Історія зрад Ющенка, Тимошенко і Януковича. Частина 2
Гра на два фронти
Окрема історія – це створення коаліції після виборів-2006. Коли в ніч з 26 на 27 березня минулого року були оголошені результати екзит-полів, Роман Безсмертний, який був головою ради "Нашої України", оголосив про згоду на прем’єрство Тимошенко.
Однак цей жест керівника партії був жорстко припинений почесним головою "Нашої України" Віктором Ющенком. Пролунала вимога президента про те, що кадрові питання не можуть бути першочерговими, а треба розробити програму коаліції.
Потім "Наша Україна" висунула на посаду спікера Петра Порошенка як противагу майбутньому прем’єрству Тимошенко.
Насправді ж за цією димовою завісою весь цей час велися багатомісячні переговори на два фронти – Юрій Єхануров за дорученням Ющенка про все домовився з регіоналами і навіть вихопив у них посаду прем’єр-міністра.
"Я діяв не від імені партії – я діяв від імені президента! Ми з Віктором Федоровичем Януковичем провели багато годин у розмові один на один. Але ми ходили, ми не сиділи в приміщенні, і розмовляли багато годин. Треба було говорити без паперів, без заготовок, відверто... І я задоволений тим, що я виконав доручення президента по повній програмі", - розповів Єхануров у своїх спогадах в інтерв’ю "Українській правді".
Але закінчилася ця гра голом у ворота тих, хто її розпочав – була створена антикризова коаліція взагалі без "Нашої України".
Від любові до ненависті
Тимошенко використовувала Ющенка так само, як він використовував її. Протягом року, коли працював уряд Ющенка-Тимошенко, саме вона була громовідводом для Кучми.
З іншого боку, саме за наполяганням Тимошенко Ющенко взяв участь у акції "Повстань, Україно" восени 2002 року.
За великим рахунком, ті вуличні події не були продовженням "України без Кучми", оскільки на чолі руху стали політичні сили включно з комуністами – кожна зі своїм інтересом. Найбільше ж від того виграла Тимошенко, яка мала убезпечитися від переслідування у кримінальних справах.
Взявши участь у мітингу 16 вересня 2002 року і підписавши звернення до Кучми з вимогою відставки, Ющенко перекреслив переговори про створення коаліції між "Нашою Україною" та "За єдину Україну". Так він закрив для себе дорогу у владу на найближчі роки.
Можливо, Тимошенко тоді зробила неоціненну послугу для України, зберігши для батьківщини лідера опозиції.
Вершиною довірливості у стосунках Ющенка і Тимошенко були літо 2004 року, коли Ющенко підписав зобов’язання внести кандидатуру лідерки БЮТ на посаду прем’єр-міністра, а також січень 2005, коли він цієї обіцянки дотримався.
Хоча далося це рішення непросто. За словами Олександра Волкова, Ющенко гарантував прем’єрство Тимошенко в присутності посланника Бориса Березовського Дмитра Босова. Однак уже після революції Ющенко передумав.
"Перед виборами президента сиділи я, Ющенко, Тимошенко і Діма Босов. Тоді Ющенко пообіцяв, що внесе Тимошенко на посаду прем'єра. Але відразу після президентських виборів Ющенко поміняв свою думку і захотів призначити прем'єром Порошенка. Ющенко подзвонив мені і відмовляв підтримувати Тимошенко: "Сашко, я тебе дуже прошу, не підтримуй її. Навіщо це тобі? Ти знаєш, яка в мене проблема з моїми хлопцями?". Я – живий свідок цього!", - пригадав Волков в інтерв’ю "Українській правді".
Майбутнє прем’єрство – це була ціна, яку Ющенко заплатив за неучасть Тимошенко у виборах президента. У 2004-му в них було два дні спільного туру – по Дніпропетровській області. Після отруєння Ющенка Тимошенко без нього, однак в рамках його виборчої кампанії, проводила мітинги в обласних центрах.
Але уже в розпал помаранчевої революції Тимошенко без будь-якого мандату вступала в сепаратні переговори з донецькими і в супроводі Олександра Волкова їздила на зустріч до Ріната Ахметова. Це було першою ластівкою самостійної гри, яку вона збиралася проводити після Майдану.
