Політичні зміни в Україні: нові перспективи зовнішньої політики
Упродовж останніх місяців вся Україна (й не тільки) слідкувала за ходом президентських перегонів, до фіналу яких вийшли найсильніші - діючий прем'єр-міністр Юлія Тимошенко та лідер опозиції Віктор Янукович.
Виходячи з основних гасел цих політиків, вже тоді було зрозумілим, як перемога одного чи іншого кандидата позначиться на подальшому розвитку внутрішніх реформ, і зовнішньої політики держави.
Адже в разі перемоги діючого прем'єра, очевидно, вектор державної політики України залишився б тим, який був за її прем"єрства.
Перемога ж Януковича, очевидно, засвідчить початок змін в контексті його прихильності до "російського вектору" як у внутрішніх процесах, так і в зовнішній політиці країни.
Тож, оприлюднене в неділю офіційне рішення ЦВК про обрання Януковича президентом України змушує замислитися над тим, на що тепер спрямовуватимуться зовнішньополітичні пріоритети Києва.
Перспективи розвитку україно-російських відносин
Те, що відбуватимуться зміни у зовнішній політиці України, напевне, ні у кого не викликає сумнівів. І, виходячи з риторики команди лідера регіоналів та останніх заяв самого Януковича, курс нової влади буде спрямовано на інтенсифікацію відносин з РФ.
Знаковим можна вважати його "переможний" виступ російською мовою після оприлюднення результатів екзит-полів другого туру голосувань.
Чимало інших заяв та промов Януковича підтверджують його стійку "проросійську" лінію. Так, у інтерв'ю державному телеканалу "Россия1" (13 лютого 2010) він оприлюднив свою позицію "в новій якості" щодо більшості питань, які хвилюють Москву. Передусім, йшлося про ОУН УПА, Бандеру, російську мову в Україні, інтеграцію в НАТО, Чорноморський флот РФ.
Між тим, промова Януковича виглядала й не такою вже поступливою апетитам "великого північного сусіда". Зокрема, він зазначив, що "формат відносин України з НАТО наразі визначено", і хоча питання євроатлантичної інтеграції Києва ще не на часі, воно все-одно "вирішуватиметься на всеукраїнському референдумі".
Щодо російської мови - нова команда має наміри лише "імплементувати Європейську хартію" (регіональних мов і меншин - Авт.), тож про статус "другої державної", як того дуже хотіли б у Москві, зовсім не йдеться.
Що стосується Чорноморського флоту РФ, Янукович відповів, що не виключає продовження оренди кримських територій після 2017 року. Водночас він зазначив, що це питання вирішуватиметься в тому числі "у національних інтересах України", додавши, що хотів би взагалі "багато (двосторонніх) проблем розглянути в пакеті".
З огляду на те, що російський державний телеканал поспішив першим взяти інтерв'ю у Януковича "в новій його якості", в Кремлі, вочевидь, найбільше переживають за вибір українського народу.
Україна-НАТО
Так вже склалося, що питання євроатлантичної інтеграції для України є набагато більш "чутливою" темою, ніж перспективи вступу країни до ЄС. Про це, зокрема, свідчать результати соцопитувань. З іншого боку, це є окремим "розділом" україно-російського діалогу, в якому сторони до сьогодні займали різні позиції.
За інформацією "Радіо свобода", Медведєв на одній із зустрічей з представниками російських спецслужб навіть подякував співробітникам ФСБ "за реалізацію важливих заходів, які перешкоджали вступу України в НАТО" .
Це зайвий раз свідчить про те, на якому рівні Москва впливає на рішення української влади для відстоювання власних інтересів.
Утім, не все так песимістично. Так, на початку лютого Україна вже приступила до виконання Річної національної програми - 2010. Цей документ, який фактично повторює наповнення Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), визначає якісно новий формат співпраці з Альянсом.
Варто також згадати, що українські експерти беруть активну участь в розробці нової стратегічної концепції НАТО, що є само по собі важливим фактором.
Крім того, знаковою подією можна вважати нещодавню зустріч в.о. міністра оборони України Іващенко з головою військового комітету НАТО Джампаоло Ді Паола. На ній український міністр запевнив, що Київ має намір розширювати діапазон співпраці та запропонував НАТО більш детально ознайомитися з військово-транспортними можливостями України.
Як повідомляють українські ЗМІ, на цій зустрічі був присутній і депутат від фракції ПР Олександр Кузьмук, який вважається головним претендентом на посаду міністра оборони в команді Януковича. Це, вочевидь, може свідчити про зацікавленість нової влади у визначенні акцентів для продовження діалогу з Північноатлантичним альянсом.
Україна-ЄС
Стосовно європейських перспектив України, на думку більшості експертів, "прориву" чекати не варто. Втім перше, що побачив для себе Янукович на цьому напрямі - "забезпечення енергетичної безпеки Європи" через "створення газотранспортного консорціуму", де кожний учасник (Україна, РФ і ЄС) матимуть по 33,3% акцій.
При чому основною метою реалізації такого плану Янукович назвав збільшення обсягів транзиту російського газу в Європу до 200 мільярдів кубометрів на рік, що, на його думку, змусить РФ "згорнути проекти газопроводів "Північний потік" та "Південний потік", які обходять Україну.
