9 травня – день перемоги одного із окупантів України над іншим

6 переглядів
113
Середа, 09 травня 2012, 15:50
Петро Герасименко
Петро Герасименко, для УП

Серед основоположних стовпів російсько-радянської міфології, яка міцно вкорінилися у свідомості багатьох українців завдяки колоніальному минулому та фальшивій історії, провідне місце займає святкування так званого "дня перемоги" 9 травня.

У реаліях сьогодення ця дата покликана цементувати штучну імперіалістичну концепцію "рускава міра", продемонструвати єдність "братніх" українського і російського народів та перешкоджати встановленню історичної правди.

Саме навколо неї обертаються усі спроби внутрішніх та зовнішніх ворогів України поставити під сумнів право української нації на незалежність, затаврувати боротьбу українців проти окупантів як з Москви, так і з Берліну, повісивши на них ярлики "фашистів" і "нацистів".

Що ж насправді відбулося 9 травня 1945 року? Того дня один із окупантів України – московсько-комуністична імперія СРСР, переміг іншого окупанта – нацистський Третій Рейх. Відзначення цієї події у нинішній Росії – цілком зрозуміле явище. Але не зовсім зрозуміло, що саме святкує Україна? Чи є ця дата, 9 травня, справді перемогою для України та українців?

Окупаційний московсько-радянський режим в Україні утвердився ще у 20-х роках ХХ століття після поразки УНР та українських повстанців. У 30-х роках він організував геноцид українського народу шляхом голодомору, масові репресії, розстріл та депортації, колективізацію, знищення української інтелігенції та будь-яких проявів української, а не малоросійської діяльності.

У радянсько-німецькій війні, яка розпочалась у 1941 році, українці для Сталіна були гарматним м’ясом. Приклади того, як сталінські полководці здобували перемоги, використовуючи штрафбати, загороджувальні загони, кидаючи неозброєних і ненавчених людей на смерть сьогодні відомі і не потребують доведення.

Московські завойовники мали усі підстави вважати, що українці, які вижили після тотального терору 30-х років, не горітимуть бажанням підтримувати ту владу, яка знищувала їх співвітчизників. Однак їхні ідеологічні нащадки в Україні сьогодні продовжують розповідати міфи про "велику перемогу" 9 травня. При цьому не вдаючись у реальний історичний зміст цієї події для нашої країни.

Що ж отримали українці після перемоги московського окупанта над німецьким? Той самий окупаційний режим, який існував до 1941 року. Відбулося відновлення влади радянсько-московської імперії над українськими землями. Сутність її політики відносно України та стратегічна мета зовсім не змінилась. Українці відчули, що таке повернення північно-східного окупанта на свою землю через нову хвилю депортацій, арештів, звірств НКВД, висилання у Сибір та покарання тих, хто "покрив себе соромом окупації".

У 1947 році на більшій частині території України, крім західних областей, де боротьбу проти загарбників вели загони УПА, вирував третій штучний голод, організований окупаційною радянською владою, яка два роки тому повернула собі раніше загарбані землі.

Вилучивши з села 2,5 млн. тонн зерна з метою їх вивезення у інші держави, Кремль вкотре продемонстрував здатність до фізичного знищення українського народу задля збереження, розширення і зміцнення сфер свого впливу. Справжні солдати Червоної Армії та їх сім’ї, які проливали свою кров у боротьбі проти одного з окупантів України і перемогли його, тепер помирали смертю без війни від рук іншого окупанта – московсько-комуністичної імперії.

Ось такою була реальна "подяка" Москви і Сталіна за "перемогу" українцям.

Так, територія України, точніше УРСР, у 40-их роках ХХ століття була збільшена. Але не для того, щоб Україна отримала незалежність і не для українців. Українські землі, за планами російсько-радянських загарбників, назавжди мали стати невід’ємною частиною їх імперського утворення.

Кремлівське керівництво ніколи не припускало й гадки, що приєднані українські етнічні землі колись стануть суверенними. Навпаки, Москва послідовно і наполегливо проводила активну колоніальну політику з метою остаточної русифікації і колонізації України.

Для того, щоб перетворити місцеве населення у яничар-малоросів з комплексами національної меншовартості та заселити українські території колоністами з Росії, використовувались різні методи.

Німецькі загарбники мали свій план "Ост". Радянсько-московські окупанти апробували дуже широкий спектр різноманітних методів: від фізичного знищення українців, депортацій, голодоморів, репресій до тотальної русифікації світогляду і мислення, активної колоніальної міграційної політики, нещадної експлуатації природних ресурсів.

