Що думають про Україну в США – мовою західного кінематографа

4770 переглядів
Вівторок, 10 жовтня 2017, 10:00
Микола Філонов
Центр суспільно-політичного моніторингу "Вектор"

Політикам не варто так вболівати за події, що відбуваються останнім часом у Верховній Раді. Українські тренди вже можна відслідковувати через головну ідеологічну індустрію США – Hollywood.

Днями вийшов другий сезон одного з топових американських політичних серіалів "Останній кандидат". І йдеться в ньому про… українців.

У першій серії головна проблема президента США (зіркового Кіфера Сазерленда) розгортається навколо захоплення американського літака чотирма українськими націоналістами. Цікаво, що всі сторони називають їх "терористами".

Американський літак повинен був доставити в Україну медичну гуманітарну допомогу. Президент США наголошує, що заради вирішення конфлікту українські "терористи" готові вбивати американців.

Головні вимоги українських націоналістів, озброєних кухонними ножами, – переговори щодо "кримського питання" та припинення російської окупації. А діалоги з погано вдягненим українським послом та інші "дрібниці" у серіалі говорять про важливі геополітичні речі.

Не виникає сумнівів, що фахівці західної кіноіндустрії досконало обізнані в політичній ситуації світу. У тому числі, й країн Східної Європи.

Те, що Hollywood є величезною пропагандистською фабрикою, доводити не потрібно. Цьому є багато прикладів. Від демонстрації "good Russian" у часи Перебудови, до чого долучився особисто Арнольд Шварценеггер. До "Не брати живим" з Метом Деймондом, де мета головного героя – шукати і не знайти зброю масового ураження в Іраку – дивним чином збіглася з розчаруванням американців у війні на Близькому Сході.

Hollywood демонструє споживачам те, що "має бути". І це перетворює категорію "неявного стереотипу" у "стереотип довершений".

Що ми дізнаємося від авторів "Останнього кандидата"?

Перш за все, те, що проблема України існує, і що США про неї знають. А також, що має місце певна втома від постійного нагадування про цю проблему з боку української влади.

Американці співчувають? Можливо ("гуманітарна допомога"?). Американці співчували й Ірландській республіканській армії. Тому, що позиції ірландської діаспори в США є доволі міцними, а Британію там традиційно недолюблюють.

Але коли конфлікт міг зачепити власне північно-американську територію, то жорсткі заходи щодо ірландських терористів виявилися абсолютно виправданими ("Ігри патріотів", "Власність диявола").

Ліквідовуючи кур’єра зброї (Бред Пітт), поліцейський ірландського походження (Харисон Форд) каже: "Вбивства слід припинити". Хоча герой Бреда Пітта зображений, зрештою, із симпатією.

Але одна – справа змагатися за свободу у себе на батьківщині. Інша – втягувати у це безпосередньо США. Особливо, коли в них є власне бачення ситуації.

Меседж споживачам на внутрішньому кінематографічному ринку зрозумілий – українці, може, й мають рацію. Але ця правда не варта того, щоб за неї страждали прості американці. "Війни з Путіним через Україну не буде".

Друге. Українці зображені як потенційне джерело нових проблем. Скільки разів у реальному житті та продукції Hollywood араби захоплювали американські літаки? З часу "9.11" минуло багато років, але серед потенційно-стереотипних захопників араби досі – номер один.

Українці на цьому напрямку не були помічені жодного разу. Проте Hollywood сигналізує – "не все так однозначно".

Знати про українців – знають. Але що знають? До стереотипу "Чорнобиль" додався стереотип "війна з Росією".

А що позитивного чекають від людей, які повернулися з війни?

Третє. "Кримське питання" зображено як таке, від якого США самоусунулися. Як і вся світова спільнота. Хто буде воювати з Кремлем, який вигризає нові завоювання на Євфраті заради якоїсь України? Яка, до того ж, продукує "терористів"? Навіщо з тими "Russian", які нехай і знову "bad", зв’язуватися?

Меседжі зрозумілі. Їх озвучено не сьогодні і не вчора. Згадаємо Дональда Трампа з його зверненням до виборців: "Навіщо нам ті проблеми з Кримом"? А виборці, до речі, підтримали.

Безумовно, можна серед творців "Останнього кандидата" шукати "руку Москви". Можна її навіть знайти – чого РФ ніколи не шкодувала, так це грошей на інформаційні диверсії за кордоном. Але сам факт появи "стереотипу неявного" доводить, що певна точка зору у масовій свідомості пересічних американців уже склалася.

Висновки?

Та немає висновків. Це реалії нинішньої інформаційної війни "всіх проти всіх", у якій перемагають сильніші. Як і в реальному житті.

А Україна, принаймні в інформаційному полі, поки що програє.

Микола Філонов, політичний експерт, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
Небезпечні ігри, або Чому не варто брехати МВФ
Наш уряд у відносинах з МВФ намагається грати ту ж саму роль, що "Трейд Коммодіті" зіграло в скандалі з Міноборони. Але навряд чи чиновники МВФ готові грати в такі ігри. (рос.)
Кооперація проти латифундії – непочата битва за село
Україна рано чи пізно буде вимушена повернутися обличчям до сільської кооперації. Процес не буде простим, адже селянство неодмінно перетнеться в інтересах з "носорогами" агробізнесу.
Як Харків стає містом, яке дійсно належить усім
Років до тридцяти проживши у "світі рожевих поні", де немає гомофобії, ксенофобії, де всі люди рівні, а "феміністки божевільні, бо де ж в Україні проблема домашнього насильства", сьогодні я не те щоб боюся – я приглядаюся.
А віз і нині там: КС сприяє порушенню прав ошуканих вкладників
Конституційний суд майже два роки розглядає справу щодо конституційності закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Тим часом гроші вкладників збанкрутілих банків доїдає інфляція.
Записки лібертаріанця. Про конституційну реформу
Нам навіть не спадає на думку, що всі права і свободи у нас є і так, без держави і без Конституції – цим циклом статей я хотів би почати громадську дискусію про роль громадянина, суспільства і держави. (рус.)
Ре-централізація на марші: як уряд грабує міста України
Проект бюджету на 2018 рік загрожує місцевим громадам. Міста будуть змушені скоротити свої бюджети розвитку. Що вони втрачають?