План Путіна – "боснієзація" України

205 переглядів
27
Понеділок, 22 вересня 2014, 17:48
Тарас Возняк
політолог, головний редактор часопису Ї

Це текст, якого писати не хочеться, проте мусиш. Це спроба трохи заглянути у майбутнє України і спробувати упередити і попередити можливий дуже неприємний для України як держави розвиток подій.

Відштовхуватися можна від констатації, що лобова кавалерійська атака Путіна у Донбасі не вдалася.

З різних причин вона призупинилася.

Тому дехто радісно відрапортував, що "Проект "Новоросія" можна поховати. А в Україні залишається тільки проблемний гангренозний оцупок цього проекту, який на офіційній мові називається "деякими районами Луганської та Донецької областей".

Назагал це так.

Однак разом з тим можемо чітко констатувати і те, що необхідної і достатньої допомоги від партнерів з НАТО, ЄС і навіть США та Канади Україна не отримала. Хоча підтримка є і вона зростає.

Тому можна очікувати, що режим Путіна змінить тактику.

У випадку з "деякими районами Луганської та Донецької областей" він пішов на певне ситуативне і тимчасове перемир’я.

На нього ж пішла і українська влада, яка тверезо оцінила свої можливості, і яка зацікавлена у виграші часу – як вона гадає.

І це дійсно так з військово-тактичної точки зору. Можна передислокуватися, підготуватися до оборони – бо наступ на російські регулярні частини навряд чи можливий. Тим більше після того, як Росія продемонструвала рівень своєї рішучості чи "відмороженості".

Але у затягуванні часу є й негативи. І то не малі. Не будемо згадувати подій весни, коли таке затягування заганяло гангрену ще далі в організм українського суспільства.

Путіну теж потрібен час. І ось чому.

Путін розпочав процес "боснієзації" України. І цей процес пов’язаний не лише і не тільки з тим оцупком "ДНР"-"ЛНР".

Про це він говорив не криючись – через Віктора Медведчука. Однак сьогодні маємо зрозуміти, яким інструментами він при цьому послуговуватиметься.

Чим є сучасна держава Боснія і Герцеговина? Вона є політичним компромісом. Не хотілось би ображати її громадян, однак конструкція цього державного утворення дуже химерна, державні інститути дуже лапідарні. Формально вона конфедеративна держава. Але, якщо одним словом – це компроміс.

Варто кинути оком на карту, щоб щось зрозуміти.

Звісно, що сербські анклави тяжіють до Сербії. Хорватські анклави тяжіють до Хорватії. Залишається тільки мусульманське населення, яке й є основою цієї нестійкої конфедерації.

Яка доля цього політичного компромісу у майбутньому після того, як Путін зламав всі правила гри, і все може бути переглянуте?

Цього всі бояться, від цього відхрещуються і сучасна влада Сербії, і сучасна влада Хорватії. Проте, що буде у майбутньому не дано знати нікому.

На цю тему можна тільки поспекулювати.

Проте повернімося до України, її майбутнього – причому найближчого.

Що нас очікує вже цієї зими?

В сфері економіки: Бачимо обвал промислового виробництва. В серпні зменшення сягнуло астрономічних 21,4% у порівнянні з серпнем минулого року. І це ще не кінець бо обвалилися базові сировинні галузі – за ними потягнуться наступні – аж до високотехнологічних.

Це вже призвело до різкої девальвації гривні. Це ще не гіперінфляція як у 90-ті, коли були мільйонерами.

Росія старанно перекриває всі можливі щілини, через які можемо накопичувати енергетичні ресурси – методично зменшує поставки газу у країни, які здійснюють його реверс в Україну.

Методично руйнує шахти, які могли б стати альтернативою російському газу. До підриву електростанцій не дійшло, хоча у "деяких районах Луганської та Донецької областей" електромережі підривають справно.

На Донбасі, який як "деякі райони Луганської та Донецької областей" Росія залишить як гангрену в Україні, розгорнуто справжню інфраструктурну війну – підірвані чи знищені будуть всі істотні інфраструктурні об’єкти.

У соціальній сфері: З огляду на проблематичність наповнення бюджету можливі скорочення соціальних виплат. На них накладатиметься реальне зниження купівельної спроможності соціально узалежнених верств населення – бо ж інфляція зжиратиме цю купівельну спроможність. А чи не всі ціни в Україні прив’язані до долара, а не до гривни.

Питання опалення, з огляду на нестачу енергетичних ресурсів, за кілька тижнів стане жахливою реальністю. Особливо ситуація погіршиться у "деяких районах Луганської та Донецької областей" – там взагалі то вже маємо повномасштабну катастрофу неплатежів – бо чим і за що. Газу ж немає. І то не лише для плит, а й для котелень. А за кілька тижнів приморозки і морози.

Та все це стосуватиметься не лише тих нещасних "районів" – Путін старається, як може, щоб це відчув кожен в Україні – особливо ті, що без буржуйок.

У суспільній сфері: Бачимо початки української славної отаманщини. Купа істериків різного калібру заполонили суспільну увагу – вони ж бо красиві і всі у хакі. Не хочу образити справжніх воїнів, але в тилах хакі став спекулятивним брендом. Козаки, козачки, народні медії і сибілли по тилах почали розшарпувати рештки хоч якогось – недолугого і корумпованого – ладу. Однак ладу.

І тому виникає інстинктивний страх за Українську державу. Як не як держава – це певні правила, інтегрованість управління і інтегрованість територій. Це вода, електроенергія, телебачення, відсутність "бєзпрєдєлу".

Сьогодні, попри те, що любо дивитися, як народна стихія закидує остогидлих пострегіоналів до сміттєвих баків, де їм і місце, можемо спостерігати і те, як до тих самих сміттєвих баків пробує закинути й Богу душу винну Ірину Луценко – тобто всіх без розбору.

Запитання – що це – не розібралися, чи щось інше? Автор доволі іронічно ставиться до новопризначеного корпусу голів обласних державних адміністрацій – серед них доволі перебіжчиків і просто порожніх місць. Однак держава – це певні правила.

У політичній сфері: А що потрібно Путіну, щоб поставити Україну на коліна? Показати неспроможність її нового керівництва на всіх рівнях керувати країною. Дезінтегрувати Україну як цілість на всіх можливих рівнях – ментальному, емоційному, економічному – а потім і політичному.

Тому, як на нього, то сміттєвого кошика слід буде одягнути на голову не лише одному голові Сумської обладміністрації Віктору Чернявському – в даному випадку справедливо, бо колишній регіонал – а всім головам обладміністрацій. І такі заклики вже лунають.

Чудесно. Це саме те, що потрібно Путіну – знести останні залишки структури. Саме це називаю "боснієзацією" України. Своїми ж ручками і зруйнуємо яку не яку Українську Державу. Та ще й в умовах війни. Наслідки, сподіваюсь, зрозумілі. Так знесли осоружну державу Гетьмана Скоропадського…

І у цьому сенсі керований хаос, про який всі торочать роками, і є метою режиму Путіна.

Він має різні форми. І форму "народної стихії", "народного бунту" – благо, що вийшовши з Майдану, ще не розрізняємо справжню народну стихію, яка проявилася на Майдані гідності, і її імітацію, яка заквітла на тому ж Майдані Незалежності у червні-липні – слава Богу, що її прибрали.

Але зараз ця, організована ворогами України, імітація "народної стихії" в різних формах може використовуватися для деструкції Української Держави. Точніше – буде використовуватися. Принаймні, будучи на місці дяді Вови, автор б поступав саме так.

Скажете, що призначати голів адміністрацій треба акуратніше? Погоджуюсь. Однак це не допоможе – хоч ангела небесного призначай – Путін поставив завдання деконструювати Українську державу як єдність. Тому він рватиме її на шматки всіма можливими засобами – у тому числі і ручками "народної стихії".

Донбас і Крим – це тільки елементи плану. Причому найпримітивніші. Головне на найглибшому рівні виплекати в головах українських громадян відчуття відчуження від України.

На ментальному рівні підготувати плацдарм для розкрути політичних відцентрових сил.

На Донбасі і в Криму це вдалося – але на те пішли роки гомеопатичного вшивання у підсвідомість громадян України, що вони не українці, що вони нічого спільного з Україною не мають, що вони новороси, кримороси, малороси, донороси, недороси і так далі – назва не важлива – головне, що вони не мають нічого спільного з українським майбутнім.

Тому й пішло в Криму все як по маслу, що в головах вони значною мірою були "чужими". Вони були готові вийти з українського проекту. Не всі, звичайно.

Тому, спостерігаючи за політичними і суспільними процесами, вже бачу активізацію відцентрових, а в майбутньому – сепаратистських трендів в найнеочікуваніших регіонах України.

Всім до голови одразу прийде подальше конструювання "Новоросії" – і дійсно – не варто розслаблятися у цьому напрямку. Дядя Вова настирний – він знову і знову повертатиметься до цієї милої його серцю роботи – в Одесі, у Харкові.

Так само дуже однозначними і по своєму простацькими є й сигнали ряду угорських політиків правого крила – угорської націоналістичної праворадикальної партії "Йоббік" – "Рух за кращу Угорщину"… і провладної коаліції з партією Фідес FIDESZ різного рівня – щодо "кількох районів Закарпатської області". У разі чого можуть бути реалізовані різні плани – сьогоднішнє керівництво Угорщини дуже непередбачуване.

Щодо решти "районів Закарпатської області" не варто забувати і про русинський рух, який зараз політично і організаційно зачаївся, однак в якості ідеї розтиражований в головах посполитих мешканців Закарпаття якнайширше.

Інколи вони і не усвідомлюють, що є носіями карпаторусинського мислевірусу. Не все дядя Вова віддасть угорцям – йому і в центрі Європи потрібні свої маріонетки.

Так, наразі русинський, карпаторуський рух не має політичного крила і навіть форми політичного мислення, однак у випадку якоїсь великої української кризи, скажімо взимку, він цілком може бути конвертований у політичну ідею і політичний рух за "повернення до Європи в русинській державі" – під крилом Путіна, звісно.

І ще неймовірніше – з серпня місяця, коли Україна спливала кров’ю, автор із здивуванням почав зауважувати, як в Галичині та на Буковині раптом оживився галицький культурологічний рух. Саме з серпня – коли Путін був поставленим перед фактом фактичного розгрому нерегулярних проросійських формувань на Донбасі.

Рятуючи ситуацію він був змушений ввести російські регулярні частини. А заодно задуматися, що робити далі. От і оживив старе напрацювання – галицький сепаратизм.

Під європейськими лозунгами, звісно – "в Європу, в Європу, в Європу! Додому!". Що має свій логічний реверс – "геть від проблем Донбасу!". А потім – "геть від проблем Дніпра!", "геть від проблем Харкова!", "геть від проблем Києва!". Про Крим і говорити нічого – маємо братську Хорватію. Одним словом – "геть від України!".

Звісно, ці лозунги звучали в снобістичних львівсько-станіславівсько-чернівецьких клюбах давним-давно. І як культурологічний снобізм для багатьох вони були формою вирізнення і сатисфакції.

Однак одна справа естетські екскурси у безсумнівну велич Королівства Галичини з примкнувшим герцогством Буковинським, смакування струдлів та біґусів, а інша – та сама ідея в головах таксистів, перекупок і, що головне – новобранців.

Вже зараз "за них" юні галичани, нечувана річ (!) воювати не хочуть. Не всі, звісно. Меншості. Проте. Але що таке "за них" – по простому це "за Україну".

Тобто в головах людей, окрім звичайного страху і боягузтва, поселили і антиукраїнського хробачка, який свою справу потихеньку робить – розумні люди у дяді Вови називають його мислевірусом, мемом....

А ще можливі варіанти бессарабські – з Молдовою в ЄС! Румунські – Буковина – це Європа! Таврійські та всякі інші. Відпустіть фантазію, а ще краще – розгляньтеся довкола – і побачите.

А тепер давайте накладемо ці регіоналістські марення, які так ретельно плекає в головах вже не снобів, а простих громадян України, дядя Вова, на соціальні потрясіння та розгул милої "народної стихії".

Що отримаємо? Парад регіональних суверенітетів. І можливо цієї ж зими. Тріумф демократії, так би мовити. А за ним, звісно – крах Держави.

Бо що таке парад суверенітетів в умовах слабкого державного центру? Правильно – УНР з усіма її отаманами, народними республіками, деструкцією, хаосом і, врешті поразкою. Ну і наступними плачами. А щоб подумати і упередити майбутню катастрофу – це не про нас.

Але не впадаймо у розпач. У цьому світі, крім українців ще є й "инші люде".

Чи можливий такий обвал Української держави в сучасних умовах? Подібний зашитий у ментальні штампи нігілізм щодо власної країни був власне і у Боснії і Герцеговині. Однак США та ЄС все ж скріпили цей набір територій у формі клаптикової держави. З політичних міркувань. Своїх міркувань, звісно.

По суті вона стала такою собі буферною зоною між Сербією та Хорватією. Можливо на якийсь час – бо ж от просто вчора Путін зруйнував основи світового ладу, а тому все може бути – не дай Бог, звісно. А можливо ця конструкція проіснує і довше. Однак вона слабка в самій своїй конструкції. І ментально розбита.

І саме це має бути властивим такому державному утворенню, в яке дядя Вова хоче перетворити Україну. Її характеристики це перш за все крихкість, залежність, політична немічність. Саме це і є метою Путіна.

