Українська правда
Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/articles/2009/09/16/4188436/

Михайло Потебенько: Мене справа Гонгадзе абсолютно не колишить

Сергій Лещенко, УП _ Середа, 16 вересня 2009, 16:15
Фото газети "Сегодня"

"Пане Генеральний прокурор!

Я, журналіст Георгій Гонгадзе, висловлюю свій категоричний протест проти знахабнілої поведінки правоохоронних структур, які розпочали кампанію цькування проти мене та моїх колег по роботі.

Протягом двох тижнів представники міліції активно проводять збір інформації в людей, що знають мене, не пояснюючи при цьому мети цього збору.

За місцем моєї прописки у місті Львові провели дізнання в моїх сусідів, а також у моєї матері на предмет моєї діяльності та способу мого життя.

Протягом двох днів трьох працівників моєї редакції було затримано представниками міліції, які під різними приводами провели перевірку їхніх документів із записом відповідних даних.

10 липня до генерального директора радіостанції "Континент" Сергія Шолоха завітав полковник міліції, якій розповів історію про мою начебто причетність до кримінальної "розборки" в місті Одеса, внаслідок якої загинула людина. Іншими словами, мені намагаються "пришити" кримінальну справу. (...)

Полковник попросив Шолоха описати мій характер, розказати, що я за людина. Сергій не став приховувати, що я відомий тим, що відкрито критикую владу, можу задати незручні питання президенту, не боюсь влади, і жодним чином не можу брати участі в угрупуваннях, а також контактувати з озброєними бандитами.

Полковник попросив Сергія знайти мене, щоби зустрітися зі мною, пообіцяв передзвонити в 5–ій, але передзвонив в 3–ій і зник.

Завершенням історії стало встановлення стеження за мною протягом останніх кількох тижнів. Невідомі мені особи супроводжують мене на автомобілі "Жигулі", державний номер 07309 КВ, чекають біля дому та редакції.

Оскільки вся викладена інформація щодо моєї причетності до злочину є суцільним абсурдом, я залишаю за собою право розцінювати ці дії як сплановану провокацію, метою якої є, як мінімум, залякати мене, як максимум – певним чином зашкодити моїй діяльності.

У зв'язку з цим я звертаюся до Вас з вимогою зупинити свавілля і захистити мене від морального терору, а також виявити і покарати причетних до його організації осіб.

14 липня, 2000

Георгій Гонгадзе, журналіст"

Георгій роздрукував цього листа на офісному принтері "Української правди", вийшов з редакції, яка тоді розміщувалася у квартирі по вулиці Володимирській, і попрямував до готелю "Кооператор" на вулиці Саксаганського.

Там на першому поверсі стояв ксерокс, де Георгій розмножив своє звернення генеральному прокурору. Автомобіль з агентам міліцейської наружки, які досі слідкували за ним, у цей момент стояв із протилежного боку вулиці.

Потім Георгій взяв таксі та поїхав до Верховної Ради, щоб роздати журналістам відкритого листа до Потебенька. Машина зовнішнього спостереження розвернувся через подвійну суцільну смугу та помчала за ним.

У той же день Георгій пішов на пошту та рекомендованим листом направив своє звернення до генерального прокурора. На руки він отримав папірець, який посвідчував, що його конверт буде точно доставлений до адресата. А через два місяці та два дні він був викрадений та тієї ж ночі вбитий.

VIP-пенсіонер

Адресат того листа Михайло Потебенько пережив "Гонгадзегейт"  – попри вимоги опозиції про відставку та всю безглуздість своїх публічних заяв.

В одному реченні він міг казати, що експертиза підтвердила приналежність Гонгадзе знайденого під Таращею тіла – а в іншому розповідати, що свідки бачили Георгія живим.

Маму журналіста він визнав потерпілою по справі вбивства власного сина лише за рішенням суду. А після оприлюднення Морозом плівок Мельниченка почав розслідувати кримінальну справу за фактом наклепу на президента Кучму.

Потебенько і міністр-наступник Кравченка Юрій Смірнов. Фото газети "Сегодня"

Займатися справою Гонгадзе – назвати цей процес "розслідуванням" не повертається язик – Потебенько у 2000 році доручив своєму заступнику і близькому соратнику Олексію Баганцю.

З досягнень Баганця можна виділити заочну санкцію на арешт Мельниченка, який тоді переховувався у Чехії, недопущення журналістів "Української правди" на прес-конференції у Генпрокуратурі, а також вимогу до суду не визнавати Лесю Гонгадзе потерпілою.

Після відставки Потебенька зірка Баганця також стала загасати. З крісла заступника генпрокурора його відправили прокурором Рівненської області, зараз він – прокурор Львівщини.

Потебенько звільнився з посади генпрокурора в зв’язку з обранням до парламенту за списком комуністів у березні 2002 року.

Сьогодні Потебенько є працюючим пенсіонером. Він – радник нинішнього генпрокурора Олександра Медведька. Живе на доволі скромній дачі в Конча-Заспі, на Різницькій має кабінет з приймальнею та службовий автомобіль.

А на 70-річчя Потебенько отримав від президента Ющенка орден Ярослава Мудрого.

Особливого цинізму ця ситуація набула через те, що на момент нагородження уже було рішення Європейського суду з прав людини. Суд у Страсбургу визнав порушення права на життя відносно Гонгадзе, а вирішальним для суддів було те, що Георгій перед смертю звертався до генпрокурора по захист, але не отримав його.

Коли автор цих рядків домовлявся з Потебеньком по інтерв’ю, то розраховував почути якщо не правду про те, як перші роки блокувалася справа Гонгадзе, то принаймні каяття.

Але замість цього під час спілкування з Потебеньком наче на машині часу повертаєшся у часи Леоніда Кучми. Бо генпрокурор Потебенько – це живий пам’ятник тієї епохи. Епохи, яка знищила Георгія Гонгадзе.

Під час розмови Потебенько вимагав не перекручувати сказане, а цитувати дослівно. Що нами і зроблено.

– Останні події у справі Гонгадзе показують, що міліцейський слід, про який після убивства Георгія говорила опозиція, а ви заперечували – він підтверджується. І ланцюг звинувачень тягнеться до тодішнього вищого керівництва України.

– До кого тягнеться?

– Ну, принаймні, до Юрія Кравченка.

– Ви самі розумієте, що в Україні на рік скоюються тисячі вбивств? Так, Гонгадзе зник, і ніхто не знав, поки не знайшли труп. Були різні домисли. З'явилися дами, які почали заявляти, що бачили його живим… Коли це питання набуло резонансу, я дав вказівку взяти справу в впровадження Генпрокуратури. По моєму рішенню справа була передана у впровадження Баганця.

– Кажуть, що ви це зробили, бо Баганець – ваш племінник...

– Ніколи він не був моїм племінником, і який це дурень вигадав – то це рівень його розвитку. Цю сплетню я вже чув давно, і не удівляюсь, що ви її спіймали. Це законодавець дав таку можливість, бо скасував кримінальну відповідальність за наклеп.

– Тобто ви за те, щоб існувала кримінальна відповідальність за наклеп?

– Так. Тому що люди повинні відповідати. А чому наклепник не повинен відповідати? Багато видатних людей висказувалися, що наклеп прирівнюється до шпаги і огнестрельного оружія. Ето що? Рану чоловіку наносять, інфаркти получають, даже кінчають самогубством. Чому ми даємо свободу язикам, разной болтовнє?

– Давайте повернемося до розслідування справи Гонгадзе…

– Баганець – професіонал високого рівня. Я був свідком ситуації навколо долі Баганця. Коли Баганець був прокурором Дніпропетровської області, то на одній з нарад у президента Кравченко виступив оскорбітельно відносно Баганця.

Тоді пішла тінь, що міліція приложила руку до вбивства Гонгадзе. Я сказав: "Хай розслідує Баганець, він на сдєлку з міліцією не піде". Більше того, Баганець був у добрих відносинах з Гонгадзе по Львову. Гонгадзе захищав його у пресі по веденню слідства у справі про продаж дітей. У них були добрі відносини – це Баганець мені розказував.

Баганець розслідував. А потім, коли прийшов Піскун на місце генпрокурора, його відсторонив і сказав: "Ми самі розслідуємо".

– Але саме за керівництвівПіскуна вийшли на слід Пукача!

– Ви мені пробачте. Якщо хочете бути об'єктивними, то це чиста заслуга органів внутрішніх справ і СБУ. І началось це не при Піскуну, а при Васильєві. На закаті Піскуна.

Піскун, замість того, щоб розслідувати, шукав чорні п'ятна на Потебенька. До мене приходив працівник прокуратури, який розказував, як його запрошували в кабінет Шокіна, Піскуна, з нього вимагали розповісти, які йому указанія давав Потебенько по справі Гонгадзе. А я заявляю: якби Баганець був до кінця, то справа Гонгадзе розслідувалася не хуже, ніж після нього.

– Зараз вас не турбують слідчі органи?

– А чому вони должни мене турбувати?

– У рамках розслідування, чому гальмувалося слідство по справі Гонгадзе протягом перших років.

– Ви мені пробачте! В цьому кримінал, що гальмували? Назвіть мені справу про вбивство, яку розкрили одним пальцем, якщо відразу не затримали звинуваченого. А во-вторих, я не слідчий. Я не гальмував справу. Ви знаєте обйом роботи прокуратури? Найбільша нагрузка серед адміністративних органів – це у прокуратури.

Потебенько. Фото Вищої ради юстиції

– Коли Гонгадзе побачив за собою слідкування, він звертався до вас по захист, але ви ніяк на це не прореагували!

– Коли надійшла заява Гонгадзе, я був у командировці та її не розглядав. Її розглядав мій заступник Гарнік, і я об етом не знав. А узнав, коли лише появився труп і була порушена справа. Тому що в день приходять сотні заяв, і я не повинен їх знати.

– Але Гонгадзе звертався персонально до вас!

– Всі заяви адресуються прокурору. Але прокурор їх не розглядає, бо не в состоянії їх розглядати.

– Ви ж знаєте, що Європейський суд з прав людини визнав порушення прав Гонгадзе на захист з боку держави і навіть присудив компенсацію. Ви ж чули про таке рішення суду?

– Мене це не інтересує! Я знаю, що я зробив, і де моя вина. Моєї вини і причасності абсолютно немає!

– Але якщо заяву Гонгадзе розглянув ваш заступник Гарнік, то чому після вбивства журналіста не було застосовано санкцій до нього, якщо він залишив його листа без реагування?

– У чому Гарнік був неправий? Що він повинен був зробити по закону? Я юрист, а не просто болтун!

– Він мав, щонайменше, перевірити викладені факти.

– Як їх перевіриш, викладені факти? Гонгадзе говорить – а нічого немає! Просто каже "за мною слідкують".

– Гонгадзе вказував номери автомобілів, які за ним слідкували!

– Гарнік прийняв правильне рішення. Він направив листа прокурору, той направив далі.

Зараз багато говорять: "От Потебенько не дав Гонгадзе охрану, не прийняв заходи". Які заходи? Був у мене случай, коли я просив СБУ взяти людину під охрану. А мені говорять: "Михайло Олексійович, перечісліте гроші. Нам бюджет на охрану не виділяє". І прокуратурі не виділяє! Тому якщо хочете мати охрану – ідіть, нанімайте, перечісляйте гроші. Ніхто не може вас взяти під охрану без бюджету.

– І все ж таки - є рішення Європейського суду про те, що держава не захистила право на життя Гонгадзе…

– Мене це не інтересує! Рішення Європейського суду було без всяких матеріалов. Там їздять наші вот еті крикуни, у нас вони тоже кричать! Газети публікують то, що каждому взбреде в голову. Особливо під осінній період.

– Після зникнення Гонгадзе у вересні 2000 року ви розмовляли з президентом Кучмою?

– А чому я должен був з ним розмовлять?! Я Кучму допрашував!

– Чому це робили ви, а не слідчий?

– Давайте так: а слідчий осмілиться допрашувать так, як генеральний прокурор? А ви знаєте, як я себе поводив? Ви почитайте записи Омельченка!

– Може, "записи Мельниченка"?

– Мельниченка! Ви читали? Як Потебенько з Кучмою розмовляє? Згадайте, як Кравченко отозвався Кучмі про Потебенька: "Я з прокурором не можу вирішити питання, ви знаєте, який у нас генпрокурор!".

Я ніколи не дорожив посадою. І тому я вів розмови з Кучмою на рівні, і міг сказати йому те, що думав. У нас з Кучмою було ділові відносини. Але я був принципіальний. І те, що я міг сказати Кучмі, не каждий міг позволити. І це також фігурує у записах.

– Стривайте, ви ж самі стверджували, що плівки Мельниченка – це фальшивка!

– Я такого не казав. Я казав, що вони скомпановані.

– Але ви, будучи прокурором, не спромоглися провести незалежну експертизу записів Мельниченка про Гонгадзе.

– Ви пробачте, я вам відкрито скажу: ви просто непрофесіонал і задаєте питання, які грамотний чоловік не задасть. Да разве все сразу ето можно сделать? Поетапно! Сразу не можна потрапити в точку! Надо шляхом виключення. І так доходиш до однієї версії. Не вспіли ми до експертизи дійти.

– Після зникнення Гонгадзе Кучма з вами зв’язувався?

– Я не пам’ятаю. Але я Кучмі подзвонив і сказав: "Леонід Данилович, вас треба по справі допросіть. Чому? Тому що на вас спливає тінь. І ви безспорно повинні бути допрошені". Він питає: "Хто буде допрашувати?" Я кажу: "Можемо допрости вас на квартирі, на робочому місці, у прокуратурі". Але я запропонував: "Давайте я приїду і вас допитаю сам. Тільки не у вашому кабінеті". І я його допросив – у кабінеті охрани.

– Ви запитали його, чи давав він замовлення на убивство Гонгадзе?

– Цей протокол є у справі. Я не буду розкривати зміст протоколу, я не маю права. Наскільки я помню, він прочитав протокол, якісь деталі собственноручно дописав і підписався.

– Ви особисто не відчуваєте ніякої провини за те, що Гонгадзе мертвий?

– Яку провину?! Я вам ще раз кажу – жалобу я його не розглядав. Заходи, необхідні для всестороннього, грамотного розслідування, я прийняв. В чому тоді моя вина?

Вам хочеться, щоб я якось це сказав? Не буде цього ніколи! Мене ця справа абсолютно не колишить. Єдине, де я можу сказати своє возмущеніє: кощунственно іздеваються над ушедшим і його близькими, спекуліруя в політичних вопросах.

© 2000-2015 "Українська правда"
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua