Дні безвладдя
Виступ Віктора Ющенка на відкритті сесії п'ятого скликання Верховної Ради України був схожий на клич буревісника серед шторму.
Вимагаючи від депутатів якнайшвидше відновити дієздатність Конституційного Суду та сформувати міцну проєвропейську парламентську коаліцію, що має вести Україну до СОТ і НАТО, президент фактично заявив, що очікує на створення "помаранчевої коаліції" і не сприйматиме жодної іншої.
Щоправда, навіть після такої його заяви чвари навколо коаліції не припинилися. Можливо, доведеться чекати не тільки до 7 червня, а й до того, як в Україну приїде новий американський посол Вільям Тейлор та приступить до виконання своїх обов'язків.
Бо ж саме він заявив нещодавно на слуханнях у сенаті США, що адміністрація Джорджа Буша буде підтримувати прагнення України вступити до СОТ і НАТО, а також додав, що очікує створення парламентської коаліції між БЮТ та НСНУ.
Тільки після цього, за дивним збігом обставин, оточення Ющенка перестало просторікувати про перспективи утворення "синьо-помаранчевого" уряду, а сам президент припустив варіант призначення Тимошенко на пост прем'єра.
Але вплив з-за океану занадто слабкий (і це, мабуть, по-своєму теж непогано), щоб помирити колишніх героїв Майдану.
Сучасна Україна, на жаль, наслідує Запорізьку Січ не в кращих традиціях. За півтора роки після помаранчевої революції загальною тенденцією в нашій політиці стало поглиблення анархії у всіх сферах суспільно-політичного життя.
Здавалося б, у "парламентській республіці" має працювати хоча б парламент. Але і Верховна Рада після першого засідання пішла у відпустку на 10 днів. Фракція Партії регіонів голосувала проти цієї ініціативи.
Але що заважало депутатам від цієї партії піднятись і вийти із залу засідань на знак протесту проти порушення ст. 47, п. 5 регламенту: "Рішення Верховної Ради щодо проектів законів, постанов, інших актів Верховної Ради приймаються лише з питань, включених до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради до початку пленарного засідання"?
Якщо Регіонали все ще не наважуються на відкриту конфронтацію, це означає, скоріш за все, що продовжуються переговори між ними та оточенням Ющенка. А відверте перебільшення небезпек, які нібито пов'язані з затягуванням початку сесії, з боку ПР, виглядає елементарним популізмом.
Щоправда, одна серйозна небезпека все ж зависла над новим складом Верховної Ради з початку нової сесії: якщо депутати протягом місяця не сформують новий уряд, президент має право розпустити парламент.
Такий розвиток подій, звичайно, малоймовірний: навряд чи ті, хто викидав сотні мільйонів доларів на виборчу кампанію партій та блоків, що перемогли на виборах, погодяться отак просто втратити свої "інвестиції". Але й компроміс між собою "кукловоди" воліють шукати без театру під куполом Ради, без настирливих телекамер.
Відбувається тотальна тінізація політичного життя: про людське око обранці оперують начебто вагомими аргументами, одні вдають, що дуже обурені, хтось натякає на необхідний для побудови "помаранчевої коаліції" тайм-аут, але насправді всі вони керуються зовсім іншими мотивами, ніж ті, про які дізнається народ.
І метушня навколо "державної мови" у парламенті викликає лише сміх, як клоунада нещирих артистів, присвячена важливому, але на разі не найактуальнішому питанню.
Якби Конституцію порушували лише ті, хто розмовляє з парламентської трибуни російською (що викликало гнівну одповідь Ярослава Кендзьора), Україна таке горе ще могла б пережити.
Тимчасове (так хотілось би вірити) безвладдя досить вигідне для Партії регіонів: відсутність міцної судової гілки влади, безсилля "виконуючого обов'язки" Кабміну та президента з урізаними повноваженнями, затримка в роботі Верховної Ради — все це дозволяє "донецьким" безперешкодно наводити свої порядки на сході та півдні України.
Тому і множаться території з "російською регіональною мовою" та "вільні від НАТО". З іншого боку, розуміючи всю хиткість правової сторони введених на території одіозної "Південно-Східної Української республіки" "понятій", клан Януковича-Ахметова прагне легітимізувати своє панування в українських степах і серед териконів.
Для цього йому необхідно взяти під контроль цілком конкретні посади у всіх ослаблених зараз гілках влади, поки хтось інший не взяв їх під контроль і не став нарешті добиватися виконання букви закону. А такий процес у перспективі є неминучим: надто вже втомився народ від безвладдя та беззаконня.
Про конфігурацію можливого компромісу між "любими друзями" і кланом Ахметова-Януковича можна судити з деяких розрізнених повідомлень у ЗМІ. Скажімо, Ринат Ахметов та Віктор Янукович в численних інтерв'ю готують свого виборця до того, що "партія-переможець" змушена буде піти в опозицію.
Тим часом офіціозна білоруська газета "Советская Беларусь", багатомільйонний рупор режиму Лукашенка, повідомляє в одному з останніх номерів: "Попередні домовленості між Партією регіонів і "Нашою Україною" уже досягнуті".
Крім посади спікера, Партія регіонів одержить посади генерального прокурора, голови Державної податкової адміністрації, ряд інших посад в уряді та в адміністраціях регіонів.
"Нашій Україні" дістанеться посада першого віце-спікера. Партія регіонів України очолить парламентські комітети з палива й енергетики, промислової політики, можливо, і бюджетний комітет".
Схоже, що Регіонали готові віддати будь-які ключові пости "любим друзям" в обмін на Генпрокуратуру та ДПА, тобто відомства, які й повинні проявляти до "еліти Донбасу" найбільший інтерес.
Забезпечивши себе від прокурорських демаршів та зайвого інтересу податківців, "донецькі" зможуть спокійно і комфортно "перебувати в опозиції", не втрачаючи своїх прибутків. Щоб спокійно спати, нехтуючи законами та не сплачуючи податки, вони, ймовірно, підуть навіть на те, щоб поступитися кріслом спікера.
З іншого боку, цікавим явищем є "витік інформації" про кадрові пропозиції НСНУ з кулуарів цієї партії, опублікований в газеті "Україна молода", головним редактором якої є радник президента Михайло Дорошенко.
26 травня в "УМ" було надруковано таблицю посад, згідно з якою спікером парламенту має стати Петро Порошенко. Також у таблиці були "заповнені" відомими людьми з оточення Ющенка деякі міністерські крісла, посади голів багатьох парламентських комітетів та генпрокурора - на останню посаду, за даними газети, претендує лідер ХДС Володимир Стретович.
Нічим іншим, крім "кадрової ставки", така публікація бути не може. НСНУ неначе пропонує: хто погодиться на таку пропозицію, з тими ми і будемо дружити. Для обговорення сенсаційної таблички, можливо, Верховна Рада й узяла тайм-аут у півтора тижні. До речі, прем'єрська посада в ній вакантна.
Ще одним добрим знаком для перспектив "помаранчевої коаліції" стало примирення в Київраді. Голова фракції Блоку Юлії Тимошенко Михайло Бродський заявив про готовність бютівців співпрацювати з міським головою Леонідом Черновецьким, дружні стосунки якого з Віктором Ющенком загальновідомі.
Таким чином, зараз виникли реальні шанси на "помаранчеву коаліцію" в столичній раді. Подальший розвиток подій може бути таким, як у давньому афоризмі: "Хто володіє Римом — той володіє світом".
Тож тимчасові, здавалося б, союзи Партії регіонів та Компартії, з одного боку, і БЮТ та Соцпартії — з іншого, цікаві у своїй стратегічній перспективі, як перша ознака становлення парламентської демократії європейського зразка в Україні.
В чомусь ці два союзи схожі: більшість у них складають "люди діла", управлінці та бізнесмени, а меншість є затятими й непримиренними "ідеологами".
В чомусь вони настільки різні, що приречені на протистояння: "синьо-червоні" представляють інтереси великого капіталу, що прагне безперешкодно розширюватись, нехтуючи кордонами, соціальною незахищеністю людей та жебрацтвом української культури, поглиблюючи соціальну несправедливість і розрив між бідними та багатими.
А от "біло-рожеві" ведуть боротьбу за рівні права і соціальний захист для всіх громадян, проти корупції, за законність і обмеження апетитів великого капіталу.
Ці ситуативні союзи, зміцнюючись, можуть перетворитись на українські аналоги республіканської та демократичної партій в США чи консервативної та лейбористської в Англії.
Інші народи досягли добробуту і внутрішньої злагоди завдяки вмінню узгоджувати інтереси всіх прошарків суспільства, домовлятись між собою. Хотілося б, щоб таке вміння показали й українські парламентарі.
Юрій Шеляженко, для УП
