Заснована Георгієм Гонгадзе у 2000 році

Чим закінчиться Євромайдан? Погляд на минулі протести країн-сусідів

Дейзі Сінделар _ Понеділок, 23 грудня 2013, 17:21
Версія для друку Коментарі 0

Протестувальники Євромайдану в Україні взяли на себе зобов’язання стояти, поки їхні вимоги не будуть виконані. То ж які в них шанси? Кореспондент Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Дейзі Сінделар пише про результати двох акцій протесту, які досягли своїх цілей – в Грузії та Сербії, і двох в Росії та Білорусі, яким це не вдалося зробити.
 
Протести у Грузії у 2009-му
 
Найвідоміший публічний протест у Грузії – Революція троянд 2003 року, яка скинула президента Едуарда Шеварднадзе і призвела до обрання Міхеїла Саакашвілі.

Але через шість років Грузія стала свідком протесту іншого роду: "Грузія без насильства! Грузія без насильства! Слава єдиній Грузії!" Ейфорія від Революції троянд закінчилася. Невдоволення від Саакашвілі било через край.
 
Критики звинуватили президента в концентрації влади в руках своїх спільників і у втягуванні Грузії у катастрофічну війну 2008 року з Росією, п’ятиденний конфлікт, який закінчився тим, що Грузія втратила майже 20 відсотків своєї території – самопроголошені Абхазію і Південну Осетію визнала Росія.
 
Вони також були обурені тим, що їм здавалось зростанням авторитарних тенденцій Саакашвілі – зокрема, його використання сльозогінного газу та ЗМОПу для придушення антиурядових протестів у 2007-му.

9 квітня 2009 року близько 50 тисяч протестувальників зібралися біля будівлі парламенту Грузії, це переросло у 107-денну акцію протесту.
 
Протестувальники пообіцяли залишатися на вулицях, поки Саакашвілі не піде у відставку і не розчистить шлях для дострокових президентських виборів.
 
Десятки опозиційних лідерів брали участь у демонстраціях, у тому числі колишні союзники Саакашвілі, такі як Ніно Бурджанадзе та Іраклій Аласанія.
Виступаючи у перший день, Аласанія, колишній посол ООН, заявив, що країна постраждала під керівництвом Саакашвілі

"Саакашвілі обіцяв принести процвітання в цю країну. Але що ми бачимо зараз? Це безробіття та провал в економіці. Люди більше не можуть так жити!" – сказав Аласанія.
 
Протест в основному мав мирний характер, Саакашвілі побоювався вдаватись до силової тактики, які збурила масу критики у 2007 році. Проте, іноді таки траплялись зіткнення протестуючих з поліцією, що була озброєна кийками.

Кількість протестуючих почали знижуватися, а 24 липня демонстрація припинилась, не досягнувши мети, відставки Саакашвілі. Але політична атмосфера змінилася назавжди; Саакашвілі більше не розглядався як непереможний.
 
Три роки по тому, в 2012 році, його провладний "Єдиний національний рух" програв на парламентських виборах опозиційній коаліції "Грузинська мрія" на чолі з мільярдером Бідзіном Іванішвілі. Низка лідерів опозиції отримали керівні посади, в тому числі Аласанія, який нині працює міністром оборони.
 
Рік по тому, кандидат від "Грузинської мрії" Георгій Маргвелашвілі виграв президентські вибори з більш ніж 60 відсотками голосів, і це був перший мирний перехід влади в незалежній Грузії з моменту розвалу Радянського Союзу.

Для багатьох це означало короткострокову поразку в політичній кар’єрі Саакашвілі, але довгострокову перемогу його демократичної спадщини.

Бульдозерна революція у Сербії

2000 рік запам’ятається як рік, коли так званий "м’ясник із Балкан", президент Югославії Слободан Милошевич, був відсторонений від влади після 13 жорстоких років у ролі "архітектора балканських воєн".
 
Але боротьба за його усунення насправді розпочалась всерйоз на два роки раніше, студентським рухом "Відсіч". Рух почав розробляти стратегію повалення чинної влади та верховенства права.
 
"Відсіч" взяла курс на президентські вибори 2001 року, сподіваючись законно повалити сербського лідера шляхом створення надійного опозиційного руху.
 
Милошевич, який закінчував свій другий термін, мимоволі допоміг їхнім планам, закликаючи до дострокових виборів у вересні 2000 року.

Милошевич хотів скористатись новим законом, щоб розчистити шлях для його вступу де-факто на третій термін, і дати опозиції менше часу для її мобілізації.
 
Але стратегія провалилась. "Відсіч", за підтримки Заходу, змогла об’єднати 18 опозиційних партій і груп в єдину коаліцію під назвою "Демократична опозиція Сербії" (ДОС). Потім вона згуртувалася навколо маловідомого кандидата, вченого Воїслава Коштуніци.
 
Милошевич вступив у фазу виборів, будучи впевнений у своїй перемозі. "Я очікую, що ці вибори принесуть добро нашій країні та народу. Вони підготують ґрунт для довгострокової стабільності та прискорення економічного розвитку", – казав Милошевич.

Натомість, вже у першому турі виборів виграв Коштуніца, отримавши трохи більше ніж 50 відсотків голосів.

Милошевич грав за час, оскаржував результати, і нарешті, через два тижні наполіг на проведенні другого туру.

Це оголошення викликало бунт. 5 жовтня, за три дні до другого туру, сотні тисяч демонстрантів – у тому числі людина за кермом трактора-навантажувача (а не бульдозера, як назвали потім заворушення англійською) – зібралися на вулицях Белграда. Багато з них приїхали з інших міст і населених пунктів.
 
Демонстранти зайняли будівлю федерального парламенту та офіси сербського державного телебачення. Інші знущалися над до певної міри пасивною поліцією, звинувачуючи її у пособництві Милошевичу.

Через два дні Милошевич поступився та пішов з посади. Він був заарештований через півроку і доставлений до Гааги за звинуваченням у геноциді та злочинах проти людяності у військовому трибуналі ООН. Він помер від серцевого нападу в березні 2006 року за кілька місяців до закінчення суду над ним.
 
Коштуніца був вісім років першим президентом, а потім прем’єр-міністром країни, перейменованої у Сербію та Чорногорію. Але країна зайшла в глухий кут під його все більш націоналістичним керівництвом. А корупція і безробіття й досі широко поширені у Сербії.

Брутальне придушення у Білорусі у 2010-2011 роках

У ніч на 19 грудня 2010-го, температура в білоруській столиці Мінську впала до -15 градусів за Цельсієм.
 
Але це не завадило тисячам білорусів зібратись на площі Незалежності на знак протесту проти переобрання президентом Олександра Лукашенка.
 
Лукашенко, безпрецедентно вчетверте проголошений президентом на дострокових виборах, попередив, що він не потерпить ніяких публічних демонстрацій. І дотримався свого слова.

Поліція та інші силові структури роїлися на площі, жорстоко били і заарештовували сотні протестувальників, журналістів, і навіть самих опозиційних кандидатів на посаду президента.

Наступного дня Лукашенко заявив, що понад 600 осіб арештовано. Громадські протести, за його словами, завершилися.

"Я авторитетно заявляю: війни в нашій країні вчора закінчились. Більше не буде жодної толерантності до спроб дестабілізувати ситуацію в країні", – зазначив Лукашенко.

В наступні місяці суди винесли тривалі терміни ув’язнення низці організаторів протесту, в тому числі: Олесю Беляцькому, керівнику правозахисного центру "Вясна"; Зміцеру Дашкевичу, лідеру руху Молодий фронт опозиції; Миколі Статкевичу, екс-кандидату на посаду президента.

Сотні громадян і менш відомих активістів перебували протягом декількох місяців в ув’язненні, тоді як поліція продовжувала численні рейди додому до журналістів та організаторів протесту.

Водночас, Лукашенко використовував заворушення у ніч виборів як привід запровадити нові різкі обмеження для традиційних засобів масової інформації, громадських зборів, а також соцмереж – Facebook і Twitter.
 
Навесні 2011 року він посилив риторику після масивного бомбардування мінського метро, яке вбило 12 людей. Лукашенко назвав бомбардування терактом; двох підозрюваних у вибухах швидко затримали, судили і стратили. Багато хто з активістів заявив, що цей вибух буде використаний для подальшої розправи з опозицією.

