"Главред" і Ко: чи перейдемо від просто паршивого до найгіршого?

Середа, 03 березня 2010, 09:50

Комусь це відомо, комусь це невідомо, але факт є фактом: страйк "Главреда" триває і, схоже, не надто тривожить суспільство і журналістську спільноту.

А даремно, адже, як на мене, йдеться про певну тенденцію, про значущий тренд сьогоднішнього розвитку країни. І тут мали б спонукати до роздумів і певних – і досить різких – висновків не тільки журналістська солідарність та іманентна бойовитість структур громадянського суспільства, а й той напівпідсвідомий інстинкт колективного самозбереження, який повинен би вже виробитися у кожного українця, причетного до світу мас-медіа.

Бо ж якщо сьогодні – він, то завтра – ти, а післязавтра – я.

Більше того: навіть у разі, якщо позірно все залишиться на своїх місцях, то в результаті чорне може перетворитися на біле, і навпаки, - а завданням ЗМІ стане оспівування цих перевтілень.

Тим більше, що це вже було. Треба тільки не забувати чийсь досвід.

Тож продовжу доречною цитатою.

"Ми домагаємося не правди, а ефекту".

Саме ці слова згадалися мені під час читання статей на різних сайтах, присвячених ситуації з "Главредом", та їхнього обговорення на форумах.

А й справді – ефект. Власники – це ясно: фінансовий ефект та – головним чином під час виборів – ефект пропагандистський. Але і фінансовий ефект тут "загорнений" у пропаганду: реклама у сучасному світі аж ніяк не займається правдивим інформуванням масової аудиторії про справжню якість товарів.

Отож власникам ЗМІ потрібен зиск. Воно б і нічого, якби вони мислили категоріями десятиліть, якщо не століть, як, скажімо, робили це Рокфеллери, котрі завжди дбали про те, щоб їхні онуки і правнуки також були "тими самими Рокфеллерами".

Але сьогодні маємо нуворишів з мільярдами у кишенях і психологією Шури Балаганова. Тому вони не гребують залазити у чиїсь кишені за дріб’язком, користуючись відсутністю правоохоронних органів як таких та загальноприйнятих суспільних моральних норм.

І не треба дивуватися, що "кидалово" щодо журналістів поєднується з таким самим "кидаловом" щодо виборців і взагалі – всіх громадян України.

А відтак – ще одна принагідна цитата:

"Юриспруденція — продажна дівка політики".

Хто скаже, що в Україні не так? А оскільки велика політика і великий бізнес у нас зрослися в єдине олігархічне ціле, то, мабуть, продовжувати не треба – все і так зрозуміло.

От що справді сумно – не тільки власники та частина редакторського корпусу, а й частина простої пишучої братії охоче працює на ефект-за-будь-яку-ціну. І ще й прикривається стандартами американської журналістики, яка насправді дуже часто відверто безпорадна, коли настають кризові моменти і треба говорити правду, лише саму правду і – нічого іншого, крім правди.

Воно ж було самозрозумілим, скажімо, що іпотечна мильна бульбашка не може надиматися нескінченно, - але застереження про близьку загальну фінансову катастрофу якщо десь і лунали, то на маргінесі недійного світу.

А в центрі було зовсім інше, і зовсім інші пристрасті. При цьому, як не дивно на перший погляд, у нас – незрівнянно більше, ніж у них, у "клятих піндосів".

"Людина була і залишається твариною. З низькими чи високими інстинктами. З любов’ю та зненавистю. Проте твариною вона залишається завжди".

Схоже, ця сентенція також є дороговказом для вітчизняних ЗМІ. Принаймні, для переважної частини їхніх власників, редакторів та – нікуди від правди не подінешся – читачів, глядачів і слухачів. Сегмент мас-медіа, де людину ще вважають людиною все скорочується і скорочується.

І в цьому сенсі ситуація з "Главредом" теж показова. Бо йшлося про групу видань, які все ж таки орієнтовані на людину. А глянцевий гламур, який так полюбляють рекламісти, - то ж якраз на істоту інстинктивну...

Тим часом людина історично починається саме з подолання інстинкту. Коли вона перестає гнатися за прудконогим зайцем, а спиняється, хоча голодний шлунок штовхає її вперед, і майструє дротик або лук зі стрілами.

Іншими словами, щоб наздогнати ціль, треба спинитися і подумати...

Але сьогоднішні ЗМІ розраховані не на високочолого кроманьйонця, а на низьколобого неандертальця, який зовсім не випадково програв змагання зі своїм суперником, хоча фізично був сильнішим.

От і ситуація з "Главредом" символізує відмову від однієї із чільних якостей людської спільноти - поки що в масштабах окремо взятої медіа-групи – від орієнтації на розумну, цілераціональну дію.

Не випадково ж бо було сказано:

"Найгірший ворог будь-якої пропаганди – інтелектуалізм".

Гадаю, розжовувати не треба.

А стосовно того, що людина – це така собі гламурна тваринка з кількома найпростішими інстинктами, то не дивно, що значна частина аудиторії ЗМІ прийняла цю парадигму. Бо ж її так довго і так уміло, слід сказати, нав’язували. Задля ефекту, ясна річ.

"Якщо ви висловите досить масштабну брехню і потім будете її повторювати, то в кінцевому підсумку люди в неї повірять".

Що ми, власне, і спостерігаємо. Знов-таки, не тільки в Україні, але якщо порівняти наклади "Газети Виборчої" та її українських більш чи менш удалих віддзеркалень, то висновок буде невтішний – і не на нашу користь, ясна річ.

Сумно жити у цьому медіа-світі, панове.

А тепер, мабуть, час уже розкрити, хто є автором наведених тут цитат. Д-р Пауль Йозеф Геббельс. Той самий. Як наче сьогодні описував українську медійну дійсність – ту, якою її чи то стихійно, чи то цілеспрямовано хтось формує. І формує, цілком імовірно, для того, щоб ніякого спротиву, а насамперед інтелектуального, не викликало втілення ще однієї максими:

"Один народ, одна країна, один лідер" (чи, якщо німецькою, то "фюрер"...).

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука

Четвертий рік функціонування ринку землі: все скуплять латифундисти?

Перезавантажити адвокатуру: справа Шевчука як індикатор несправності системи