Сім раз відмір, а один раз відріж!

Четвер, 22 вересня 2011, 12:41

Саме так говорить прадавня народна мудрість. Саме таким принципом повинна користуватись людина у повсякденному житті. І кому, як не владі, ставити такий принцип у роботі на перше місце.

Тема приватизації чи не найулюбленіша тема сучасних українських політиків протягом останніх десятиліть. І це, на мій погляд, пов’язано як з бажанням на всю потужність запустити двигун національної економіки, так і з бажанням "урвати" ласий шматочок спільного "собі коханому".

Не дано мені знати істинне бажання президента Януковича, коли він вкотре закликає провести широкомасштабну приватизацію. Сподіваюсь, що справді вбачає у цьому панацею від усіх економічних хвороб. Можливо...

6 вересня 2011 року на урочистому засіданні з нагоди відкриття чергової сесії Верховної Ради президент заявив, що: "… потрібно зосередитись на завершенні приватизаційного процесу в Україні".

І справді, крапку у цій вакханалії давно треба поставити. Уже давно викристалізувались олігархічні клани. Розрив між соціальними верствами населення сягнув захмарних висот.

І ймовірність, що на арені з’являться нові гравці, мізерна. Ну хто ж дозволить створити собі конкуренцію?

Тільки от мені видається, не варто далі продовжувати "прихватизовувати" загальне, спільне. Натомість можна і потрібно пошукати цікавіші рішення.

Не буду заперечувати переваги ринкової економіки і вважаю підприємництво рушійною силою прогресу. Але з огляду на наявну економічну кризу, яка зводить нанівець потуги прогресивних і перспективних підприємців розвинути на повну потужність свій бізнес, треба дещо переглянути підхід до управління державним майном.

Конкретизуймо проблеми державних підприємств. Так, збитковість або мала прибутковість, низька конкурентоздатність, відсутність інноваційних механізмів розвитку тощо.

Все це – недолугий менеджмент! Що ж заважає державним підприємствам працювати ефективно і прибутково, наповнюючи державну скарбницю з року в рік?

Виходить, відсутність ефективних менеджерів! То, може, просто не знають, де їх шукати, чи шукають не там.

Звичайно, можна пошукати серед рідних, родичів чи знайомих, але, можливо, краще пошукати менеджерський потенціал там, куди ніколи і не звертались.

Можливо, пролунає наївно, але треба просто створити умови, щоб "підприємці серцем", які по-справжньому віддаються справі, пішли працювати на державні підприємства.

Звичайно, заробітною платою у 8000 гривень людину справи не заманиш. Але ми ж за ринкову економіку? То треба запроваджувати ринкові інструменти, прогресивну зарплату наприклад. Тільки справді прогресивну!

Чому не заплатити керівництву державного підприємства заробітну плату у розмірі 10 чи 20 відсотків від чистого прибутку? Хіба це гірше, ніж по сумнівно низькій вартості активів приватизувати підприємство?

Приватизувати можна встигнути завжди! А ось "відмотати клубочок" назад, мені здається, дуже складно.

Треба намагатись до останнього використати всі шанси для збереження ринкового впливу держави на економіку.

Саме так! Держава не повинна зарегульовувати економіку законами та нормативними актами. Вона повинна бути рівноцінним гравцем на ринку і своїми діями стимулювати ринкові процеси з середини.

Для прикладу: чому немає державних супермаркетів? Нехай примітивних, без реклами, з хамством продавців, обмеженим асортиментом, зате з фіксованими і гарантованими державою цінами на продукти першої необхідності.

Була б мережа для реалізації товарів з держрезерву – не було б спекулятивних проявів нечесних на руку ділків. Люди мали б альтернативний вибір. Держава мала б прибуток і безпосередньо би впливала на ситуацію хоча б на продуктовому ринку.

А то люди вже втомились від ажіотажних стрибків цін на сіль, цукор, гречку, м’ясо.

Прикладів можна навести безліч! Починаючи від магазинчиків, перукарень, друкарень, СТО і закінчуючи величезними підприємствами.

На мій погляд, не приватизовувати треба, а навпаки, максимально запроваджувати державні підприємства у всі галузі економіки!

Наявність держави у будь-якому сегменті ринку дисциплінуватиме конкурентний бізнес і стимулюватиме його до прогресивного розвитку й удосконалення.

Хотів би запитати читача. А як він вважає, хто буде керувати на приватизованому підприємстві? Може сам інвестор? Ні, навряд!

Він найматиме менеджерів і створить їм стимулюючі умови роботи з чітким механізмом контролю. То чому ж держава так само не робить?

Може варто призупинити масове розкрадання державних активів?!

Проблема не лише у злодійській приватизації, а у тому, що створена система не стимулює менеджерів працювати на державу. Вся наша державна система побудована на вирощуванні злодіїв і казнокрадів.

Сама держава спонукає красти директора державного підприємства, який підписує договір на закупівлю товарів чи послуг на сотні мільйонів гривень, а отримує заробітну платню, ну наприклад, аж 15000 гривень.

Сама держава спонукає керівника міністерства чи відомства брати хабар за ухвалення того чи іншого рішення, бо прожити у сфері його спілкування на одну зарплату не реально (інші потреби, інші витрати).

Хай мені вибачать читачі, але смішні зарплати чиновників, виливаються нам у чималу копієчку. Бо те, що не доплачує їм держава, те доплачуємо їм ми. Добровільно чи примусово, але доплачуємо, тільки "по-чорному". Створюючи тіньову економіку, але це вже тема іншої публікації.

Вернімося до приватизації!

Я реаліст, і тому апелюю не стільки до моральності влади, скільки до її здорового глузду, який ще, сподіваюсь, не вивітрився.

Законодавча база приватизації вже давно не відповідає потребам сьогодення!

А окрім цього, передусім, потребує широкомасштабних змін сам підхід у веденні господарювання на об’єктах державної власності.

Проведіть загальнодержавні прозорі конкурси на керівні посади державних підприємств! Започаткуйте стимулюючі прогресивні методи у нарахуванні заробітної плати.

Введіть постійну відкриту звітність через інтернет-мережі очільників таких підприємств. Скиньте тягар державного контролю на суспільство і тільки розділяйте і владарюйте!

Спробуйте такий рецепт, якщо справді хочете запустити двигун економіки нашої занедбаної держави. Інакше проблеми, які зараз є з уже давно приватизованими об’єктами, можуть здатись лише квіточками на фоні химерно-страшних плодів.

Уже зараз диктують нам технічні умови та ціни на електроенергію усілякі князьки приватних обленерго, збагачуючись і не відповідаючи ні за що.

Вже зараз магнати "приватизованих" нафтопереробних заводів реалізують нам за "європейськими" цінами далеко не європейської якості пальне, не вкладаючи жодної копійки у модернізацію підприємств, забруднюючи навколишнє середовище.

Уже зараз новоспечені олігархи, користуючись безвихіддю простого робітника, купують за копійки його руки. І не зважають всі ці щасливці долі ані на інвестиційні угоди, ані на залякування влади. Бо з їх надприбутків можна купити не одного чиновника.

І так читаєш чергові новини про зустрічі прем’єра з керівництвом колись приватизованих нафтопереробних заводів задля врегулювання чергового підняття цін на пальне і диву даєшся. Це ж треба було все роздати за безцінь і ще й себе у незручне положення поставити. Де логіка у тих, хто таке наробив?!

Не знаю! Ну точно логіка не у тому, щоб зробити державі разом з бідолашним народом краще. Це все створено за двадцять років незалежності в нашій державі. Це все ми дозволили зробити.

Тому і висновки напрошуються самі по собі: повноцінний перехід до ринкової економіки – це аж ніяк не ліквідація державних підприємств через їх недолугу приватизацію.

Така приватизація послаблює й позиції самої влади і зовсім не на користь нашій державі.

Дієва ринкова економіка – це, передусім, вплив держави на суб’єктів господарювання шляхом скасування недосконалих законодавчих та нормативно-правових актів і вмілі управлінські дії владних очільників.

Сергій Доротич, голова ВГО "Союз захисту підприємництва", для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції