Реформи або їх імітація
Україну можна привітати з формуванням парламентської коаліції та Уряду, і з початком, хочеться вірити, реформ, на які всі чекають. Разом із тим процес переговорів між переможцями виборів до Верховної Ради, а також призначення міністрів залишив неоднозначні враження. Коаліціанти, ще не почавши працювати, почали тонути в потоці розбіжностей та інтриг.
І хотілося б, щоб у подальшому це не призвело до побиття горщиків між "партіями Майдану", як це вже одного разу сталося в 2005 році.
Власне, найбільш вірогідний поствиборчий сценарій, який би дозволяв діючому президенту отримати "свого" прем'єра був зламаний несподівано високим результатом "Народного Фронту". І тут питання не лише в тому, що в суспільній свідомості зв'язка Яценюк-Турчинов – політиків, які провели Україну через надскладний період весни 2014 року, – викликала певні симпатії.
Проблема була в самому "Блоці Петра Порошенка", оскільки прискіпливі очі журналістів, та й просто зацікавлених спостерігачів розгледіли в списку цієї політичної сили людей із неоднозначною репутацією, а прізвища висуванців-мажоритарників іноді взагалі змушували розвести руки – "балогівське" Закарпаття, ребрендінг під нову владу Давида Жванії тощо.
Крім того, пропрезидентська партія наразилася на звинувачення в "зливі" деяких округів, найбільш кричущим прикладом чого був округ Олеся Довгого.
Загалом, БПП став жертвою кадрових провалів, що стосується не тільки виборів, але й призначень у Міноборони Гелетея та НБУ Гонтаревої – відомствах, які відповідають за найбільш чутливі для українців сфери.
Інерція президентської кампанії, у ході якої Петро Порошенко отримав перемогу в першому турі, теж не спрацювала – суспільство дійсно змінилося, позбавилося залежності від прізвищ, чого, схоже, український політикум не зміг усвідомити.
Така ж самовпевненість може зіграти злий жарт і з Арсенієм Яценюком.
Отриманий ним кредит довіри є саме кредитом, який доведеться повертати. А не лише використовувати його для публічного тиску на партнерів, як це сталося під час оголошення ним власного складу Кабміну.
Загалом, минулий Уряд Яценюка не запам'ятався реформаторськими рішеннями хоча б у межах своєї компетенції. Та й сам Яценюк, попри гучні заяви про готовність "спалити" свою кар'єру на посаді, прагне поділити відповідальність за непопулярні рішення з іншими політичними силами, вочевидь маючи на увазі власні президентські амбіції.
За інших обставин це можна було б зрозуміти.
Після кривавого розстрілу на Майдані та в умовах війни, що триває – ні.
Уже зараз можна сказати, що життя коаліції та призначеного нею уряду буде непростим. Її учасники, що помітно за публічними перепалками, бачать один в одному більше конкурентів, ніж соратників.
І головне – виховані в атмосфері безкінечних ток-шоу українські політики надто цінують медійну складову своєї діяльності, вважаючи один хороший виступ на телебаченні важливішим за десятки конкретних вчинків. Їм так і хочеться нагадати:
Пані та панове, ми вже живемо в умовах інформаційної доби! І з кожним днем завдання імітувати, а не робити, стає все важчим.
Фактично, імітація торкнулася навіть такого привабливого здавалося б рішення, як запрошення на роботу в уряд трьох "іноземців", двоє з яких виявилися цілком інтегрованими в українські реалії. "Литовець" Абромавічус тривалий час живе в Україні, "американка" Яресько теж дуже давно в Києві, крім того, вона товаришує з Катериною Ющенко, дружиною іншого президента України, ім'я якого пішло в політичне небуття.
Усе частіше в блогосфері задається питання: а як би ви поставилися до українського політика, котрий відмовився від українського громадянства й прийняв, наприклад, громадянство Молдови й поїхав туди працювати міністром?
Основний капітал, на підставі якого можливо провести найбільш болісні реформи щоб вони були зрозумілими більшості громадян – це довіра, і тільки довіра. Її формують прозорість рішень, що ухвалюються, а також невідворотність покарання за вчинені злочини для чиновників будь-якого рангу. І це саме те, чого вже бракує всім центрам нинішньої влади.
Процес ще не став незворотнім, але погані тенденції вже мають місце.
Замість спроб регулювати інформаційний простір із метою порятунку власної репутації та рейтингу, політикам слід вибудувати постійну і якісну комунікацію з народом, який і є головним замовником змін. Саме цим зараз нерідко нехтують.
Простіше кажучи – треба менше займатися "договорняками" та бути відвертими.
Якщо так буде – вони отримають підтримку з великим авансом. Якщо ні – продовжать ходу взаємних звинувачень та перекладання відповідальності, яка нічим добрим не закінчиться.
Як для них, так і для країни.
Сергій Влащенко, "Центр політичних рішень", спеціально для УП
