У кривому дзеркалі українського правосуддя

Вівторок, 26 березня 2013, 17:16

Псевдокримінальна справа Сергія Мельничука, довголітнього правозахисника української мови з Луганська, могла б стати детективним серіалом: боротьба відчайдуха зі всюдисущою організованою мафією антиукраїнського штибу. Однак для серіалу з викриттям свавілля чиновників бракує логічного завершення: злочинці в міліцейських погонах, суддівських мантіях, прокурорських одностроях повинні опинитися на лаві підсудних.

Ця нашуміла історія почалася в 2002 році, коли Мельничук на місцевому рівні став захищати українську мову, відстоюючи в судах конституційне право на повновартісне функціонування державної української мови, а відтак – у судових інстанціях вищих рівнів.

2 жовтня 2004 року він звернувся зі скаргою до Європейського суду щодо порушень прав у гуманітарній царині. А 13 жовтня того ж року було здійснено провокацію із задіянням доволі знаного правоохоронним органам – і не тільки! – хулігана й порушника громадського спокою Лебедєва. Унаслідок цієї провокації проти Мельничука сфабриковано кримінальну справу, нібито за нанесення згаданому дебоширу тілесних ушкоджень середньої важкості. В основу кримінальної справи покладені суперечливі свідчення потерпілого та єдиного свідка.

21 грудня 2006 року в приміщенні Луганської обласної студії ІРТА відбулися теледебати із приводу задоволення судових вимог Мельничука до Східноукраїнського університету імені Даля щодо надання освіти українською мовою йому, студентові-заочникові. Участь брали: Сергій Мельничук, заступник голови Луганської обласної "Просвіти" Юрій Кисельов і депутат Луганської міської ради від ПР Арсен Клінчаєв. Згідно зі свідченням Кисельова, "уже на початку передачі, що виходила у прямому ефірі, поведінка Клінчаєва була відверто провокаційною й некоректною щодо його опонентів..."

Після закінчення передачі в приміщенні телестудії Клінчаєв неочікуване вдарив Мельничука кулаком в обличчя. Бійка продовжилася в санвузлі, де Мельничук змивав кров з обличчя. Унаслідок цього останнього шпиталізували до неврологічного відділення Луганської міськлікарні № 2 із діагнозом "струс головного мозку", де той проходив курс лікування з 23 по 29 грудня 2006 року. Далі лікувався амбулаторно до 21 січня 2007 року.

Подаємо "яскраві" епізоди з життя Клінчаєва: у 2006-му задіяний зі сторонніми особами в жорстоке побиття опозиціонерів у ВР; у січні 2010-го за фактом псування білбордів Тимошенко Луганською прокуратурою порушено проти нього кримінальну справу; у 2011-му він ославив себе заявою: "Пусть националисты нас боятся. Ближайшие 10 лет править будем мы. И будем ломать хребты!" тощо...

Однак Клінчаєв досі ні за що не відповів: регіонали "своїх" не здають.

Задля його врятування ПР мобілізувала потрібні інстанції.

Перше: стаціонарне й амбулаторне лікування Мельничука обмежили до 21 дня, щоб Клінчаєв не потрапив під кримінальну відповідальність за нанесення побоїв середньої тяжкості. Друге: постановою слідчого СВ Луганського РВ Данькіна від 8 січня 2007 року Клінчаєва скерували на проведення судово-медичної експертизи.

Уже 23 лютого старший слідчий міліції Головін виніс постанову про притягнення Мельничука як обвинуваченого до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого статтями 122 і 296 ККУ: нанесення Клінчаєву "закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу мозку, параорбітальної гематоми лівого ока..., які, згідно висновку судово-медичної експертизи №114 від 15 січня 2007 року в своїй сукупності відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я".

Промовистим є той факт, що в кримінальній справі, порушеній проти Мельничука, судово-медичне підтвердження тяжкості тілесних ушкоджень Клінчаєва ґрунтується лише на його скаргах на погане самопочуття.

Побічним доказом фальсифікації кримінальної справи проти Мельничука є те, що студія ІРТА стерла відеозапис, де Клінчаєв ніяк не вписувався в образ жертви. А вже прямим доказом цієї фальсифікації є знищення правоохоронцями важливого доказового матеріалу, де підтверджено побиття Мельничука Клінчаєвим, зокрема, відеозаписів очних ставок.

Сама ж кримінальна справа розслідувалася із грубим порушенням процесуальних норм.

Медики відмовили Мельничуку в наданні довідки з рекомендацією про перенесення екзаменаційної сесії через нещодавно перенесений струс мозку. Внаслідок цього його відрахували зі Східноукраїнського університету за неуспішність. У 2007-2010 роках Мельничукові відмовляли у вступі до університету за фахом "Право". Причина: охорона здоров'я міськвиконкому, згідно з висновками невропатолога, повідомила, що Сергій Мельничук "не може навчатися у вищому учбовому закладі за фахом "Право" у зв'язку із захворюванням, що є в нього – віддалені наслідки черепно-мозкової травми".

6 березня 2010 року Окружний адмінсуд Києва визнав протиправним заборону навчатися Мельничуку за даною спеціальністю. Про підпорядкування висновків луганських медиків кон'юнктурній доцільності вказує наступне: медики "не зауважили" черепно-мозкової травми, коли відмовили в довідці з метою перенесення екзаменаційної сесії, натомість знайшли – для недопущення його до навчання.

