Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Чужий проти хижака

Михайло Дубинянський, для УП _ Понеділок, 15 січня 2007, 15:39
Версія для друку Коментарі32
Фото з сайту Кабміну

А таки дуже цікаво жити в епоху крутих політичних віражів і непередбачуваних поворотів!

Ну хто в серпні 2005-го міг подумати, що рік потому українським прем'єром знову стане Віктор Янукович?

А кому минулої зими могло спасти на думку, що в переддень 2007-го головним ворогом Росії стане братня Бєларусь?

Що Газпром буде шантажувати батьку Лукашенка перекриттям вентиля, а кремлівські ЗМІ – викриватимуть безсовісних білорусів, які крадуть російську нафту?

Новорічна повість про те, як посварився Володимир Володимирович із Олександром Григоровичем стала воістину знаковою подією.

При цьому особливих симпатій не викликала жодна зі сторін протистояння.

Мабуть, найбільше війна двох авторитарних режимів нагадала рімейк блокбастера “Чужий проти Хижака”.

Роль Хижака, природно, дісталася панові Путіну. Цей безжальний мисливець давно нишпорить просторами СНД у пошуках здобичі, його трофеєм стала (на жаль!) і помаранчева Україна.

Але цього разу йому трапився гідний супротивник – Чужий.

Виходець із далекої планети Совок, яка заснувалася посередині демократичної Європи, не з тих, хто здається без бою. У його жилах тече кислота диктаторських амбіцій, а численні ікла та пазурі готові дати відсіч будь-якому ворогові.

Які ж результати смертельної битви двох монстрів? Поле бою начебто залишилося за російським Хижаком.

Але, по-перше, немає ніякої гарантії, що груднево-січнева сутичка Путіна та Лукашенка виявиться останньою.

А по-друге, у ході протистояння обидві сторони отримали серйозні втрати. Насамперед це стосується ідеологічної сфери.

Саме на неї варто звернути особливу увагу, підбиваючи підсумки зимової кампанії 2006-2007 років.

Дискредитованими виявилися пропагандистські штампи, призначені для народного споживання, а також ідеї, якими в своїй політиці керувалися самі лідери Росії та Бєларусі.

Для початку був успішно похований романтичний імідж Росії, як поборниці слов'янського братерства, що протистоїть бездуховному Заходові.

Хтось може заперечити, що з “братерською романтикою” покінчила ще газова війна між Росією й Україною.

Нічого подібного! Рік назад усе було ясно. Кремль презентував чітку схему розподілу країн-сусідів на гарних і поганих хлопців, відповідно до канонів класичного вестерна.

Хороші хлопці старанно придушують ліберальну опозицію, раз у раз освічуються в палкому коханні до РФ, відсахуються від західної скверни й одержують заслужену винагороду у вигляді дешевого газу та нафти.

Погані хлопці влаштовують у себе кольорові революції, намагаються будувати демократію під заокеанським шефством і подумують про членство в НАТО, за що їм немилосердно піднімають ціни на енергоносії та загрожують перекрити газовий вентиль.

Логіка досить проста та доступна будь-якому школяреві. Росія виглядає строгим, але справедливим старшим братом, який направляє республіки СНД на шлях істинний.

Грудневий наступ проти Бєларусі розніс цю струнку пропагандистську схему вщент. Росія продемонструвала оскал справжнього Хижака, не прикритий показним патерналізмом.

Атакувавши ідейно бездоганного батьку, Кремль серйозно підірвав свою репутацію серед апологетів покійного СРСР і поставив у дуже незручне положення проросійські сили у країнах СНД.

Московській п'ятій колоні справді не позаздриш. Довгі роки тема російсько-білоруського братерства була її головним козирем, від якого тепер доведеться відмовитися.

А якщо навесні в Україні таки оголосять дострокові парламентські вибори, під яким гаслом піде на них пані Вітренко? Газ по 45 доларів? Або, з огляду на останнє загострення російсько-білоруської дружби, транзит по 45 доларів?

Нафтова контратака Лукашенка показала неспроможність ще одного кремлівського коника – практики сприяння маргінальним диктаторським режимам. На зло проклятому Заходові, Москва охоче підтримує країни-вигнанці на кшталт Ірану або Північної Кореї.

