провалом переговорів-"розводів". Вважається цілком слушно, оскільки ті алеї триметрових гранітних надгробків, котрі заполонили столичне "Лісове" і безліч кладовищ по Україні – результат подібних провалів.
Хто бажає прикладів ближчих до політики – нехай згадають епідемії самовбивств двома смертельними пострілами або десятками ударів тупим ножем для різання паперу, котрі збігались у часі з закінченням подібних "геніальних" переговорних справ.
Звісно, повної подібності результатів в нашому випадку, в переговорних процесах між НУ, БЮТ та СП, бути не мусить. Персонажі, очевидно, залишаться (дай Боже) живі-здорові. Проте з приводу їхнього довголіття в якості політиків і, особливо, їхніх політичних проектів подібного оптимізму бути не може. Вже зараз неозброєним оком видно алергію один на одного з обох сторін.
Будь-які, навіть слушні, пропозиції сприймаються якщо не з підозрою, то "в багнети". Навіть без світил психоаналітики зрозуміло – в такому напруженні прийняти конструктивне спільне рішення – істинне чудо.
На це, цілком можливо, розраховували певні сили в НУ. Саме на таку думку наводять останні повідомлення зі стану "нашоукраїнців", де визріла думка, що з тупика переговорну ситуацію може вивести лише президент. Думка досить слушна, проте новою її назвати важко, оскільки саме такої переговорної конфігурації вимагала Юлія Тимошенко з самого початку "нерозуміння" у стані НУ.
Проте якщо хтось із "нашоукраїнців" запевняв Віктора Ющенка, що він таким чином зміцнить де-факто свій політичний статус арбітра нації – з’явиться у критичний момент "у білому фраці" і наведе лад – це груба помилка. Бризки усього того, що розплескалося під час переговорних колізій, вже міцно в’їлися в тканину миротворчого фраку. Ефект може видатися прямо протилежним.
Ще цікаве питання – а чи замислювалися творці переговорного "мутива" над питанням, про котре має дбати кожен сповна віку та розуму учасник переговорів? А саме – що буде, коли здійсниться найнеприємніший варіант розвитку подій? У нашому випадку для всіх помаранчевих (а можливо – і не тільки) сил – це нездатність ВР до формування уряду, розпуск парламенту і нові вибори.
Адже навіть "нашоукраїнським" аналітичним штабам очевидно – наступного разу цілком можна повторити подвиг блоку першого президента Кравчука і залишитися поза ВР. Хіба що підключиться адмінресурс і підрахують "як треба".
Але то буде вже інша пісня – не про демократа Віктора Андрійовича Ющенка, а про вірного прийомного сина і продовжувача справи Леоніда Даниловича. Чи саме цього комусь із НУ і потрібно?
Якщо ж припустити можливість іншого сценарію, котрий включає можливість блокування "нашоукраїнців" та "регіоналів" і, відповідно, забезпечує більшість у ВР та формування уряду, то тут для НУ та Ющенка перспективи ще сумніші.
Не вийде у підсумку того політичного кольору американського грошового знаку, на який натякав Ринат Ахметов. Результуючий колір буде голубим. І Ющенко вже буде не президентом "помаранчевих", і не президентом усієї нації, а президентом "голубих". Не кажучи вже про той сумний для Ющенка факт, що це для нього політичне самогубство і другого терміну йому не бачити вже ні за яких гарантій "донів".
І справа навіть не в тому, що український виборець буде гидувати голосувати за такого політика. Річ в тому, що "дони" далеко не дурні і ніколи не поставлять на політика, час якого минув.
Отож пройшло півтора року з часу початку політичної епохи президента Ющенка. За цей час ним самим було зроблено безліч фальстартів. Нинішній переговорний процес з політичними соратниками не є винятком.
На жаль, можна впізнати корумповану Україну, країну в котру не хочуть приїздити іноземні інвестори, а вітчизняні бізнесмени ховаються від державного рекету, як ховрашки. Робочі місця для українців, як і раніше, з’являються лише за кордоном – від Польщі до Португалії, і далі – по усій планеті. Півтора року суцільного фальстарту. Може, варто змінити підхід і не дурити себе та інших?
