Програма громадянина

В матеріалі "Перші кроки" почато розмову про найцінніше, що є в Україні, про його народ. А у другому, "Хто сказав – "Війна скінчилась в 45-му"?, про війну політичних партій і їх лідерів проти власного народу, про те, як народ змушують між собою воювати за благо своїх гнобителів.

Потрібні зміни, котрі припиніть руйнування України і забезпечать розвиток. Вони мають бути прості, природні, зрозумілі і ефективні одночасно – це сприятиме їх швидкому впровадженню. Але спочатку декілька засадних тверджень.

Головним і найціннішим багатством в Україні є її народ. Рівень розвитку, знань і вмінь, загальна культура народу є визначальними для рівня життя в країні.

Ці твердження несумісні з сьогоднішньою політичною практикою, в основі котрої є постать владного лідера з його програмами і повноваженнями. Тому найперше, що ми маємо зробити, це знищити свою віру у існування когось, хто замість нас покращить наше життя.

Існування лідера, на котрого можна перекласти турботу про благополуччя себе і своєї країни, то блеф, з допомогою якого постійно дурять і грабують людей. Існування такого лідера неможливо з наступних причин.

Не існує людей, котрі отримавши безконтрольну владу будуть працювати на добробут інших, тим більше всього народу. Всі розмови про чесність, відданість, патріотизм і найщирішу турботу про благо народу та країни, є маскуванням егоїстичної людської природи з метою найповнішого задоволення особистих владних та матеріальних прагнень.

Якщо хтось вважає, що він, або хтось інший, є особою, яка в умовах безконтрольності працюватиме на суспільство, то це або шахрайство, або непробачна наївність.

Під тиском безконтрольності, здорового прагматичного оточення і егоїстичних прагнень, будь-яка особа у владі неодмінно перетвориться в суспільного шкідника.

Ідеальна особистість, якби навіть така існувала, ніколи не зможе перемогти у виборчих змаганнях з професійними політичними шахраями. Низький рівень суспільної культури народу зробив неможливим розпізнання та обрання подібної особистості, забезпечення їй умов неможливості перетворення в паразита.

У народу з високим рівнем суспільної культури потреби в месіях немає, люди здатні самостійно виробляти і приймати рішення, виконання котрих забезпечується ефективним контролем чиновників.

Швидкий розвиток країни може забезпечити тільки спільна і узгоджена діяльність всього народу.

З цього твердження витікають наступні.

Ні лідер, ні влада не можуть забезпечити розвиток країни. Пограбування – так, руйнування – так, насилля над народом – так, розвиток – ні. Розвиток може бути тільки результатом узгодженої, вмотивованої і взаємовигідної діяльності народу.

Необхідно відмовитися від утопічних прагнень до гарного життя за рахунок якихось міфічних, віртуальних чинників.

Їх придумують для народу з метою банального пограбування. Психологічна схема надзвичайно проста – людям обіцяють, що завтра їм буде величезне щастя, займіться мріями і підготовкою до нього, готуйтеся жити щасливо і безтурботно.

Щоправда, для обіцяльників завтрашнього щастя сьогодні потрібні деякі дрібниці, наприклад влада. В результаті така "дрібниця", як суспільне національне багатство, непомітно переходить у приватну власність політичних шахраїв.

А що ж народ? Народ пильно вглядається в далину, виглядаючи омріяне щастя. Часом він це робить з надією і оптимізмом, часом з неприхованим роздратуванням.

Але, і це головне, нікому немає діла до того, що робиться зараз і тут. Народ не здатен до аналізу очікуваних наслідків владної діяльності, максимум, що він сьогодні може, так це протестувати проти того, що обіцяне щастя десь забарилося.

Метод відволікання уваги від головного працює безпрограшно. Пригадайте, як Бог послав вороні шматочок сиру, а поласувала ним хитра лисичка. Бог послав українцям Україну, а хто нею ласує?

В нашій історії обіцянок було і є безліч. Обіцяли комунізм, обіцяли процвітаюче життя в незалежній Україні, обіцяли швидке збагачення за рахунок фінансових пірамід і квітучу країну після обрання когось у владу.

І ніхто ніколи не пропонував людям проаналізувати ті механізми, за рахунок яких буде досягнуте обіцяне. Навпаки, замість відкриваючого людям очі аналізу, намагаються максимально заплутати причино-наслідкові зв’язки використанням вкрай побічних ознак.

Необхідно відмовитися від нав’язаної людям психології очікування. Життя триває постійно, наше життя і держава так само постійно руйнуються. Тим, хто його руйнує, доконче потрібно, щоб ми не втручалися, не намагалися змінити руйнацію на розвиток.

Бажано, щоб не втручалися ніколи, щонайменше – щоб не заважали між виборами. Це все елементи злочинної схеми по недопущенню народу до наведення порядку в країні – переконування людей в тому, що вини нічого не знають, не вміють, не можуть, а прохати покращення життя у так званої "еліти", можуть тільки під час виборів.

Працювати на покращення суспільної складової нашого життя ми маємо постійно, а у виборчий період – особливо активно.

Вибори – програми діяльності влади повинні писати ми, а не нам. Так склалося, що програми пишуть ті, хто прагнуть влади. Що ж, це їх право. Але обирати їх за ними ж написаними програмами, то повний абсурд, результати котрого ми потім і пожинаємо.

По-перше, метою написання програм є прагнення отримати владу. По-друге, уникнути обговорення справді важливих для людей проблем. По-трете, як показує практика, нічого спільного з подальшою діяльністю обранців ті програми не мають.

Тому читати, чи намагатися аналізувати програми прагнучих влади, є заняття вкрай нікчемне.

Отже, першим нашим кроком в успішне майбутнє є відмова від тоталітаризму і сподівання з його допомогою покращити стан справ у країні.

Крок другий, починаємо розвивати демократію – пишемо свою програму розвитку країни. До неї заносимо тільки найважливіше і найголовніше, щоб нікому не дати можливості уникнути критично важливого, загубити його серед дрібниць.

Прагнучи прискорити процес демократизації, в цьому матеріалі коротко перелічу основні положення програми, написаної в інтересах громадян.

Розраховую на те, що до їх обговорення долучаться читачі ті інші автори.

Отже, програма розвитку України пересічного громадянина.

Очистити владу від злочинців: доки влада корумпована, з нею взагалі немає про що вести мову. Зрадники, шахраї, злочинці, ті хто з ними поряд працює у владі і не бореться, ті, хто присягав боротися з злочинністю і отримує за це платню та пільги – всі вони повинні бути позбавлені права працювати у владі.

Нікому не потрібні дрібниці, на зразок "вічної боротьби з депутатською недоторканістю. Дана політична сила чи особа при владі, корумпованість у секторі їх відповідальності не зникла – ніяких переобрань.

Ніяких призначень! Нездатні подолати корумпованість керівники мають бути звільнені як невідповідні займаній посаді.

Коли хтось з нашої кишені намагається вкрасти карбованця – ми обурюємося і прагнемо його покарати. Коли крадуть наші спільні мільярди, коли руйнують суспільну мораль і справедливість, ми повинні реагувати в сотні разів сильнішим обуренням і протидією.

Ми не маємо бути посміховищем в очах наших кривдників і цивілізованого світу.

За рахунок корумпованості ми є однією з найбільш злочинних націй світу. Це означає, що в нас немає майбутнього, доки ми не припинимо щохвилинно зраджувати самі, чи дозволяти зраджувати іншим, інтереси того суспільства і тієї країни, в котрих живемо.

Це навіть не пиляння суку, на котрому сидимо, це закопування себе живцем у небуття.

Мати об’єктивну та точну інформацію, а також чіткі критерії всього суспільно важливого в Україні: стан суспільства найкраще охарактеризувати одним словом – сліпі.

Неможливо уявити наслідки керування автомобілем сліпої людини, тобто такої, котра позбавлена інформації про оточуючий світ. Заборонено розпочинати керування автомобілем навіть при частковому спотворенні вхідної інформації, приміром, внаслідок неможливості повноцінно розрізняти кольори.

А от громадянам здійснювати управління державою, оцінювати стан справ, ефективність того чи іншого керівництва – можна. Результати аналогічні. В першому випадку розбитий автомобіль і декілька жертв, в другому – зруйнована країна і вимираючий народ.

Показники розвитку чи занепаду країни, стан економіки, заохочення виробництва і забезпечення соціального захисту, стан злочинності, в першу чергу, корумпованості, стан освіти, обороноздатності, зовнішньої і внутрішньої політики, здоров’я – все це повинно бути представлено суспільству у максимально доступній формі.

Сьогодні ця інформація або взагалі не надається, або надається як у казці лисичка журавля з блюдця годувала – формально запропонувала пригоститися, практично познущалася.

Знання, освіта громадян, розвиток суспільної культури: по аналогії, виїзд на дорогу без знання правил дорожнього руху – це потенційний злочин. Життя в країні без достатніх знань по ефективному управлінню суспільними справами, це злочин перед своїм народом, своєю країною, майбутніми поколіннями.

Суспільна освіта народу повинна стати головним пріоритетом держави, бо все інше, що відбувається в країні, є прямим наслідком рівня культури, цивілізованості народу.

Оце ті три пункти, котрі я хочу бачити в програмах партій і кандидатів. Все, чи майже все інше у програмах – звичайнісінька демагогія.

Мова йде про дуже прості речі, такі ж прості, як поворот керма автомобіля від прірви до шляху, котрий веде всю країну в процвітаюче майбутнє. І це доленосне кермо сьогодні в руках кожного з нас.