З погляду пропаганди, це виглядає надзвичайно виграшно: мовляв, ми – сильні та незалежні гравці на міжнародній арені! Але рано чи пізно дружба з маргіналами виходить країні-заступникові боком.

Так сталося й у випадку з Лукашенком. Москва всіляко заохочувала прогресуючу маргіналізацію батьки, сприяючи остаточному перетворенню Бєларусі на стороннє тіло посередині цивілізованої Європи.

Але, як з'ясувалося, роль Чужого приносить і певні плюси.

Білоруський лідер звик жити в обложеній фортеці та може вдаватися до різних авантюр, не ризикуючи своєю репутацією – через її відсутність. Йому просто нема що втрачати.

Посварившись із Кремлем, Лукашенко відразу почав сміливі маніпуляції з трубопроводом. Нехай без нафти залишилися Словаччина, Польща або Угорщина. Думка Європи не хвилює ізольованого батьку. Його “Європа” компактно поміщається на 207 тисячах квадратних кілометрів білоруської території.

Інша справа – Росія, котра претендує на роль респектабельного партнера ЄС, надійного постачальника енергоресурсів.

Саме Москва, у результаті нафтових пертурбацій, одержала максимальну дозу іміджевого негативу. Перебої з постачаннями чорного золота сильно налякали європейців.

Очевидно, цього разу неповоротка бюрократична машина Євросоюзу спромоглася на гідну відповідь, яка явно прийдеться не до смаку Путіну та компанії...

Рани, отримані в нафтогазовій сутичці Олександром Лукашенком, зараз не дуже помітні. Але в перспективі більш серйозні та цілком можуть виявитися для білоруського монстра смертельними.

Експертне співтовариство дружно пророкує економіці Бєларусі лихі часи. Але ж саме економічна стабільність дозволяла режимові Олександра Григоровича зберігати привабливий імідж у народі.

Нехай Лукашенко – диктатор, зате в Бєларусі високі пенсії та зарплати, низька інфляція, зростання промислового виробництва...

Адже не секрет, що для пострадянського обивателя роль ситого раба є бажанішою за напівголодну волю. При цьому опоненти батьки заздалегідь опинялися у невигідному положенні.

Даремно пояснювати простій пенсіонерці, що білоруське економічне диво носить штучний характер і тримається винятково на дешевих російських енергоносіях, котрі перетворюються на мільярди нафтодоларів.

Але тепер із цим покінчено. На порубіжжі 2006-2007 років батькові недвозначно дали зрозуміти: соціальним популізмом можна займатися тільки за умови, якщо тебе звати Уго Чавес, а запаси безкоштовної нафти – твої власні. І, схоже, дуже скоро білоруське “проспериті” зійде на ніщо.

Навряд чи варто зловтішатися з приводу економічних труднощів, приготованих простому білорусові. Але наочна демонстрація природних пороків, властивих економіці совкового типу, – сувора неминучість.

Будемо сподіватися, що це не тільки виб'є ґрунт з-під ніг білоруського вождя, але й охолодить запал професійних демагогів і популістів на всій території СНД.

А батька Лукашенко в близькому майбутньому ризикує не тільки втратити контроль над економікою, але й взагалі позбавитися реальних важелів влади.

Днями російські ЗМІ знову торкнулися теми горезвісного Союзу Росії та Бєларусі – мовляв, прикрий нафтогазовий конфлікт може стати “не кінцем об'єднавчого процесу, а його каталізатором”. Цікава думка, чи не так?

Між іншим, прозорливі політологи, котрі коментували проблему третього президентського терміну для пана Путіна, вже давно вказували на один із можливих варіантів: форсувати державотворення (тобто фактичну інкорпорацію Бєларусі до складу Росії) й висування ВВП у президенти свіжоспеченої країни.

Пам'ятаєте, саме так свого часу вчинив покійний Слободан Мілошевіч, який відбув два строки на посаді глави Сербії та збирався відбути ще два строки як президент Югославії.

Зараз важко сказати, чи дійсно Путін зібрався піти шляхом гаазького мученика. Але в тому, що Москва всерйоз узялася за Бєларусь, сумнівів немає ніяких. І, мабуть, у кремлівських планах амбіційному Олександру Григоровичу приготована доля, якій не позаздриш.

Загалом, фірмова дипломатична стратегія батьки отримала фіаско. Білоруський лідер розраховував, що, будучи вірним союзником Москви і випливаючи у фарватері російської політики, можна зберігати всю повноту влади всередині своєї власної республіки.

У 90-ті роки ця ідея працювала, але тепер інші часи. Зараз Москві потрібні не партнери – нехай молодші і, безумовно, лояльні – а васали. Їй недостатньо ввічливих поклонів. Перед нею потрібно стати на коліна. До речі, не зайвим було б задуматися над цим вітчизняному прем'єрові Януковичу та його проросійським колегам по партії – адже вони також небайдужі до влади...

Закінчуючи огляд втрат, які понесли російський Хижак і білоруський Чужий за останні тижні, варто відзначити ще дещо. У ході протистояння двох сторін звичайно з'являється Tertius Gaudens – третій, який радіє.

Здавалося б, в умовах, коли тріщить по швам ідеологічна база двох авторитарних режимів, виграти повинні ліберально-демократичні сили, котрі живуть на просторах СНД.

Але, схоже, саме на це розраховувати не варто. Добродії демократи вміють віртуозно підставлятися під удар під час власних міжусобних воєн, але так і не навчилися виносити користь із чужих розбратів.

Михайло Дубинянський, для УП

powered by lun.ua
IP: 194.105.136.---
nepatriot _ 16.01.2007 16:54
Жиє Бєларусь! Рано ховає її автор недолугої статті. А німці після цього на ДЕРЖАВНОМУ рівні (Ангели Меркель, не невідомо кого тепер Шредера) уже наплювали на СЕГ. І за це шана і повага Бацьке, і не факт, як кажуть москалі, що Мілінкевіч, наприклад, не виявився таким би російським прихвостнем, яким став Ющ 4 січня 2006 р., коли він продав незалежність України в галузі енергетики, заклавши підвалини, щоб ворожі рос. спецслужби контролювали його.
IP: 194.105.136.---
nepatriot _ 16.01.2007 16:49
Ну, бакси в кищені пакував ВАЮ, і гаближені до нього. Саме Ющ, який заключив зрадницьку угоду з РосУкрЕнерго відповідальний за підвищення тарифів, а чому б за це не розплатитися Івченку, Плачкову, Бойку (адже не секрет, що від арешту Бойка врятували Ющ і Со влітку 2005 р.). ЮЩ -- найбільш проросійський президент України.
IP: 213.169.64.---
Mao_Ze_Dun _ 16.01.2007 13:46
А мне кажется, что это игра была, а не война. Например, с целью активизировать немцев по отношению к СЕГ.
IP: 85.202.179.---
Vladyha _ 16.01.2007 12:40
Замість того,щоб використати ситуацію(Між Росією та Білоруссю )на свою користь Українська влада мовчить і тупо стоїть в сторонці!мОВЧКИ СПОСТЕРІГАЮЧИ і чекаючи ,коли вже наша черга!І ця без діяльність обурює! Маючи частку в Укргазенерго депутати і владна верхівка пакують бакси в кишені і причому не захлинутся від жадібності,раби!!
IP: 194.105.136.---
nepatriot _ 16.01.2007 10:17
Недолуга, без аналізу, логіка автора даної статті нагадує сентенції білоруської опозиції, або зовсім недалекоглядну поведінку американських республіканців (про "геній" Буша в Іраку усі вже мовчать), мовляв, добре, що Росія почала мочити "прогнилий режим" і от вони одне одного замочать. Визнаючи, що Лукашенко диктатор, тут треба не заговорюватися, а пам"ятати, що мова йде про дійсно братній для нас народ, із яким, хто б його не очолював, нам потрібно РАЗОМ боротися проти Росії. Стаття-тупість.
ВИБІР РЕДАКЦІЇ
Роман Романюк, УП

Округ для Ківалова9

З 18 членів ОВК, яка рахуватиме голоси за Ківалова, 10, тобто більшість, мають пряму залежність чи зв’язки із Ківаловим. Це легко перевірити, зайшовши на сайт керованої ним Юракадемії.

Реклама:

АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter