Олігархи з Буркіна-Фасо
Так далі існувати не можна.
Наприкінці тижня з київських аеродромів кілька десятків приватних літаків беруть курс на Швейцарію, Францію, Люксембург, Іспанію, Англію. Це, після напружених буднів, повертаються до своїх європейських домівок власники найпотужніших українських підприємств та їхні топ-менеджери.
У понеділок вони знову прилетять в Україну. Бо тут вони заробляють гроші.
Переліт сучасних лайнерів займає до двох годин, майже як у час пік із Білої Церкви до Києва. Затрати, як для олігархів, мізерні. На рік літак-таксі обходиться в 2-3 мільйони доларів.
Деякі з українських олігархів останніми роками настільки звикли до європейських цінностей, що перестали їздити в Україну навіть "на роботу". Придбали вілли в престижних краях, як відомий женевський затворник Коломойський, і навідуються вряди-годи.
Перевірити, як поповнюються банківські рахунки в офшорних зонах. Адже майже 50 відсотків української економіки знаходиться в тіні.
Вони вже живуть у країнах Євросоюзу. Там навчаються їхні діти. Там вони лікуються. Тратять зароблені в Україні гроші. Купляють якісні продукти харчування й товари першої необхідності. Користуються всіма благами розвинутих європейських країн.
Там їхня домівка. З Україною їх пов'язує лише бізнес і гроші.
Про бізнес у країнах Євросоюзу навіть не думають. Там зовсім інші правила гри. В тіні знаходиться лише 5-10 відсотків економіки. Усі справно платять високі податки. У тому числі - за казкову розкіш. У Швейцарії багатіїв обклали податками до 70 відсотків із прибутків.
В Євросоюзі дорога робоча сила. Бо там людей - шанують. Зарплата німця, як мінімум, три тисячі євро. В Україні можна платити по 200 євро - і ще подякують.
В Україні олігарх - справжній господар.
Перед ним скидають шапки губернатори й міністри, чиновники з податкової чи правоохоронних органів. До рота заглядають столичні політики. Маєш кілька сотень мільйонів доларів - і влада перед тобою стоїть навшпиньки.
Такі блага в жодній країні Євросоюзу за жодні гроші не купиш. Де ще можна себе почувати справжнім царьком?
100 сімей володіють в Україні 80 відсотками всіх національних багатств.
Ви бачили, як проходив прийом нового українського президента Віктора Януковича? В об'єктиви камер найчастіше потрапляли два десятки найзаможніших. Ахметов. Пінчук. Ярославський. Тігіпко. Коломойський. Бойко. На диво, вони навіть не приховували своїх облич. Навпаки, демонстративно показували - ми тут господарі свята й країни.
Виграла б Юля - ми б побачили ті самі обличчя, тільки трохи в іншій послідовності.
Новий президент обіцяв побороти бідність - навіть указ із того приводу підписав.
Нажаль, Віктор Янукович не зробив головного. Не зібрав власників найбільших українських підприємств, і не сказав наступного: "Панове, ви працюєте в Україні, а не в Африці. Це країна, де знаходиться географічний центр Європи. Не ховайте гроші в офшорах. Вкладайте в українську економіку. Модернізуйте виробництво. Підвищуйте людям зарплати. Процвітаюча Україна - найкращий полігон для вашого бізнесу. Бідна Україна - це некерована стихія, це акції протесту, це невпевненість у завтрашньому дні"...
Українська влада зробила ставку на великий капітал.
У сусідніх країнах, які вийшли із соцтабору - Польщі, Чехії, Словаччині, - швидкими темпами розвивається малий та середній бізнес. Партнерами влади виступають мільйони рядових громадян.
У нас навпаки - кілька десятків олігархів. Кожен із них - це свого роду мініпрезидент. Зі своєю імперією, армією, прислугою та частиною парламенту. Українські чиновники наввипередки біжать до них на службу - там крутяться великі гроші.
Завтра олігархам не сподобається в Україні - заберуть капітали й переїдуть, де комфортніше. Хоч вони сьогодні - справжні господарі країни.
У Львові дійшло до того, що галицький олігархчик не пустив в ефір телекомпанію обласної ради. Як завзятий крутько, заволодів контрольним пакетом компанії, і тепер диктує владі свої правила гри.
