Присвята реформі правосуддя: чи змінять олігархи Лондонський суд на Броварський?

22 грудня в Україні запущено нову Конституційну реформу – тепер щодо правосуддя. Слід нагадати, що попередні конституційні реформи щодо відповідальності депутатів та децентралізації влади чекають свого часу.

Проте, давайте розглянемо нову ініціативу влади.

Правосуддя – найганебніша сфера функціонування держави Україна. Суди ставали причиною рейдерських атак, незаконних ув'язнень громадян, вседозволеності чиновників і правоохоронців, уникнення відповідальності злочинців, незаконного захоплення й утримання влади тощо.

Суди – це основа корупції та безвідповідальності, це причина відсутності справедливості в Україні та основа недовіри громадян до влади. Найкращим підтвердженням того є втеча українських олігархів від українського правосуддя.

Саме тому, увесь час існування незалежної України ведеться найжорсткіша боротьба за вплив на суди. Оскільки усі знають: той, хто призначає, або звільняє суддів – той контролює країну.

У ході боротьби позиції змінювалися: у якийсь момент суди ставали залежними від парламенту, у якийсь – від президента. Далі, завдячуючи Медведчуку і Портнову, на авансцену вийшла Вища рада юстиції, яка стала таким собі посередником між парламентом і суддями. Боротьба розпочалася за контроль над ВРЮ.

І хоча Конституція і усі закони твердять про незалежність та чесність суддів, насправді усі політики намагаються контролювати призначення й звільнення суддів.

Нинішні зміни до Основного закону – не виняток.

Проте, розпочнемо з позитивного.

Конституція нарешті може стати законом "прямої дії". Відповідно до законопроекту, кожному громадянину України гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України. А стаття 151¹ уточнює, що Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

І хоча ця норма, скоріше за все, введена для того, щоб зменшити кількість позовів українців до Європейського суду з прав людини – проте це крок вперед.

Шостий пункт 126-ї статті проекту вводить нову антикорупційну норму, встановлюючи, що "Підставами для звільнення судді є: порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна".

Це, мабуть, і увесь позитив цього проекту.

А тепер про інше.

Жодна конституційна новела не забезпечує незалежності суддям і не дає гарантії справедливого судочинства. Навпаки, призначення суддів залежить від перейменованої Вищої ради юстиції: тепер це – Вища рада правосуддя (та президента).

Компромісом проекту є норма, яка дає право створювати суди парламентом, а не президентом, як сьогодні. Проте, ця новела, у разі прийняття змін до Конституції, запрацює чомусь аж після 31 грудня 2017 року.

Негативом є пропозиція про вилучення з Конституції норми про висловлення недовіри Генеральному прокуророві України парламентом, що є наслідком його відставки з посади. Але ж, ця норма дала можливість, в розпал протистояння на Майдані 22 лютого 2014 року, змінити генпрокурора Пшонку і знищити репресивну машину Януковича!

Тепер, чомусь президент Порошенко запропонував цю норму прибрати. А дострокове звільнення з посади Генпрокурора пропонується регулювати окремим законом.

Далі ще гірше.

Вища рада правосуддя, згідно задуму авторів змін до Конституції, стає всемогутньою. Відповідно до проекту 131-ї статті ця рада:
– вносить подання про призначення судді на посаду;
– ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;
– ухвалює рішення про звільнення судді з посади;
– надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;
– ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;
– ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.

У випадку прийняття змін, Вища рада правосуддя може легко звільнити будь-якого неугодного суддю.

Для цього потрібно ухвалити рішення про переведення судді з одного суду до іншого – пункт 8 статті131 проекту. А у випадку незгоди судді переводитися в інший суд – звільнити його з посади на підставі 5-го пункту 126-ї статті, де передбачається, що підставою для звільнення судді є "незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду".

Як Вам така незалежність?

Розділ XV проекту змін до Конституції "Перехідні положення", вказує на часові рамки судової реформи – до 2019 року. Тож усі діючі судді можуть "спати спокійно", якщо будуть угодними Вищій раді юстиції, яка виконуватиме функції Вищої ради правосуддя аж до 30 квітня 2019 року.

Іншими словами, нові зміни гарантують залежність судів від того, хто має більшість у Вищій раді юстиції. І ні слова в новому проекті про практичну реалізацію статті 5 діючої Конституції України, яка серед іншого передбачає, що народ здійснює владу безпосередньо.

Проаналізувавши проект конституційних змін і всі супровідні документи, я так і не побачив реальних норм, які забезпечать незалежність і справедливість суддів.

У чому полягає реформа правосуддя? У зміні назви і способів формування Вищої ради юстиції? Чи у зміні органу, який має право створювати суди? А може, це реформа залежності суддів?

Щодо прокуратури, то усі пропозиції відтягуються у часі і залежать від законодавчого закріплення. А це означає, що ці зміни можуть не запрацювати.

Приклад – імпічмент: у Конституції передбачено з 1996 року, але закону досі не має.

Якби автори реформи дійсно намагалися запровадити справедливе судочинство в Україні, то їм варто було б ознайомитися із проектом закону за №3291 "Про мирових суддів територіальних громад", зареєстрованому у ВР ще у 2008 році, який реально розширює права громадян і робить місцеві суди незалежними від політиків.

Запровадження в Україні місцевих мирових судів для розгляду цивільних і адміністративних справ дає можливість Україні в короткі терміни позбутися більшості "корупціонерів в мантіях" і створити дійсно незалежні суди.

А прийняття законопроекту "Про вотум недовіри посадовим особам" створює незалежного і мотивованого контролера за суддями, без надбудов типу політично заангажованої Вищої ради правосуддя.

Але це, мабуть, не входить у плани діючих керівників держави. Адже всі знають, що той хто призначає або звільняє суддів – той контролює країну.

Тому, мабуть, не скоро українські олігархи будуть захищати свої права в українських судах.

Ігор Курус, спеціально для УП