Між тим, названі цифри викликають серйозні сумніви: "паспортні" потужності української ГТС для країн Західної і Центральної Європи не перевищують 142,5 мільярдів кубометрів на рік (докладніше - на офіційному сайті НАК "Нафтогаз України"). Але тут, як стверджують фахівці, слід враховувати ще й фактор зносу газової труби, який за кілька десятків років її експлуатації зменшує основний показник чи не на 25 мільярдів в рік.
Збільшити пропускні потужності технічно можливо, однак це потребує значних інвестицій, які, за підрахунками експертів, навряд чи будуть рентабельними. До того ж, Євросоюз останнім часом серйозно взявся за політику диверсифікації джерел енергопостачання. А це лише нарощує перспективи створення нових газопроводів (у тому числі, Південного й Північного потоків, Набукко).
Отже, що мав на увазі новоспечений український лідер, оприлюднивши таку заяву, - поки що не до кінця зрозуміло, оскільки цю ідею можна трактувати по-різному. Так само неоднозначно виглядає і майбутня доля української ГТС.
Наскільки пропозиція нового українського керманича є перспективною, залежатиме від її остаточного формулювання та наполегливості нової влади в її реалізації. Однак не слід забувати й про роль опозиції, яку, очевидно, рано чи пізно очолить Тимошенко. Адже реформи у схемах газопостачання через Україну, які відбулися впродовж останніх років, були ініційовані саме нею.
Що стосується решти напрямів розвитку співпраці України з ЄС, Янукович поки що обмежує себе в конкретних заявах. Натомість лідери європейських держав вже поспішили привітати його з перемогою на президентських виборах (ще до оприлюднення офіційних результатів).
За словами заступника голови фракції ПР Ганни Герман, президент Єврокомісії Баррозу, вітаючи Януковича з перемогою, запросив його відвідати Брюссель. Очевидно в ЄС хочуть скоріше визначитися з позицією обраного президента України, щоб, вочевидь, "скорегувати" тон нового діалогу з Києвом.
Регіональне лідерство України
Продовжуючи тему європейської інтеграції України слід згадати про ініціативу ЄС "Східне партнерство" (EaP). За задумом цей проект передбачає зміцнення відносин Євросоюзу зі східними сусідами (Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою, Україною) і є продовженням східного напрямку Європейської політики сусідства.
Крім того, ініціатива має на меті нарощування горизонтальних зв'язків між країнами-учасницями, де регіональне лідерство об'єктивно може належати Україні.
Утім, така перспектива не влаштовує РФ. Більше того, Москва з самого початку наполегливо висувала претензії до Євросоюзу, що через ЕаР вона втрачає власні "сфери впливу" на пострадянські держави.
Тож після приходу до влади в Україні нової політичної команди (більш лояльної до позицій Москви) можна припустити, що "Східне партнерство" очікують не найкращі перспективи.
Скоріше за все, проект втратить свою ініціативність, яка, за оцінкою західних експертів, останнім часом й так почала викликати серйозну стурбованість.
Інший напрям, де Україна може себе проявити в ролі регіонального лідера, - ОДЕР ГУАМ - має ще гірші очікування. Він і так в останні роки переживав складний період. По-перше, через тиск Москви (з її вже відомою позицією), а по-друге - через відсутність очевидної підтримки ЄС, який продовжує зважати на "американське" походження цієї ініціативи.
Роль США у Східній Європі
Роль США в процесах, які наразі відбуваються в країнах Східної Європи, важко переоцінити. Останнім часом Вашингтон наполягає на посиленні присутності в регіоні через встановлення своїх військових компонентів на територіях держав-членів НАТО.
Якщо впродовж кількох років активна дискусія точилася навколо можливої появи нових елементів американської системи ПРО в Чехії та Польщі, то зараз це питання стало вмить актуальним по відношенню до Румунії (на початку лютого Бухарест прийняв пропозицію Білого дому розмістити на своїй території елементи ПРО).
І знову ж таки це вкрай не влаштовує Москву. В РФ у зв'язку з цим навіть вбачають "загрозу російським стратегічним ядерним силам стримування". Вашингтон же мотивує свою позицію необхідністю протистояння ядерній загрозі з боку Ірану. Але як би там не було, США таким чином "вбивають одразу двох зайців", паралельно нівелюючи аргументи Москви, пов'язані із демонстрацією власного ядерного потенціалу.
Тим часом, розміщення американських ракет в басейні Чорного моря змушує Росію або поступитися власними інтересами (що малоймовірно), або посилити тут свою присутність через нарощування озброєння Чорноморського флоту РФ, або на території Придністровського регіону РМ. А це питання залишається поки що дуже актуальним для України, зокрема, в контексті побудови її зовнішньої політики.
Отже, наразі склалася дуже непроста геополітична ситуація в Східній Європі. Зрозуміло, що Україна відіграє в ній не останню роль, оскільки перспективи її розвитку лежать в полі інтересів великих світових гравців - РФ, США, ЄС.
До цього часу Києву зі складнощами, але вдавалося тримати певний баланс у цій формулі. Але після зміни "політичного окрасу" української влади, напевно, слід очікувати змін.
Ярослав Довгопол, експерт УНЦПД, для УП
