Тільки лінивий не написав або не прочитав про Бортківського Бульбу чи про 200-річчя Гоголя. Добре, що згадали, зняли та прочитали, бракує нам саме великого та безперечного. Проте не бракує пошлості у трактуваннях багатогранності минулого.
Чому варто дивитись фільм "Тарас Бульба"?
Тому, що можна побачити як один геніальний актор рятую всю стрічку. Давайте уявимо фільм без Богдана Ступки? Тож добре, що він там знявся, тому фільм якось себе виправдовує.
Варто дивитися для того, щоб дізнатись, що можна не прочитати, а побачити у Гоголя. Можна, наприклад, побачити хуторянство Тараса Бульби. За фільмом він не освічений та імпульсивний полковник, "стресований" пограбованим хутором і вбитою дружиною.
За книгою, він освічений полковник, трошки інтриган, вдалий ватажок. Він однокова завзято п’є горілку і видає себе за західного графа у Варшаві. Чому не показали непересіченість його натури — козака і політика? Чому, скажіть, ця лінія видалась не такою важливою?
Чому Бульба у фільмі бунтар, а не політик?
Можливо, це авторська позиція. Можливо многогранність Бульби важко втілити за півтори години. Втім, така поліфонічна фігура як Тарас Бульба заслуговує на більш складніший показ, ніж просто розповідь про ображеного козака.
Тому варто подивитись кіно і тому, що рідко коли вдається так нецікаво прочитати Гоголя. Потрібно дивитись фільм, щоб з’ясувати, чому так не люблять росіяни поляків.
А ще тому варто піти у кіно на Бульбу, щоб зайвий раз довести дурість слов’янофільської тези про зраду поляків, які будучи слов’янами, стали католиками.
Нажаль ця тема присутня у багатьох російських авторів, зокрема, майже у кожному романі Достоєвського. Якщо так геніальна людина не може собі відмовити у дріб’язкових претензіях до поляків, чого вимагати від інших?
Антипольські настрої в Росії у моді. Поляків можна "покусати", бо вони одночасно і чужі, хоча ніби слов’яни, тому наче наші. Поляки — ось джерело українських хибних доріг, ось хто звабив своїми пишними формами українців і тягне їх у НАТО!
Потрібно дивитися кіно і росіянам. Їм просто необхідно це зробити, адже там як найкраще показана натура українців, або, як дехто каже, "жителей южной Рассии".
Українці хочуть того, щоб їм не заважали, вони хочуть свободи. Закон для них це правда та воля, обрання гетьмана у них може відбуватися хоч кожного дня. Чи це не відповідь на запитання росіян: що там у Києві робиться?
Чи це не пояснення того, чому не подобався Кучма і чому так весело і цікаво зараз?
Чи це не відповідь на запитання "чому українці укладають контракт із Москвою і їдуть домовлятися до Брюсселю"? Чи не тому одвічно багатовекторність нашої епохи сягає своїм корінням ген, ген за горизонт!
Вибори кошового у повісті Гоголя — це українська політика сьогодення. І як добре, що це показано у фільмі. Може тепер стане всім зрозуміло, що мужні люди, народжені степом, не можуть не сваритися, не вигадувати нових ідей та не мати амбіцій.
Малініни у наших широтах не водяться, вони можливі тільки там, де таргани у "щях" (за Гоголем "Іван Федорович Шпонка та його тітонька"). Тому дебати про те, "чий" Гоголь — не важливі. Було б смішно, якби італійці визнали його своїм письменником на підставі того, що "Мертві душі" написані у Римі, а це місто він любив більше ніж Петербург.
Гоголь — гоголівський, провінційний хлопець з півдня Російської імперії, поїхав у Петербург і зробив на диво вдалу кар’єру літератора, проте хотів бути більше ніж просто літератором.
 |
Євген Білоножко, для УП
