Життя в приваті

Геннадій Боголюбов – один із найбільш непублічних українських мільярдерів.

Співвласник групи "Приват" в ексклюзивному інтерв'ю розповів, що, на відміну від свого найближчого друга і бізнес-партнера Ігоря Коломойського, не любить футбол, уже багато років не бачився з Юлією Тимошенко і про те, чому в Сергія Тігіпка не склалася політична кар'єра.

— Чому за багато років підприємницької діяльності ви дали всього одне інтерв'ю? З чим пов'язана ця закритість, котра, в принципі, не характерна для української олігархії 90-х?

— Мене взагалі ніколи активно не розпитували, а самому пропонувати свої послуги...

Мені, наприклад, здається не дуже етичним, коли люди, котрі чогось досягли в житті, розповідають про своїх дружин, собак, будинки, яхти і про решту. Специфіка нашого бізнесу — побудова нашої компанії – не дуже передбачає публічність. Я не відчуваю, що нам це потрібно.

— А неучасть групи "Приват" у публічній політиці? Це інтуїція чи розрахунок?

— Бізнесу як такому зв'язок з політикою, може, й не заважає, а скоріше допомагає. Але ми завжди позиціонували себе як структуру поза політикою — і це нам допомагало.

Може, у короткостроковій перспективі ми в чомусь і програвали, але в стратегічних питаннях — завжди виявлялися у виграші. Спочатку, напевно, це було інтуїцією, а тепер стало нашою політикою.

— Вам не було заздрісно, що, наприклад, у пана Пінчука була своя фракція у Верховній Раді "Трудова Україна", у пана Суркіса — соціал-демократична фракція і партія, в Ахметова — Партія регіонів і свій прем'єр-міністр, а у "Привата" нічого…

— Не було.

— Як ви можете оцінити досвід ходіння в політику великих українських бізнесменів? Він, скоріше, позитивний чи негативний? Або в кожного свій?..

— Логіка говорить, що спочатку ти хочеш грошей, а потім влади, або влади, а потім грошей... Тобто змусити себе заспокоїтися і бути задоволеним тим, що є, не кожен може.

Я, наприклад, не почуваю себе комфортно в політиці, нічого в ній не розумію. І я впевнений, що керувати дистанційно будь-якими фракціями або політичними діячами — це, по суті, неможливо. Потрібно самому йти туди, займатися цією справою. А я до цього ніколи не був готовий, а зараз не хочу навіть думати про це.

— Про "Приват" пишуть — замість того, щоб купувати депутата, фракцію або виборчу кампанію, ви купуєте конкретне рішення. Якщо говорити начистоту, вам доводиться мати справу з політичними лобістами в парламенті або в якихось інших структурах влади?

— Іноді доводиться.

— Так було в колишні роки чи зараз теж?

— Зараз теж.

— Один із політичних коментаторів у статті про групу "Приват" написав: "У 2004 р. в риториці лідерів групи стали звучати помаранчеві нотки". Чи правда, що ви тоді поставили на Ющенка?

— Ми взагалі ні на кого не робили ставок. "Приват" як велика бізнес-структура апріорі ніколи не може кого-небудь підтримувати. Політично ми ні на кого не орієнтовані. Тим більше, ми за визначенням ніколи не можемо підтримувати опозицію або бути в опозиції. Ми ж банк, промислова група.

Але в людей, що працюють у компанії — власників, акціонерів, менеджерів і так далі — в кожного є свої симпатії й антипатії.

Якщо подивимося на наших регіональних представників, то один — депутат облради від Партії регіонів, інший — від Блоку Юлії Тимошенко. У 2004-му керівник однієї з наших компаній ходив на наради до Кучми й Медведчука, а всі його співробітники закривали офіс і йшли на Майдан із прапорами і бутербродами...

Кожен сам визначається політично, але в компанії завжди була своя ідеологія. Вона полягає в тому, що ми готові працювати з будь-якою існуючою владою.