Враховуючи те, що така політика Москви не обмежувалась кількома роками, є всі підстави стверджувати, що вона завдала Україні більше втрат, ніж Третій Рейх.

Німецькі загарбники знищували українців і були категорично проти української державності. Те ж саме робили і російські загарбники. І ті, й інші були ворогами України.

Проте ці очевидні і неспростовні факти вперто воліють не помічати деякі інфіковані комплексом малороса та зрусифіковані українці разом з іноземними колоністами та їх нащадками. За їх злочинною логікою виходить, що тільки "братньому" російському народу у різні історичні проміжки часу було дозволено вбивати українців різними способами і це не потрібно засуджувати.

Але чим власне відрізняється окупація, вчинена Берліном, від окупації з боку Москви? Адже і та, й інша є окупацією з відповідними наслідками для корінного етоносу.

Для того, щоб спростувати факт радянської окупації, сучасні прихильники ідей "руского міра" полюбляють говорити про досягнення України під владою одного із загарбників у другій половині ХХ століття. Це хід, спрямований на те, щоб розірвати прямий і безпосередній зв’язок між політикою московських загарбників епохи Леніна – Сталіна та постсталінської доби.

Насправді у другій половині ХХ століття СРСР проводив щодо України типову колоніальну імперську політику, спрямовану на поступову асиміляцію та ліквідацію української нації та українського духу. Вона складалася з декількох складових.

Після так званої перемоги 1945 року поряд з репресивними методами все більшого поширення набула специфічна міграційна політика. Процеси колонізації України росіянами всіляко заохочувались, як і зрада мови своїх предків та мовна і ментальна русифікація місцевого етносу. Мігранти-колоністи з Росії, зазвичай, отримували найкраще житло у великих українських містах, переважно обласних центрах.

Тільки у Львівській області у 1989 році нараховувалось 195 тисяч росіян, більшість з яких концентрувалося у Львові. Зростання російської присутності відбувалось в усіх без винятку областях.

Росіяни в Україні мали відігравати і відігравали роль основної опори політики Кремля. І більшість з них виконувала цю функцію. На відміну від українців, які, потрапляючи на території інших республік СРСР, як правило русифікувалися, росіяни майже ніколи не переходили на мову корінного населення. Ці колоністи разом із зростаючою кількістю малоросів мали з часом стати більшістю в УРСР. Тоді б процес деукраїнізації набув незворотного характеру.

До речі, німецькі окупанти свого часу також планували колонізувати територію України та не допустити функціонування українського культурно-освітнього і наукового життя.

Московські окупанти вчинили хитріше: вони дозволили легальне існування лише тих форм української політичної і неполітичної активності, які проповідували ідею нерозривного союзу українського та російського народів і подавали існуючу дійсність у світлі офіційної ідеології окупантів. Будь-які спроби вийти за ці межі жорстко каралися.

В епоху панування московсько-радянських імперіалістів українська мова відверто вважалася мовою селюків. Без знання російської мови серйозна кар’єра фактично була неможлива. Суспільству різними засобами нав’язувалась думка про непотрібність української мови.

У великих містах навіть Центральної України домінували російськомовні школи. Їх кількість швидко зростала. У Києві з майже 300 шкіл наприкінці 80-х років лише 18 були українськими. У обласних центрах України їх майже не залишалося. Сфера вищої освіти також була тотально русифікована.

У вищих ешелонах радянської колоніальної адміністрації, яка очолювала УРСР, від України залишилась хіба що назва. Кінцевою метою російсько-радянських окупантів була повна і незворотна втрата українцями власної ідентичності, колонізація, русифікація та ментальна асиміляція України та зникнення української нації з планети. Це дозволило б Росії гарантувати довічне приєднання українських земель до Московської колоніальної імперії.

Наскільки далеко зайшли ці плани, ілюструє один показовий факт. Помічник Юрія Андронова Аркадій Вольський розповідав про твердий намір генсека повністю ліквідувати колоніально залежні від Москви радянські республіки та поділити СРСР на штати без врахування етнічного складу населення. На думку Андронова, такий крок усунув би основну загрозу розвалу радянсько-московської імперії.

Проте в комуністично-кремлівського вождя не вистачило часу реалізувати свої плани. У випадку ж їх втілення дуже сумнівно, що колоніальна адміністрація в Україні, яку представляла компартійна номенклатура, дозволила б виступити проти свого генсека.

