Правда про суддівські "мільйони"

8664 перегляди
Неділя, 10 вересня 2017, 11:30
Олександра Жуковська
суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, для УП

Я отримую на руки близько 15.000 гривень на місяць – як суддя звичайного міськрайонного суду обласного центру.

Справжня зарплата судді першої інстанції така: оклад 16 тисяч гривень плюс надбавка за вислугу років, яка у мене складає 15%. Податки – 19,5% від цієї суми.

У суддів немає жодних інших доплат, окрім доплат за вислугу років, адмінпосаду та науковий ступінь. Але суддів-науковців і керівників судів не так уже й багато.

Через рік після впровадження судової реформи винагорода як гарантія незалежності судді існує суто на папері. Водночас людей переконують, що судді отримують сотні тисяч чи навіть мільйони гривень.

Для ілюстрації цього публікую фото роздруківок своєї власної суддівської винагороди за період з квітня 2016 року до липня 2017 року.

 
 

В серпні я була у відпустці, тому в липні мені виплатили матеріальну допомогу на оздоровлення.

В травні 2017 року не хворіла, не брала відпустки, не їздила у відрядження. Отже, це моя стандартна зарплата.

 
 

Нарахували 18.462,40 гривень, на руки виплатили 14.862 гривні (в роздруківках коди J03 і J05). 

 

Я не прагну зараз дискутувати, чи є така зарплата замалою чи завеликою для судді в сучасній Україні. Адже на фоні мінімальної зарплати в 125,5 доларів чи мізерної пенсії у 51,5 долар дохід судді у 627 доларів здається цілком пристойним. 

Але ситуація виглядає вже зовсім інакше, якщо ми порівняємо винагороду судді Солом’янського райсуду міста Києва – із зарплатою прокурора Спеціальної антикорупційної прокуратури. Як вам 627 проти 4 тисяч доларів на місяць?

Чи існує така демократична країна, в якій сторона обвинувачення отримує у шість з половиною разів більше, ніж суддя, який приймає рішення?

Ось це – парадокс судової реформи. Здається, державу цікавить не кінцевий результат, а лише процес.

Я дуже хочу, щоб читачі знали правду про "захмарні зарплати суддів"". Суддям заборонено заробляти гроші деінде. І правильно заборонено. Бо саме зарплата є однією із гарантій суддівської незалежності. 

А чи відомо вам, що суддям-переселенцям із зони АТО місяцями взагалі не платили винагороду? І живи як хочеш. 

За законом судді мали би отримувати оклад 32.000 гривень. Але нам розраховують оклад 16 тисяч, виходячи з розміру прожиткового мінімуму. Мотивація наступна: змінилась розрахункова величина – з 10 мінімальних зарплат на 10 прожиткових мінімумів. 

Все звучить логічно. Однак суддівську винагороду можна регулювати лише шляхом внесення змін у наш профільний закон про судоустрій і статус суддів. Цього зроблено не було. 

Усі питання, що стосуються суддів, вирішуються тільки законом про суддів. Це – ще одна з гарантій суддівської незалежності, яка, на жаль, порушена. 

В теорії неможливо змінити Закон, який уже не діє. Але у нас і не таке викрутять, якщо дуже треба.

Так, 2 червня 2016 року законодавці проголосували за судову реформу. З 30 вересня 2016 року втратив силу попередній профільний закон, за яким оклад судді складав 10 мінімальних зарплат. У новому законі суддям дали пряник – поступове підвищення винагороди з 10 до 30 мінзарплат вже у 2020 (!) році.

Це одночасно і батіг для суддів – нову зарплату зможуть отримати тільки ті судді, які пройдуть кваліфікаційне оцінювання. А коли саме його проходити – від судді не залежить: усе вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України. Тож суддя, який не пройшов це оцінювання – отримує зарплату за старим законом, який вже втратив силу!

З 1 січня 2017 року депутати феєрично підняли мінімальну зарплату до 3200 грн. І одночасно прописали, що тепер як розрахункову величину слід використовувати не мінімальну зарплату, а прожитковий мінімум для працездатної особи.

І чомусь Державна судова адміністрація вважає, що ця норма стосується і закону про судоустрій і статус суддів, який давно втратив силу.

Іншими словами, непрофільним законом змінили наш профільний закон, який на той момент вже 2 місяці не діяв!

Логіка законодавця примушує мій мозок юриста закипати. 

Зараз також впроваджується пенсійна реформа, у відповідності до якої у більше ніж тисячі суддів з двадцятирічним стажем забирають право на відставку. Це – знищення ще однієї гарантії суддівської незалежності.

Припинити та виправити це може лише парламент. Інакше судова влада буде існувати виключно на папері – що б там не говорилося в нашій Конституції про демократичну правову державу.

Загальна кількість суддів зменшилась на 50% – це один з реальних результатів останньої судової реформи. Нових 600 суддів Україна отримає не раніше ніж за півтора роки. 

Решта суддів працює із навантаженням, яке значно перевищує норму (наприклад, у шість та більше разів), а восьмигодинний робочий день давно вже перетворився для суддів на нездійсненну мрію.

Внаслідок усіх цих процесів окремі суди банально не функціонують, справи розглядаються довше, а сотні тисяч людей мають великі труднощі із доступом до правосуддя.

Достойна винагорода для судді залишилась на газетному папері. І коли будь-хто говорить про надвисоку зарплату судді – це не більше ніж маніпуляція Вашою свідомістю. В цьому сенсі судді не мають діючих гарантій своєї незалежності.

Судова реформа мала би забезпечити існування сильного та незалежного суду. Проте сьогодні навіть наявність судової влади в державі – під загрозою.

Але ми працюємо – і за себе, і за відсутніх колег. Бо не можна топтати справедливість всередині держави. У кожного з нас своє поле бою.

Олександра Жуковська, суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
До міністра Нищука і книговидавців моє дружнє послання
Непрозорість забезпечує міністерство. Але потребу такої послуги спричиняють видавці "зі зв’язками". Колеги-видавці, наша сфера – це те, що продукує більше ніж продукт для споживання. Виходьмо з закулісся.
Допомога переселенцям: досвід Грузії
Україні необхідно брати за основу успішні моделі вирішення проблем переселенців і починати їх реалізацію. Не варто чекати 17 років, перш ніж почати щось робити, як це було в Грузії. (рос.)
Записки лібертаріанця. Громадянство
Є міркування лояльності. Його коріння росте з монархічної Європи: не можна було бути слугою двох панів або підданим двох суверенів. Однак громадянин – не слуга держави, а її співвласник. (рос.)
100 років самотності. Невивчені уроки революцій
В Україні революцій не було вже сто років. Була спроба захоплення влади й передача її в нібито хороші руки. Але без зміни підвалин, які вивели людей на Майдан, усе повернулося на свої місця. Ледь не в гіршому варіанті контрреволюції.
Дайте людям можливість заощаджувати
Уряд визначився: вугіллю та агрохолдингам – побільше, на енергозбереження – поменше.
Студентське самоврядування: перезавантаження чи застій?
Виш – це готельно-ресторанний комплекс, де студент – отримувач послуг. А студентське самоврядування – це бюро із захисту прав споживачів, яке слідкує за тим, щоб студенту в "ресторані" не вилили компот на голову.