Тимчасова влада з непевною перспективою

Продовження. Початок читайте тут Партії: минуле без майбутнього

Із започаткуванням пропорційної виборчої системи в Україні відбулося структурування всієї влади за партійною ознакою. Партійними стали не тільки президент, парламент та уряд, але і правоохоронні органи, державні освітні та культурні установи, державні і приватні підприємства.

Політична відповідальність партій реалізувалась через дострокові парламентські вибори та вибори Київради і столичного міського голови, що свідчить про дієвість цієї процедури.

Політика стала більш публічною, хоча ця публічність і є доволі скандальною і малозмістовною.

Політичне лідерство набуло виразно партійних ознак, а позапартійним лідерам тепер значно важче заявляти про себе.

Корумпованість партій стала системною і публічною, що є першим кроком до її подолання.

Партії, що отримують владу, змушені дбати про компетентність своїх лідерів значно більше, ніж раніше, хоча і недостатньо для якісної роботи.

Політична смерть СПУ у 2007 році та НУ в 2008 дає безцінний досвід іншим партіям щодо відповідальності за бездіяльність та безпринципність.

Разом з тим перспектива сьогоднішніх впливових партій безрадісна, тому що вони не змогли повністю скористатися всіма перевагами нової пропорційної системи — хоча це очевидно  можливо навіть без зміни законодавства.

Головна проблема партій в тому, що вони навіть не усвідомлюють свою нестратегічність і несуб’єктність. Сьогодні головна невластива функція трьох впливових партій — представляти весь баланс зовнішнього управління Україною: НУ-президент — США; ПР — Росія, БЮТ — ЄС.

Жодна з цих політичних сил навіть не намагалася поставити питання про вихід з позиції провідників зовнішнього управління країною. (Можна прогнозувати, що після зникнення НУ, наступна політична сила має представляти вектор США в ситуації зовнішнього управління Україною, щоб відновити баланс).

Міжпартійні конфлікти, які насправді є конфліктами зовнішніх центрів управління, представленими цими партіями, та фактично відкритий корупційний торг партій в процесі намагання здобути абсолютне домінування на всіх рівнях влади (в ситуації принципової відсутності партійних стратегій, стратегічної комунікації та стратегічних компетенцій у лідерів партій), призводять до періодичних політичних криз та до швидкої втрати не просто ефективності влади, а до руйнування держави як такої.

Доля СПУ трагічна і водночас повчальна та закономірна: не можна зраджувати виборців. Позаяк виборці СПУ змушені були відмовитися від колишніх уподобань, змушені були шукати нову партію для підтримки — і лише частина з них віддала голоси за КПУ.

Водночас КПУ лише здається, що на минулих виборах 2007 року партія здобула перемогу. Це не так, бо набрані КПУ голоси на виборах 2007 року за обсягом менші, ніж сума голосів за СПУ та КПУ на минулих виборах до парламенту. Тобто дуже мала частина електорату СПУ перейшла до комуністів, а відтак сумарні втрати голосів лівих дуже помітні.

Доля НУ наочно демонструє, що партія, яка будується як клуб користувачів рейтингу лідера, приречена з самого початку. І падіння рейтингу цього лідера знищує партію навіть якщо лідер ще при владі.

Люди, які створюють ЄЦ ("Єдиний центр"), як замінник НУ, дуже дивні. Якщо вони не вірять в незалежну наукову політологію і соціологію, то це їх проблема. Але те, що вони не вірять в здоровий глузд, який просто на рівні інтуїції підказує, що конвертація адміністративного ресурсу та дуже малого лідерського ресурсу однієї партії в лідерський ресурс нової партії неможлива, це просто біда.

Це ж не просто їх власна справа, адже вони витрачають свій час і час української громади, відволікаючи суспільну увагу на мертвонароджений партійний проект.

БЮТ та ПР становлять сьогодні найбільші та найпотужніші партії в Україні. Разом з тим вони знаходяться в передкризовому стані.

Ні ПР, ні БЮТ не проаналізували та не представили публічно аналіз причин своїх політичних поразок (ПР на виборах у Верховну Раду в 2007 році, БЮТ на виборах у Києві 2008 року).

Цим партіям не вдалося змінити кадрову політику в момент доступу до влади, відтак, як завжди, партії біля влади загрузли у корупції.

Обидві партії є авторитарно-лідерськими. Партійний лідер є сильним ресурсом такої партії, коли партія здобуває перемоги, і перетворюється на термінатора партії, коли відбувається партійна криза.

Ці дві партії легковажно ставляться до кадрової політики, до партійного будівництва, особливо під час перебування при владі.

БЮТ і ПР так і не вийшли на довгострокове стратегування, відтак, оскільки вони самі не планують своє майбутнє, то воно від них жодною мірою і не залежить.

Виборці поступово прозрівають — вони розуміють, що партійні лідери не бездоганні, егоїстичні, брехливі, заплямовані корупцією або відстоюванням вузько-корпоративних інтересів. І щотижневі ток-шоу постійно працюють, аби довести виборцям стратегічну неспроможність партійних лідерів. За що їм окреме "дякуємо" від суспільства.

Тепер стає зрозумілою функція телевізійних політичних ток-шоу: вони відтворюють та підтримують головний ресурс партій — лідерський. Але, після того, як остаточно впаде легітимність партій як суб’єктів влади в очах суспільства та довіра до партійних лідерів, знижуватиметься і інтерес глядача до таких ток-шоу.

Головний підхід до оцінки роботи партій виборців — це наявність стратегічної перспективи незалежно від покращення чи погіршення життя. Партії мають працювати на майбутнє. Вимоги до партій зростають: виборцям потрібні не обіцянки чи соціальні подачки, а бачення перспективи.

