Внутрішньовидова боротьба у закритій банці української політики
Частина 2: БЮТ та НУ
Напередодні виборчої кампанії, коли партії лише роблять передвиборчі пристрілки у змаганні за бажані мандати, як ніколи сильні закони Чарльза Дарвіна, який твердив, що внутрішньовидова боротьба завжди жорсткіша від зовнішньовидової.
У стані основних політичних гравців точаться важкі внутрішні змагання за кількість місць та порядкові позиції у виборчому списку, а також ранг та формат блокування між публічно відданими одне одному союзниками.
Боротьба всередині партій притаманна для всіх українських політичних сил без винятку.
Різняться хіба методи та способи покарання відступників. У Партії регіонів такої проблеми як "перебіжчики" поки немає.
І не тільки тому, що регіонали були в уряді, а й тому, що успадковані від донецького бізнесу методи надихають потенційних зрадників хіба тихо піти з політики, аніж наражатися на гнів своїх колишніх соратників.
У БЮТі та Нашій Україні "перебіжчиків" піддають хіба що загальному осуду або перспективою назавжди відлучити від влади. Саме "зрада" і "влада" стали основними темами внутрішньополітичних змагань у таборі помаранчевих сил.
БЮТ: нагорода за вірність
У БЮТ передвиборчі списки формуються за принципом вірності. Головний меседж який надсилає лідерка БЮТ для своїх партійних соратників – "якщо ви мене не зрадили, я теж вас не зраджу".
І справді, у передвиборчому списку блоку не відбулося жодних масштабних змін. "Зрадники" повилітали зі списку, а вся решта кандидатів у тому самому порядку акуратно посунулися вгору рівно на кількість звільнених позицій. За це дисципліновано проголосували два з'їзди, скликані після указів президента.
Практика винагород за вірність тримається у блоці далеко не перший рік. Поряд з полум'яною лідеркою від виборів до виборів виживають найвідданіші, найдисциплінованіші та "найперевіреніші".
Власна публічність чи рахунки у банках тут відіграють не першу роль, хоча вірність бізнесменів лідерка БЮТ, яка за часів Кучми сама переживала важкі часи незаконної втрати власного бізнесу, цінує особливо.
Так само і до формату блокування політичних сил на парламентських виборах ставлення в БЮТі дуже консервативне. Якби нові партії побажали влитися до БЮТ, їм би було досить складно увійти до блоку юридичним суб’єктом.
Це вдалося лише прибульцям з ПРП, які після усіх формальностей, напевно, пропишуться на місця "перебіжчиків".
Такий підхід до внутрішньопартійної конкуренції має свій сенс – в блоці майже немає публічних чвар і гучні скандали трапляються нечасто.
Водночас ця ситуація є проблемою для Тимошенко, оскільки партії бракує притоку нових людей та нових менеджерів. Останнім часом до блоку долучилася лише група ПРП та Вінський, зі шлейфом неоднозначної діяльності в СПУ.
Інша проблема такої внутрішньої політики є те, що більшість відданих їй людей в регіонах знову залишилися за бортом, і їм важко зрозуміти за що страждати в опозиції практично з нульовими шансами хоч якось просунутися по партійній вертикалі. І надія з’являється, хіба коли "вищі за рангом" партійці зрадили....
Інша внутрішня проблема блоку - рівень впливовості навіть першої десятки доволі умовний, рішення в партії, при цьому, ухвалює одна людина, прислуховуючись ще до щонайбільше 5-ти людей. Між іншим, їхня позиція, фактично, не корелюється із місцем у списку.
БЮТ – це політична сила, у якій не може бути боротьби за перше місце, там завжди є боротьба за другу позицію. Нині ця боротьба помітна по лінії Турчинов-Вінський, хоча перший досі успішно вигравав дуелі під знаком серця. Серед його найколоритніших суперників можна згадати хіба Михайла Бродського, який нині шукає політичної долі в іпостасі "вільного демократа".
Прагнучи дострокових виборів, БЮТ виявився до них неготовим, насамперед, ідейно. Будучи найсильнішим тактиком, Тимошенко, схоже, програє в стратегії. Адже, по суті, добившись перевиборів, Тимошенко знову отримала ситуацію, коли реальними супротивниками в суспільстві сприймають двох Вікторів.
Брати на себе відповідальність прорвати "вікторіаду" доручено Турчинову – традиційному лідеру виборчих кампаній блоку. Виборчий штаб також очолюють так звані "олігархи" Богдан Губський та Олександр Абдулін. Останній відповідатиме за інформаційну кампанію.
БЮТу інколи дорікають, що у списку лишилося чимало бізнесменів, які маючи неабиякі апетити можуть підвести весь блок під монастир.
Не взяти їх знову до списку на початкових етапах розпуску парламенту Тимошенко не могла, адже втративши перспективу знову потрапити до Верховної Ради, вони могли звідти і не виходити, ставши черговими "перебіжчиками".
Якщо Тимошенко керувалася саме цими мотивами, то сюрпризів із "очисткою" списків можна було би теоретично чекати на новому з'їзді. Це було би і прагматично і, може, навіть, краще для блоку.
Але навряд чи БЮТ змінюватиме статус кво у партійних лавах. Адже це порушить у решти партійців впевненість у власному майбутньому і віру у слово лідерки.
Наша Україна: боротьба за президента
Якщо в Україні й існує політична сила з найбільшою внутрішньою конкуренцією, то це, напевно, "Наша Україна". В самій "Нашій Україні" існує складна конфігурація джерел впливу, яка тепер може бути змінена приходом нових політичних сил.
Створення передвиборчого блоку з 8-ми партій-суб’єктів є дуже амбітним завданням, адже досі "демократи" множилися поділом, а не об’єднанням. Однак недавнє оголошення кількох версій першої десятки мегаблоку демократичних сил засвідчило, що у довгоочікуваному об’єднанні демократів не все так безхмарно.
Крім того, нові партнери ще не вступивши до блоку, вже почали жваву дискусію, яка вийшла за межі усякої інформаційної дисциспліни, необхідної для ведення успішної виборчої кампанії.
Суперечка між "Правицею" та Юрієм Луценком взагалі закінчилися грубістю – лідер "Самооборони", натякаючи на консервативно-етнографічні уподобання лідерів "Правиці", послав майбутніх партнерів по блоку їздити до парламенту на своїх возах...
У День Конституції В'ячеслав Кириленко та Юрій Луценко підписали публічну угоду та оголосили про створення єдиної партії. Разом з тим, лідер "Нашої України" перебуває у стані жорсткого тиску з боку лідера "Самооборони", який вперто висловлює амбіцію стати лідером мегаблоку.
Не випадково, саме про них як про двох достойних лідерів мегаблоку говорив Віктор Ющенко.
Водночас, головний самооборонець атакує "Нашу Україну" ультиматумами та жорсткими умовами, особливо не переймаючись подальшими стосунками зі своїми, у перспективі, однопартійцями.
Попри гучні дискусії з Луценком, "Правиця" тримає, загалом, нейтральну позицію щодо двох лідерів позицію, намагаючись чітко зафіксувати для себе чималу частку місць за свої "минулі заслуги", чим дратує, часом, усіх без винятку учасників мегаблоку.
Але до Кириленка тяжіє партія "Пора", якій до вподоби ліберально-реформаторська риторика лідера "Нашої України".
Задача максимум для Луценка - змінити бренд "Наша Україна" на іншу назву – наприклад, на Союз демократичних сил – і стати першим номером у виборчому списку.
У цьому випадку після виборів він стає однозначним лідером усіх, - окрім БЮТ, - демократичних сил, які, у таких умовах, будуть після виборів створювати єдину партією, що матиме чітку тенденцією стати лідерською. Тоді в "помаранчевому" таборі виникне два персоніфіковані блоки, - один вже очолює Тимошенко, а другий очолить Луценко, - два лідери зі схожою термінологією, амбіціями а, інколи, лівацькими ухилами.
Поки однозначним, хоч і не зовсім формальним лідером "Нашої України" є президент, який, крім того, є й незаперечним арбітром у суперечках пропрезиденстських "помаранчевих".
Безумовно, на внутрішню політику блоку впливає і голова секретаріату Віктор Балога. Але, поза сумнівами, за Ющенком буде вирішальне слово щодо квот і порядкових номерів у списку мегаблоку.
Прелюдією своєї рішучої політики з утихомирення непомірних апетитів парламенстської більшості президент почав саме з оновлення "Нашої України".
Відсунувши на другі ролі "любих друзів", він поставив відповідальним за партію Балогу, який дав чіткий сигнал усім партійцям – "Наша Україна" не окремий політичний гравець і не чиясь приватна власніть, яка існує для вдоволення власних потреб, - НСНУ – це партія президента та його секретаріату.
Ті, кого називали "любими друзями", відійшли в партії на другі ролі. Той же Петро Порошенко вибрав для себе дуже правильну тактику – не демонструвати зайвих амбіцій, навіть, попри те, що п’ять-шість обласних організацій, які, за свідченнями джерел всередині партії, він особисто фінансував, перебувають у дуже сумнівний ситуації.
Поводяться тихо й інші фігуранти партійних скандалів, хоча це їх, напевно, попередив Кириленко, коли, пославшись на думку низових організацій, заявив, що точно знає, кого рядові партійці не хочуть бачити у передвиборчих списках. А щоб декому було страшніше, кілька разів повторював, що "списки ще мають переглядатись".
* * *
Справжня виборча кампанія, напевно, почнеться тоді, коли партії та блоки подадуть затверджені з’їздами списки до Центральної виборчої комісії. Стихнуть партійні чвари, і соратники з театральною усмішкою знову стануть поряд на барикадах.
Даремно українських політиків звинувачують у відсутності стратегій. Коли справа торкається особистісних інтересів, вони блискуче виявляють вміння бачити на кілька ходів наперед, будувати складні комбінації та системно добиватися поставленої мети. Але країні потрібні інші стратегії...
На нинішній виборчій кампанії ми майже не побачимо зміни облич, змін ідей та підходів до партійного будівництва та до вирішення проблем в країні. І все це стане підґрунтям для чергових політичних криз, у виникненні яких не сумнівається вже ніхто.
Сергій Таран, політолог, для УП
