"Страшні бандерівці"

Понеділок, 15 жовтня 2012, 15:45

Марш УПА у неділю в Києві, напевне, був одним з найчисельніших за останні роки. Основний ідеолог події – ВО "Свобода" – заявляло про десятки тисяч учасників.

Складалося враження, що ця оцінка – не далека від істини. І це враховуючи далеко не найкращу для тривалого перебування на вулиці погоду.

Володимирською вулицею, від парку Шевченка до Михайлівського собору, минаючи монументальну будівлю колишнього КДБ і нинішнього СБУ, тисячі людей несли червоночорну символіку, портрети Степана Бандери і прапори ВО "Свобода".

Люди, яких грамотно вишикували окремими фалангами, вели себе спокійно та зважено, обмежуючись лише скандуванням своїх гасел. Ніхто не намагався влаштувати якесь "рубилово", відхилитися від наміченого маршруту або зчепитися з міліцією.

Більше того, складалося враження, що міліція була чудово обізнана у цілком мирних намірах націоналістів.

Якщо під час чисельних судів над Юлією Тимошенко навіть заради кількасот опозиційних мітингувальників зганяли цілі роти беркутівців у бронежилетах, шоломах та з щитами, то у неділю – кволенькі строї звичайних міліціонерів та подекуди загони внутрішніх військ.

Особливого перезбудження не викликала навіть історія з димовими шашками, які підпалили біля Оперного театру.

Основною масою учасників маршу були більш ніж молоді хлопці та дівчата. Дехто ховав свої обличчя у шарфах, червоночорних платках або медичних масках. Втім робили вони це швидше за інерцією. Дехто вдягнув камуфляж, очевидно, щоб грізніше виглядати.

Набір гасел був цілком стандартним – "Зека геть", "Слава нації", "ОУН-УПА – державне визнання" і таке інше. Подекуди майоріла націонал-соціалістична символіка, що нагадує ССівські "руни".

Ідея маршу, здавалося б, правильна. Патріотична молодь вшановує пам'ять та вимагає визнати заслуги людей, що роками воювали та гинули за свою країну. Але чому ж таке гнітюче враження?

У ЗМІ вже було сказано-пересказано про дещо дивну лояльність влади до націоналістів з ВО "Свобода". Найкращим її свідченням була і є регулярна та всеосяжна присутність представників цієї сили на телеефірах провладних телеканалів. Куди, як відомо, без санкції спеціальної людини з Банкової не потрапляють.

Причини цієї лояльності зрозуміти не дуже складно. По-перше, владі вигідна мобілізація свого електорату на сході та півдні, який охоче піддається на казки про "кривавих бандерівців".

По-друге, націоналісти отримали низку переконливих перемог на місцевих виборах у Західній Україні. Ніякої проблеми для влади Партії регіонів це не зчинило. Якщо не вважати за таку пам'ятники Бандері. Але видається, що Віктору Януковичу і компанії ці пам'ятники – як зайцю стоп-сигнал. Є підозра, що у випадку проходження "Свободи" у Верховну Раду буде та ж сама історія.

От і вчора провладні ЗМІ отримали чудову картинку – центр Києва затягнутий димом, у якому йдуть люди в масках у червоночорних кольорах і скандують "слава нації". Лякати мешканців Севастополя та Луганська – супер.

І "вовки ситі" – націоналістам ніхто не заважав пройти, поскандувати, висловити свою позицію та "підігріти" свій західний електорат видимістю активних дій. Плюралізм думок дотримано.

І що цікаво – на заході України "Свобода" реально популярна. Люди, слухаючи виступи свободівців на "Інтері" про Україну для українців, кажуть – "Правильно говорять, треба навести порядок". Більше того, навіть у Києві є багато повністю російськомовних людей, які заявляють про намір голосувати за цю силу. Основна аргументація – "Наведуть порядок".

Що при цьому вкладається у слово "порядок", і чому його хтось має наводити замість самих виборців, – загадка. Як показує нерепрезентативне опитування автора, майже абсолютна більшість адептів націоналізму програму "Свободи" не читали.

І вони щиро дивуються, взнаючи, що взагалі-то ультраправа партія декларує необхідність націоналізації стратегічних підприємств. А також повернення радянської графи "національність" у паспорті, виступає за вільне володіння зброєю та введення кримінальної відповідальності за українофобію. Що вкладається у це визначення – невідомо.

Втім це здивування не впливає на виборчі наміри. "Західняки" при цьому говорять, що це краще, ніж розповіді Вадима Колесніченка і Ко про "Русскій мір". І вони праві.

"Західняки" не хочуть повернення радянської (російської) влади. Вони добре пам'ятають про "перегибы коллективизации", розкуркулення та заслання у Сибір. Для них росіяни – дійсно окупанти, і їх можна зрозуміти. Вони дійсно погано почуваються, бачачи нинішню владу і її дії зі створення преференцій одній церкві, одній мові, одній ідеології. Чужій для них.

Але чи допоможуть від цього гучні заяви в "ящику" або пам'ятники Бандері? Чи допоможуть у цьому дії, які потрібні саме чинній владі для культивування страхів "східняків", а відтак перемоги на виборах? Може треба щось в "консерваторії підправити"?

Може, в кінці кінців, треба створити людську ультраправу партію європейського зразка?

Яка, крім спокійної націоналістичної риторики, виступала б, наприклад, з чіткими економічними програмами. Підтримувала би більш жорстку міграційну політику, щоб Україна не перетворювалася на відстійник Європи. Виступала б за підтримку сім'ї та традиційних цінностей.

І, нарешті, виграшно б виглядала на фоні Компартії та "Русских блоков", а не підігрувала б їм.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука