З Арсенієм Яценюком творяться дивовижні речі. Спочатку його обличчя, змінюючись від жовтого кольору до фіолетового, почало вдивлятися у громадян з біг-бордів по всій Україні.
Тепер у газетках, що роздаються на вулицях активістами "Фронту змін", з’явилися такі акценти, що можна зробити один висновок — Яценюка вкрали інопланетяни.
"Треба припинити пусті розмови про громадянське суспільство, демократію, вільний ринок і вступ до Європейського союзу", - йдеться в одній з них.
"Заради інтеграції у світову економіку знищується самодостатнє народне господарство, ідеали споживання приходять на зміну суспільству соціальної справедливості", - таким пасажам, насправді, могла б позаздрити і Наталія Михайлівна Вітренко.
І в цих публікаціях, і в особистих виступах Арсеній Яценюк змінив виразний проєвропейський вектор на пропаганду ідеї "Великої Європи", яка включає в себе, фактично, увесь колишній Радянський Союз.
З моменту, коли Арсеній Петрович був одним з лідерів пропрезидентського блоку "НУ-НС", або очолював МЗС, очевидно, багато що змінилося. Тепер він закликає не форсувати, а навпаки — пригальмувати європейську інтеграцію. З його слів випливає, що без Росії або Казахстану, в Європі Україні робити нічого.
Завдяки такому повороту лідер "Фронту змін" потрапляє в одну компанію з Дмитром Табачником та Андрієм Деркачем, які ще за часів Леоніда Даниловича висували гасло: "До Європи — разом з Росією".
Можливо, Яценюк вирішив стати політиком, який відважився подолати цивілізаційний розкол в Україні, проводячи історичній "лікбез" про східне, "візантійське" джерело європейської цивілізації, яке представляють Росія, Білорусь і Україна. Хоч з історичної точки зору більш правильно тут починати з Болгарії, яка вже давно і в ЄС, і в НАТО.
Хай там як, але: "безумству храбрых поем мы песню". Піти на суттєву зміну власного політичного обличчя напередодні виборів може людина або супер-жертовна, або така, яка й не збирається на цих виборах перемагати.
Нинішній образ головного "фронтовика" пов’язують головним чином із командою російських радників, які працюють для нього. Не відомо для чого Яценюку знадобилося гратися у політичні технології, адже він мав у суспільстві цілком сформований і привабливий імідж молодого проєвропейського політика. А нинішні його посили і зовнішні форми кампанії наскрізь просякнуті штучністю.
Адже щоб втілити мрію Яценюка про "Велику Європу" знадобиться, як мінімум, змінити геополітичну ситуацію в Євразії. Арсеній Петрович міг би ставити завдання по скромніше, і такі, які були б ближчими до України.
Є великий сумнів, що ідеї, які зараз закладаються Яценюком в основу своєї політичної діяльності, стануть йому в нагоді і під час майбутніх парламентських виборів — українці, традиційно, краще сприймають політиків із живими думками та емоціями, натурпродукт, а ніж "фабричну" обгортку.
Але, думається, що списувати помилки Яценюка на російських технологів — це прояв української звички в усьому звинувачувати Росію.
Тому наприкінці хочеться сказати: Шановні марсіани! Поверніть нашого Арсенія! Він ще нам пригодиться.
 |
Євген Булавка, журналіст
