Ось вже кілька тижнів поспіль, фактично від початку нового телевізійного сезону, з голови не виходять питання, які ризикують стати нав’язливими. Як буде проходити реформа ЖКГ?
А медична реформа? А всі інші? – Такі думки не дають спокою, хоч здавалося б тепла погода, яка знову завітала в Україну, має стимулювати до зовсім інших асоціацій і бажань.
Звичайно, подібне зізнання може привести до висновку, що автор хворий на голову. Тішить одне – ситуація в країні і поготів розмиває межі між здоровим глуздом та божевіллям. Ще й причини, які викликали такі запитання, до неможливого прозаїчні.
Довелося, просто, останнім часом передивитися кілька політичних шоу на різних телеканалах. Традиційні українські шоу, з набором вже звичних штампів, звинувачень і облич.
Хоч приводи для сварок між політиками іноді змінювалися, в цілому, завдяки телевізійникам, лінію на збереження основної уваги глядачів довкола політичних скандалів, було витримано. Та раптом абсолютно віроломним чином цю ідилію порушили.
В одній зі студій хтось з присутніх поставив просте на перший погляд питання. Про ті самі реформи. Відповідь якщо й була, то коротка, і дискусія знову перейшла до звичного, до політики. Але осад лишився.
Українське телебачення, треба сказати, виконує одну важливу місію. Показуючи цей безкінечний політичний телесеріал, воно захищає українців від справжніх проблем. Якби людям розповіли про, скажімо, пенсійну реформу, або про інші сфери життя які прямо зачапають їхні інтереси, то вони почали б думати.
А це, як, судячи з усього, переконані на більшості вітчизняних телеканалів, небезпечно.
Є, звичайно, виключення, але в більшості випадків ефірний час відданий на відкуп саме представникам політичного естеблішменту. Вони, а не якісь там фахівці з питань національної безпеки, медицини, освіти тощо є у нас головними спікерами, ньюзмейкерами, коментаторами всього і вся.
Поки що ж страшно не за себе, а за країну. Раптом на телебаченні перестануть безкінечно галдіти про те, що там у Віті з Юлею, Віті з Вітею і хто з них першим і кого кине. Раптом замість політичного "балогану", захочуть у прайм-тайм обговорити щось важливе. Та ще й так, що б політики довго тягнули ручки що б отримати слово.
Раптом створюватимуть ще більше експертних студій. Бо дійсно, українцям варто було б хоча б почути питання які від імені громадянського суспільства ті самі експерти можуть поставити владі. І не тільки поставити, але й вимагати відповіді на них...
Страшно про це навіть подумати. Бо тоді може зруйнуватися ціла система, в якій телебачення – не базис, ні, але доволі ефективна надбудова. Завдяки йому люди бачать лише політичне шумовіння, а от справжнє "варево" залишається глибоко законспірованим.
Країна тим часом не поспішає з розвитком, кому треба – той "рубає капусту", зростає корупція, міцнішає й культура – Поплавський з Кіркоровим отримують звання та нагороди. Коротше кажучи – все гаразд.
Хоч, можливо, хвилювання даремні. Бо телебачення не змінюється само по собі, воно залежить від дуже відповідальних людей – менеджерів, начальників, продюсерів. То ж "системі" нічого не загрожує. Принаймні поки нинішній склад телеменеджерів суттєво не оновиться або не змінить свою філософію.
Так що ж там у нас із реформою ЖКГ?...
 |
Євген Булавка, Телекритика, для УП