Кримінальна справа проти Сергія Мельничука впродовж багатьох років була під контролем Комісії людських і громадянських прав СКУ. Ось про що, зокрема, у зверненні до голови СБУ Наливайченка комісія писала: "Справа Мельничука... стала лакмусовим папером на предмет дотримання демократичних засад і людських прав в Україні,... засвідчила брак державницьких зусиль, спрямованих на повернення прав україномовним українцям у східних і південних областях України, а також відсутність їхнього захисту з боку держави"; "Бажаємо Вам успіхів у... подоланні українофобії в Україні та сподіваємося, що одним із Ваших осягів буде захист людських прав Сергія Мельничука".

Подібні звернення було скеровано до президента Ющенка, прем'єра Януковича, голови ВР, ГП та інших посадовців. І всі – безрезультатно.

Одним із кричущих порушень людських прав щодо Мельничука є примусове проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи у квітні 2007-го із залученням до його етапування міліції. Лише завдяки втручанню тодішнього голови Комітету в справах України КЛГП СКУ місячне перебування Мельничука в стаціонарі скоротили до 3 днів.

З вищезгаданого можна зробити наступний висновок: для "регіонального" блатняка й такого ж чиновника кожен свідомий українець, який відстоює свою національну гідність, є психічно неповноцінним.

5 березня 2013 року суд на дев'ятому році провадження всьоме повернув об'єднані дві в одну кримінальну справу Мельничука, позаяк попередні розслідування велися із грубим порушенням процесуальних норм.

До всього, впродовж дев'яти років Сергій Мельничук перебуває на підписці про невиїзд.

Як майбутній юрист, він відстоює себе в неправедних судах; реагує зверненнями на протиправні дії та умисну бездіяльність щодо нього працівників міліції та прокуратури як наглядового органу за дотриманням законності.

Утім, провокації проти Мельничука тривають у Луганську й донині.

Зокрема, 9 липня 2012 року здійснено на Мельничука напад поблизу гуртожитку, у якому той мешкає. Унаслідок нанесених травм він упродовж 10 днів перебував на лікуванні в шпиталі з діагнозом "струс мозку". Але правоохоронці не знайшли складу злочину в побитті, відмовивши йому у відкритті кримінальної справи.

Однак, усупереч украй несприятливим обставинам, він багато чого осягнув у житті: став відомим в Україні й поза її межами правозахисником української мови, автором багатьох статей, зокрема, на мовну тематику.

І – найголовніше: "У березні 2207 року був нагороджений премією Олекси Гірника за громадянську мужність у відстоюванні свого конституційного і природного права на отримання вищої освіти українською мовою"; "у квітні 2010 року вийшла збірка документів і публікацій під назвою: "Моя боротьба за мову" або документальне висвітлення методів "історичного складання" російськомовного населення України".

Автор і упорядник згаданої збірки – Сергій Мельничук.

Нині Мельничук є беззаперечним авторитетом для патріотичної молоді, з якою часто спілкується в різних куточках України, зокрема, під час чисельних презентацій книги "Моя боротьба за мову". І не тільки для молоді.

*   *   *

...Усе міняється в світі. Одначе не минає регіональний "безпрєдєл", у тому числі злочинна діяльність працівників прокуратури, які, приймаючи нічим непідтверджені й необґрунтовані обвинувачення, можуть зламати життя будь-кому.

Подаємо витяг із постанови Жовтневого райсуду Луганська про повернення справи на дорозслідування з 4 березня 2013 року, що ґрунтується на обвинуваченні місцевої прокуратури: "Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на спричинення тілесних ушкоджень, Мельничук Сергій, діючи умисно, протиправно, на ґрунті виниклих неприязних відносин, роблячи замах на здоров'я Лебедева, наніс ... не менше 3 ударів по лівій руці, заподіявши тим самим гострий фізичний біль"; "...Мельничук, знаходячись у громадському місці у вечірній час доби, грубо порушуючи громадський порядок, за мотивами явної неповаги до суспільства, порушуючи загальноприйняті норми моралі та благопристойності, що проявилася в грубій нецензурній лайці, а також особливій зухвалості, наніс ударом кулака правої руки в груди Клінчаєву Арсену, чим спровокував конфлікт".

Коментарі зайві.

Наразі в Україні, де режим Януковича звів у ранг державної політики канібалізм за політичною й національною ознаками, судова система знаходиться в ручному режимі, здійснюється геноцид й етноцид українського народу, знищуються громадянські свободи, порушуються права людини тощо – марно сподіватися на справедливе вирішення справи Сергія Мельничука.

Відсутність у новому КПК конкретизації у визначенні терміну "розумний строк", протягом якого має бути проведено й завершено судовий розгляд, дає підстави безконечно тягнути з будь-якою справою, під час чого звинувачений мусить нехтувати облаштуванням свого власного життя та реалізації особистих здібностей.

Намарне й надіятися на ефективність нового КПК, завданням якого є ще більше уярмити злиденний і безправний український народ.

Однак терпіння народу закінчується. І ми, українці, таки "діждемось Вашингтона з новим і праведним законом"!

Марта Онуфрів, журналіст, правозахисник, Торонто, Канада, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції