Очевидно, що основними політичними гравцями стануть Партія регіонів і Блок Юлії Тимошенко.
Наша Україна – Народна Самооборона навряд чи зможе відігравати самостійну політичну роль і тому буде вимушена приєднатись або до "регіоналів" або "бютівців" . Усі інші партії і блоки, які теоретично мають шанс потрапити до парламенту, не будуть суттєво впливати на політичні процеси, які відбуваються в Україні.
Тепер щодо формування коаліції і уряду.
Очевидно, що цей процес буде досить складним. Різниця в політичних поглядах і амбіції лідерів політичних сил, які можуть претендувати на владу будуть заважати вести конструктивний діалог, а тому і парламентська коаліція, і уряд якщо і будуть створені, то навряд чи зможуть нормально функціонувати.
За таких обставин про стабільність в Україні залишається лише мріяти.
Крім того може статись так, що парламентські вибори будуть визнані недійсними, і тоді виникне патова ситуація. Верховна Рада України п'ятого скликання не є повноважною, оскільки у її складі на сьогоднішній день менше 2/3 від її конституційного складу.
У новому парламенті може виникнути аналогічна ситуація, якщо якась із основних політичних сил відмовиться визнавати результати виборів і не зареєструє своїх депутатів.
У зв'язку з цим неможливо буде сформувати коаліцію і новий уряд відповідно до передбаченої чинною Конституцією процедури. Це у свою чергу викличе кризу не лише законодавчої, а і виконавчої влади. За таких обставин єдиною легітимною фігурою в Україні залишається президент.
Враховуючи те, що президент є вищою посадовою особою в державі та відповідно до ст.102 Основного Закону є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, то він змушений буде взяти на себе всю відповідальність за все, що відбувається в країні і ввести пряме президентське правління.
Враховуючи те, що нинішня Конституція є основним джерелом нестабільності в державі, то виправити ситуацію і подолати соціально-політичну кризу можна лише шляхом, внесенням змін до Основного Закону.
Сьогодні і представники влади і представники опозиції визнають необхідність внесення змін до Конституції, але поки що ніхто з них так і не запропонував, або у крайньому разі не оприлюднив, власного варіанту проекту нової Конституції. Широкому загалу не було представлено навіть більш-менш цілісної концепції.
Все це змушує громадян, які займають активну життєву позицію самостійно шукати шляхи виходу із кризи.
Якщо виходити із змісту ст. 5 Конституції, де встановлено, що єдиним джерелом влади В Україні є народ і те, що лише народ має право визначати і змінювати Конституційний лад, то можна стверджувати, що прийнята Верховною Радою Конституція 1996 року і внесені до неї у 2004 році зміни є недостатньо легітимними оскільки не виносились на всенародне обговорення.
Це не означає, що нинішню Конституцію можна не виконувати.
Конституція це, у першу чергу, закон і як будь-який закон вона є обов'язковою для виконання на всій території України.
Різниця між звичайним законом і Конституцією полягає лише в тому, що Конституція це закон який має вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів, а тому вона має бути схвалена не лише представницьким органом, яким є Верховна Рада, а і безпосередньо народом як джерелом влади шляхом проведення всенародного референдуму.
Виходячи з того, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то тільки Конституцію, яка отримає схвалення більшості наших громадян можна вважати легітимною і лише така конституція буде мати вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших законів України.
Хто може виступити ініціатором проведення референдуму?
Відповідно до ст. 72 Основного Закону. Право проголошувати всенародний референдум належить Верховній Раді та президентові, але враховуючи нинішній розклад політичних сил в Україні навряд чи можна сподіватись на те, що новообрана Верховна Рада буде здатною приймати якісь доленосні для країни рішення.
За таких обставин залишається сподіватись лише на те, що це зробить президент. Він має і організаційні і фінансові ресурси для того щоб залучити кращих фахівців для підготовки проекту нової Конституції України і винести його на всенародне обговорення. На сьогоднішній день це є найбільш оптимальний шлях подолання кризи.
Якщо президент буде займати пасивну позицію, то потрібно шукати політичну силу яка буде здатна розробити проект нової Конституції України, ініціювати збір трьох мільйонів підписів громадян, що мають право голосу за проведення референдуму і переконати людей в тому, що саме запропонований цією силою варіант Основного Закону є таким, що буде встановлювати цивілізовані правила діяльності органів державної влади і забезпечувати стабільний розвиток суспільства.
Такий розвиток подій цілком можливий і можна буде розраховувати на успіх, якщо цей процес очолить авторитетна в Україні людина.
Тим більше, що в історії вже були такі приклади. Мова йде про кризу, яка охопила Сполучені Штати Америки у 1787 році. Врятували ситуацію ініціативні групи, які не входили до органів влади, але спирались на підтримку найзнаменитішого американського громадянина Джорджа Вашингтона.
Сьогодні без перебільшення можна стверджувати, що нинішня соціально-політична криза набула загрозливих масштабів і, якщо терміново не виправити ситуацію, це може призвести до розколу держави і втрати незалежності.
У зв'язку з цим питання, яке у свій час поставив наш Кобзар Тарас Григорович Шевченко про те, "чи ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом", залишається відкритим.
Олег Березюк, голова Київського юридичного товариства
