Провокація "юристів" проти Медведчука побудована на перекручуванні фактів
Видання "Українська правда" оприлюднило матеріал двох юристів — Романа Титикало і Іллі Костіна, які скромно іменують себе "Ми — українська адвокатура". Вони намагаються використати матеріали "справи Стуса", але, власне кажучи, присвячена стаття не українському поету та дисидентові, а його адвокату — Віктору Медведчуку.
Матеріал, витриманий у "політично вірній" чорно-білій стилістиці, з юридичної точки зору є повною нісенітницею.
Нагадаємо: 14 травня 1980 року Василь Стус був вдруге заарештований у зв'язку з обвинуваченням за ч. 2 ст. 62 КК УРСР. Засуджений до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання.
Вже 18 липня 1990 року прокурор Української РСР Потебенько М. О. вніс протест на це рішення, який згодом був задовільнений. В ньому прокурор зазначив, що Стус "публічних закликів до насильницького повалення, підриву чи послаблення Радянської влади він не допускав".
Але в цьому Василя Стуса ніхто і не звинувачував!
Бо це відповідно до Закону УРСР від 28.10.1989 диспозиція статті 62 була змінена з "антирадянська агітація та пропаганда" на "заклики до насильницького повалення або зміни радянського державного та суспільного ладу". Саме в антирадянській пропаганді Стуса й звинувачували у 1980-му. І матеріали справи свідчать про антирадянську позицію Стуса, якої він і не приховував навіть під час процесу.
Але автори матеріалу не згадують про внесення у 1989 році зміни до статті 62 КК — тому, що абсолютно не обізнані у цій темі, або через політичне замовлення, яке вимагає необ’єктивного висвітлення подій того часу і приниження гідності, честі та ділової репутації Віктора Медведчука.
Останнє є більш ймовірним, оскільки в своєму відеозверненні 2012 року Віктор Медведчук згадує про закон щодо внесення змін у статтю 62 КК УРСР 1989 року. Тобто Титикало і Костін цинічно ігнорують очевидні факти для досягнення політичних цілей. Те ж саме стосується і відвертого небажання авторів процитувати відповідні норми радянського законодавства щодо залучення "міжнародних адвокатів", яких вимагав Стус.
Щодо об’єктивної оцінки вини Стуса, то варто процитувати ще одного дисидента — Левка Лук’яненка, якого також згадують в матеріалі "УП". В одному зі своїх інтерв’ю він говорить: "Звинувачення, висунуті проти Василя Стуса за статтею 62 у ч. 1 і 2 КК УРСР, були стовідсотково обґрунтовані. У цьому випадку потрібно відокремлювати суто юридичний підхід від логічного людського. Якщо закон писав, що антирадянською агітацією і пропагандою є певні вчинки або висловлювання, а людина чинила подібні дії, значить, це законно. І в цьому випадку не можна говорити, що радянська влада діяла незаконно. Але зараз ми не визнаємо ту законність. Та законність, власне, була незаконна, як і держава загалом".
Що стосується інших політично мотивованих закидів на адресу Віктора Медведчука, варто зазначити: вони ґрунтуються виключно на особистих думках деяких спеціалістів в галузі права того часу, що не мають юридичної сили.
Поява такого "чорного" матеріалу є не спробою вшанувати пам'ять Василя Стуса чи відновити історичну справедливість — це вже зроблено давно.
Така стаття є засобом реалізації політичного замовлення та самохизування двох "юристів", яким, з огляду на їх професійні якості, не залишається нічого іншого, крім "танців на кістках" задля власного піару.