Відтак стає зрозумілим, що парламентські партії в їх нинішньому вигляді приречені — або змінитися, або піти у політичне небуття.

Разом з тим хочеться поставити запитання БЮТ та ПР: зважаючи на усвідомлення цими партійними гігантами неминучості майбутніх криз і можливого кінця їхнього існування, що дає їм підстави вважати, що трагічна доля попередників їх омине?

Бо ж вони, на відміну від попередників, вже знають, які з їхніх ресурсів приречені і які ресурси необхідно здобути, щоб змінитися і не просто втримати владу, а хоча б зберегтися в якості парламентських партій. Чому вони такі недалекоглядні? Чому так наполегливо прагнуть власної політичної смерті?

З циклів політичних криз та змін виборчих систем в Україні (1990-1998, 1998-2006) можна прогнозувати, що наступна зміна виборчої системи очікує Україну в 2014 році, навіть якщо Конституція буде змінена раніше. І робити ці зміни можуть принципово інші партії, ніж ті, які сьогодні засідають в парламенті.

Наступний домінуючий ресурс партій — стратегічний

Лідерський ресурс, у якості домінуючого партійного ресурсу, доживає останні часи. Політичні генії зустрічаються надзвичайно рідко, а месія — взагалі унікальне історичне явище, і воно точно має ненаціональну природу.

Партія є складним соціальним механізмом, що вимагає команди професіоналів, кожен з яких може бути лідером в тій чи іншій сфері. Харизматичне лідерство, хоча і дуже дієве в кризовий період, має вкрай обмежений час підтримки та соціальної ефективності.

Наступний ресурс, який дозволятиме партіям брати та утримувати владу — стратегічний ресурс. Це означає, що ресурс публічної довіри буде все більше пов’язаний з такими підходами до політичної діяльності:

1. Наявність публічної та непублічної довгострокових стратегій розвитку країни на період не менше 20 років.

2. Наявність частково публічної стратегії партійного розвитку на період більше 10 років.

3. Створення та нав’язування іншим партіям стратегічної комунікації як змістовного діалогу в мас-медіа і водночас поступове зменшення кількості обговорення в мас-медіа партійних чвар та інтриг.

4. Наявність довгострокової кадрової політики, запровадження партійної освіти та підготовки партійних кадрів в напрямку здобуття ними стратегічної компетенції.

Знову і знову виникає запитання: чому партії не здатні змінюватися в новій ситуації?

Напевно, тому є дві причини:

- нездатність до змін і оновлення самих політичних лідерів;

- обтяженість корупційними зобов’язаннями партійних лідерів та його найближчих соратників, які здебільшого невідомі решті членів партії.

Саме тут сконцентрований найбільший ризик для будь-якої впливової партії: якщо внутріпартійні зміни не походять від лідера партії, то це означає розкол партії через діяльність інших членів партії, які прагнуть оновлення, а отже претендують на лідерство в партії.

Єдиний вихід з такої ситуації для партійного лідера — пожертвувати власним політичним бізнесом і зосередитися на стратегічних змінах, аби зберегти партію і зберегти своє лідерство в ній.

Є два найбільш важливих на сьогодні завдання для партій: система фінансування партій має стати публічною, лідери мають здобути і застосувати стратегічну компетентність.

Ось авторове послання до партійних лідерів: або ви здобуваєте та застосовуєте стратегічну компетентність і відмовляєтесь від корупційних способів фінансування партії, або вам як лідерам кінець.

Чи можлива партія нового типу і які вимоги існують до неї?

Перш за все, партії повинні бути побудовані на принципово інших підходах до членства:

- партійні кадри мають бути компетентними, а не лояльними до лідера;

- конкуренція багатьох партійних лідерів, а не всевладдя одного;

- представництво в партійних списках на вибори всіх регіонів України, а не одного регіону, без домінування представництва міста Києва, з представництвом усіх крупних територіальних громад.

Партії мають бути побудовані організаційно інакше: знизу доверху. Партійні списки на вибори мають бути відкритими. Причому, як саме мають бути відкриті такі списки, і як має бути змінено закони, партії мають обговорювати і приймати відповідні рішення публічно.

Партії мають запровадити партійну освіту для партактиву. Процеси навчання мають бути з чітким завданням: освоєння стратегічних компетенцій, знань по роботі з громадськістю, основ законодавства тощо.

Такі партійні навчання можуть бути оплачені частково бізнесом, через публічний партійний фонд, частково державою.

Партії мають принципово змінити відносини з бізнесом: крупний бізнес, представлений у партії, має бути під контролем не лідера партії, а партії у цілому.

Фінансування виборчої кампанії має відбуватися винятково через спеціально створений виборчий фонд, всі фінансові розрахунки якого мають бути відкритими.

Рекламні та інші продукти партій на виборчій кампанії, фінансування яких не є публічним, не повинні використовуватися ні ЗМІ, ні будь-якими іншими організаціями та установами.

Публічна політика партій має бути принципово змінена. Внутріпартійні дискусії повинні стати основою стратегічної комунікації в країні. Міжпартійні дискусії мають відбуватися не тільки в парламенті та на телеекранах.

Партіям важливо проводити науково-практичні конференції з найбільш актуальних питань економіки та політики.

Відносини партій з експертними інститутами повинні бути змінені: партії повинні демонструвати ефективне використання експертного знання, тобто замовлений інтелектуальний продукт обов’язково має бути використаний в реальному процесі прийняття рішень.

Щоб здійснити це не потрібні жодні зміни законодавства, тільки політична воля та стратегічний підхід. Партія, яка зможе зробити більшу частину з запропонованого, обов’язково прийде до влади і втримається біля неї значно довше, ніж один політичний цикл.

 

Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП