Президентська відповідальність: як відсутність судової реформи покриває злочинців Майдану
Шість років після Революції Гідності – за криваві злочини притягнуто до відповідальності лише кількох виконавців. Ініціаторів і організаторів розстрілів не покарано: українців лише годують гучними обіцянками.
Як і попередники, нова влада також тільки обіцяє. Від президента Володимира Зеленського ми отримали запевнення, що "ніхто не дозволить зливати справи Майдану". Вкотре питання незалежності правоохоронних органів та судів підняв обмін ексберкутівців, обвинувачених у розстрілах на Майдані, яких для цього відпустили з-під домашнього арешту.
Наразі точаться баталії навколо проблеми організації розслідування: прокуратура втратила функцію слідства, всі справи Майдану перейшли до скандального Державного бюро розслідувань.
Слідство ще не завершено, однак воно точно не закінчиться справедливим покаранням без незалежного суду. Що Порошенко, що Зеленський декларували проведення судової реформи.
У Петра Олексійовича косметичний ремонт судової системи зазнав фіаско, адже неможливо однією рукою реформувати, а іншою – контролювати. У Зеленського є шанс не стати на ті ж граблі та виконати обіцянку щодо "рівності усіх перед законом".
Вирішили розібратися в судових реформах Порошенка та Зеленського через призму справ, пов’язаних із Революцією Гідності. Адже, незважаючи на обіцянки, в українських судах досі працюють судді Майдану, Вища рада правосуддя їх покриває, а ремонт системи був поверховим.
Замкнуте коло суддівської поруки
Давайте поглянемо, як на різних інстанціях "відмазують" причетних до злочинів на Майдані людей, у тому числі суддів. Фактично, ті, хто самі мають сидіти на лаві підсудних за свої дії під час Революції Гідності, залишаються в суддівських мантіях. Це лише кілька прикладів того, що коліщата не рухаються на жодному з рівнів.
Перша інстанція. Є така суддя Світлана Волкова. 2016 року її звільнила Верховна Рада за те, що вона відпустила з-під варти фігуранта справи про розстріл 48 активістів Майдану.
Однак нещодавно рішенням нового Верховного Суду вона поновилася (про нього більше нижче). Вже у січні 2020 року радник президента-втікача Віктора Януковича Андрій Портнов отримав від неї подарунок. Волкова вирішила, що Портнов, який втік з країни після Революції Гідності, насправді усі п’ять останніх років проживав в Україні. Тепер це дає йому право брати участь в управлінні державними справами і навіть стати нардепом.
Друга інстанція – апеляція. Апеляційний суд Житомирської області підтримав рішення першої інстанції про надання компенсації за моральну шкоду працівнику ДАІ, який складав липові протоколи майданівцям за поїздку до Межигір’я.
Згідно з судовим рішенням через кримінальне провадження, ініційоване щодо нього, ДАІшник Віктор Тищенко "став відлюдкуватим, погано спав, втратив апетит, втратив сенс до свого життя, перебував в постійному стресі, очікуючи що його незаконно засудять за надуманий злочин, який він не вчиняв".
Компенсація працівнику ДАІ склала 300 тис. грн.
Третя інстанція – Верховний Суд. У листопаді 2018 року Велика Палата Верховного Суд – найостанніша судова інстанція – скасувала звільнення судді Дніпровського райсуду Києва Олександра Дзюби.
19 лютого 2014 року Дзюба відправив за ґрати двох протестувальників, затриманих правоохоронцями на вул. Грушевського в Києві. Після Майдану Генпрокуратура ініціювала щодо нього кримінальне провадження, зараз він перебуває на лаві підсудних.
2018 року Вища рада правосуддя спромоглася його звільнити, до речі, одного з небагатьох. Проте Верховний Суд вирішив, що звільнили Дзюбу незаконно.
Фактично, ВС написав, що рішення Дзюби арештовувати протестувальників було законне. Доповідач у цій справі – Олександр Золотніков. Він в часи Майдану забороняв мирні зібрання в Одесі.
Хто мав би розірвати це порочне коло суддівських еліт?
Це можуть зробити лише два органи суддівського врядування: Вища рада правосуддя (ВРП), яка відповідає за призначення на посаду, притягнення до відповідальності або звільнення суддів, та Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), що несе відповідальність за формування суддівського корпусу, переведення суддів, забезпечення їх належної кваліфікації. ВККС хоч не ухвалює остаточні рішення, але саме за її рекомендацією суддів призначають та звільняють з посад.
Однак ті, хто мають слідкувати за руками слуг Феміди, самі забезпечують кругову поруку. Це також простежується у справах Майдану і в тому, як успішно складається доля суддів, які переслідували активістів в 2014-му.
Через затягування ВРП, а інколи умисне покривання майже 70% суддів Майдану зберегли свої посади.
Саме ВККС відібрала на конкурсі, а ВРП рекомендувала призначити до Верховного Суду тих заплямованих служителів Феміди, які зараз продовжують покривати суддів Майдану.
Чому провалилась реформа Порошенка
У 2015 році Порошенко пообіцяв, що судді Майдану будуть у в’язниці. Однак його перші кроки не передбачали докорінної зміни судової системи.
Оскільки з відновленням довіри до суду в перші постмайданні роки не склалося, Порошенко пішов на радикальний крок і в червні 2016 року Верховна Рада проголосувала за зміни до Конституції в частині правосуддя та нову редакцію закону "Про судоустрій і статус суддів".
Закон передбачив ліквідацію вищих судів і створення нового Верховного Суду на відкритому конкурсі; обов’язкову перевірку на доброчесність для усіх чинних суддів та звільнення тих, хто її не пройде; залучення до цих процесів громадськості через Громадську раду доброчесності. Вища рада юстиції стала Вищою радою правосуддя.
Провальність реформи стала очевидною майже на старті, коли мантії нових верховних суддів одягли старі судді тих самих вищих судів. За результатами непрозорого конкурсу до Верховного Суду призначили суддів, які забороняли мирні зібрання під час Революції Гідності, ухвалювали політично мотивовані рішення, брехали в деклараціях та не могли пояснити походження своїх статків під час співбесід.
Наприклад, до нового Верховного Суду потрапив Олександр Золотніков. 2013 року він забороняв мирні акції протесту в Одесі. Судді Михайло Смокович, Тетяна Стрелець та Валентина Юрченко скасовували рішення про звільнення суддів Майдану. А колишні члени ВРП Ігор Бенедисюк, Тетяна Малашенкова і Алла Лесько всіляко допомагали суддям Майдану уникати покарання.
Правонаступниця ВРЮ – Вища рада правосуддя – пішла тим же шляхом. Варто лише згадати сумнозвісного суддю Миколу Чауса, якого НАБУ спіймало на хабарі в банці.
Під час Революції Гідності Чаус на 6 місяців позбавив прав керування за поїздку до Межигір'я 60-річного інженера Костянтина Вельтищева, чий "Москвич" увесь день насправді простояв у гаражі.
ВРП не звільнила його ні за Майдан, ні за банку, а лише в березні 2017-го, бо "не ходив на роботу".
Вища кваліфкомісія суддів також не впоралася з двома основними завданнями після Революції Гідності, – очистити і оновити суддівські лави.
Лише 6% суддів з понад 2 тисяч не пройшли перевірки комісії на доброчесність. Навіть з цих 6% станом на кінець минулого року ВРП спромоглась звільнити лише одного суддю, решта продовжують отримувати зарплату.
Уособленням нереформованої української Феміди, беззаперечно. став Окружний адміністративний суд Києва (ОАСК).
Порошенко збирався цей суд ліквідувати, та "раптово" передумав знищувати інституцію, через яку проходять усі позови на владу
Під час Революції Гідності саме судді ОАСК ухвалили перші рішення проти Майдану. Нині вони не лише залишаються працювати, а й отримують підвищення, у той час як їх продовжує покривати ВРП.
Наприкінці липня 2019 року в ОАСКу відбулися обшуки щодо справ Майдану. Тоді оприлюднили аудіозаписи розмов суддів, на яких йшлося про створення штучних умов для перешкоджання роботі ВККС.
Провалена ВРП судова ЗеРеформа
У своїй передвиборчій програмі 2019 року Володимир Зеленський пообіцяв "справедливість та рівність усіх перед законом", зазначаючи, що "судова гілка влади повинна стати владою, а не прислужником у президента, уряду, парламенту, місцевої влади".
Одним із перших законопроектів, які подав Зеленський до нової Ради став законопроєкт про реформу органів суддівського врядування. Глава держави запропонував повністю перезавантажити Вищу кваліфкомісію суддів, очистити Вищу раду правосуддя від недоброчесних членів та вдвічі скоротити кількість суддів Верховного Суду.
Народні депутати підтримали ініціативу президента, закон набув чинності 7 листопада. Увесь склад ВККС безславно припинив свої повноваження, а новий мала б обрати на відкритому конкурсі комісія з міжнародними експертами.
Зеленський також пропонував залучити міжнародних експертів до роботи в етичній комісії для перевірки всіх членів ВРП та ініціювати звільнення недоброчесних.
І нова ВККС, і Етична комісія мали б запрацювати вже до 7 лютого 2020 року. Але ВРП системно блокувала їхнє створення: через різні затягування, затвердження правил, які нівелюють роль міжнародних експертів і взагалі суперечать закону.
Знахабніла ВРП після остаточного блокування реформи навіть звинуватила в усьому міжнародників, що брали участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду.
За таких обставин очевидно, що жодна з ініційованих Зеленським змін в судовій системі не відбудеться, поки в руках недоброчесних членів ВРП перебувають усі важелі впливу на процес реформування.
Єдиний спосіб це виправити – внести зміни до закону, які позбавлять ВРП можливості саботувати реформу. Також в новому законі варто врахувати застереження Венеційської комісії. Лише від президента залежить можливість ініціювати такі зміни.
***
На жаль, судова система в Україні сьогодні досі працює за принципом "телефонного права", а не закону.
Як показала практика, косметичний ремонт не спрацює і лише радикальні кроки зможуть змінити ситуацію. Очевидно, що риба гниє з голови і без перезавантаження Вищої ради правосуддя справедливості українцям можна не чекати.
Судді, обрані суддями, здатні захищати лише власну екосистему, витравлюючи з неї усі спроби реформування, навіть, порушуючи закон, який присягали захищати.
Галина Чижик, для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
