Вибір 2010 – між зґвалтуванням і пограбуванням

8 переглядів
293
Брати Капранови
Понеділок, 25 січня 2010, 12:00

У зв'язку з другим туром виборів президента згадався нам старий анекдот:

Молода одеситка прийшла до рабина:
- Ребе! До мене сватаються двоє - ґвалтівник та грабіжник. Інших нема - ви ж знаєте, Молдаванка такий район. Кого вибрати?
Ребе замислюється. А рабинова зауважує:
- Якби спитали мене, то я б сказала, що хай краще двічі зґвалтують ніж один раз пограбують.

В житті кожної людини бувають випадки, коли вибору нема. Не ми перші - не ми останні. Але якщо країна приречена на шлюб з ґвалтівником або грабіжником, то хіба це означає, що вся вона повинна стати такою самою, як вони?

Про що, власне йдеться?

Досвід життя країни в останні десять років чітко дає зрозуміти, що держава остаточно припинила бути гегемоном по відношення до суспільства. Грубо кажучи, дедалі більше суспільство бачить державу "в гробу". І відбувається це не тільки тому, що держава наша молода чи то неефективна.

За сімдесят (для щасливчиків - п'ятдесят) років совєцької влади громадяни звикли, що держава контролює їх навіть у сфері інтимного життя (пам'ятаєте, що таке "аморалка"? Це зовсім не те, що розглядає модний нині НЕК - так у радянські часи звався звичайний адюльтер, через який могли виключити з партії і зняти з посади).

У дев'яності раптом з'ясувалося, що наше кохання - не їхня, тобто не державина собача справа. Зі здивуванням ми також відкрили, що можемо говорити те, що хочемо і навіть тією мовою, якою хочемо.

Події 2004 року остаточно відділили тих, хто стояв на майданах від тих, хто домовлявся у кабінетах про взаємні гарантії - відокремили країну від держави. Після майдану люди зрозуміли, що вони можуть впливати не тільки на "ворогів" але і на своїх власних "вождів".

Не дарма історія 2005-2010 років переповнена перемогами місцевих громад над державними органами влади - рідними "помаранчевими" - які захмілівши від "перемоги" забудовували, забирали, виганяли та перепрофілювали все, що бачили.

Однак українці - невиправні романтики. А закоханість - мати розчарування. Тому сьогодні, отримавши цілком прогнозовані результати першого туру, ми відчуваємо розгубленість. Хіба за це боролися?

Звісно, розчарування старанно підтримується у наших душах зверху і збоку. Проте давайте замислимося - а чи це єдиний результат помаранчевої революції? На наш погляд - ні. Бо є ще ті самі перемоги місцевих громад, які ми згадали вище.

Головним результатом революції стало те, що ми з вами навчилися самоорганізовуватися і перемагати не тільки засліплених маревом наживи бізнесменів, але й навіть державу як інституцію. Згадайте, скільки рішень органів державної влади було скасовано на нашу з вами вимогу?

Помаранчева революція навчила нас, як треба захищатися від держави. Правильно? А ще переконала у тому, що "добрих царів" не існує і захищатися від влади доведеться навіть якщо переміг найпопулярніший, найрозкрученіший, найавторитетніший кандидат.

Тож будьте певними - незалежно від результатів виборів президента, Верховної Ради або місцевих рад на нас із вами очікує боротьба.

Дурні, незаконні та злочинні рішення влади сипатимуться на нас із вами зусібіч. Сп'янілі від безкарності та бажання наживи чиновники та депутати, прокурори та судді творитимуть беззаконня і катуватимуть нас із вами так само, як і раніше.

У своїй статті "Примус Росії до миру" ми довели, що озброєна ідеологією самооборони громада може забезпечити територіальну цілісність та незалежність України без усякої допомоги, ба навіть за спротиву держави. Тож хіба ми з вами не здатні організувати власне життя у власній країні незалежно від результатів виборів?

Здатні. Якщо напрацюємо ідеологію самоорганізації країни. І якщо припинимо сподіватися на державу.

Існує три основних принципи самоорганізації країни: Самооборона, Самоуправління і Самосуд.

Питання самооборони ми розглянули у згаданій вище статті. Нижче спробуємо розглянути решту.

Як відомо, базовим елементом самоуправління є так звана місцева громада. Що воно таке - більшість з нас уявляє слабо.