Якоюсь мірою план перетворення України у Боснію і Герцеговину вибовтав прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо, який вважає, що Україна є державою, яка стоїть на порозі повного розпаду. Як то кажуть, що у дяді Вови в голові, те… і далі за текстом. Але він не один. Втім, не буду перелічувати. Бо ж не всі є супротивниками.

А чи маємо союзників? Звісно маємо. І їх вибовкав вже сам дядя Вова, коли страхав президента Порошенка тим, що може ввійти у Варшаву, Ригу, Вільнюс і Бухарест. Докиньмо Таллінн. Ось і списочок союзників.

В Будапешт, Прагу і Братиславу ввійти на разі не обіцяв. Але наразі – там видно буде – однак дурень, як то кажуть думкою багатіє...

Та повернімось до тієї деструктивної роботи по ментальному демонтажу Української Держави, яка знову пішла повним ходом.

Чи "там наверху" усвідомлюють те, що тут "ружжа кирпичом чистюк", однак здається, що в умовах війни маємо бути пильними.

Солдати сильні тоді, коли вмотивовані.

Держава, яка вона б не була, є інструментом нашого спротиву – руйнувати державу просто неприпустимо.

Консолідація, яка, слава Богу, теж йде шаленими темпами і творить нову політичну реальність – українську політичну націю, не може бути підточувана з неочікуваних боків.

Не можемо бездумно допустити, щоб під виглядом народовладдя, громаді підсунули керований хаос, який зруйнує волю до спротиву.

А під виглядом регіоналістських та сепаратистських менуетів зашивали в голови громадян парадигми деструкції Української держави.

В умовах війни не маємо права на дітвацьку безвідповідальність. Дядя Вова не спить, він про нас думає. Денно і нощно.

Подумаймо про себе.

Сподіваюсь, що всього цього з Божою допомогою не станеться. Однак попереджую.

Тарас Возняк, для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 77.120.78.---dushka..
Пане Тарасе, ДОНЕСІТЬ ЦЕ до нашого президента, будь ласка! Це все, що Ви описали, вже видно неозброєним оком.
IP: 94.179.32.---Леонід Климчук..
Алармістська стаття.
IP: 176.122.118.---Nikos_007..
Проблеми України в тому що вона відповідає на дії ВВХ. Треба брати ініціативу і давати асимітричні відповіді, створюючі для ВВХ такі проблеми, щоби він забув про Україну назавжди.
IP: 46.185.40.---nick7680..
все вірно, але і ті що при владі мали б пам"ятати про відповідальність, а то получається що депутату зась дати в моруд тому це невідповідально, а колотии одне й те саме гімно на державних посадах можна і тут відповідальності немає
IP: 93.73.126.---Павло Попович..
На Єнісеї є пороги, як біля Дніпропетровська, багато риби, яку необхідно експортувати в Китай, там білків у харчуванні населення не вистачає. Російську мову можна підтримувати в Україні, натомість українську і китайську на Єнісеї. НА ЄНІСЕЙ!!!!!! Російська школа в Україні українська і китайська в Красноярську. Взагалі треба висловити стурбованість утисками китайської мови в Сибіру.
Усі коментарі
Як Харків стає містом, яке дійсно належить усім
Років до тридцяти проживши у "світі рожевих поні", де немає гомофобії, ксенофобії, де всі люди рівні, а "феміністки божевільні, бо де ж в Україні проблема домашнього насильства", сьогодні я не те щоб боюся – я приглядаюся.
А віз і нині там: КС сприяє порушенню прав ошуканих вкладників
Конституційний суд майже два роки розглядає справу щодо конституційності закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Тим часом гроші вкладників збанкрутілих банків доїдає інфляція.
Записки лібертаріанця. Про конституційну реформу
Нам навіть не спадає на думку, що всі права і свободи у нас є і так, без держави і без Конституції – цим циклом статей я хотів би почати громадську дискусію про роль громадянина, суспільства і держави. (рус.)
Ре-централізація на марші: як уряд грабує міста України
Проект бюджету на 2018 рік загрожує місцевим громадам. Міста будуть змушені скоротити свої бюджети розвитку. Що вони втрачають?
Новий закон "Про освіту": контракт для вчителя – загроза чи підтримка?
Законом не передбачено обов'язкової контрактної форми трудового договору. Якщо навіть за згоди вчителя з ним укладається контракт, то його умови не повинні порушувати чинне законодавство.
Як судді можуть відновити репутацію своєї професії
У нас зараз величезний дефіцит інформації про судовий світ. Важливо мати можливість побачити суддівське співтовариство під кутом зору самих суддів. (рос.)