Капітан Америка
Аваков браво рапортує – Фірташа затримаємо, американці дали добро.
В українських правоохоронців, очевидно, поки що руки просто не дійшли до олігархів. У США, видно, справ менше – встигають із ІДІЛ-ом розібратись, і з Фірташем.
А в наших роботи навалом – від підкилимних ігор щодо антикорупційної прокуратури до чергової переатестації міліції.
* * *
Пригадуєте анекдот про те, "що Україні потрібно зробити, щоб стати наддержавою? – Оголосити війну США та здатись у полон".
Кажуть, що в кожному жарті є доля істини. Але в нашому задзеркаллі анекдоти й підміняють реальність.
Що б ми робили без них?!..
Про зовнішню політику навіть не говоритиму – в усьому світі, схоже, тільки Маккейн і не боїться Путіна, називаючи його негарними словами та закликаючи світ на кінець-то поставити на місце диктатора, що загрався.
Без США Коломойський був би досі губернатором.
Без США Порошенко і Шокін так і не дали би створити НАБУ, а конкурсна комісія щодо антикорупційного прокурора так і залишилась би ручною.
Останній масований наступ росіян зупинився в той же день, як Байден порозмовляв з Путіним у Сочі.
Ну, за законами жанру, супергерой і справді може бути тільки один. Антагоністів та помічників має бути більше – шлях героя до мети не буває легким.
Яку ж роль грає Україна в цьому кіно?
Корумпованого міліцейського, з якого взяли слово змінитись, і вирішили вступити в ситуативний союз для боротьби з ворогом? Перспективного молодого бандита, в якому побачили потенціал? Чи просто актора масовки?..
* * *
У подібних історіях трапляється й так, що простий герой перетворюється в супергероя. Ізраїль тому підтвердження.
Україна нині вдруге в своїй новітній історії претендує на якусь серйозну міжнародну правосуб'єктність. Перша була злита – чи то в момент, коли наша ядерна зброя поїхала до сусідів, чи то взагалі тоді, коли народ обрав президентом партійного бонзу Кравчука.
Не схоже на те, що нашим політикам цікаво так і залишитись такими гравцями. Раз за разом дістаючи демонстративного ляпаса в обличчя від США та ЄС за корупцію і шоколад, не соромлячись відверто саботувати реформи та люстрацію – висновок напрошується один: "Хочемо в ЄС, але, як і Янукович, на своїх правилах".
Корумпованих і зручних для нас.
Не хотілося б за рік-другий знову констатувати: "...Другий свій шанс ми прогавили чи то в момент, коли в Мінськ поїхав Кучма, чи то взагалі тоді, коли обрали президентом бізнесмена…"
Олександр Геревич, спеціально для УП