Наведені факти дозволяють обґрунтовано стверджувати: 9 травня 1945 року стало днем перемоги одного окупанта України над іншим, Москви над Берліном, Сталіна над Гітлером. Форми і методи окупаційної політики двох загарбників України, їх стратегічні плани та ставлення до існування української нації були схожими, зазнаючи лише певних змін в конкретних історично-часових проміжках. Тому святкування 9 травня означає те, що значна частина громадян України все ще перебуває в полоні міфології, сформованої загарбником.

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 91.205.206.---А_я_ма..
Step_Bandera: Ніякий тоталітаризм я не виправдовую, не за Сталіна воювали наші діди і не для того щоб після війни голодні часи настали, крім того пізніше вони і їх нащадки голосували за незалежність України. Щодо ідентичності, то ваша ідентичність = вузьколобість, ті про ко ви кажете, що вони "боролися проти обох цих тоталітаризмів" не об'єднали українців тоді, а їх сучасні шанувальники роз'єднують українців зараз. Скажіть чому я в День Перемоги не повинен згадати свого дідуся і порадіти, що він повернувся з тієї війни, або пам'янути дідусевого брата, який з тієї війни не повернувся, вони були простими сільськими хлопцями з Хмельниччини, воювали рядовими в стрілецьких дивізіях червоної армії. Додам також що коли червона армія просувалась на захід вона поповнювалась новобранцями із західної України і ніколи мій дідусь про них слова поганого не сказав.
IP: 178.94.16.---Vasilina_2012..
"Німецькі загарбники знищували українців і були категорично проти української державності. Те ж саме робили і російські загарбники. І ті, й інші були ворогами України." - ті розвалини заводів, фабрик, дитячих садків ....., які ми бачимо зараз (побудовані у післявоєнні роки) це і є, те що створювали "російські загарбники", відбудовуючи післявоєнну Україну. Так ціна зависока, згодна, але те що відбувається зараз є більшим знищенням України - деградація молодого покоління, алкоголізм, про яку культуру нації може йти мова. Про це потрібно замислитись, а не писати популістські статті.
IP: 131.188.3.---himik79..
Василинко, ми вміємо поважати загиблих, згадай, як швидко постали хрести на повстанських могилах після проголошення незалежності. У Львові поховані польські солдати, які воювали проти України, у Карпатах відновлюють цвинтарі 1 світової війни.. Тільки нам не дають поминати загиблих у 2 світовій, як це прийнято у цивілізованих людей: чомусь нам намагаються нав'язати якийсь карнавал, і якісь люди із червоними прапорами, набагато молодші за ветеранів-фронтовиків, настроєні відверто вороже до українського населення приїжджають на демонстрації, і хочуть, щоб ми прийняли дєнь пабєди одним пакетом із іконами Сталіна і зверхнім ставленням росіян до всього українського. А при спробі відділити день закінчення війни від щей і лаптєй відразу кажуть: у Львові одні фашисти. Бо памєятають - Україна воювала проти червоних окупантів ще довго після 1945, коли всі інші республіки і східноєвропейські держави вже давно були упокорені. І втрати України були страшні у цій війні..
IP: 178.92.103.---Северянин..
Консул1: Ну и как Вы без хохлов и русских сможете изменить ситуацию? Автор еще напишет десять статей про русских оккупантов? А русский оккупант где-нибудь в Русской Лозовой под Харьковом будет эту муть читать и решит проголосовать за Тягнибока с Фарион? Или решит померяться титульностью с Автором?
IP: 93.126.104.---Timyr..
АВТОРУ РЕСПЕКТ !!!
Усі коментарі
Шевченко vs Пушкін. Чому росіянам всюди бачиться "недостатньо надана їм честь"?
Чому події, схожі на Майдан стали можливими в Україні, але як і раніше немислимі в російському випадку? (рос.)
Чому "зелену" енергетику виставляють у чорному світлі
Витрати на розробку альтернативних джерел енергії не можна порівняти з ціною життів шахтарів та шкодою, завданою природі традиційною енергетикою.
Десять пріоритетів для нового міністра екології
Головне завдання - забезпечити максимальну прозорість використання надр. Це дозволить звести до мінімуму корупцію і залучити іноземних інвесторів. (рос.)
Ще раз про мову, патріотизм і ментальну війну
І в далекому, і в недалекому минулому, і зараз, і завтра: російськомовний українець є наслідком колоніального становища України і передумовою-механізмом повернення та закріплення цього становища в майбутньому…