Армія майбутнього: подвійний погляд на інновації

П'ятниця, 21 жовтня 2016, 14:03

Питання економічного добробуту турбує кожного українця. Але не менш важливим є питання обороноздатності країни. Українська армія пройшла випробування на міцність в умовах боротьби з зовнішньою загрозою, підтвердила свою боєздатність завдяки героїзму наших захисників.

Але нам варто розуміти, що слабке та застаріле оснащення є наразі "ахіллесовою п'ятою" української армії, яка потребує новітнього озброєння, створеного завдяки інноваційним проектам.

Визначення слова "інновація" є досить загальним.

Зокрема, це використання нової техніки, використання нових технологічних процесів, запровадження продукції з новими якостями, використання нової сировини чи нових матеріалів, створення ринків для тих чи інших продуктів. І фактично, будь-яке нововведення вважається інновацією.

Власне, саме це розглядається державами та приватними компаніями як одна із складових для руху вперед.

Тому інновації, звісно, важливі. Інше питання полягає в якості інновацій.

Чому? Тому що існують загальносвітові тренди, і в рамках країни якась річ є інновацією – але в рамках світу ця річ уже не є інноваційною.

Коли ми говоримо про інновації, варто мати перед собою образ продукту, запланованої цілі чи ринку, який буде існувати через десять, двадцять, сто і більше років. І саме на цю мету орієнтувати своє зусилля.

Передбачення потреб у майбутньому формалізується в рамках певних державних рішень. До цих державних рішень відноситься така спеціальна річ, як перелік базових та критичних технологій. Тобто, це основа для розроблення нових зразків озброєнь, нової промислової бази.

Перелік базових та кричних технологій існує у всіх країнах світу. За виключенням чомусь України.

Сьогодні Україна перебуває на стадії, коли є розуміння, що ми суттєво відстаємо від лідерів щодо технологічно-інноваційних рішень, є розуміння, що існуюча система інновацій є зашкарублою, вона не продукує геніїв, не забезпечує формальний процес створення нових ідей.

Але такий, начебто песимістичний, висновок не означає, що нам не треба щось робити.

Саме це розуміння нашої точки стояння дозволяє знайти нові форми руху вперед.

Час задати чіткі орієнтири, яку армію ми будуємо

Дискутуючи про ефективність тих чи інших витрат, треба розуміти певні критерії. Це та проблема, яка не дозволяє чітко відповідати на питання ефективності чи неефективності.

Наша точка стояння полягає в тому, що на сьогодні ми ведемо бойові дії. За два роки ми вдвічі збільшили чисельність війська та в більш ніж в 2,5 рази збільшили витрати на оборону.

Але фактично ми вимушені забезпечувати зовнішні ризики зі ставкою на радянське озброєння, яке характеризується надмірною бойовою потужністю і водночас поганою вибірковістю, кучністю і точністю.

Однак, цього озброєння так забагато, що ми не маємо змоги перейти на якісно новий рівень озброєнь. Тож усі кошти, аби забезпечити балансування зовнішньої агресії, витрачаємо на ремонт радянських арсеналів.

І коли ми обговорюємо питання, наскільки ефективно, з точки зору балансу російської загрози, витрачаються кошти – можемо сміливо стверджувати: максимально ефективно.

Проте, якщо ми запитаємо науковця, він скаже, що кошти використовуються неефективно – тому що ігноруються світові тренди трансформації існуючих відкриттів у конкретні зразки озброєнь.

Отже, на питання ефективності слід відповідати в залежності від того, до якого поля ми задаємо це питання.

Оборонно-промисловий комплекс в наших умовах вирішує два завдання. Перше – забезпечити військо ефективним озброєнням, друге – провести експортні поставки озброєнь, з метою вирішення економічного питання надходження коштів до держави.

І в цьому сенсі ОПК зараз вирішує два завдання в одному. При тому, що він має і державну, і приватну складову. І та, і інша складові намагаються вирішити ці завдання одночасно.

Сьогодні українському війську не вистачає чіткого розуміння, яку армію ми будуємо. У нас є державна програма розвитку озброєнь, яка розрахована до 2020 року, але немає державної програми розвитку Збройних сил. Якщо немає програми розвитку Збройних сил – а раніше такі програми ухвалювалися з 6-річним терміном – то це не дозволяє зробити нам висновки, яку саме армію ми хочемо бачити не те що через шість, а хоча б через 15-20 років. Тоді ці орієнтири дозволи б нам чіткіше формулювати вимоги до озброєння, яке нам потрібно сьогодні.

І якщо, умовно кажучи, військовий скаже, що "нам не вистачає боєприпасів або гармат" – то я скажу, що армії на сьогоднішній день не вистачає систем розвідки, систем зв'язку, які забезпечують наближення існуючої кінетичної складової до мережоцентричних бойових дій, де велике значення має безпосередньо інформація, зв'язок і поєднання кінетичних та інформаційних компонентів.

Армія і ВПК перебувають на першій точці, де починається розуміння невідповідності існуючих структур завтрашнім завданням.

Паралельно виникає розуміння того, що існуючими формами та методами вирішити поставлені завдання надзвичайно складно. Якщо взагалі можливо.

Інноваційні розробки мають стимулюватися державою

Коли ми говоримо про українські продукти, треба розуміти критерії інноваційності.

Наприклад, коли почнемо робити міномети на наших підприємствах – чи буде це інноваційним продуктом?

З токи зору потреби війська і за відсутності заповненого ринку – це інноваційний продукт. З точки зору світових тенденцій, подібні міномети не є інноваційним продуктом – адже ми не можемо їх продати в країну, яка виготовляє міномети вдвічі легші, ніж наші.

Але в будь-якому разі серед інноваційних проектів я б навів подібні зразки серед приватних компаній – вони достатньо важливі і цікаві.

Наприклад, це спроба створення однією з одеських компаній роботизованих катерів, які можуть занурюватися під воду і перебувати там певний час у черговому режимі, а потім підійматися і вражати цілі, які з'являються в зоні його відповідальності. Ці роботи ведуться приватною компанією і виглядають більш-менш цікаво.

Є інша київська компанія, яка розробляє голівки для ракет класу "повітря-земля-повітря", що працюють в активному і пасивному режимах; це надзвичайно важливо з точки зору створення нових зразків озброєння.

Є київська компанія, яка займається конденсаторами; їх закуповує навіть американська компанія для своїх електромагнітних рельсотронів.

Є київська компанія, яка виготовляє безпілотники. Це не просто безпілотники, вони віршують питання супроводження цілей за рахунок створення власного програмного продукту.

Є приватна компанія, яка розробила спеціальний гель для покривання тіла у випадку опіків та заражень, що може входити до санітарного комплекту піхотинця.

Є київська компанія, яка розробила кулі, бронебійність яких значно більша, ніж ті зразки, які стоять на озброєнні нашої та інших армій світу.

Ці продукти, теоретично, виглядають інноваційно цікавими. Питання успішності стане зрозумілим, коли від зразка вони перейдуть до серійного виготовлення і забезпечать розробникам кошти, для того щоб розвивати цей продукт і створювати інший проект.

Але також потрібно, щоб держава створила механізм, який дозволяє впроваджувати ці продукти. А вони, у свою чергу, потім ставали основою для економічного руху вперед.

Нам потрібна власна модель розвитку інновацій

Ведучи мову про міжнародний досвід або приклади роботи над проектами у сфері оборонно-промислового комплексу, одразу можна навести приклад американської корпорації DARPA – це підрозділ Міноборони США, який займається науковими розробками у галузі оборони і створення інноваційних проектів, якщо використовувати нашу термінологію.

Дуже цікаво, що DARPA має бюджет десь у межах 5 мільярдів доларів, при цьому там працюють всього близько двохсот співробітників, і фактично кожен з них веде свій проект, де є безпосередньо керівник та менеджер проекту. Тобто, система управління проектами там гнучка, і мені видається, що кожен з цих людей насправді має дар передбачення.

Іншими словами, вони розуміють, що буде потрібно завтра або післязавтра.

Якщо ми говоримо про якісно дієвий механізм створення інновацій, то у форматі наслідування досвіду DARPA, який є найбільш шанованим у всьому світі, треба розуміти, що в Україні він повинен переслідувати одну важливу складову.

А саме – шукати людей у власній країні, створювати середовище, де ці люди можуть свої ідеї реалізовувати, пропонувати і створювати механізми кристалізації, переводити їх у конкретні продукти, які потрібні або державі в цілому, або збройним силам зокрема.

Сергій Згурець, експерт з питань оборонних технологій, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Коли державні банки зможуть продавати проблемні кредити без проблем?

Скільки коштує створити сучасну оперу та за рахунок чого існують незалежні театри?

Росія заплатить за війну: як США зробили важливий крок до конфіскації $300 млрд  російських активів

Чому міста не зацікавлені будувати власні електростанції на своїх територіях?

Чому росте тіньовий ринок тютюнових виробів

Як Україна допомагає удосконалювати американські стандарти тактичної медицини