— У квітні 2005 р. Юлія Тимошенко, чи то жартома, чи то всерйоз сказала одному з інформагентств, що розглядає вашу кандидатуру на посаду глави Дніпропетровської облдержадміністрації. Наскільки це було реально?

— Це, звичайно, був жарт. По-перше, Тимошенко жодним чином не могла всерйоз розглядати мою кандидатуру. По-друге, я себе ніколи в житті не бачив на державній посаді.

І ця ситуація є ілюстрацією до того, що я сказав перед цим, — тобто коли зв'язуєш свою позицію і себе з якимись політичними силами і напрямками, тоді вже слова перестають бути жартами, і в такому варіанті є поле для яких завгодно домислів…

—Вашої реакції не було…

—Я навіть не чув про цю її заяву!

— А в принципі ви підтримуєте відносини з землячкою?

— З Тимошенко в нас немає ніяких взаємин. Юлію Володимирівну я бачив останній раз ще тоді, коли вона жила в Дніпропетровську і керувала корпорацією "Український бензин". Тоді вони з Лазаренком разом працювали. Згодом у нас була одна чи дві зустрічі, але вони носили офіційний характер.

А після того, як вона пішла в опозицію, і коли її стали переслідувати, у нас не було можливості з нею спілкуватися. Коли вона прийшла у владу — теж спілкуватися було складно, тому що вона дистанціювалася від усього бізнесу.

— Її тим часом завзято називають лобістом "Привата"...

— Це знову ж наслідок нашого невходження в політику. У свій час це було вигідно ще одному видному дніпропетровцю — пану Пінчуку.

Йому було вигідно зв'язати позицію Тимошенко навколо Нікопольського феросплавного заводу з нами, щоб одержати протекцію від Ющенка, який у цей час був у конфлікті з Тимошенко. Її звинуватили в тому, що вона лобіювала наші інтереси. Хоча насправді цього не було.

— А от дворічна діяльність нинішньої влади вас задовольняє? Очікавання здійснюються?

— От тут хочеться чіткіше сформулювати відповідь. Спочатку в мене були великі очікування, а потім, коли я придивився до роботи влади, зрозумів — могло бути і гірше.

— Уряд Віктора Януковича і "Приват". Чи беруть вас до уваги як реальний фактор економічної системи, чи є проблеми?

— Можу сказати, що мені не подобається — ситуація з поверненням ПДВ. З приходом Миколи Азарова як віце-прем'єра все стало так, як до Помаранчевої революції. За ці півтора року в нас була повна взаємодія з податковою адміністрацією.

Ми зобов'язалися платити податок на прибуток у рамках, визначених угодою, а податкова повинна була повертати нам вчасно ПДВ, не "вантажити" зайвими перевірками. Зараз все змінилося: старе зруйнували — нове ще не створили.

— Ви просто чекаєте? У вас буддистський підхід чи ви намагаєтеся якось вирішити це питання?

— Буддистський…

—Але в якийсь момент навіть смиренні буддисти беруть у руку ціпок і…

—Такий момент ще не настав.

КОЛОМОЙСЬКИЙ — ДРУГ І МАЙЖЕ РОДИЧ

— Я звернув увагу, коли говорять про "Приват" — називають прізвище Ігоря Коломойського. Знак рівності ставлять між ними. В одній з версій списку найбагатших людей України статки вашого партнера досягають нібито $2,8 млрд., а ваші — $2,4 млрд. Чи так це?

— Що стосується мільйонів і мільярдів, рейтингів і місць — мені важко давати цьому оцінку. Ігор Коломойський по суті своїй лідер. Він один із найрозумніших і найталановитіших бізнесменів, яких я коли-небудь, зустрічав. І так вийшло, що його популярність призвела до того, що його сприймають як обличчя групи "Приват".

На початку нашої діяльності, що було давно — у 1991 р., бізнес у Дніпропетровську починала "чудова п'ятірка". Але зараз нас залишилося тільки троє, і ми абсолютно рівні партнери у всіх проектах.

— Проект починали ви, Коломойський, Олексій Мартинов, Милославський…

—Він помер.

— Що ви можете сказати про цю людину?

— Леонід був так само гарний хлопець, молодий, симпатичний житель Дніпропетровська, з яким ми разом створювали "Приватбанк"…У нього було хворе серце. І коли йому було 37 років — раптово помер. Я ввечері з ним розмовляв, а вранці довідався, що він помер.

— А п'ятий? Це Сергій Тігіпко?

— Так, він був таким, як і всі ми.

— Інакше кажучи, Тігіпко був не просто найманим менеджером.

— Він спочатку був найманим менеджером, потім став акціонером, а потім, коли пішов в уряд, ми викупили його частку.

— Ви вважаєте, що він успішно працював в уряді й у парламенті?

— Сергій — мій друг. Я вважаю, що його роль у становленні групи "Приват" неоціненна, тому коментувати його політичні успіхи... Я не політик... Але, якщо робити загальну оцінку, то Тігіпко в політиці — так, можливо, якісь у нього були недоліки, але, якщо порівнювати з усіма іншими, він був не найгіршим.

Більш того, я вважаю, що його людські якості, у моємо розумінні, позитивні — і, можливо, тому в нього в політиці нічого не вийшло.

— Когось захоплює, а деяких обурює завзяте позиціонування "Привату" як регіональної фінансово-промислової групи. Для чого це кокетування?

— Так склалося історично. Я називаю себе "регіоналом" за двома факторами: за місцем народження і за місцезнаходженням головного офісу. Мій будинок у Дніпропетровську, але останнім часом мені доводиться багато подорожувати. Ігор Коломойський живе в основному за кордоном.

— Пишуть у пресі, що ви усі живете за кордоном?

— Мартинов узагалі увесь час проводить у Дніпропетровську. А я живу усе більше між Дніпропетровськом і Києвом.

— Яке коло вашого спілкування?

— Я в бізнесі, у нових проектах більше шукаю цікавих партнерів, ніж гроші.

— Як кажуть люди, що знають і вас, і Коломойського — ви дуже різні: він весь такий гучний, великий, з копною волосся…

—А я, виходить, дрібний, тихий і лисий…(сміється)

— Як ви уживаетесь?

— З Коломойським ми зустрілися більше 15 років тому. Спочатку була сильна дружба. А на базі цієї дружби виник бізнес. У нас такий цікавий симбіоз, сам не до кінця розумію як так вийшло — це не бізнес-стосунки, це більше, ніж дружба.

— У нинішній українській політиці головний шлях для зближення інтересів — це стати кумами. Євреї навряд чи хрестять дітей один одного…

—У нас є свої єврейські традиції. І я, грубо кажучи, "хресний батько" сина Коломойського. Хоча такого слова в іудаїзмі не існує, є інше поняття — сандак. Отож, я сандак його сина.

— Виходить, що ви поріднилися.

— Ну, так.

— Ви часто бачитеся?

— Останнім часом наше спілкування відбувається в телефонному режимі. Але іноді ми зустрічаємося в неформальній обстановці.

— Раз на місяць?

— У нас немає певного графіка. Елементами групи "Приват" — різними секторами — керують різні менеджери. Ми з Коломойським не займаємося бізнесом, ми займаємося політикою, стратегією.

— Ви за типом темпераменту так само холерик, як і Коломойський?

— Ні. А які бувають темпераменти?

— Холерики, сангвініки, меланхоліки, флегматики.

— Я дуже спокійна людина, ніколи не кричу, дуже складно знайти когось, кого я вилаяв…

—А лайливі слова вживаєте?

— Я їх уживаю як будь-який нормальний чоловік у якійсь тісній компанії. Намагаюся цього не робити ні при жінках, ні при журналістах, ні в будь-якій офіційній компанії. Але, в принципі, вважаю себе досить твердою людиною, хоча зовні це, можливо, й не видно.

— Політолог і депутат від БЮТ Дмитро Видрін у свій час шокував усіх цитатою з Коломойського: є два непохитних принципи – ніколи не платити податки й не повертати борги. Це дійсно так?

— Упевнений, що таких принципів немає. І я впевнений, це не слова Ігоря.

— Відповідно до рейтингу польського журналу Wprost, Рінат Ахметов має статок більший, ніж у Коломойського, на мільярд доларів. Прізвища Боголюбов у списку найбагатших східних європейців немає взагалі. Це пов'язано з вашою таємничністю? Або це просто недоліки оцінки?

— Я не знаю, наскільки багатий Ахметов, і, якщо чесно сказати, не знаю, наскільки ми багаті.

— Але хіба не цікаво знати загальну оцінку, прикидку — скільки я коштую…

—Це складне запитання й не для сьогоднішнього інтерв'ю. А, насправді, знаєте, — я не дуже забобонна людина, але мені не хотілося б у житті прийти до такої ситуації, коли я врешті-решт дізнаюся про свою ціну. У прямому й переносному значенні. Тому на ці запитання відповідати не хочу. Нехай журнали пишуть.

— Але вас не ображає, що вас ставлять на сходинку нижче, ніж вашого партнера Коломойського? Або взагалі ігнорують.

— Мене радує, коли взагалі не згадують. Я вважаю, це не зовсім коректна практика, влаштовувати якісь "чемпіонати світу" — у кого скільки грошей... Це все дуже суб'єктивно.

Багата людина, і скільки в неї грошей — це різні речі. Я зустрічав дуже багатих людей, але вони насправді бідують — вони не розуміють, як потрібно витрачати гроші. Тому мені, наприклад, усі ці публікації заважають по-справжньому відчути себе багатою людиною, заважають жити. Якби про мене зовсім не писали — я був би щасливий.

— На сайті Дніпропетровської єврейської громади зазначено, що ви її президент і меценат. Ви прийшли до віри вже дорослою людиною чи це сімейна традиція?

— Я народився і виріс у Дніпродзержинську. У родині, м'яко кажучи, не дуже заможних людей. Мій батько рано помер, ми залишилися з мамою, було дуже непросто жити, і місто такей специфічне – нікому було навчити єврейського життя. Я вперше потрапив у синагогу, коли мені було вже 33 роки.

Традиції невіддільні від віри. А одна з найважливіших єврейських традицій — це допомога нужденним. Я теж почав з цього, хоча по молодості й був войовничим атеїстом. А наразі я й не став дуже релігійною людиною, але віру вже не заперечую.

ФУТБОЛ ВІД ЛАЗАРЕНКА

— Багато олігархів, поряд з меценатством, ще купують футбольні клуби. Чому "Приват" не активний у цьому плані?

— Чому? Нам належить футбольний клуб "Дніпро"...

— Питання в тому, що "Шахтар" і Ахметов — це "близнюки-брати", а "Приват" і "Дніпро" живуть окремим життям…

—Окремим. Я поясню. Все дуже просто. Для того, щоб жити "спільним життям" — потрібно любити футбол. Ахметов, Суркіс — вони до незтями люблять футбол. Вважаю, що ці люди для своїх клубів і для футболу України роблять дуже багато. Заробляючи гроші в одному місці, вони інвестують у клуби, і сотні тисяч людей одержують задоволення.

Ми ж прийшли в "Дніпро" не через любов до спорту. У певний момент комусь потрібно було підхопити падаючий клуб, що знаходився у фінансовій ямі. До того ж, нас, за великим рахунком, змусив цим займатися Павло Лазаренко, тодішній голова області.

— Перерву вас на хвилину. Чи зберегли ви відносини з Павлом Івановичем?

— З Лазаренком відносин на сьогоднішній день немає жодних. Хоча, звичайно, вони були, відмовлятися від них немає жодного сенсу. У Дніпропетровську були часи, коли неможливо було займатися жодним видом бізнесу, не маючи відносин з Лазаренком. Але після того, як він пішов з бізнесу і з політичної арени — жодних відносин уже немає і не може бути.

— А вам його не шкода — людина сидить за ґратами?

— По-людськи шкода... Але, з іншого боку, мені, здається, якби він не сів там — сидів би тут. І невідомо, де йому було б краще, а де гірше.

У мене з ним не було тривалого спілкування, щоб давати йому характеристику. Десять років змінюють будь-яку людини, тим більше — такі десять років.

— Якщо повернутися до футболу…

—Я футбол не дуже люблю. Як звичайний громадянин, звичайно, вболівав, коли Україна грала на європейському чемпіонаті. Я їздив у Німеччину, надягав форму збірної, свистів…

—Що, і в дудку дуділи!?

— Ні, у мене не було дудки! Але я переживав... А от Коломойський — більший фанат цієї справи. Тому всі питання з футболу — до нього.

Я в минулому був професійним спортсменом. Майстер спорту з плавання. Але зараз я вже не в тому віці, щоб займатися спортом. Я займаюся фізкультурою.

— А фізкультура — це теніс, так?

— Ну, якби в мене була можливість постійно грати в теніс, я б грав, а так виходить — від нагоди до нагоди. Іноді мене запрошують на аматорські турніри або ми самі їх організовуємо.

— Це відкриті турніри?

— Ні, це закриті турніри, на які запрошуємо приємних людей, бізнесменів, банкірів. Всього 150-200 осіб.

— А де вони проходять?

— Я, наприклад, граю в рамках української асоціації аматорів тенісу в Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві. Я особисто є патроном двох турнірів — один з них проводить кіпрська філія "Приватбанку", а другий — у Хорватії.

— А хто з української еліти вміє тримати ракетку? Я чув, що Микола Томенко грає...

— Томенка ми не запрошуємо. Янукович грає в теніс. Дуже активно.

— А ви з ним не кидали м'ячі?

— Ні. Ахметов, начебто, теж тенісом займається, але я з ним теж не грав.

— А що за людина Рінат Ахметов?

— Я до нього ставлюся з великою повагою. Це людина, що не кидає слів на вітер.

— У нього є якісь політичні перспективи? Кажуть, що прийде час, коли Янукович піде, і його місце займе Ахметов.

— Ми не займаємося політикою, тому мені складно давати оцінки. Якщо ви мене запитаєте як простого громадянина України, я вважаю, що немає в нього цих перспектив, і нема сенсу йому навіть намагатися ці перспективи створити.

ЯЙЦЯ ДЛЯ ПУТІНА, ГРОШІ ДЛЯ ЮЩЕНКА

— Російський олігарх Віктор Вексельберг, з яким у вас є спільний бізнес, подарував Росії (читай — Путіну) унікальну колекцію яєць Фаберже. А от ви ходили до Ющенка, але, по-моєму, нічого не подарували?

— Не подарував. Був би в нас Путін — можливо, і нам довелося б що-небудь дарувати…

—Повідомляли, що група "Приват" візьме участь у створенні "Мистецького Арсеналу" — проекті, що патронує сам глава держави, з відновлення святинь у Батуріні тощо. Усе ж таки довелося вкласти в загальну скарбничку чи змогли уникнути?

— Не змогли.

— Ви вважаєте правильним те, що Президент України особисто займається фандрайзингом?

— Скажімо так, я не знаю, правильно це чи ні — але без Президента нічого не буде. Обов'язково повинен бути хтось, хто буде душею цієї справи. Правда, фонди вони підняли, але от Батуріна, або як там його, немає…...

— Шкода грошей?

— Ні.

— Відомо, що у вас двоє дітей…

—Так. Син ще маленький, а дочка закінчує навчання в Київському інституті міжнародних відносин.

— Вона буде працювати в "Приваті"?

— Не впевнений. Вона живе в рамках своїх бажань. Якби вона вибрала Англію або ще якусь країну, вона б там навчалася, але вона вирішила навчатися в Києві. У нас із нею дуже демократичні взаємини, і вона сама вправі вибирати собі напрямок роботи.

Інші статті автора: http://kipiani.org/