Брудна справа

3138 переглядів
Середа, 09 серпня 2017, 10:37
Христина Морозова
для УП

...Ще місяць тому ви разом з цими людьми стрибали на Подолі на концерті андеграундного гурту – а тепер люди дивляться на вас, як на персонажа "Карткового Будиночка", "Гри Престолів" і "Борджіа" в одній особі.

Особливо це помітно на всіляких заходах-тусовках-нетворкінгах:

– А ви де працюєте?

– Громадська організація, контролюємо депутатів, боремося з корупцією.

– А я з офісу реформ, розробляємо законопроекти проти змін клімату.

– Ініціатива проти незаконних забудов.

– А я з політичної партії, (а також знімаюся в російському порно і штовхаю наркотики немовлятам).

Другу частину фрази можна й не договорювати – відповідну реакцію ви собі вже забезпечили простою згадкою про роботу в партії.

Звісно, більшість старих українських політиків, якими нас 26 років годували з телевізора – демонічні персонажі. (А ще нам досі нав'язують, що музика – це російська попса, в кращому випадку українська. Що гумор – це "КВН", "Cоmedy club" або хоча б "95 квартал").

Але з Революції Гідності ми намагаємося цілою країною це змінювати. Крок за кроком. Сфера за сферою – від бізнесу, державних послуг до кіно і літератури.

То чому політики, навіть зовсім нові, досі лишаються людьми третього сорту і персонами нон ґрата?

У 2016 році 15% українців, а в 2017 – 24% змогли назвати політичну партію, яка захищає їх інтереси. У 2016 році 16% громадян, а у 2017 вже тільки 10% вважають, що партії мають отримувати фінансування з державного бюджету. Тобто, люди хочуть, щоб гроші на партії давали їх лідери і рядові члени.

(Якщо що, квартальні внески в ДемАльянсі – 150 гривень, які звісно ж, не всі вчасно сплачують. Про стан зовнішнього фандрайзингу краще промовчати. Тільки 17% виборців згодні давати кошти на користь партії, яка – увага! – відстоює їх інтереси. Готові, але не факт що дають. Середньомісячна сума підтримки, яку готові виділити громадяни – 78 гривень).

Тобто люди міркують так: старі політичні партії нас не влаштовують, змінювати їх чи створювати власні ми не хочемо, у нас немає часу на всяку фігню.

Якщо на діяльність партії отримують 78 гривень на місяць від 17% всіх виборців в Україні – то ти, як політик в цій партії апріорі працюватимеш на волонтерських засадах. Ще й маєш сам все оплатити – від листівок про ОСББ до дизайну сайту. Ну, бо навіть цих 78 гривень з 17% ти не отримаєш, тому що без підтримки ЗМІ про тебе не дізнаються.

На більшість каналів, радіостанцій чи газет тебе не пустять, адже: а) їх власникам-олігархам не потрібні конкуренти їх власним партіям, і б) на більшості ЗМІ публікації коштують грошей.

Якщо ж ваша акція чи проект буде настільки резонансним, що медіа не зможуть їх проігнорувати – будьте впевнені, що вас підпишуть як громадських активістів, студентів, просто анонімних людей, а згадку партії і символіку з ефіру виріжуть. Цензура.

І ти сам починаєш вірити, що політика – брудна і непристойна справа...

Ти говориш "я молодий політик" з почуттям провини або виклику, залежно від характеру. (Зверніть увагу: ти поки не депутат, не мер, не міністр і не президент – просто молодий політик).

Будь ти 100 разів притомний, чесний, з адекватною програмою, ідеями – на виступі чи панельній дискусії тебе назвуть "громадським активістом", а через політичну активність скоріш за все не візьмуть на роботу в більшість громадських організацій. (А працювати десь треба, ну ж бо 78 грн на місяць, ви пам'ятаєте).

Звісно ж, на політику не дадуть жодних грантів. А щоб запросити гостей на власний захід – приховуй від усіх, що його організовує твоя політична партія. (Забудь її назву, як ім'я Волдеморта!)

Так, я не переконаю свого дідуся, що політика – така сама робота, як і все решта. Що хімічний склад політичної партії залежить від того, хто (люди) і що (цінності, принципи) туди входять.

Коли старші люди бачать тебе на окрузі з листівками, зі старту доводиться виправдовуватися, скільки мільйонів з держбюджету ти вкрав, і відповідати, коли їм підвищать пенсію. А якщо пощастить, ще й про масонську змову встигнете поговорити. З часом до цього звикаєш.

Але у мене горять запобіжники, коли доводиться пояснювати молодим, розумним, освіченим людям, що не всі політики – корисливі негідники і брехуни, а дуже різні люди. І що політика – відповідальність кожного. І депутата свого округу потрібно знати в обличчя, а в ідеалі ще й де він живе. І що якщо депутат тобі не подобається, - знайди свого і змусь балотуватися, або стань ним сам.

І що політики – це не такі погані супергерої, яких мають знищити хороші супергерої-активісти. Просто політики і активісти – це різні функції в суспільстві, як білі й червоні кров'яні тільця.

Активізм – це зупинити одну незаконну забудову, а політика – змінити правила для всього міста і прийняти нормальний генплан.

Активісти можуть провести 100 акцій на підтримку велосипедистів чи захисту клімату – а політики зроблять це частиною стратегії, і тоді всі міністерства та відомства змушені будуть розвивати велорух та екологічну політику.

Що активізм – це 5 років критикувати мера і його оточення, а політика – це одного дня набратися сил і замінити цього мера та ввести в КМДА нормальну команду.

Політика – мистецтво фундаментальних змін.

...Звісно, якщо молоді політики до цих фундаментальних змін доживуть із таким рівнем суспільного бану й підтримкою в 78 гривень. Навіть в порно напевно більше платять – а негативу менше.

Христина Морозова, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
А віз і нині там: КС сприяє порушенню прав ошуканих вкладників
Конституційний суд майже два роки розглядає справу щодо конституційності закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Тимчасом гроші вкладників розорених банків доїдає інфляція.
Записки лібертаріанця. Про конституційну реформу
Нам навіть не спадає на думку, що всі права і свободи у нас є і так, без держави і без Конституції – цим циклом статей я хотів би почати громадську дискусію про роль громадянина, суспільства і держави. (рус.)
Ре-централізація на марші: як уряд грабує міста України
Проект бюджету на 2018 рік загрожує місцевим громадам. Міста будуть змушені скоротити свої бюджети розвитку. Що вони втрачають?
Новий закон "Про освіту": контракт для вчителя – загроза чи підтримка?
Законом не передбачено обов'язкової контрактної форми трудового договору. Якщо навіть за згоди вчителя з ним укладається контракт, то його умови не повинні порушувати чинне законодавство.
Як судді можуть відновити репутацію своєї професії
У нас зараз величезний дефіцит інформації про судовий світ. Важливо мати можливість побачити суддівське співтовариство під кутом зору самих суддів. (рос.)
Україна знову у невдахах: про що нам каже проект держбюджету
Проект фінанплану-2018 не дає розуміння економічної політики уряду. Схоже, ми знову слухатимемо історії успіху не України, а інших держав. Просто подивіться на графік ВВП.