І так поводиться володар кількох сотень мільйонів доларів. Що говорити про мільярдерів?
Чому нас не пускають у Євросоюз? Причина - низький життєвий рівень українців. Якби в нас були зарплати 500-800 доларів США - жодних перепон.
Але ж при теперішніх зарплатах відкрий кордони - півкраїни виїде на чужину! Нікому буде гарувати на олігархів за мізерні зарплати. Доведеться китайців та в'єтнамців завозити.
Україна, після Молдови та Албанії, опинилася на третьому місці серед найбідніших країн Європи. Понад 6 мільйонів наших земляків на заробітках.
Тому і їдуть українці в країни, де за робочу годину платять по 140-220 гривень, а не як у нас - 7 гривень із копійками.
Що говорити про наші села, які виживають лише з городів та пенсій престарілих родичів. Збідніле населення масово спивається, або втікає з депресивних регіонів.
Найнебезпечніше: депресія, яка затягнулася, вбиває людські душі.
Знаю одного київського олігарха, який свою газету п'ять років тримає на голодному пайку. Він купив видання на гребені слави. Зробив із нього політичну підстилку, після чого катастрофічно впали тиражі. Платить справжнім професіоналам копійки, і то невчасно. Офіційна зарплата менша, ніж у "районах". Не хоче ані розвивати свою газету, ані продавати.
Адже в повному олігархічному наборі - футбольний клуб, підприємства, банки, вілли в Європі, персональний літак, молода дружина, - повинні ще бути ЗМІ чи телеканал.
Отака собі іграшка для залякування влади. А люди без зарплати - це перегній, на якому виростають олігархічні мільйони.
Наш шлях до Євросоюзу гальмують насамперед українські олігархи.
До речі, в Росії аналогічна картина. Вони вже живуть у Європі - користуються усіма благами цивілізації, а гроші заробляють в африканській Україні.
Для чого їм Євросоюз? - Ще один контролер, який буде вимагати для народу європейських стандартів життя, їм не потрібен.
Для чого їм заможний народ? Бідняками легше управляти.
За всю дорогу із Франкфурта до Страсбурга мій німецький приятель, учитель географії та англійської мови, який об'їздив півсвіту, показав два об'єкти. Перший - завод "Опель", як символ німецької економіки. Другий - околиці Баден-Бадена, як дзеркало пострадянської економіки. Нерухомість у престижних районах тут масово скуповують колишні вихідці з Радянського Союзу.
"Вони багаті, наглі, з ними рахуються, але їх не поважають" - ділився своїми думками німецький учитель. - "Вони завжди в нас будуть мільйонерами другого сорту. Не можна поважати людей, які не шанують свій народ".
Мій співрозмовник кілька років працював в одній з африканських республік. Тепер викладає в Україні. Зіткнувшись із нашою дійсністю, часто наводить паралелі з Африкою. Каже, що українські інспектори ДАІ нічим не відрізняються від африканської поліції. І там, і там корупція на всіх рівнях влади.
Німця дивувало лише одне: як високоосвічений і духовно багатий народ може таке терпіти?
Якщо такий рівень життя далі залишиться в Україні, наших олігархів скоро будуть порівнювати з мільйонерами з Буркіна-Фасо - однієї з найбідніших
африканських країн. Виживає бананова республіка лише за рахунок сільського господарства та видобутку корисних копалин. Такий собі сировинний придаток.
В Україні давно склалася ситуація, коли владна й бізнесова еліта почувається як у Європі, а народ - як в Африці.
Схоже, вони крутяться на різних орбітах, і не бачать одне одного.
* * *
3 травня на львівському залізничному вокзалі шестеро журналістів "Експресу" прикувалися залізними ланцюгами до останнього вагону поїзда Будапешт - Москва. Так вони протестували проти утисків свободи слова.
...Найбільше у цій історії мене вразило, що після суду податківців з "Експресом", суддя, прокурор і податківець поїхали до ресторану і гучно разом відсвяткували перемогу над журналістами.
Отак на практиці виглядає свобода слова в Україні.
Богдан Кушнір, власкор газети "Киевские Ведомости", лауреат всеукраїнської премії Національної спілки журналістів "Журналіст року в Україні-1997", Львів, спеціально для УП