Протестувальники продовжують шукати нові та оригінальні способи закликів для повалення Лукашенка – організовують "протести оплесками", координують телефонні дзвінки, влаштовуючи "масовий дзвінок пробудження", розміщення фотографії плюшевих ведмедів в інтернеті, вдягають футболки з гаслами. Але навіть такі "іноваційні" протести наштовхнулися на безпосередні репресії та арешти.

Зміцер Дашкевич був випущений восени цього року, Беляцький, Статкевич та інші політв’язні залишаються у в’язниці. Західні санкції, такі як заборона в’їзду в країни ЄС та майже одноголосне звинувачення у шахрайстві на виборах 2010-го, лише трохи втихомирили Лукашенка. Незважаючи на деякі чвари, Росія продовжує надавати Мінську фундаментальну підтримку.

Білоруська економіка – як і раніше – неспокійно коливається між своїм дотаційним минулим та вільним ринком в майбутньому. Саме колапс економіки в кінцевому підсумку може виявитися загибеллю Лукашенка, якщо в Росії погіршиться ситуація із власними фінансами.

В даний час, "останній диктатор у Європі" продовжує правити країною "залізним кулаком" із прицілом на переобрання в 2015 році.

Протести на Болотній площі у Росії

Після економічного хаосу 1990-х багато росіян відклали політичні емоції в сторону в обмін на відчуття безпеки. 

Це затишшя закінчилося в грудні 2011 року, коли роздратування від тодішнього прем’єр-міністра Володимира Путіна привело розгніваних виборців на вулиці, які стверджували, що парламентські вибори були масово сфальсифіковані, щоб вберегти партію "Єдина Росія" від скорочення представництва у парламенті.
 
Путін уже оголосив про свій намір переобратися на виборах наступного року президентом, щоб керувати ще 12 років. У Росії розпочався сезон найбільших публічних протестів від часу розпаду Радянського Союзу, що є найбільшим ударом по аурі непереможності Путіна.

Прийнявши білий колір, як колір протесту, учасники руху "За чесні вибори" виходять з повітряними кулями, одягають стрічки. Десятки тисяч людей на цілій низці великих мітингів закликають владу провести нові парламентські вибори, а виборців – голосувати проти Путіна. Більшість московських акцій відбулися на Болотній площі міста, що дало протесту його ім’я.
 
Протести поширюються на інші частини Росії, знаходять нові творчі форми. Так, у лютому, жіноча панк група Pussy Riot влаштувала антипутінську акцію протесту у головному православному храмі Москви, за яку три учасниці групи були ув’язнені за "хуліганство на ґрунті релігійної ненависті".
 
Нічого з цього не було достатньо, щоб запобігти оголошенню перемоги Путіна на виборах президента із більш ніж 60 відсотками голосів. Вибори викликали новий раунд протестів, в тому числі масові демонстрації на Болотній площі напередодні інавгурації Путіна.

Але якщо Путін дозволив протестувальникам висловлюватись вголос напередодні виборів, то повернення на президентську посаду надало йому нещадного настрою. Сотні протестувальників були затримані під час протестів проти інавгурації під час зіткнень між демонстрантами і поліцією.
 
Через рік більше ніж десяток активістів з Болотної все ще проходять суди та інші форми тиску, серед них і відомі організатори, такі як антикорупційний блогер Олексій Навальний та Ілля Яшин, активіст з руху "Солідарність".

Путін, тим часом, став ще більш рішучим у своєму бажанні змусити замовкнути голоси опозиції. Були запроваджені серйозні штрафи для учасників демонстрацій, громадські організації, що отримують закордонну підтримку, змусили реєструватися як "іноземні агенти", введена кримінальна відповідальність за публічне обговорення гомосексуалізму, і все це під час запевнень у вдячності за відкритий діалог.

"Нині є багато точок зору про сьогодення та майбутнє Росії. Такі палкі дебати є нормальними для вільної та демократичної країни. І тому важливо чути і поважати один одного, прагнути до взаємного розуміння, і досягати компромісів", – заявив Володимир Пуін.


АВТОРИЗАЦІЯ


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте