У мене сформувався певний перелік контркоаліційних настроїв і їх носіїв (не за впливовістю).
Широка коаліція, можливо більше на підсвідомому, рефлекторному рівні, викликала тривогу у політологів. Не аналітиків та науковців, а масовиків-заробітчан (а їх більшість).
Вони зрозуміли, що в умовах однополярної, або гібридизованої до однополярної політичної картини, їх послуги стають невостребуваними, знеціненими.
Якщо раніше вони вигідно для себе використовували біполярність, як своєрідний аукціон, то тепер їм довелося б не торгуватись, а слухняно виконувати замовлення. До того ж невідомо чи йшла б мова про якусь винагороду.
Журналісти зрозуміли, що навіть ера "темників" - це був Клондайк, порівняно з перспективами редакційної казарми, яка почала реально вимальовуватись на найближчих горизонтах.
Професійні журналісти усвідомили конкретну загрозу для професії. Причому мова вже не йшла про перетворення її в "найдревнішу": преса перетворювалась би в наложницю, з якою робили б що хотіли, але грошей вже ніхто б не платив. А це вже пряма "загроза виду", бо навіть повії розмножуються.
Паніка охопила партії, які балансують на межі порогу парламенту. Грошей, на їх похід у парламент і на утримання їх перебування там, ніхто не дасть. Тому що таке перебування стає беззмістовним і непродуктивним. Поняття "золота акція" в водночас перетворилось би на черепки.
Не менша тривога охопила навіть депутатів, які присутні у самій широкій коаліції. В умовах відсутності кількісного детермінізму, голос окремого депутата стає абсолютно неважливий, адже є запас. А це загроза самому способу життя депутата і способу його забезпечення.
Розбещена виконавча влада, де догідливість роками була ознакою професіоналізму, де багатопартійність давала посадовий прихисток відвертим дилетантам, відчула грядущу необхідність тупо працювати без поблажок з огляду на колір галстука.
Судова влада відразу помітила звуження свого маневру, непевність свого положення. Вона побачила наяву, як тане черга посівальників, ряди яких ще місяць тому були розписані на рік вперед, як зникає телефонне право, а натомість приходить встановлений порядок. "Хабарів не стане, але і правосуддя теж".
Місцеве самоврядування хребтом відчуло, як із-за столу, до якого його почали періодично пускати, починають прибирати стільці.
США і Заходу реформування видалось настільки різким і не прогнозованим, але з явними ознаками узурпації, що вони з застереженням сприйняли цю ініціативу. Вони ще можуть погодитись на "різкі кроки", якщо наслідком прогнозуються демократизація і визначеність. Але "різкі кроки" у напрямку з ознаками звуження прав суспільства, з позазаконним розширенням, чи навіть просто пролонгацією, існуючих повноважень ними ніколи не вітались і вітатись не будуть.
Росія робила вибір. Об’єднана коаліція з потужним впливом на неї приваблювала Кремль. Але виникали сумніви щодо тривалості такого впливу. В нинішніх умовах розділені політичні сили будуть шукати підтримку у Москві. Однак не виключено, що після утворення широкої коаліції, таке об’єднання з часом стане самодостатнім. Їх об’єднання нівелює необхідність підтримки Росії.
В таких умовах збереження свого впливу для Росії стане надзвичайно затратним. І невідомо, хто в такій ситуації і кому буде робити поступки. Питання мови, НАТО, ЧФ цікавить Москву, як тактична мета, для неї головною є стратегічна перемога. А об’єднана коаліція, як не дивно, робить таку перемогу сумнівною. Тому між контролем єдиного політичного суб’єкту і вічним "розділяй і владарюй", Кремль вибрав мудрість латинян.
Нарешті народ. Політики своїми зусиллями настільки дискредитували владу, що навіть якби вони запропонували дорожню карту у "землю обіцяну" народ сприйняв би це, як чергову спробу щось у нього забрати.
Мобілізаційні форми діалогу з суспільством вичерпані, вони девальвовані самими безвідповідальними політиками і інакше, як втручання у суверенний особистий простір, більшістю населення не сприймаються.
І т.д.
А тепер назвіть тих, хто прихильно ставиться до широкої коаліції в цьому складі. В "цьому складі" я виділив жирним шрифтом. Тому що в цій ремарці приховується оптимізм і можлива перспектива.
 |
Валентин Ткач, Чернівці
