Через півтора року після Майдану підсумки реформ в Україні залишаються мізерними. Старі сили демонструють надзвичайну здатність до самозбереження. Але вже незабаром це може змінитися, вважає Франк Гофманн.
От уже майже п'ять тижнів на сході України гармати в принципі мовчать. Завдяки відносній тиші у центр уваги знову повертаються вимоги учасників протестів на Майдані, які призвели до втечі проросійського президента Віктора Януковича. Саме тому виникають причини для дивування: у Києві представники старого режиму й надалі залишаються в своїх кріслах - як у міністерствах, так і в спецслужбах. Демонстранти вимагали демократичної та відкритої країни, де кожен мав би рівні шанси і яка рівнялася б на Захід. Але передусім представники старих олігархічних структур, які поводять себе як клептомани, й до сьогодні бажають не помічати таких вимог. Більше року знадобилось для того, аби президент Петро Порошенко нарешті привів до присяги першого слідчого Антикорупційного бюро.
Корупція довкола чорнобильського реактора
Водночас щотижня стає відомо про нові зловживання - незаконні оборудки не припиняються навіть під час міжнародних престижних проектів, як, наприклад, під час будівництва нового укриття над зруйнованим реактором Чорнобильської АЕС. Також міністр внутрішніх справ перебуває під підозрою в корупції. При цьому саме він запроваджує в життя досі найуспішнішу реформу в Україні - формування нової поліції.
Франк Гофманн, кореспондент DW у Києві
Багато українців виправдано пишаються своїми новими поліцейськими в американській уніформі. Під час першої кампанії набору до нової поліції туди пішло працювати багато колишніх учасників протестів на Майдані. Громадяни у поліцейській уніформі.
Проблема в тому, що в країні створюються нові демократичні структури, але старі при цьому зносяться не послідовно. Стара міліція, що була репресивним інструментом колишньої еліти, розформовується, але багато її працівників потім перейдуть до нової поліції та несуть із собою старе мислення.
Усе це лякає своєю недемократичністю, як це було нещодавно під час скандалу щодо санкційних списків небажаних персон, серед яких більшість складали росіяни. Але передусім, також шість західних журналістів отримали заборону на в'їзд. Серед них і німецький журналіст, троє співробітників британської корпорації BBC і двоє іспанців. Після хвилі міжнародних протестів українська влада заявила, що журналісти потрапили до списку через непорозуміння. Але загалом, як пояснили в Києві, це цілком нормально, що міністерство закордонних справ складає списки із оцінкою роботи закордонних кореспондентів. Те, що це нагадує методи роботи "штазі", у Києві сприймати не бажають. Там не вистачає відчуття того, що для демократії є правильним, а що - помилковим.
Знову й знову закрадається підозра, що президент Порошенко хоча й проповідує відкрито боротьбу проти олігархів, котрі 25 років розграбовували Україну, насправді вже давно домовляється за лаштунками. Передусім з найбагатшим українцем Рінатом Ахметовим, який, окрім іншого, має монополію на видобуток електроенергії з вугілля, і чиї найважливіші шахти розташовані в областях, контрольованих проросійськими сепаратистами.
В очікуванні третього виверження
А що з учасниками Майдану, які півтора роки тому з такою надією дивилися в майбутнє? Багато з них зараз як волонтери працюють у міністерствах і з радістю використовуються політиками старого режиму, передусім прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком, як парадні вивіски. Але до справжньої влади їх не допускають - що має результатом не зміну старої системи, побудованої на клептоманії та непотизмі, а швидше її стабілізацію. Особливо зухвалим на такому тлі виглядає здивування Порошенка тим, що ЄС виділяє Греції набагато більше допомоги, ніж Україні, яка так відчайдушно захищала європейські цінності в боротьбі проти великого сусіда Росії.
Немов червоточина цей самообман еліт роз'їдає країну. Довіра до уряду опускається до нуля, передусім серед багатьох колишніх майданівців. Цілком можливо, що під час місцевих виборів вже за три тижні це призведе до нахилу країни вправо.
Швидше за все без нового масового соціального протесту - після Помаранчевої революції 2004 року, після Майдану понад півтора роки тому - Україна не зможе стати на шлях справді демократичного розвитку. Великим є страх, що тепер на Мадані не обійдеться без крові - нині занадто багато зброї в країні можна знайти у вільному доступі. Але історія не повторюється: третій Майдан може завершитись зовсім інакше, ніж це сьогодні багато хто собі уявляє.
Понад чверть українців хотіли б жити у відкритому, демократичному суспільстві. Більшість з них є молодшими за 30 років. Багато з них поки що реалізовують себе в ніші культури. На цю критичну масу з плином часу не зможуть не зважати й київські можновладці. І Європейський Союз зробив би добру справу, якби суттєво підтримав саме цих людей.
Facebook
Twitter
Вконтакте
