Хто сказав – "Війна скінчилась в 45-му"?

Хто сказав, що війна скінчилась в 45-му? Війна проти народу України ведеться і нині. Ведуть її існуючі в Україні політичні партії та їхні лідери. Народ постійно несе колосальні втрати як у майновому плані, так і у живій силі.

З якими намірами завжди вторгалися чужоземці? Підкорити людей, встановити свій порядок, отримати у володіння всі природні та інші ресурси країни, змусити український народ працювати на себе і жити за рахунок його майна та праці.

Підкорення досягається застосуванням фізичної або світоглядної зброї. Остання значно дешевша і ефективніша. Сьогодні, звинувачення у веденні світоглядної війни проти нас, лунають на адресу зовнішніх ворогів – Росії і Америки.

Називають і внутрішніх ворогів – євреїв та росіян, пропонують піддати люстрації керівників бувшої КПРС, КДБ, та їхніх співробітників. Не беруся судити про вплив на рівень життя в Україні перелічених вище суб’єктів. Але стверджую, що він мізерний в порівнянні з тією руйнацією, котру несуть українському народу нинішні політичні партії і їхні очільники.

В 1945-му була отримана перемога однієї, прагнучої володіти Україною воюючої сторони, над іншою. В 1991-му розвалився і переможець – Радянський Союз. Фашистська Німеччина і Радянський Союз безжалісно нищили тих, хто боровся в Україні за свою незалежність, обидві сторони примушували українця боротися не проти них, загарбників, а проти іншого завойовника.

Пригадайте, риторику, котрою супроводжувався цей примус. Фашисти, і комуністи галасливо твердили, що саме вони несуть українському народу справжню свободу, що саме їх панування на українській землі принесе українцям щастя.

Пригадайте той фанатизм і скажену нетерпимість, з котрою вони спрямовували українців проти своїх конкурентів. Пригадайте, як українці змушені були боротися під чужими знаменами, з чужими ідеями, за чуже панування над собою.

А тепер порівняємо все це із сьогоденням.

Приміром, діяльність вчорашніх фашистів та комуністів з діяльністю сьогоднішніх партій – Регіонів, БЮТ, "Народної Самооборони", "ЄЦ", "Свободи" і всіх інших. Ви можете знайти суттєві відмінності?

Я – ні. Все те саме. Та ж сама риторика про благо, яке вони несуть українцям, та ж сама нетерпимість до конкурентів, і головне, та ж сама боротьба між собою за панування над Україною, боротьба за володіння всіма ресурсами країни і можливість використовувати українців задля власного збагачення.

Знову, як і колись, українців змушують боротися не за себе і свій добробут, не за можливість самим бути господарями на своїй землі, а за чужі інтереси, за те, щоб над ними хтось панував і володів Україною.

Чи є для українців різниця, хто їх підкорив і панує на їхній землі: чужинці, чи свої?

Ніякої.

Поставивши себе над народом, вони перестали бути своїми. Будують не процвітання країни, а свій особистий добробут, чим більше грабують Україну, тим багатшими стають. В цьому суть прагнення усіх загарбників – як зовнішніх, так і внутрішніх – отримати у своє розпорядження країну, всі її ресурси і підкорений своїй волі народ.

А що ж народ? Він, як і під час минулих воєн, несе втрати. Світоглядна війна надзвичайно ефективна. Ніхто не хапається за зброю, щоб боронитися від ворогів. Адже вороги, то буцімто і не вороги, то ж свої. І не просто свої, а найкращі, еліта, ми ж їх вибрали.

Тому, все виглядає так, начебто ми самі себе знищуємо через свою нерозумність. Але те відбувається тільки з народом, а його обранці стають найбагатшими людьми Європи. Тобто, є не тільки переможені, є і процвітаючі тріумфальні переможці. Яким чином народ переконали, що саме так і має бути?

Періоди окупації були характерні тим, що головні рішення приймалися у Вермахті або у Москві. А українців переконували в тому, що вони не можуть розібратися і прийняти відповідальні та кваліфіковані рішення собі на користь.

Є розумніші, більш кваліфіковані та відповідальні, котрі зроблять це за них для їхнього блага. Українському народові відводилася роль принизливих прохачів.

Сьогоднішні правителі України діють точнісінько так само. Правителі і тільки правителі здатні вирішувати головні питання життя українського народу. Знову ж ті самі переконування, що українці не в змозі зрозуміти, що насправді їм на користь…

Пригадайте минулі виборчі кампанії, порівняйте з тим, як українців підкорювали раніше. Це ж звичайнісінька війна, де українці борються за якогось повелителя і принизливо прохають покращення умов свого утримання. Хіба це господарі своєї землі і своєї долі?

Стан справ настільки запущений, що більшість навіть і не уявляє собі, як може бути інакше. Тавро невмілого, нездатного і безпомічного в’їлося в кожного українця. Ми стали ідеальним матеріалом для експлуатації. Ми самі просимо встановити над нами владу. І не має значення, чи ми прагнемо зовнішньої влади над собою, чи внутрішньої.

Ми намагаємося знайти когось, хто керуватиме нами і молимо свого повелителя, щоб він був ласкавий до нас. Така принизлива і руйнівна доля нами обрана для себе.

Чи можемо ми її змінити не успішну? Звісно що так. Але для цього кожному з нас потрібно взяти на себе відповідальність за все те, що відбувається в країні.

Найперший наш ворог, це той, хто каже, що ми не вміємо і не можемо розібратися що до чого і навести лад в країні. Бо, як тільки нас у цьому переконали, нас вже перемогли. Характерно, що ніхто не каже конкретно, у чому ми не можемо розібратися. Не можемо, і все.

Давайте подивимося, чи справді це так.

Перше, за людьми уважно слідкує ціла армія наглядачів – правоохоронні, судові, податкові, санітарні, екологічні, метрологічні та інші контролюючі й караючі відомства. А чому ми не контролюємо наших повелителів?

Серед 180 атестованих щодо корумпованості країн, ми на 134-му місці, так визначили міжнародні фахівці. Це означає суцільну продажність тих, кого ми обрали, хто встановлює закони, за якими нас змушують жити.

Ми що, нездатні усвідомити наслідки цієї продажності? Невже ми нездатні зрозуміти, що за умов такої руйнівної продажності влади, розвиток країни неможливий? Що ніхто не зможе і не схоче наповнювати країну своєю працею, бо паразити її грабують швидше, чим люди збагачують?

Чому ми постійно обираємо цю продажну владу, ці конкретні політичні партії, що сьогодні при владі? А якщо вже обрали, то чому не змушуємо діяти так, як нам потрібно, а не як вони хочуть? На що ми розраховуємо?

Державний і місцеві бюджети, приватизація, земельні питання. В Україні безліч керівників підприємств, бухгалтерів, економістів, юристів, просто гарних господарів і фахівців. І вони не можуть розібратися, що корисно суспільству, а що ні?

Чому ми прагнемо пристосуватися під владу і діяти за їхніми правилами, намагаючись щось урвати від суспільства, замість того, щоб створити систему, при якій вигідно працювати і збагачувати як себе, так і країну?

Скільки можемо слухати обіцянки ввести сприятливе для розвитку податкове законодавство? Нас переконують, що витрати занадто великі. Якщо так, то мабуть потрібно сприяти розвитку тих, хто виробляє національний продукт. Влада ж робить все навпаки – нищить власного виробника і дає роботу іноземцям.

Всі ці питання цілеспрямовано не обговорюються, людей не готують бути господарями на своїй землі. Навпаки, намагаються зробити якомога більш неосвіченими і безпомічними у суспільних питаннях.

Що нам постійно підкидають політичні партії і їхні лідери? Питання пошуку собі господаря поза Україною, підкорення зовнішнім геополітичним центрам. Питання мови. Національне питання. Люстрацію. Скандали. Нікчемність інших партій та лідерів.

Це робиться для того, щоб не допустити, не дати можливості людям розібратися у найголовніших питаннях управління країною. При чому ці питання є настільки елементарними, що розмови про їхню складність виглядають знущанням.

Ми стоїмо на порозі нових часів. Тих, з яких почнеться наведення порядку в Україні, її невпинний поступ у своє гідне майбутнє.

І ці часи ознаменуються появою таких політичних партій і лідерів, котрі на перше місце ставитимуть питання освіченості народу. Все буде спрямоване саме на це – освіта і наука, культура, інформаційне наповнення мас-медіа, все.

Народ, свідомість кожної людини, а сукупно – культурний рівень громади і рівень її суспільних знань – визначальні для країни. Народ повинен бути здатен розбиратися у найголовніших питаннях, вони ж і найпростіші. Це питання управління країною.

Той шлях, який інші народи проходили сторіччями, нам потрібно пройти за роки. Пройти шлях від незнаючого, невмілого і благаючого українця, до розумного і здатного навести порядок у своїй країні.

З неба нам щастя не впаде. Кожен з нас повинен змінити свої вимоги до влади і всіляких кандидатів до неї. Головне, що нам потрібно сьогодні, це спрямувати всі ресурси країни на підвищення нашого рівня освіченості.

Коли кожен з нас стане здатним навести лад в країні, ми його наведемо. І наша потреба у відповідних політичних партіях призведе до зникнення чи трансформації існуючих. Вони слугуватимуть нам.

Ми прийматимемо рішення, а найняті чиновники їх виконуватимуть. Це – практика всіх розвинутих демократичних країн. Ми маємо визначати свою долю, господарювати на своїй землі. Це означає, що кожен з нас повинен стати таким. І перше, що потрібно зробити, це проявити до цього свою волю та бажання.

 

Сергій Трегубенко для УП