Свій інтерес дорожчий за все
У сучасній Україні кожного, хто почне детально викладати свої політичні погляди, неодмінно зупинять: "Та кинь, краще скажи, синьо-блакитний ти чи помаранчевий?"
Війна на знищення за чужі інтереси захопила чи не всю країну.
Тим часом, представлені в парламенті сили глибоко ворожі і тим, хто щиро радіє новим статусам російської мови в "селі Дурково", і тим, хто в дурощах доморослих окупантів бачить усюдисущу "руку Москви".
Якщо ви чуєте про "євроатлантичну інтеграцію" або "дружбу з Росією", повірте, вам нагло брешуть.
Просто справа завжди в грошах і ні в чому іншому.
А для "лохів" можна придумувати усе нові й нові порядки денні доти, поки самі "лохи" не навчаться відчувати свій інтерес так, як це давно уже вміють морози, тимошенки, ахметови і порошенки.
Щоб відрізняти свій інтерес від чужого, спробуйте холоднокровно розширити межі нав'язаної моралі, не шкодуючи тих, кого, здавалося б, прийнято шкодувати.
Коли влада говорить, мовляв, багаті поділяться з бідними, будьте упевнені, вас призначать багатим, а бідним стане сіренький держслужбовець, у якого заміський будинок, п'ять квартир і автомобілі "найпрестижніших марок", але дуже маленька зарплата.
Безумовно, свій інтерес індивідуальний, але в пострадянських краях у всіх пристойних людей є загальний ворог.
Це не блакитні, жовтогарячі, червоні, білі і рожеві, як можна подумати, будучи обдуреним спецподачею теленовин.
Істинний ворог - різнобарвне буржуазне чиновництво.
Ті, хто набув нахабності забезпечувати готівкою владу на зорі 90-х років минулого сторіччя і продовжує робити це донині, тероризуючи суспільство брехнею про легітимність їхньої "приватної власності".
У цієї кримінальної публіки є союзник – багатомільйонна армія жебраків, що геть-чисто забули народну мудрість: "Без праці не виловиш і рибку зі ставка".
Чиновники люблять загравати з жебраками – вони довірливі, дурні і мають право голосу, що дозволяє пройдисвітам десятиліттями залишатися при владі та консервувати бідність, заміняючи настільки необхідні країні ліберальні реформи найбільш потворною в цьому світі формою соціалізму.
Якщо говорити про ліберальні реформи, зміст яких – створювати передумови для максимальної, насамперед економічної, незалежності громадянина, то для України гостро актуальними є скасування всіх пільг, уведення податку на власність, захист інтересів трудящих.
Тільки усвідомивши архіважливість цих змін, вдень і вночі працюючи над їхнім втіленням у життя, переможемо монолітний альянс клептократів і безвладної убогості.
Отже, один по одному:
Скасування всіх пільг
Велика радянська енциклопедія називає пільгою, цитую, "надання кому-небудь переваг, часткове звільнення від виконання встановлених правил, обов'язків (наприклад, податкові, пенсійні та інші) або полегшення умов їхнього виконання".
Таким чином, пільги закладають фундамент цілої системи корупційного перерозподілу, у результаті чого наближеними до корита щорічно розкрадаються мільярди.
При цьому орди інфантів, породжених радянською системою, ніяк не можуть зрозуміти, чому за комунальні послуги, медицину і проїзд треба платити ринкову ціну або хоча б просто платити.
І це лише верхівка айсберга. У глибині його – царська пенсія для Білоконя, дача з довічним утриманням для сімейства Фокіна і немислимі щедроти для Кучми від його вчорашніх опонентів, що виявились при перевірці спільниками.
Не менш шкідливими є корпоративні, а часом і галузеві преференції.
Існує думка, що при повному скасуванні пільг найбідніші не виживуть. Це не так. Ті, хто по-справжньому бідує, давно навчилися покладатися лише на свої сили і сили своїх родичів.
У виняткових випадках можна застосувати практику прямої грошової допомоги. А самі пільги, звичайно, давно настав час скасувати.
Уведення податку на власність
В умовах стрімкого зростання цін на землю, нерухомість, а також безпрецедентного попиту на автомобілі, власність повинна стати найголовнішим критерієм багатства людини в очах держави.
Платник податків із щорічним доходом 10 тисяч гривень і власністю з ринковою вартістю 1 мільйон гривень аж ніяк не бідніший за людину зі щорічним доходом 100 тисяч гривень, але без власності.
Українські політики ніяк не хочуть прийняти цей факт, що став аксіомою для всіх розвинутих країн. Навіть серед країн колишнього СРСР Україна ледве не єдина держава, де поки ще немає податку на власність.
Фіскали неодноразово виходили з такою ініціативою, переконливо доводячи, що це єдиний адекватний спосіб наповнити місцеві бюджети і забезпечити умови для реального самоврядування, але щоразу натикалися на запеклий опір з боку депутатів-популістів, що не бажають платити за свої багатоповерхові "хатинки".
Якщо негайно не ввести податок на власність, соціальна напруга, як наслідок тиску класу власників на всіх інших, буде тільки наростати.
Захист інтересів трудящих
Як би старомодно не звучало подібне формулювання, саме захист інтересів трудящих повинен стати одним із пріоритетів державної політики.
До сьогодні жалісливі народні обранці піклувалися про усіх: починаючи від дітей війни, закінчуючи багатодітними матерями. Прийшов час подумати і про тих, хто їх, "дітей" і "матерів" і самих народних обранців, годує.
Головним інструментом захисту інтересів трудящих в усьому світі є законодавчо закріплена мінімальна ставка оплати праці.
Саме в ці дні американська палата представників розглядає законопроект про поетапне збільшення такої ставки з нинішніх $5.15 на годину до $7.25 на годину в 2009 році.
Є всі підстави стверджувати, що українська економіка вже сьогодні потягне $1.5 на годину в гривневому еквіваленті з обов'язковим подальшим ростом цієї цифри.
Багато хто заперечить, мовляв, це обернеться масовими звільненнями і закриттям цілих підприємств. Нічого подібного.
Схожу маячню вже доводилося чути напередодні підвищення цін на газ. Хоч одне підприємство зупинилося? У Донецьку перестали будувати чудо-стадіон для "Шахтаря"?
Власники "Запорожсталі" терміново шукають, кому б продати завод? Хімічні олігархи не пересіли на S-клас у новому кузові?
Усе як і раніше, гроші є. Окрім того, гарне безробіття завжди краще поганої зайнятості.
Україна просто зобов'язана стати країною високоефективних робочих місць, а епоха безглуздих клерків, робітників-алкоголіків і первісних селян з мотикою повинна назавжди залишитися в історії.
Скасування всіх пільг, уведення податку на власність, захист інтересів трудящих – три прості, але настільки важливі реформи змінять країну на краще до невпізнанності.
Тут не потрібні бюджетні гроші, яких завжди не вистачає. Одна лише політична воля. Але саме вона як раз і є дефіцитом.