Тимошенко намагалася дати гарантії недоторканості бізнесу президента "Шахтаря" в обмін на мирну здачу влади. І факт залишається фактом – за Тимошенко на посаду прем’єр-міністра проголосувала фракція регіоналів майже у повному складі, але "Криворіжсталь" у Ахметова забрали.
Дії Тимошенко відносно Ющенка за роки їх перебування у політиці не завжди були взірцем добродійності.
Перше. Саме Тимошенко голосувала за звільнення Єханурова з посади прем’єр-міністра взимку 2006 року, поставивши під удар всю хитку систему влади Ющенка.
Друге. Саме Тимошенко навесні 2006 року, після парламентських виборів, висунула в спікери демократичної коаліції Олександра Мороза, назвавши його кращим головою Верховної Ради за всю історію.
Рік тому Тимошенко послідовно відмовлялася визнати принцип, що другий за чисельністю учасник коаліції пропонує кандидата в спікери. Коли Тимошенко зрозуміла, що пробудила в Мороза забутий смак до влади, було пізно. Він свого домігся – тільки в складі іншої коаліції.
Третє. Саме Тимошенко разом з регіоналами проголосувала подолання вето на закон про Кабінет міністрів. І цим, а не чимось іншим, було закладено передумови до наступного загострення політичної кризи у лютому-березні 2007 року.
Політична сила Тимошенко ще кілька разів дала результативні передачі регіоналам, які ті замкнули голами у ворота Ющенка.
Саме Тимошенко підтримала мораторій на продаж землі, проти чого виступав Ющенко. Люди Тимошенко голосували за звільнення Луценка з посади міністра внутрішніх справ у розпал протистояння Ющенко-Янукович, і саме представник Тимошенко в наглядовій раді "Ощадбанку" дав вирішальний голос для зняття лояльного до Ющенка керівника цією установи, якого замінив представник братів Клюєвих.
Стосунки Ющенка і Януковича
Перша спроба зближення Ющенка і представників Партії регіонів, яка тоді щойно з'явилася на політичній карті, була зафіксована в 2001 році.
Перед початком виборчої кампанії до парламенту Ющенко як молодий лідер опозиції проводив переговори про створення мега-блоку, до якого увійшли б... "Наша Україна" і Партія регіонів.
Із команди донецьких у цих консультаціях брав участь Микола Азаров, з боку Ющенка – Роман Безсмертний.
Також намагався об'єднати ці дві політичні сили Петро Порошенко. Уже мало хто пам'ятає, але в 2001 році Порошенко, як, до речі, і Черновецький, був членом Партії регіонів, що виникла в результаті злиття кількох маргінальних структур.
Порошенко вступив до цього утворення як лідер Партії солідарності.
Уже будучи в рядах Партії регіонів, Порошенко намагався повернути її в бік Ющенка. Коли ці спроби завершилися нічим, кум майбутнього президента вийшов з Партії регіонів, придбав структуру зі схожою назвою до своєї попередньої – партію "Солідарність" – і влив її до "Нашої України" на правах блокоутворюючого суб’єкту з персональною квотою у списку.
Зупинив же створення мега-блоку "Нашої України" та Партії регіонів особисто Кучма, який побачив змову за своєю спиною двох потужних гравців. Донецьких спрямували в блок "За єду", який очолив Литвин. І саме Донбас під проводом Януковича приніс основний електоральний результат цьому провладному утворенню на виборах-2002.
 |
| За ці роки в Януковича змінилася хіба що зачіска. Фото Corbis |
Наступна спроба зближення між Ющенком і донецькими відбувалася восени 2002 року, перед першим сходженням Януковича на посаду прем'єр-міністра.
На зустрічі, яка відбувалася на дачі Євгена Червоненка, зібралися, крім власника будинку, Віктор Ющенко, Роман Безсмертний, Юрій Костенко і Петро Порошенко.
З боку донецьких були присутні Рінат Ахметов, Віктор Янукович, Борис Колесніков, Раїса Богатирьова і Андрій Клюєв. Один з учасників тієї зустрічі розповів "Українській правді", як все відбувалося:
– Кучма тоді щойно висунув Януковича на прем’єра, але ми боялися, що він нас кине. Для страховки ми просили в "Нашої України" 20 карток їхніх депутатів на одне голосування – по Януковичу. Як крок назустріч обговорювалося, що ми підтримаємо Ющенка на виборах президента. Порошенко запитав: "Де гарантії?", на що Ахметов протягнув руку і сказав: "Рукостискання – от мої гарантії".
Однак ця угода, яка могла змінити політичну карту України, не відбулася.
Умови, які обговорювалися в 2002 році, до болю нагадують хитання, що зараз спостерігаються на Банковій.
Однак тоді у Партії регіонів була дзеркальна пропозиція: якщо Янукович підтримає Ющенка на виборах президента – то як жест у відповідь президент Ющенко зробить Януковича прем’єр-міністром.
Але регіонали висунули і другу умову: якщо раптом щось станеться і Ющенко не балотуватиметься на виборах-2004, то, навпаки, президент Янукович гарантував би лідеру "Нашої України" прем'єрство.
Однак команда Ющенка виступила проти другої частини угоди, а політичне примирення майбутніх помаранчевих і біло-блакитних вдруге не відбулося.
Від памперсів до НАТО
Після приходу Януковича в уряд відбулося чітке позиціонування: прем’єр виглядав найбільш імовірним кандидатом від влади на виборах президента, а Ющенко – як очевидний кандидат від опозиції.
Загострення стосунків між цими людьми сталося після невдалих спроб "Нашої України" провести з'їзд у Донецьку. Тоді захід було зірвано, місце проведення заблокували п’яні підлітки, а вулиці міста зустріли Ющенка біг-бордами з його зображенням у формі нациста. У відповідь на заклик Ющенка дотримуватися демократичних норм Янукович порадив йому запасатися "памперсами" перед поїздками до Донбасу.
Наступного разу Ющенко уже після помаранчевої революції згадав, що партія Януковича може стати для нього союзником. Це сталося тоді, коли з першої спроби не вдалося призначити Юрія Єханурова прем’єр-міністром.
Тоді, щоб покрити дефіцит голосів, у секретаріаті президента написали Меморандум про взаєморозуміння, який скріпила і Партія регіонів. Серед іншого він передбачав припинення кримінального переслідування деяких представників влади епохи Кучми, оскільки депутати місцевих рад отримали імунітет.
Однак Ющенко ж і розірвав цей Меморандум – після того, як у січні 2006 року Партія регіонів проголосувала за звільнення Єханурова.
Найбільш системні спроби примирення між Ющенком і "донецькими" відбувалися влітку 2006 року.
Тоді президент відмовлявся внести кандидатуру Януковича на затвердження прем’єр-міністром і навіть підготував текст звернення про розпуск Верховної Ради. Однак, коли, здавалося, ситуація уже іде до нових виборів, відбувся ще один раунд нічних переговорів. Він закінчився підписанням Універсалу національної єдності.
Передбачалося також утворення нової коаліції. Однак ці плани, як і Універсал, проіснували до вересня. Непублічно домовленості почали порушуватися після усунення новим урядом оточення Ющенка з грошових потоків держмонополій.
Публічно ж лебедину пісню Універсалу виконали протягом поїздки Януковича в штаб-квартиру НАТО. Там прем'єр порушив негласну домовленість, яку він дав Ющенку, підтримати приєднання України до Плану дій про набуття членства в НАТО.
Крім того, Янукович порушив і зафіксовані на папері зобов’язання, які передбачали виконання закону "Про основи національної безпеки України" у редакції, чинній на дату підписання Універсалу - а саме там вступ України до НАТО значився як стратегічна мета.
Тобто команда Януковича вже у вересні демонструвала свою зверхність відносно Ющенка.
"Я глибоко ображений. Я був переконаний, що коли людина ставить підпис на папері, це означає, що вона не забере назад свого слова. Це була велика помилка. Я був наївним", - прокоментував нещодавно Ющенко свою реакцію на поведінку Януковича.
Попри таке зізнання, подвійну гру Банкова веде і зараз, після дострокових виборів до парламенту. В один день Ющенко зустрічається з лідером Партії регіонів, в інший – з Тимошенко, за індивідуальним графіком відбуваються консультації Віктора Балоги з Борисом Колесніковим, який є представником колективного розуму під назвою "Віктор Янукович".
Історія стосунків цих людей показує: навіть якщо сьогодні Ющенком буде зроблено вибір на користь однієї сторони, за якийсь час почнеться внутрішній конфлікт і зближення президента з іншою. І Тимошенко замінить "Янукович", або ж "Януковича" – Тимошенко.
