Брехня є предметом дослідження багатьох галузей науки, зокрема психології. Це інформація, яка свідомо сфальсифікована або прихована, отримана в результаті вербального або невербального контакту.
За допомогою цього явища людина ніби намагається втекти від реальності, яке її переслідує, сховатись за чимось вигаданим. Брехня, один із християнських гріхів, який вважається витвором диявола. Річ, без якої людство не обходилось всю історію.
За допомогою брехні відбувалися більшість революцій, переворотів, зговорів та інших подій, які змінювали життя людей. Це вдалий інструмент в маніпулюванні масами: в релігії, політиці, ідеології, історії та у побуті. За даними науковців, людина бреше щодня.
Але одна річ у побуті, а інша справа коли це відбувається в масштабах держави, континенту, усього світу.
Як відомо, політика – річ брудна сама по собі. Цинізм, аморальність, обман – це ті риси, якими Макіавеллі охарактеризував політику як явище. Він перший, хто назвав речі своїми іменами, не приховуючи політичних інтриг за ширмою доброго та справедливого.
Українська політика – це приклад вдалої брехні. Більшість того, що звучить із вуст українських політиків – майже сто відсоткова брехня. Декларації, концепції, обіцянки, політичні програми та коаліційні угоди – просто гарно сформульована брехня.
Навіть на прес-конференціях та політичних ток-шоу політики цинічно брешуть нам в очі, не червоніючи та не картаючи себе за це. В кращому випадку, вони не дають відповіді на прямі запитання чи просто переводять стрілки на інших.
Українське життя переповнене брехнею. Вона вдома, на роботі, рекламі, транспорті, магазинах… Головне, яким чином подати брехню. Звичайно, якщо це робити невпевнено, в простій грубій формі, то люди на це не поведуться.
Але, якщо навколо цього вибудувати благі цілі, які ще й прикрашені гарненькими словами, такими як: добробут, стабільність, майбутнє, безпечність, боротьба за правду та справедливість – з’являється відчуття довіри до людей, які ставлять такі цілі. Але в результаті, як завжди, отримуємо дірку з бублика.
Українська політика вже настільки знівелювала саме поняття "політика", що згодом прийдеться запроваджувати проекти для реабілітації цього явища у суспільній свідомості.
Адже зараз мало хто щиро вірить якісь політичній силі або якомусь конкретному політикові. І ця недовіра найближчим часом не зміниться.
Розчарування – це символ постпомаранчевої доби в Україні. Тотальна брехня тільки додає цього розчарування. Брехня загалом, і в Україні – це інструмент з допомогою якого приходять до влади та утримують її.
Сподівання лише на те, що прийде час нової політики, час в якому зміниться підхід до системи, до її функціонування та розуміння.
 |
Олександр Саліженко, для УП
