Одна з найочевидніших символьних підмін нашого часу – це описування будь-якої проукраїнської дії терміном "націоналізм".
Хитрість тут - у старій пропагандистській формулі "український націоналізм - сучасна версія фашизму/нацизму". З таким засновком і "мову", і Голодомор, і Мазепу можна приклеїти до "нацизму".
Примітивна і зручна тактика, спеціально прилаштована для пострадянського одномірного світогляду б'є по давніх ранах, нав'язуючи чужу історію і підігруючи розкольницьким і антиукраїнським ідеям.
Сучасну пострадянську ситуацію пропонується як єдино можливу і єдино правильну реальність, яку не можна змінювати. Злочини минулого і інерція стають умовами нової "нормальності", яка "історично склалася". У цій реальності політична боротьба - це перш за все боротьба штампів.
Для прикладу: Ющенку, який є українським консерватором за переконанням, до націоналіста дуже далеко. Жоден націоналіст ніколи не піде на такі консенсуси, на які іде Віктор Андрійович.
Але штампик наклали: нехай доказує, що він не верблюд, виправдовується російською, на коліна стає, вибачається, клянеться...
Які ж переконання достатньо мати, щоб бути названим "націоналістом"?
Країна
Площа 603.7 тисячі квадратних кілометрів, населення - 46 мільйонів чоловік. Це - наша держава Україна, найбільша європейська держава.
Її герб корінням сягає хрестителя Русі Володимира, її яскравий прапор єднає нас з модерною українською державністю 1917-21 років і боротьбою за Україну в 40-х і 50-х. Ми однаково негативно сприймаємо як зневагу до її символів типу євразійського "вандалотуризму", так і посягання на її територіальну цілісність а ля незаконне утримування наших маяків військами сусідньої держави.
Держава - це спочатку територія. Популярною деконструкторською побрехенькою зараз стало те, що буцімто до сходу і півдня Україна ніякого відношення не мала. Але південні і східні степи освоювали саме українські козаки, засновуючи тут хутори і слободи, чумакуючи і займаючись промислом.
Так, російська імперська машина засновувала тут великі міста - але будували їх, знову ж таки українські руки. З Кримом, століттями воюючи і торгуючи з ним, українці мали справи набагато швидше і набагато більше, аніж далека північна Московія.
Жоден квадратний метр сучасної території України ніколи не був чужим нам. Більше того, через недержавність ми втратили велику частину українських етнічних територій, які уже ніколи не стануть територією нашої держави - Лемківщину і Надсяння, Берестейщину, Курщину і Вороніжчину, Кубань.
Нам – водночас і тисячі років, і геть мало: територія сучасної України сформувалася тільки 50 років тому, а кінцево була визнана світом лише 1991-го. Період створення держави уже завершено - тепер пора її розвитку.
Історія
Будучи на перехресті світових цивілізацій, українці знали багато воєн. Останніми століттями вони здебільшого були м'ясом у чужих арміях, своєю доблестю захищаючи чужі фортеці і здобуваючи чужі міста.
Очевидно, воюючи, ми протистояли супернику. Очевидно, були жертви з обох боків, очевидно, були поразки й перемоги, злочини і доброчесності. Ми не відмовляємося від своїх героїв - але й не нав'язуємо їх нашим сусідам.
Ми закінчили війну з турками і татарами, з поляками і німцями, з росіянами і угорцями. Їхні імперії розпалися, вони - звичайні люди - не зазіхають на нашу країну і нашу свободу.
Єдина наша незакінчена війна - громадянська, яку залишили нам у спадок колишні колоніальні армії. Ми повинні її завершити, здавши давно померлі імперії в архів.
Історія нашої держави - тяжка і протирічлива, часто - вплетена в канву інших державних утворень. Але у цієї історії є позитивний результат - наша незалежність. Ми - переможці, і це - наслідок багатолітньої боротьби наших предків. Ми пишаємося ними і пам'ятаємо про них.
Мова
Спільнота, що віддавна складала більшість на своїй землі - українці - має свою мову. Інше питання - чи рахувати її вік від давньоруських часів, чи з часів козацьких дум, чи від "Енеїди" Котляревського - але вона є, і вона - не штучно придумана назло комусь, не фальшивий діалект інших мов.
Частина української етнічної спільноти зараз визнає рідною іншу мову - російську.
Попереду у нас - непростий шлях об'єднання нашого народу, який було штучно роз'єднано століттями антиукраїнської мовної політики. Адже уся польська нація розмовляє єдиною польською мовою, угорська - угорською, чеська - чеською, то чим ми, українці, гірші?
Заперечення русифікації - це те саме, що й заперечення Голодомору: воно закриває очі на минуле, яке пояснює нам, чому ми такі сьогодні.
У кожній країні є національні меншини, і Україна - не виняток. Ми - демократична країна, і тому національні меншини кримських татар, угорців, росіян, білорусів, румунів та інших спільнот мають і будуть мати забезпечені культурні і мовні права.
І саме українська етнічна спільнота і українська мова виступатимуть інтегратором нашої держави, будуть мостом для спілкування всіх етнічних спільнот України.
Насамкінець
"Патрія" - це батьківщина. Всі вищевказані цінності – держава, історія і мова – є основою для звичайнісінького українського патріотизму. Від цієї основи і починаються різні ідеології - як український лібералізм, так і соціал-демократична, консервативна і націоналістична, анархічна і феміністська українські ідеї.
Кожна з ідеологій розкриває батьківщину через свою центральну цінність – свободу, солідарність, націю, традицію, волю, рівність.
Патріотичні цінності очевидні для будь-якого чеха, поляка, словака, угорця, естонця, румуна. Вони цінують і поважають власну незалежність, чітко розрізняють власних героїв і історичних ворогів, плекають свою мову та ідентичність. І водночас кожен з них обирає для себе якусь із ідеологій.
Проблема українців - у відсутності національного консенсусу з вищезазначених питань.
Це поки що не дає нам відчувати себе повноцінними поряд з іншими європейськими націями, почуватися Європою. Незалежність здобуто, і український патріотизм, єдиний для всіх - наше наступне завдання.
 |
Остап Кривдик, політолог, активіст
