Тижні високої моди в кабміні

Середа, 13 жовтня 2010, 11:12

30 вересня 2010 року уряд України ославився ще одним регламентаційним документом - наказом номер 155. У ньому мова йде не про податки або ліцензійні умови, не про правила господарювання, або перетину кордону. Крок зроблений далі - до сфери приватного життя, основних прав людини, до гідності й цінності людської особи.

Назва цього наказу - "Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників секретаріату кабміну".

Учасники форумів та електронних мереж багато шуткували над ним, бо його складно читати без посмішки та здивування. Моє перше враження було саме таким. Однак друге було схоже на вислів моєї доньки, яка схвильовано просила мене з дитячого табору надіслати їй терміново Конвенцію про права дитини, бо її права порушувалися, а вона не могла згадати, відповідно до якої статті.

І я, читаючи перли про види та розміри прикрас, заборони на фасони та трикотаж, висоту підборів, кольори макіяжу, довжину шкарпеток та обов'язкову кількість костюмів - відчувала, що мої права порушуються в такий дивний та чудакуватий спосіб.

І порушуються дуже серйозно.

Тож проведемо коротеньку правову, а точніше - гендерно-правову експертизу цього документу.

Наказ 155 порушує право людини на повагу до особистого життя. Це право закріплено в Європейській Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, статті 8, яка так і називається: "Право на поважання особистого й сімейного життя".

Читаємо: "Кожна людина має право на повагу до її особистого... життя". І далі: "Держава не може втручатися в здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної й громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей"

Європейська Конвенція визначає, чого держава не може робити. Але для кабміну ці положення, схоже, не відомі.

Йдемо далі.

Наказ порушує також першу статтю "Загальна заборона дискримінації" Протоколу № 11 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у якій мова йде про те, що: "Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад, за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад, за тими, які зазначено в пункті 1".

Цей протокол був ратифікований ВР у вересні 2006 року, і є частиною національного законодавства.

Оскільки наказ має ярко виражене гендерно-дискримінаційне забарвлення, причому, як по відношенню до чоловіків, так і до жінок, тож процитуємо ще й положення Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, зокрема, 5-у статтю.

Так, у цій статті зазначається, що держави-сторони вживають усіх відповідних заходів з метою "змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок".

Запитаєте, у чому стереотипність і забобони? - Та в кожному рядку цього наказу!

Навіть якщо б правила ділового етикету були прописані в звичайній газеті в якості статті, вони б виглядали невдало. Ну, а в тексті розпорядчого документу кабміну епохи реформування - зовсім ні до чого.

Ось вербальна картинка урядового дрес-коду:

"На робочому місці жінка - державний службовець повинна виглядати жіночно, стильно, елегантно, мати індивідуальний шарм".

"Головне в зовнішньому вигляді ділової жінки - доглянутість, відчуття міри, елегантність та доцільність".

"Довжина рукавів повинна бути до ліктя". - А якщо на п'ять сантиметрів коротше? Хто, як і де це буде міряти.

"Не рекомендується використовувати масивні та яскраві прикраси, а також рюші, волани".

"Стандартний гардероб ділового жіночого вбрання містить костюми класичного крою, пошиті з високоякісної вовняної, напівшерстяної тканини; для спекотної пори - із шовку, льону чи віскози, що складаються з жакета та спідниці; одну-дві прямі спідниці, що поєднуються за кольором із жакетом від костюма (довжина - до середини коліна, на 5 сантиметрів нижче або вище коліна); брюки прямі чи брючний костюм (брюки прямі, жакет); кілька однотонних блуз, туфлі-човники з підборами висотою 4-5 сантиметрів; колготи чи панчохи (колір повинен бути наближеним до кольору шкіри жінки і не повинен бути темнішим за колір туфель); чим щільніші і товщі колготи, тим нижчою повинна бути висота підборів". Як ретельно виписане!

"У спекотні літні дні слід вдягатися так, щоб виглядати по-діловому й не знемагати від спеки". - А не думали при цьому про встановлення кондиціонерів не лише в кабінетах начальників?

"Для літньої пори найкраще підходить комплект із блузи на бретельках (але не топа) і легкого жакета вільного крою з короткими рукавами. Може бути й сукня прямого крою в комплекті з болеро або коротким жакетом". - І більше нічого?

"Рекомендуються туфлі з матової шкіри на невисокому підборі. У літню пору року їх можна замінити на літні закриті босоніжки з відкритою п'ятою та фіксуючим ремінцем".

"Довжина рукава повинна бути такою, щоб було видно 0,5-1 сантиметр рукава блузки".

"Макіяж не повинен бути надто яскравим (робити його вранці за робочим столом чи підправляти щось у присутності інших - правило поганого тону); вибір губної помади й тіней для повік повинен відповідати природному колориту жінки. Денний макіяж має бути стриманим, помірним, особливо в спекотні дні - шар тіней, тонального крему й пудри повинен бути гранично тонким, а туш - вологостійкою". А якщо без макіяжу - так і зовсім не можна.

Для гендерного балансу - процитуємо деякі правила етикету для чоловіків.

"Чоловік повинен мати не менше ніж три костюми".

"Стандартний набір чоловічого одягу працівника Секретаріату повинен містити кілька класичних костюмів (із вовняної чи напівшерстяної тканини), піджак, темні, у тон піджака брюки, набір сорочок, краватки, білизну, темні довгі шкарпетки чи гольфи, тонкий трикотажний пуловер з У-подібним вирізом чи жилет, туфлі, класичні черевики".

"У застібнутому піджаку входять до кабінету на нараду, сидять у президії чи виступають перед людьми. Нижній ґудзик піджака ніколи не застібають. Розстібнути ґудзики можна за столом під час сніданку, обіду, вечері чи сидячи в кріслі".

"Найбільш елегантно виглядають краватки в смужку" тощо.

Ці перли державного розпорядчого документу можна продовжувати.

Цікаво, а як прокоментували б ці положення жінки - члени урядів країн Ради Європи, Європарламенту, країн Європейського Союзу, до якого ще поки прагне Україна?

Як ці положення співвідносяться з весняними обіцянками президента в залі Парламентської Асамблеї Ради Європи "підняти гендерну політику в Україні на нову висоту"?

І в кінці-кінців, як ставляться до старомодних заборон жінки правлячої коаліції, які полюбляють рюші та волани, а також нестандартні фасони свого вбрання. Чи ці правила не для всіх?

Найцікавіше питання - а хто буде здійснювати моніторинг виконання цього наказу?

Прохідна кабміну так може перетворитися на подіум тижнів високої моди. Тут на пам'ять приходить ще одна аналогія. Коли на прохідні МВС України працівники кадрового забезпечення перевіряли стан зовнішнього вигляду працівників, то найчастіше вони зупиняли молодих жінок. І не в силу невідповідності їхнього одягу пресловутому дрес-коду, а в силу, якщо говорити м'якіше - особистої зацікавленості жінками.

А якщо називати речі своїми іменами - то це не було не що іншим, як вияв сексуальних домагань.

Таке враження, що український уряд із точністю до навпаки виконує рекомендації Комітету ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок.

Ті самі рекомендації, які Україна отримала після захисту шостої-сьомої об'єднаної доповіді про виконання однойменної Конвенції ООН, результати виконання яких мають бути відображені й представлені Комітету в наступній доповіді.

Катерина Левченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Трансплантація органів та рак шкіри: про що мають знати пацієнти

ПДВ для страхових агентів: нерівні умови та невизначений економічний ефект

Фонд культурних/пропагандистських ініціатив: як Росія використовує культуру для війни

Від локального до універсального: як українській культурі стати помітною у світі

Чому Україні необхідний спеціальний банк для відбудови

Тренер, який не встигає, та збірні з міцним захистом: 6 фактів про суперників України на Євро-2024