Газова війна по-западенськи

Місце дії – Західна Україна. Час – Різдво – розпал газової війни. Прикарпатське нафтове містечко Борислав, жителі якого сприймають суперечку Москвою та Києвом як парадокс. Адже земля під ногами викидає в повітря мільйони кубометрів газу в повітря. Але він – нікому непотрібний. Кажуть: бо ж не російський?

За різдвяним столом тут вважають газову війну – війною бездарних політиків, що не люблять свою землю. А ще читають sms про "газ в дупі" і чешуть лише політичні анекдоти. На кшталт:

"Весілля на Івано-Франківщині. Гуцул бере за жінку москалиху. Батько боровся-боровся, але, врешті, змирився – вирішив дати перед першою шлюбною ніччю синові настанови:

- Знаєш, сину, як дійде до ліжка, ти роздягнись догола, розправ плечі і стань перед нею…
- А для чого, батьку?
- Ну, щоб та москалиха побачила, яка Україна красива!
- Ага, зрозуміло…
- Далі ввали їй межи очі, щоб вона відкотилась до стіни…
- А це для чого, тату?
- Щоб та москалиха зрозуміла, яка Україна сильна!
- Ааа…
- А потім, сину, візьми в руки прутень і покажи, як можеш отримати оргазм без неї.
- А це для чого, батьку?
- Це для того, щоб та москалиха побачила, яка Україна Незалежна!"

Франко був правий – благословив Господь цю землю, але обділив її керівниками з головою і серцем. Кожного разу, коли повертаюсь у своє рідне місто, місто родовищ нафти, газу й озокериту, здається, що воно обдароване і водночас прокляте Богом. Прийди сюди добрий господар і місто стане не згірш столиці – і себе, і країну зможе годувати.

Нафту тут зневажають. При "совітах" сотні качалок гойдало містом як каруселі – сьогодні видобуток зменшився в десятки разів. Директива зверху – поклади нафти "надто глибокі" і на нинішньому обладнанні видобувати її невигідно. Хоча самій нафті рот не закриєш – вона виходить озерцями на подвір'я людей, так само булькає газ.

А господарю ніякої вигоди, лише горе з газу, який тхне в калабані нафти під порогом. Оскільки це бульки державної власності, її навіть відром зачерпнути – підсудна справа.

Газ у Бориславі теж не "той". Тут немає великих газових родовищ, але є немало супутнього газу (він виводить на поверхню нафту). І за внутрішньою ціною за нього платять, не так, як "Газпромові".

За $40 за тисячу кубів хто тут вам буде нові технології запроваджувати? Його легше спалити! По периметру Борислава досі безгосподарно горять газові факели – може на зло Києву, який не хоче піднімати ціну внутрішньому газу, а може по-западенськи, щоб не дозволити змішувати український і російський газ.

Поговорюють, чимало посередників саме на цьому й зароблять – український газ, який продають за ціною Путіна, пахне так само, як російський? Адже облік голубого палива, який видобувають у нас, досить умовний. Що стосується бориславців, від наявності газу їм не легше – ще 15 років тому обіцяли створити газову електростанцію. Ще обіцяли збирати газ.

Та найбільший парадокс стосується озокериту – плакав би навіть Франко. Тут навіть діти в школі знають, що під Бориславом пролягає велетенське родовище "гірського воску" – його широко використовували в медицині – єдине в Європі! З приходом незалежної – родовище закрили. Озокерит "росте" і далі, і його, як і нафту, виводить газ!

Тому Борислав давно називають "містом на пороховій бочці", газ не тільки у повітрі, але й під родовищем, який пролягає під основною частиною міста. Єдине, що можуть зробити бориславці – з закритого родовища буквально за копійки викачують супутній газ.

"Борислав сміється" – у повісті розповідається, як по цій землі ще 100 років тому нафта плила дорогами. Але від того, люди лише страждали.

Сьогодні Борислав виглядає гірше, ніж за часів Франка. "Світські" дороги вже розбиті. Австрійські будиночки почорніли. Останні штрихи місту додала липнева повінь цього року, яка знесла мости і затопила велику частину приватних будинків.

Роботи в місті нема. Виробничі потужності відсутні. Своїми останніми рішеннями "Укрнафта" вимагала скорочення всієї бориславської експедиції, проте після вирішення газового конфлікту, це питання зняли.

У місті вода по годинах, а інколи її взагалі немає місяцями. Половина дорослого населення мандрують світом – Португалія, Канада, Італія, Іспанія. Інша половина мрійників продовжує вірити, що місто, благословенне нафтою і рідкісними нафтовими продуктами (у тому числі, й нафтусею) – скарб України.

Старі інженери люблять розказувати "байки", що видобута досі нафта – це ручка від "нафтової валізи". Що можна по-господарськи збирати газ у багатьох таких містечках, як Борислав, де супутній газ стелиться мільярдами кубів в під ногами. Тоді вже можна буде качати гроші з Путіна лише за транзит. Усе це лише чекає справжнього господаря.

І вирішивши цю проблему, українській владі непотрібно буде доводити, яка вона красива, сильна і незалежна.

 

Леся Соловчук, для УП