Найчастіше замість голосу громади нам підсовують голос місцевої влади - селищної, міської або районної. Але є й інші випадки. Хто встановлює домофони у під'їздах? Не влада ж, правильно? Хто виходить на акції протесту, коли замість дитячого майданчику починають будувати хмарочос?

Громада матеріалізується під час спільних дій. Центром її кристалізації стають зазвичай кілька неспокійних осіб, яких проблема чіпляє найбільше. Громада організується, мобілізується, і коли досягає мети - знову розчиняється у повітрі. І так було завжди.

Таким було віче, яке укладало чи розривало угоди з князями в часи Київської Русі. Такою була основа партизанського руху у двадцяті або сорокові-п'ятдесяті роки минулого сторіччя.

Головною задачею громади завжди було забезпечення виживання - як фізичного, так само і культурного, бо люди від тварин відрізняються, що ведуть діяльність, напряму не пов'язану з фізичним виживанням.

Тому саме зараз у критичні для країни часи настав час зміцнення громад всіх рівнів - від під'їзду аж до країни.

На жаль, в розвитку громади в Україні спадковість було перервано - виморено голодом, виселено в Сибір, закатовано по таборах. Але нові паростки самоорганізації стимульовані ворожою до народу діяльністю держави дають великі надії.

 Єдиним гальмом на шляху розвитку країни може стати загальна впевненість у тому, що більшість питань громада вирішити все-таки не може.

Тому пропонуємо одразу визначити нашу з вами межу повноважень - подивитися, а що ми з вами можемо зробити, просто об'єднавшись, без жодного керівництва державних органів.

Отож давайте рахувати разом: поставити домофон в під'їзді - це раз, найняти двірника чи консьєржа - два, провести газопровід чи лінію електропостачання (до дачного поселення або вулиці) - три, чотири, провести дорогу, посадити парк, звільнити чиновника або знахабнілого мента, поламати єзуїтські сценарії фальсифікації виборів президента країни...

Вам не здається, що це дуже широкі можливості?

І це при тому, що для самоорганізації у громади є лише один інструмент - збори та обговорення. Бо у громади є тільки один продуктивний результат обговорень - коли більшість її членів погоджуються, що треба робити саме так, а не інакше.

Громада не здатна ухвалювати складні рішення або затверджувати довгі багатоходові схеми. Вона не здатна на тривалу тактичну боротьбу. У громади є тільки один критерій прийняття рішення - правда, вона ж таки справедливість. І саме уяви громади про справедливість є фундаментом для спільних дій її членів.

А тепер давайте спробуємо знайти найяскравіші приклади ефективної діяльності громади.

Згадайте типову панораму українського села. Розгепана дорога, забрьохана школа, розбомблена лікарня чи фельдшерський пункт і свіженька, сяюча, ошатна церква з товстим попом...

Чим відрізняються ці об'єкти? Тим, що дорога, школа і лікарня фінансуються державою за рахунок грошей платників податків, які стягують з них силоміць. А церква? Правильно. Церкву фінансує місцева громада. До того ж абсолютно добровільно.

Держава каже, що буде вчити наших дітей, лікувати, прибирати у наших під'їздах чи на вулицях. Результат ви бачите.

А що було б, якби держава пообіцяла прибирати в наших хатах? Не хочете спробувати? То може, і у власному під'їзді, кварталі, селі ми значно краще впораємося самі?

Чим відрізняється церковна громада від сільської? Тим, що у першої є професійний і авторитетний лідер - піп. Попри те, що парафія - громада добровільна, він ефективно керує нею, спираючись на власний авторитет.

Але скажіть, будь ласка, що заважає директору школи стати лідером такої самої громади, яка опікуватиметься школою? А головний лікар - хіба він не достатній авторитет, щоб очолити відповідну громаду?

Звичайно, більшість читачів заперечить, що і директор і лікар давно вже беруть з людей гроші, і без грошей до них не варто іти вчитися і лікуватись. Але це зовсім інше. Перетворення педагогіки або медицини на платні послуги не збільшує авторитету їхніх очільників, а нищить його. Так само, як і прейскурант на послуги попа у церкві.

Лідери громади можуть діяти тільки і виключно інструментами переконання, бо члени громади найефективніше діють тоді, коли діють добровільно - згадайте Помаранчеву революцію.

Все вищеописане зовсім не означає відмови від державного фінансування. Сильна громада здатна забезпечити власне життя, а значить вона в змозі і примусити державу виконувати свої обов'язки. Слабка громада і державу не примусить і себе не забезпечить.

Відпочивали ми колись на острові Балі і познайомилися там з місцевою екскурсоводкою, мама якої - українка з Криму, а батько - індонезієць. Вразила балійка нас тим, що розуміла нашу українську: "У мене мама знає мову, і вдома має "Кобзаря"." А також тим, що показувала нам не магазини та "фабрики", а справжній Балі, який живе поза межами туристичного гетто.

З'ясувалося, що на острові в кожному селі є будови культурного центру і ділового центру. Будовами це назвати, звичайно, важко - навіси на чотирьох стовпах. Проте екваторіальний клімат більшого і не вимагає.

В культурних центрах викладають традиційну мову, танці, народні промисли. В діловому ж - обмінюються досвідом і підвищують кваліфікацію у найрозповсюдженішому бізнесі - вирощуванні рису. Хто бачив колись рисові ірріґаційні системи зрозуміє, що там є чому вчитися.

Але найбільш вартим уваги в цій історії є те, що ані культурні, ані ділові центри держава не фінансує. Всі вони живуть на гроші громади. І це в умовах, коли місячний бюджет середньої родини не перевищує сотні-двох доларів.

Держава в Індонезії не фінансує місцеву культуру і бізнес-освіту з тих самих причин, що й в Україні - країною управляє бидло. Але як бачите, люди самі дають собі раду. Згадайте, до речі, що ту, справжню "Просвіту" російська імперія теж не фінансувала, але її осередки діяли ледь не в кожному селі.

Іншою характерною особливістю екзотичного острова, про яку нам повідомила екскурсоводка, є повна відсутність злочинності. Це при тому, що у тій самій Індонезії, на сусідніх з Балі Яві або Суматрі з заходом сонця туристам не рекомендують виходити з готелю.

Ми спитали екскурсоводку - чому. І вона розповіла: "Була у нас минулого року парочка прийшлих з Яви, які виривали сумки у жінок. Цим дуже пощастило, що їх схопила поліція. Бо попередніх упіймали звичайні громадяни, а упіймавши облили бензином і спалили прямо на місці."

Як ви вже зрозуміли, ми переходимо до питання самосуду.

Історія самосуду сягає тисяч років. І йдеться тут зовсім не про випадки, коли один громадянин замочив іншого. Ідеться про самосуд як реакцію громади на дії одного з її членів або й стороннього, який у справи громади втручається.

Найбільш яскравим і показовим механізмом виконання крайнього вироку громадського самосуду було побиття камінням, яке практикувалося на Сході.

Зверніть увагу. У тих випадках, коли громада доручала виконання смертельного вироку найнятому кату або комусь зі своїх членів - це витискувало виконавця за межі громади - згадайте традиційне ставлення до катів. Вбивця не може бути нормальним членом суспільства.

При побитті ж камінням кожен кидав свій камінь, голосуючи таким чином за вирок, але який саме камінь став причиною смерті, лишалося невідомим.

Звичайно, далеко не всі вироки громадського суду були смертельними. Скажемо навіть більше - смертельними вони були в абсолютній меншості випадків. Але вигнання чи то остракізм, обструкція, кепкування, бойкот - ці інструменти застосовувалися до порушників у всіх країнах та у всі часи. Навіть діти у школах самі приходять до подібних вироків - без вчителів, без дорослих, бо це - ПРИРОДНІЙ МЕХАНІЗМ.

Тож сьогодні об'єднана однаковим відчуттям правди українська громада за всіма традиціями і з урахуванням світового досвіду може дуже ефективно чинити самосуд як на місцевому рівні, так і на рівні країни.

І вона його чинить. Згадайте хоча б 2004 рік - хто сьогодні захоче повторити долю Піховшека чи Підрахуя? І це при тому, що обидва вони живі, здорові і навіть заможні, а останній навіть отримав орден та грамоту.

Механізм самосуду завжди один. Ключовим елементом є критична маса людей, які щиро переконані у необхідності та справедливості вироку. І якщо такі люди об'єднаються - приречений дійсно стає приреченим.

Часто ті, хто заслужив на суд громади живе за високими парканами і здається захищеним від усього. Але є його родичі - дружина, батьки, діти. Обструкція, кепкування, бойкоти - застосоване до них все це потрапить у ціль.

Не доступні родичі - лишаються дороги, якими він їздить, будинок, в якому він живе або працює, публічні заходи, на яких він з'являється. Якщо сховався такий за воротами - їх здавна мастили лайном, чи то дьогтем.

Цікаво, що традиція громадського осуду й досі збереглася у невеликих європейських містах - ми з перших вуст знаємо історію, як у Норвегії після несправедливого звільнення людини, перехожі на вулиці плювали в обличчя менеджеру заводу та його дружині. Мабуть, тому норвежці і живуть як люди.

Справедливість вироку у випадку самосуду визначається не статтею закону, а кількістю людей та одностайністю рішення.

 Дві кулі в голові знахабнілого можновладця або суддя, спалений в багажнику власного авто - це, звичайно, погано, але до самосуду не має жодного відношення. А от селяни, які перевернули машину розгнузданих ДАЇшників - це вже значно ближче до істини.

Звісно, держава як може придушує спроби самосуду. Але легкого життя ніхто й не обіцяв. Після описаного вище випадку спалення грабіжників на Балі на місце події також приїхала поліція, але всі свідки твердили, що молодики загорілися самі. Справу довелося закрити - і таким чином де-факто визнати право громади на самосуд.

Тож обираючи в другому турі між потенційним пограбуванням та зґвалтуванням треба перш за все готуватися до опору.

Пам'ятаєте, як казав Жванецький: "От якби всі на міні підірвалися... Але про це можна тільки мріяти".

Мріяти ми не будемо. На нас чекає боротьба. Боротьба за власне виживання, за власну гідність і за власне майбутнє.

Перемогти тут може тільки об'єднана спільною ідеологією українська громада. А забезпечать цю перемогу - Самооборона, Самоуправління і Самосуд - три необхідних і достатніх способи самоорганізації, які перетворюють натовп на силу, а населення на Країну.

Поки ми голосуємо за того, хто нас битиме наступні п'ять років - немає різниці, якої він (вона) буде статі чи платформи. І тільки коли зможемо обирати тих, кого самі битимемо, зрозуміємо, чого від них вимагати.

А наприкінці задля оптимізму дозвольте процитувати вірш Руданського, у якому польський пан намагається довідатися в українського хлопа, хто за головного у них в селі:

"Kto najstarszy u was we wsi?" (Хто найстарший у вас в селі?)
"Баба Терпелиха:
Пережила вража баба
Всіх дідів до лиха!.."

"Gałgan jesteś! Kto was bije?" (Дурню! Хто вас б'є?)
"А хто ж? Бугай, пане!
То так і б'є напропале,
Кого лиш достане!.."

Отже, як бачимо, наші пра-пра-діди владу сприймати дещо інакше. А значить і нам не гріх.

Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 212.90.169.---Peresich..
Самооборона, Самоуправління і Самосуд. И есть ещё право Нации на Самоопределение. Очень, кстати, понравилось коротенькое выступление одного из Вас на 5 канале у Безуглик, где он (как 2х2=4) доказал, что Васюник и Табачник - два пути одного и того же национального тупика:)))
IP: 66.90.75.---donor..
О! Два бугаї-провокатори Капранови знову гамселять, б'ють українців по кумпалах, по мізках. Не вийде, братчики! Не смердіть! Сплатіть усі податки і ідіть та працюйте. Якщо добросовісно будете працювати- ніщо вам і вам подібним не загрожуватиме, не бійтесь...
IP: 77.52.208.---чобіт..
По-моєму, брати Капранови - ідіоти! А ви як гадаете?
IP: 94.248.51.---Olexandr N..
Вітаю, брати Капранови! Я теж маю брата-близнюка, це трохи зближує... Але виникло питання-коли на Вас недобрий сусід ткне пальцем як крадія та з Вами зроблять ,як на Балі???Посмертно може виправдають... Прошу Вас , не трогайте політику та наївні заклики-то не Ваше! Або будьте ближче до народу , християнства та Церкви- там є всі відповіді на існуючі питання, так що вчитися та рости вгору ніколи не пізно!Хай щастить та голосуйте за європейський вектор розвитку з збереженням всього гпрного ,що є у України!
IP: 93.73.57.---vsht..
чобіт: По-моєму, брати Капранови - ідіоти! А ви як гадаете?
-------- причем - ПОЛНЫЕ !
Усі коментарі
Втеча від майбутнього
Що треба знати про оновлену програму житлових субсидій?
Лайфхак для жителя багатоповерхівки: як урізати платіжку на третину
Глава ДТЕК: Ми люди виховані, щоб не відкривати двері в міністерство ногами, відкриваємо руками
Усі публікації