Українська мова – економічно невигідна й культурно невиправдана, гальмує розвиток високого мистецтва й зазіхає на українську демократію.
Так вважає гуманітарний віце-прем'єр України Дмитро Табачник у своїй заяві, виголошеній 9 листопада 2006 року.
"Дублювання фільмів має бути виробничо й фінансово обґрунтованим. Якщо ми дублюємо іноземні фільми повністю, то ми на тих, хто організовує прокат, переносимо економічний тягар".
Ви тільки уважніше вслухайтеся в цей перл: українська мова в незалежній українській державі – це економічний тягар!
Якщо далі розвивати цю тезу, то виявиться, що українська мова також займає невиправдано велику площу на етикетках товарів, на фантиках цукерок, на рекламних щитах.
Скільки зайвої поліграфічної фарби витрачається! А це все – зайві витрати, що падають на плечі виробників!
Он білоруси як мудро вчинили: жодного слова білоруською на етикетках – і ніяких проблем. Справді, гідна наслідування мовна політика. Економить фарбу й площу – і не тільки на етикетках.
"Демократія одна для всіх, і вона базується винятково на безумовному виконанні й повазі до судових рішень", – ще одна його цитата. Не беручи до уваги юридичну сторону рішення суду, банально співставимо мовну статистику й скасовану постанову.
Ах, який злочин – країна, в якій 67,5% населення вважає українську мову рідною, могла незаконно мати 70% процентів кінопростору цією мовою! Абсолютно незаконно! Скасувати! Демократія повинна восторжествувати!
Аякже, нехай круті виробники добровільно витрачають досить грубі гроші на дублювання українською.
Нехай їхні прибутки стануть меншими – нехай вони профінансують вашу вбогу культуру за свої гроші! Добровільно!
Ну, а якщо не схочуть – нічого не поробиш, ринок все-таки, демократія: хочеш – робиш, не хочеш – прикро, але головне – ринок, тобто гроші, а не якась там мова.
У цьому контексті згадується знаменита репліка французької королеви Марії Антуанетти. Коли їй повідомили про голод у Парижі, тому що не вистачає хліба, вона відповіла: "Тоді нехай вони їдять булочки".
Ринок української мови – об'єктивно менший за російськомовний, що автоматично означає, що копія, надрукована російською, потенційно матиме більше споживачів, а, отже, коштуватиме дешевше.
Україномовний продукт є автоматично економічно дискримінованим – і "булочками" тут не наїшся.
"Наукові, проблемні, розшукові роботи філософського змісту, фільми, наприклад, Андрія Тарковського, Жана Люка Годара, Луїса Бонюеля, так звані арт-хаузні, які мають 1-2 прокатні копії, ніхто дублювати не стане", – каже пан Табачник.
Доповнимо фразу: ніхто не буде дублювати УКРАЇНСЬКОЮ.
Отже, виходить, в Україні арт-хауз можливий... тільки російською. Ну, або мовою оригіналу, у більш рідкісних випадках.
Альтернативи не може бути: в іншому випадку грошей треба, а вони ж, варто нагадати – головне.
В той же час, українські філологи – "безсреберницька" професія, представники якої змушені підзаробляти каторжною редакторською працею, вичитуючи й правлячи "перли" чужих "гросбухів", ризиковано публікувати мізерні тиражі власних творів або банально перепрофільовуватися на продавців чи журналістів.
В період становлення української як справжньої державної мови вони б мали бути не менш популярними за юристів чи економістів!
Прикриваючися логікою "демократії", а насправді – лобіюючи інтереси кількох кінопосередників, Табачник продовжує мовоцид, зберігаючи український культурний простір у його гетто, не даючи йому можливостей створити масову україномовну культуру.
По суті, якщо це рішення залишиться в силі, то мовою майбутніх кумирів наших дітей, яких вони згадуватимуть у пісочницях, в школах, в університетах, буде не українська.
Людина, для якої українська мова в кінопросторі – тягар, не має морального права бути гуманітарним віце-прем'єром.
Дублювання польською – тягар для польських кіновиробників?
Дублювання французькою чи німецькою – тягар для французів і німців відповідно?
Ринковий шовініст Табачник – антиукраїнський політик, і у будь-якій європейській країні його відставка була б неминучою.
Керуючись "табачниківською" логікою ринкової економіки, "невидима рука ринку" повинна розставити все на свої місця.
Керуючись логікою демократії, ніхто не повинен приймати незаконні й неправові документи на захист української, що й довів Апеляційний суд Києва.
Керуючись логікою високого мистецтва, ніхто не має права позбавляти Україну мистецтва арт-хаузного кіно через якийсь там переклад.
Геть антиринкову українську мову, що розоряє українських бізнесменів! Так – доступу громадян до світової культури!
Так – демократії і правовій державі!
Так – захисту підприємництва!!!
Ні – українськомовному кіно?
Тоді, скоріше – ні Табачнику!
 |
Автор
Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП
