Кілька останніх днів західні консалтингові та інвестиційні компанії обривають телефони своїх українських колег і партнерів.
Спочатку їх цікавить одне – що ухвалила 19 грудня Верховна Рада з приводу мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. А потім вони запитують – чому так сталося і що тепер робити?
Занепокоєння західних інвесторів зрозуміти можна. Два роки тому їм довго і оптимістично розмальовували райдужні перспективи. Більше того – їх навіть переконали.
І тепер, коли проекти прописані, місця під майбутні інвестиції підібрані, українська влада ставить перед інвесторами шлагбаум. Кіно скінчилося – землі не буде.
Ясна річ, що після такого всі нормальні компанії почнуть виводити свої кошти. Більше того – після якісного кидка українських нардепів якійсь лондонець Джон Сміт на діловій вечері буде категорично стверджувати якомусь Тоні Адамсу, що Україна - непридатна для інвестицій країна. І що краще інвестувати у В'єтнам. Або в омріяний політичним епосом Гондурас.
Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, продовжений 354 депутатами до 1 січня наступного року, залишає країну в ідеологічно-економічній розтяжці.
Адже намагатися жити за ринковими умовами і не створювати для цього необхідних умов - нелогічно. Україна не може декларувати всьому світові свою інвестиційну привабливість і при цьому залишати атавізми державної радянської економіки.
Потрібно визначатися – або туди, або сюди.
Не існує спільної моделі "Мерседеса" та "Запорожця". Є окремо "Мерседес". І окремо – "Запорожець".
До яких негативних наслідків призведе рішення депутатів?
По-перше – знову зростуть ціни на нерухомість. Причому гарантовано буде побитий рекорд 2006 року, коли середній клас здригнувся від кількості нулів.
Пояснень підвищенню цін кілька. Найголовніше, міста і села знову не зможуть розширити свої межі. Це означає штучно створений дефіцит на придатні для будівництва ділянки. Дефіцит підніме ціни. Будівельники будуть компенсувати це своїм підняттям. І таке ціноутворення знову вдарить по кишені громадян.
Також можна буде забути про програми соціального житла. Його просто не буде де будувати.
Адже для того, щоб ліквідувати ту саму квартирну чергу, потрібно зводити цілі мікрорайони і квартали, міста-супутники. А землі під це немає.
Міста і далі існуватимуть у зашморгах своїх кордонів. А піде так і далі – економіка сама по собі виб'є стілець і всі у тих зашморгах так і повиснуть.
Ще цим рішенням депутатів Україна передала величезний привіт своїм лобістам на Заході та їхнім планам під ручку завести державу до WTO та євроспільноти. Тепер цим лобістам соромно перед тими, хто стверджував, що з "українців діла не буде".
Посаджено на голодний пайок ту невелику кількість вітчизняних компаній, які пробують вести прозорий бізнес із залученням західних інвестицій. Адже потенційні закордонні партнери тепер просто не дадуть грошей.
Вони "ніхт ферштейн" в українських реаліях – занадто ризиковано. Тому і не "арбайтен" на теренах від Сяну до Дону.
Це означає, що бізнесменам знову потрібно занурюватися в тіньові схеми і розклади. І такі тіньові гроші вчергове пройдуть повз бюджет.
Нарешті, Україна знову втратили довіру потенційних західних інвесторів.
Що таке розподіл землі "з тіні", яскраво продемонстрували фантастичні за драматургією прямі трансляції сесій Київради.
Коли під завивання сирен та майстерне фехтування на кулькових ручках за дві години роздаються сотні "золотих" гектарів столичної землі. Пересічним громадянам так ніхто не пояснив – чому власність, яка де-юре належить їм, за безцінь віддається у приватні руки.
Чому ці землі не реалізовуються через аукціони, що дало б змогу привести до ладу інфраструктуру міста і реалізувати багато соціальних програм. Питання в нікуди – бо у вухах депутатів Київради якісні беруші.
Те саме відбувається і в інших містах. Щоправда, без виламаних крісел і вибитого оргскла.
Одне недбале голосування у Верховній Раді подовжило пільговий абонемент "дерибанщиків" ще на рік. Розмір пільг може оцінити будь-яка людина із калькулятором та газетою об'яв у руках.
В історії, що сталася 19 грудня, зрозуміла лише позиція комуністів та соціалістів, які постійно і послідовно декларували своє бачення розвитку економіки України. В тому числі, вони завжди відстоювали "українського селянина", якого можуть підім'яти західні "буржуїни".
Логіку зрозуміти можна. Але завжди було цікаво спостерігати за тими, хто твердить про захист вітчизняного селянина і не знає, з якого боку підійти до корови, щоб її подоїти.
Українське сільське господарство теж потребує кардинальних реформ, які можуть забезпечити лише великі інвестиції. Нова техніка, інноваційні методи, ринкові схеми збуту – всього цього немає.
Піклуючись про селянина, депутати не лікують хворобу. Навпаки – із кожним втраченим роком вона стає невиліковнішою.
Тому ще більше здивування викликала позиція БЮТ і "Партії регіонів", які із більшовицьким завзяттям теж проголосували за мораторій. Адже й ті, й ті час від часу говорять розумні речі. Які, втім, не збігаються із суворими реаліями.
Вплинути на ситуацію може президент, в якого є 15 днів на те, щоб підписати або не підписати зміни до законодавства. Два тижні – достатній час для того, щоб переграти ситуацію і пояснити на пальцях тим, кому можна пояснити, чим цей мораторій шкідливий Україні.
Є й інший варіант – до Верховної Ради заноситься альтернативний законопроект, який можна проголосувати із таким самим ентузіазмом. Але для цього потрібно різати по коаліції.
Комуністи, що зараз відчувають себе переможцями, своїх позицій не здадуть. Хіба що "регіони" вплинуть на них доступними і перевіреними методами.
Рахунок одного рішення 354 депутатів йде на мільярди втрачених інвестицій, сотні тисяч робочих місць і нових осель. Час, щоб виправити ситуацію, ще є. Але його небагато.
Василь Самохвалов
