Демократична коаліція в парламенті та сформований нею уряд почали свою роботу. Вже сам по собі цей факт є втішним.
Уряд сформовано відповідно до волі виборців.
Можна було багато говорити про те, що так звана широка коаліція відповідає високим національним інтересам, що вона була б набагато ефективнішою і так далі.
Усі ці судження мають право на життя, хоча далеко не беззаперечні.
Деякі експерти, наприклад, передбачали, що стабілізація політичної та соціально-економічної ситуації відбудеться тільки у випадку створення "ширки", а от демкоаліція, мовляв, приречена на нестабільність при перевазі в 2-3 голоси над опозицією.
На мій погляд, обидва твердження помилкові. Нестабільність нам гарантована в будь-якому випадку.
Якщо проаналізувати створену в результаті політичної реформи систему державного керування, то можна без натяків констатувати: у нинішній Конституції апріорі закладені нестабільність і нерозв'язні протиріччя.
Перша та головна проблема – наявність двох…галузей виконавчої влади.
Будемо відверті: у країні поряд із формалізованою виконавчою владою в особі Кабінету Міністрів є фактично відокремлена галузь президентської виконавчої влади.
Президент призначає та звільняє з посади глав обласних і районних державних адміністрацій.
Він також має право, незалежно від думки сформованої коаліції більшості, висувати кандидатури міністрів оборони й іноземних справ, голови служби безпеки.
Фактично президент формує й очолює паралельний уряд, який складається з двох міністрів, губернаторів, а також голови РНБО.
Це якщо скромно промовчати, що є ще й секретаріат глави держави, чия структура ледве не копіює структуру уряду.
І ще невідомо, хто з них головніший. Адже це найважливіше, визначити хто "найголовніший", у будь-якій ієрархічній структурі.
Двоголова виконавча влада ефективно приймати рішення не може. Конфлікт неминучий.
Причому він неминучий не тільки тоді, коли Кабмін і Банкова належать до протилежних політичних таборів, як це було при уряді Януковича.
Конфліктна сила конституційного казусу проявить себе і при уряді біло-червоно-помаранчевому.
Яким би не був уряд, він, у випадку сумлінного виконання своїх обов'язків, вступить у конфлікт з інтересами президентських структур. В іншому випадку, він стане неповноцінним урядом.
Я вже не говорю про кадрові апетити Банкової, про неохоче бажання погоджувати з КМ кандидатури губернаторів.
Ми сьогодні спостерігаємо, як президент дає доручення уряду, вказує йому.
Проте відповідно до діючої Конституції глава держави не наділений таким правом, інакше він стає вищим інститутом виконавчої влади, а таким є за Конституцією – Кабмін.
Ми пам'ятаємо історії з призупиненням постанов уряду з різних питань соціально-економічного та не тільки характеру.
Адже існування такого права у президента де-факто й означає, що він втручається в компетенцію виконавчих органів влади.
До речі, двовладдя спускається і вниз, на регіональний рівень.
У системі регіональних органів виконавчої влади тепер є такі, котрі напряму керуються вертикалями держадміністрацій, а є ті, які фактично призначаються та контролюються відомствами урядового підпорядкування.
Борони Боже, якщо хтось подумає, начебто автор намагається розпалити війну між Грушевського та Банковою.
При наявності такого амбіційного прем'єр-міністра й в умовах старту президентської виборчої кампанії, це зайве. Але і закривати очі на потенційну погрозу нової політичної кризи не варто.
Тим більше, якщо за нею піде і соціально-економічна.
Очевидно одне: до тих пір, поки існує нинішня конституційна конструкція держуправління, ми приречені на конфлікт по лінії президент – уряд, президент – парламент.
Почавши проведення політичної реформи в 2004-2006 роках, ми за традицією зробили один несміливий крок, потім почали топтатися на місці, а потім і зовсім позадкували.
Але, як говорив Черчілль, найстрашніше це бездіяльність.
Тому сьогодні політична еліта повинна, по-перше, констатувати неефективність і нежиттєздатність сучасної моделі керування, по-друге, вишукати політичну волю для переходу до ефективнішої системи.
Вибір є: або президентська, або парламентська республіка. У кожної із систем є свої недоліки, є свої переваги. Але вони в будь-якому випадку кращі й ефективніші за нинішній управлінський "Франкенштейн".
Зрозуміло, що зараз "еліта" ділить посади, але незабаром це закінчиться: на всіх посад усе одно не вистачить. На порядку денному українського політикуму рано чи пізно з'являться проблеми загальнонаціонального значення.
Причому це звичайно ж не повернення внесків Ощадбанку СРСР, залишимо фентезі для любителів Толкієна, і жодним чином не статус воїнів УПА або моментальний перехід до контрактної армії.
Таких проблем, на мій погляд, три-чотири: ситуація з національним житлово-комунальним господарством, енергетична безпека й енергозбереження, підвищення стандартів освіти й охорони здоров'я, різкі зміни на краще утримання цих сфер, модернізація і т.д.
Але приступити до їхнього вирішення й успішно вирішувати можна тільки при вирішенні проблеми керування. А виходить, конституційна реформа неминуча.
В іншому випадку на нас чекає перманентна дестабілізація. А вже за нею піде падіння рівня життя та зниження конкурентноздатності країни.
 |
Володимир Куренной депутат ВР 5 скликання, голова правління Фонду свободи та демократії
