2013 рік – процвітання Сім’ї і громадянська активність українців
Святкування Нового року на Майдані Незалежності в суспільно-політичному сенсі для сотень тисяч українців – це дуже символічно.
2001-ий активісти акції "Україна без Кучми" зустрічали з шампанським біля намету на Майдані, скандуючи "Кучму – геть!".
31 грудня 2004 року на Майдані панувало піднесення, оскільки 26 грудня відбулося переголосування другого туру виборів президента.
Хоч фанфари Ющенку офіційно ще не пролунали, на момент запуску в небо столиці святкових феєрверків, в особі переможця президентських виборів вже не сумнівалися навіть в таборі кандидата Януковича.
2014-ий зустрінемо без месіанських настроїв, водночас стоячи на ногах проти режиму значно міцніше, ніж це було раніше.
Для України рік, що минає означав самоорганізацію громадянського суспільства, яке почало прокидатись із напівсну. Ще задовго до листопада.
Перша половина року в політичному житті країни позначилася прогресуючою монополізацією всіх гілок влади та пасивністю опозиції, яка демонструвала неспроможність запропонувати суспільству якусь прийнятну альтернативу.
Разом з традиційними клановістю та корупцією в Україні остаточно укріпився особливий прошарок наближених до президента людей, що й далі продовжили отримувати найвищі державні посади та навіть намагались підім’яти під себе олігархів.
В 2013 завдяки ряду кадрових ротацій члени "Сім'ї" взяли під контроль фінанси держави – головою НБУ став Ігор Соркін. Та СБУ, де на посаді голови Олександр Якименко змінив Ігоря Калініна.
В уряді ж ще з кінця минулого року встановився певний паритет за якого члени "Сім'ї" поділили посади з людьми Рината Ахметова.
Прослідковувалось бажання президентського оточення закріпити власні позиції в інформаційному просторі країни.
Продаж Борисом Ложкіним UMH – одного з найбільших українських медіа-холдингів, що нараховує понад 50 медіа-брендів Сергію Курченку, який є другом Олександра Януковича, тобто сина президента, свідчив не так про купівлю бізнесу, як про передачу інструменту інформаційного впливу.
Зростання кількості "джинси" у ЗМІ протягом закінчення весни та перших двох літніх місяців стосовно успіхів чинної влади, а до того і активна медіа-кампанія Сергія Арбузова і Олександра Вілкула стали прагненням завчасно створити своєрідний інформаційний шум, пом’якшити негативне сприйняття українцями відповідальності за економічні реалії з боку влади як сукупного інституту.
Для цього активно застосовується механізм персоналізованої глорифікації конкретних владних фігур.
Адміністративна вертикаль влади зрослася з партійною – з 24 обласних осередків Партії регіонів переважна більшість опинилась під керівництвом голів обласних державних адміністрацій.
Відсидівши більше половини терміну, на волю вийшов Юрій Луценко, який невдовзі утворив рух "Третя українська республіка".
Для Юлії Тимошенко рік пройшов на мінорній ноті. Зокрема, екс-прем’єр отримала нове серйозне звинувачення – у вбивстві Євгена Щербаня. Очевидним стало те, що справа залишиться замороженою на невизначений час, коли заступника генпрокурора Кузьміна, який курував справи Тимошенко та Луценка, відправили на "лаву запасних" в РНБО.
Чимало аналітиків назвали цю подію готовністю Януковича почати реформу прокуратури і жестом для ЄС напередодні наближення саміту у Вільнюсі.
Як завжди гаряче було у Верховній Раді. Майже двохмісячне блокування опозицією парламентської трибуни з основною вимогою – персонального голосування депутатів – призвело до поступок з боку регіоналів у вигляді введення сенсорної кнопки.
Однак спритні нардепи швидко навчилися обманювати новий механізм для волевиявлення та вигадали різні способи голосування за колегу.
Географією розширився процес "тушкування" ВР – першою "тушкою" від Прикарпаття став Володимир Купчак, депутат-мажоритарник, обраний по одномандатному виборчому округу № 84, який на початку червня вийшов із фракції "Батьківщини".
Досить важко давались домовленості в умовах функціонування нового формату політичної взаємодії – опозиційного тріумвірату.
А ще важче – публічна демонстрація опозиційної єдності на тлі примарнішої перспективи конструктивних домовленостей щодо висунення єдиного опозиційного кандидата вже в першому турі президентських виборів.
Натомість саме цього очікувала чимала частина українців в якості реальної ознаки опозиційної роботи, та суб’єктивної потреби для Яценюка, Тягнибока, Кличка починати активніше вести власну гру.
Слабкість опозиції продемонстрували протести в рамках всеукраїнської акції "Вставай, Україно!", які відбулися у всіх обласних центрах країни протягом весни.
Мітинги не стали справді масовими й не завжди відзначались доброю організацією, а за аморфною метою акції – "імпічмент Януковича та усунення бандитського режиму від влади" було мало реального змісту.
Однак перший справді серйозний тест для громадянської активності сформували не політики. Події у Врадіївці, де розгніваний натовп ледь не розніс вщерть відділок міліції, продемонстрували серйозний потенціал первинної самоорганізації українців на ґрунті соціальної емпатії та низького рівня довіри до державного апарату і його структур.
Відсутність під вартою одного з ґвалтівників-міліціонерів місцевої жительки Ірини Крашкової викликала протест, небачений для невеликого населеного пункту та загальноукраїнське єднання у прагненні до справедливого розслідування злочину.
Євромайдан, ініційований студентською молоддю, а пізніше модифікований в громадське утворення з політичними вимогами став важливим етапом самоорганізації громадянського суспільства країни, що почалась у Врадіївці.
Євромайдан перетворився в повноцінний громадський організм, який функціонує за принципами мережі, самовідтворення та саморегулювання.
Сьогодні, коли "бліцкриг" проти влади не вдався, закінчення року знаменує початок затяжної війни Майдану як альтернативної системи, яка формується з системою чинною, та початок фази підготовки до президентської кампанії 2015-го року з обох сторін.
Ми побачимо повільний відхід з команди Януковича людей, які будуть незадоволені ослабленим президентом.
Тож у 2014-му варто очікувати двох ключових процесів-індикаторів: стагнації системи з активними спробами її точкового перезавантаження та наростання громадської активності, які будуть знаковими для визначення балансу сил в країні.
Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, для УП
