Культурний код Майдану. Хто придумав "Небесну Сотню", "Революцію Гідності", і як "Плине кача" стала другим гімном

Незважаючи на трагічність, жертви та кров, Майдан 2013-2014 років став яскравим проявом народної творчості та креативності українців. Тут зародилися образи, символи та архетипи, які вже увійшли в підручники історії і стали в один ряд з державною символікою.

Криваві кадри з центра Києва наприкінці лютого 2014-го вражали своєю монументальністю, фаталізмом і впертістю, що межувала з ірраціональністю.

Майдан став сучасною калькою архаїчної Запорізької Січі.

У технологічному 21 столітті весь світ побачив – неможливо перемогти людей з бутафорськими дерев'яними щитами, якщо вони об'єднані спільною ідеєю.

Цю ідею після Майдану сформулювали так: "Freedom is our religion". Англомовне гасло, за допомогою якого Україна досі намагається достукатися до раціонального Заходу, красувалося кілька років на величезному банері, що закривав згорілий Будинок профспілок.

Те, що починалося як Євромайдан наприкінці листопада 2013 року, переросло в Революцію Гідності.

У шосту річницю масових розстрілів у центрі столиці "Українська правда" з'ясовувала, хто придумав терміни "Небесна Сотня", "Революція Гідності" і як впроваджували в культурний код Майдану та України лемківську пісню "Плине кача".

"Наш син загинув, щоб порядок був. Але його немає"

18.02.2020. Величезне табло на оновленому Будинку профспілок показує чотири градуси вище нуля.

– Приглашаем на экскурсию. Прогулка в Межигорье! Подходим. Дуже цікава подорож! – повторюють мантрою мегафони з припаркованих рекламних бусів.

Сонце заливає все навколо та натякає на неминучість весни.

Реконструкцію Будинку профспілок закінчили у 2018 році. Про події на Майдані в ньому нагадує лише маленький Музей революції  

Рівно шість років тому тут була зовсім інша картина. Тоді весь світ облетіли кадри з БТРом, що спалахнув, наче сірник. І виснаженими обличчями учасників Майдану, які протистояли "Беркуту" після того, як влада оголосила "Антитерористичну операцію".

Шість років по тому у каплиці на Алеї Героїв Небесної Сотні проводять поминальне богослужіння. Сюди прийшли хор ченців і капеланів Свято-Михайлівського Золотоверхого Собору, активісти, муніципальна варта і майбутні зв'язківці в піксельному камуфляжі.

– Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, поми-и-и-и-лу-у-у-уй! – звертають до небес молитви священнослужителі, згадуючи загиблих.

На Алеї, біля портрета Володимира Мельничука, вбитого кулею снайпера, стоять двоє літніх людей. Він – з білосніжною сивиною. Вона – у фіолетовій хустці. Батько та мати.

Надія Мельничук застигла біля фото з лампадкою. Не хоче йти. Раз за разом поправляє квіти і стрічки в патріотичних кольорах. Шепоче, молиться.

Ніжно погладжує бруківку, якою обклали портрет її сина. Наче в цих холодних каменях жевріє життя.

Хвилин через десять з чоловіком Іваном вона повільно піднімається Алеєю вгору. Зупиняється, щоб перепочити.

– Важкий день! – плаче Надія, розповідаючи, як в одну секунду 20 лютого загинув Володимир. – Був постріл без п'яти п'ята вечора. Він так, як і ви зараз, стояв з фотоапаратом біля Жовтневого. Впав. Куля влучила в щочку, роздробила мозок, вийшла через сонну артерію.

Надія Мельничук ділиться спогадами через кілька годин після того, як за 800 кілометрів від мирного Києва українські військові відбили атаку російських найманців у Луганській області.

– Краще б не було її, Небесної Сотні, – зітхає в серцях Надія. – Щоб були живі всі наші діти. Щоб країна жила. Але ж нам ворог не дає. Ворог – страшний. 

– Наш син загинув, щоб було краще, – вступає в розмову батько Іван Мельничук. – Щоб порядок був у державі. Але його немає.

Читайте також: "Пафос трохи підбішує". Герой Майдану Гурик очима рідних і друзів 

Колективне чи свідоме

За шість років, що минули після Майдану, в Україні з'явилися вулиці, проспекти, площі, сквери, названі на честь Небесної Сотні. У липні 2014-го Верховна Рада затвердила орден на честь загиблих.

Але хто був автором фразеологізму "Небесна Сотня"?

Спрощена версія звучить так: "То була народна творчість".

Втім, серед активістів Майдану гуляє мало відома більшості версія: за словосполученням "Небесна Сотня" стоїть народна поетеса Тетяна Домашенко.

– Ви знаєте цю жінку? – показуємо її профіль у Facebook Євгену Нищуку.

– Ну, вона тоді зразу казала, що написала якийсь вірш чи рядок з цього приводу, – відповідає "голос" Майдану, народний артист та ексміністр культури. – Але я думаю, що визначення "Небесна Сотня" – колективне. Воно з'явилося 20 лютого 2014 року ввечері.

Володимир Гонський, ще один ведучий сцени Майдану згадує: "Я порахував, що кількість виступів за трохи більше ста днів Майдану перевалила за 22 тисячі. Виступаючих було ще більше: вертепи, оркестри, хори, цілі делегації".

– Але, можливо, я навіть готовий погодитися, що ці слова належать тій поетесі, – продовжує він. – Вона так висловилася, мабуть. І потім ми вже стали вживати цей яскравий образ – Небесна Сотня. Він увійшов у наші священні вислови.

Тетяна Домашенко живе під Києвом, у Вишневому. Родом з Полтавщини. Має кілька дипломів: філолога, викладача християнської етики, агронома і навіть магістра державного управління.

На Майдан Тетяна, за її словами, почала ходити від самого початку – з 21 листопада 2013 року.

Зі сцени в центрі Києва Домашенко виступала кілька разів – читала патріотичні вірші. І брала участь в молебнях в імпровізованій греко-католицькій каплиці.

– Я ще з 2002 року брала участь у патріотичній акції – всі конфесії разом молилися біля Матері Божої у Львові. Потім ми поїхали по всій Україні з іконою Одигітрія. Головною метою було об'єднання України. З копією цієї ікони я була і на Майдані в 2013-2014 роках, – згадує поетеса в розмові з "УП".

Як стверджує Тетяна Домашенко, фраза "Небесна Сотня" вирвалася мимоволі вдень 21 лютого, коли на Майдані прощалися із загиблими. 

– Я стою спереду, біля решітки коло сцени, – згадує вона. – Дивлюсь у небо, а там – зграя голубів. Боже, кажу, та це ж – Небесна Сотня!

За словами поетеси, люди відразу підхопили цей образ. А у неї попід сценою народилися такі рядки:

Небесна Сотня воїнів Христа
З мечем Архістратига Михаїла,
З молитвою за волю на устах
У вічність із Майдану відлетіла.

Революція Гідності та контрреволюція негідників

8 грудня 2013 року зі сцени перед великою аудиторією вперше пролунало словосполучення "Революція Гідності". Його озвучив Олег Тягнибок. Проте автором терміну був інший "свободівець" – Юрій Сиротюк.

Протести, які почалися в Києві в листопаді, майже відразу отримали назву "Євромайдан" і відповідний хештег в соцмережах. Але для багатьох націоналістів це визначення здавалося не зовсім доречним.

– В мене, як учасника Помаранчевої Революції, було дві мрії, – пояснює Юрій Сиротюк. – Перша – щоби знову революцію не назвали якось там "квіточкою", "бульбашкою", "помаранчевою", "зеленою", "фіолетовою". Тому що на моє переконання ми переживаємо процес національної революції. Класичної європейської революції встановлення національної держави.

А друге, що дуже хотілося – звалити пам'ятник Леніну як символ приниження українців. І першого грудня ми пішли валити пам'ятник. Нам не дали. Тоді троє наших побратимів потрапили до Лук'янівського СІЗО, згорів автобус чернігівського "Беркуту". І ми відклали це питання.

За словами Сиротюка, вночі 2 грудня 2013 року після нічного чергування на Майдані він прийшов відігрітися до однопартійців у номер 6222 в готелі "Україна".

– У нас відбулася дискусія, як має називатися ця революція, – згадує він. – Звичайно, ми, як націоналісти, хотіли, щоб вона називалася "Національна". Але ми розуміли, що на Майдані є різні люди.

Термін "Євромайдан" нам не подобався, тому що ми вийшли не просто за Європу. Ми маємо реалізувати свій національний проєкт. Як Шевченко казав: "В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля".

Під час обговорення Сиротюк запропонував поняття, яке, на його думку, об'єднувало всіх, хто вийшов на Майдан – "Революція Гідності". Сиротюк каже, що десь 4 грудня в студії телеканалу ТВі він запропонував в прямому ефірі саме так називати події в центрі Києва.

Коли на Вічі 8 грудня це формулювання прозвучало зі сцени, воно стало стрімко поширюватися в українських і західних ЗМІ.

Що відчуває зараз автор терміну "Революція Гідності"?

– Коли я пішов добровольцем на Схід, в мене було чітке враження, що ми переживаємо контрреволюцію негідників. 

Революція – це докорінна зміна існуючого стану. Революція, на жаль, не відбулася. Є тільки зміна облич. Україна – остання європейська країна, яка не завершила класичної національної революції, – вважає Сиротюк, який на момент революції був діючим членом парламенту.  

"Плине кача". Єдність форми та змісту

У 19 столітті, десь в надрах народної свідомості народилася лемківська пісня "Плине кача по Тисині". На початку століття 21-го вона стала в один символічний ряд з гімном незалежної України.

– Коли ми робили хвилину мовчання, завжди її робили під метроном, – розповідає Євген Нищук. – Тепер, коли згадуємо всіх загиблих, супроводжуємо практично одною музичною фразою саме з "Плине кача". 

Нищук згадує 26 січня 2014 року, коли на Майдані прощалися з білорусом Михайлом Жизневським. За версією Нищука, саме тоді широка публіка вперше почула "Кача" у виконанні "Піккардійської Терції".

– Це було перше прощання на Майдані, – розповідає він. – Неймовірна тиша, а потім люди почали виконувати гімн. Закінчили, а процесія продовжувалася. 

Я згадав, як мені розповідали, що Михаїл любив ту мелодію ("Плине кача по Тисині" – УП). І сказав звукорежисерам, щоб її поставили. 

Ті три з половиною, чотири хвилини – це був просто такий вилив всього: любові, трагедії, очищення, віри. 

Цю версію значно розширює та навіть дещо спростовує колега Нищука по сцені Майдану Володимир Гонський. Активіст та бард стверджує, що саме він популяризував пісню під час революції.

Вперше Гонський почув "Кача" в дитинстві, на початку 70-х, у своєму рідному селі Голинь на Івано-Франківщині від повстанця ОУН-УПА, який повернувся з радянських концтаборів.

Гонський, за його ж словами, виконав "Кача" на гітарі на початку Євромайдана, 22-23 листопада. А у виконанні "Піккардійської Терції" вона прозвучала зі сцени в середині грудня 2013-го.

– Тоді помер чоловік від серцевого нападу, в наметі, який був ліворуч від сцени, – пригадує Гонський. 

Це була перша смерть на Майдані, про яку мало хто знає і згадує зараз.

– Я сказав хлопцям-операторам: "Знайдіть оцю пісню, яка пролунала в фільмі "Срібна земля" (документальний фільм з треком "Піккардійської Терції" – УП). 

Вони знайшли її чи то на другий, чи то на третій день. Причому в солідній якості, – згадує він.

– Вдруге я поставив "Плине кача" у виконанні "Піккардійської Терції" до смерті Мазуренка (Павло Мазуренко помер вдома 22.12.2013 після того, як його побили правоохоронці – УП), – продовжує він.

І вже тільки потім, через місяць, за словами Гонського, "Кача" прозвучала під час прощання з Жизневським.

Чому пісня стала такою популярною?

– Вона – одна з тих геніальних речей, яку витворив наш народ, – впевнений Гонський. – Єдність форми і змісту – це формула гармонії. Геніальні слова і музика. Це така меморіальна пісня, яка через Майдан стала молитвою.

Треба віддати належне геніальному виконанню "Піккардійської Терції".

За важливістю цю пісню можна порівняти з гімном України. Вона збудила багатьох. Але багато ще сплять. Як говорять, "Какая разница?!".

"Це мої кульки, що хочу, те й роблю"

"Небесна Сотня", "Революція Гідності" – в останні дні ці слова знов часто лунали під час політичних, чиновницьких акцій в центрі Києва.

Через шість років після першого дня масових розстрілів у небі на Майдані з'явився дивний об'єкт.

Для особливо вразливих видовище моторошне: чорні кульки з написом "0%" здіймали вгору великий напис "Credit", під яким висіли фігури чоловіка, жінки та маленької дівчинки.

Лялькова сім'я беззвучно колихалась на вітрі. Виглядала дуже реалістично та була схожа на людей на шибениці.

Цю інсталяцію придумав 24-річний Владислав Савічев.

До нього з друзями кілька разів підходили поліцейські з проханням: "Приберіть це! Сьогодні невідповідний день".

– Это мои шарики, что хочу, то и делаю с ними, – відповідав він правоохоронцям.

Владислав не планував цей перформанс проти безвідсоткових позик на 18 лютого, перший день масових вбивств на Майдані. Так співпало.

– Но получилось символично, ведь по сути в нашей стране ничего не изменилось, – вважає художник, який потрапив у вир Майдану, коли йому було 18 років.

– Мне не нравятся методы, при помощи которых компании, выдающие микрозаймы, получают сверхприбыль, – пояснює він сенс своєї інсталяції. – Эти 0% магически превращаются в 400%. 

Потом вам звонят коллекторы, занимаются телефонным терроризмом – по-другому это не назовешь.

Чи стала Україна вільною після Майдану?

– Если смотреть глобально, то каждый президент Украины будет играть по чужим, мировым правилам. 

Если сравнить Украину с деревом, то ни одно дерево не даст хороших плодов, если его корень поддается гниению, – відповідає метафорично молодий художник.

Що б не ховалося за цими словами – песимізм, скептицизм або відсутність рожевих окулярів – після інсталяції на Майдані Владислав з друзями вільно попрямував додому, а не поїхав у райвідділ в наручниках і в "автозаку".

Євген Руденко, Ельдар Сарахман, УП