УП публікує статтю зі скороченнями. Не дивлячись на явну "заказушність" матеріалу, нам видалися цікавими деякі факти з життя Григорія Суркіса, про які досі ще мало хто знає. Оскільки ми припускаємо, що частина оприлюдненої на сайті http://www.compromat.ru інформації може не відповідати дійсності, УП готова надати депутату Суркісу в прямому значенні слово для "виправдання".
З управдомів - в олігархи
Інформацію про ранній період біографії Григорія Суркіса, як і у випадку зі знаменитим турецькопідданим з романів Ільфа та Петрова, скупі й уривчасті. Схоже, що дитинство хлопчика з Одеси, що народився в 1949 році у скромній сім'ї, було типовим. Сімейство Суркісів - батько Григорія Михайло (Рахміль) Давидович, військовий лікар, і мати Рима Янівна, дочка відомого у ті часи футбольного коментатора Яна Горінштейна, - переїжджало з місця на місце містами і селами неосяжної країни, осідаючи тимчасово то у Фрунзе, то у Фергані, доки врешті не влаштувалося в Одесі.
Відомо напевно, що у 1972 році Григорій Суркіс закінчив Київський технологічний інститут і, отримавши диплом інженера-механіка, декілька років працював старшим інженером у Головвинпромі. Потім очолив відділ матеріально-технічного постачання управління капітальним будівництвом Київського міськвиконкому. У виконкомівських коридорах подейкували, що, відаючи ЖЕКами, Суркіс вельми вдало розподіляв, у тому числі серед потрібних людей, жаданий дефіцит - імпортну сантехніку.
У 1991 році, очевидно, не без підтримки та зв'язків свого тогочасного покровителя - голови Київського міськвиконкому Валентина Згурського - Суркісу вдалося-таки приватизувати ввірене йому будуправління разом із будівлею, що на Філіповському провулку.
Народження "Омети"
Усна історія формування та зростання могутності "київського клану" або "прекрасної сімки", як ще називають в Україні бізнес-політичну групу "Суркіс і Ко", свідчить, що на самому початку 90-х років Суркіс, використовуючи родинні зв'язки у США, заснував через офшорні фірми, у тому числі "Берлі менеджмент" і "Ньюпорт менеджмент", багатопрофільний концерн під загадково-манливою назвою АТ "Національний інвестиційний фонд "Омета XXI століття". З боку ця структура виглядала, як зв'язка бананів: "Омета-траст", "Омета-інвест" і навіть "Омета-прайвіт". ..
Серед засновників "Омети" фігурує така собі міжнародна адвокатська компанія "Бі-Ай-Ем". У переліку засновників останньої -- адвокатська контора "Бен-Ісраель і Ко", розташована за адресою: 24, Єрусалимська вул., п/с 4880, Хайфа 31048, Ізраїль, а також Медведчук Віктор Володимирович; Суркіс Григорій Рахмільович; Суркіс Ігор Рахмільович (молодший брат Григорія); Згурский Валентин Арсентьйович; Карпенко Юрій Миколайович; Губський Богдан Володимирович; Лях Юрій Іванович. Ці семеро і є тією самою "прекрасною сімкою", як відкрито іменує себе та своїх вірних компаньйонів сам Григорій Суркіс. До речі, він отримав з рук президента Кучми свій перший орден "За заслуги" III ступеня. У тому ж році заслужений "приватизатор" (тепер він - повний кавалер цього почесного ордену, яким нагороджують особливо тих, які відзначилися на ниві служіння державі) стає "Людиною року" у номінації "Бізнесмен", а рік опісля удостоюється почесного титулу "Меценат року". Повний джентльменський набір сучасного олігарха в законі.
Звичайний бізнес
З 1992 року "прекрасна сімка" вийшла на ринок нафтопродуктів, на якому "чисто конкретно" неможливо було "прописатися" без протекції влади і кримінальних "дахів". У ті благодатні часи банківські кредити ще можна було отримати під 5-7% річних. Скориставшись обвальною інфляцією, "сімка" почала ввозити нафту, яку потім переробляла на українських підприємствах і реалізовувала втридорога на території України, а виручку направляла на розвиток бізнесу.
Серед компаньйонів існував чіткий розподіл обов'язків і сфер відповідальності: Суркіс-старший укладав операції, Згурський через свої старі зв'язки забезпечував їх реалізацію, Медведчук відповідав за юридичний супровід спільного бізнесу, Суркіс-молодший - за "прикриття", у тому числі за допомогою кримінальних авторитетів. Лях здобував кредити і т.д. В кінці 92-го народився новий бізнес-проект: "сімка" вирішила випустити цінні папери "Омети XXI століття" на 400 тис. карбованців (за 1 долар тоді давали 1,7 карб.).
У лютому 93-го почалася передплата на акції "Омети" за номіналом 1000 карбованців, за які у ті часи можна було купити хіба що пару пляшок горілки. Фонд "Омета" (голова - Г. Суркіс, другим йшов В. Згурський) продавав свої акції спочатку за 1250 карбованців, а вже через декілька місяців вони піднялися у ціні ще на третину. До середини 93-го року, за даними українських газет, понад 12 тисяч наївних "акціонерів" просто так віддали "Фонду-7" майже півмільярда своїх кровних карбованців! Далі все йшло за класичною схемою "МММ" і дюжини подібних інвестиційних "лохотронів".
У березні 94-го, що називається, "для подогрєва", акціонерам виплатили непогані дивіденди. На початку наступного року несподівано було оголошено, що обіцяних дивідендів за 1994 рік виплачено не буде. Обдурені, а тому, як водиться, розгнівані вкладники кинулися було продавати свої нікому не потрібні акції фонду, але їх купувати відмовлялися. Скуповувати цю макулатуру почали лише наприкінці 96-го, але "щасливчики" змогли отримати трохи більше 2-ох копійок за акцію. Але поступово висохли гіркі сльози, і та афера начебто забулася...
На гойдалках Фортуни
На початку 1994 року "Омета XXI століття" приклалася до народження ЗАТ "Промислово-фінансовий концерн "Славутич". До складу його засновників, як годиться, увійшли всі семеро батьків-фундаторів "Омети", а також відома офшорка "Ньюпорт менеджмент", зареєстрована на Британських Вірджинських островах. Київські "пікейні жилети" згадують, що господарі "Славутича" ходили у фаворитах тогочасного президента України Леоніда Кравчука, який надав концерну режим найбільшого сприяння у бізнесі. Григорій Суркіс тоді був радником президента з економічних питань, а в офісах лідерів "сімки" були встановлені апарати урядового спецзв'язку.
Багатопрофільний концерн "Славутич" з розмахом вів справи, розпочаті ще його "праматір'ю" - "Ометою", спеціалізуючись на постачанні енергоносіїв, переробці нафтопродуктів, торгівлі зерном, цукром, металами та ін. На те, як діяла одна зі схем вельми прибуткового бізнесу молодиків зі "Славутича", деяке світло проливає, зокрема, Юрій Буздуган, лідер Соціал-демократичної (необ'єднаної) партії України. В інтерв'ю газеті "Антена" він розповідав, що, наприклад, у 1998 році ці спритні бізнесмени брали бензин з нафтопереробних заводів за 0,3 - 0,4 гривні за літр, а збували його колгоспам вже за 1,2 гривні. У жнива ціна на пальне доходила до 2,4 гривні за літр. За бензин аграрії розплачувалися цукром та іншими продуктами, які відправляли у Росію для бартерної закупівлі нафти та нафтопродуктів, які знов йшли в українські села. Ось такий бартерний кругообіг, а на виході - прибуток аж 800%!
Бізнес "прекрасної сімки" ріс як на дріжджах. Окремі види прибуткового бізнесу осідлали спеціально встановлені "Нафта", "Агро", ЗАТ "Український газовий комплекс". До нього приростало ЗАТ ФК "Динамо" (Київ), яке очолив Суркіс-старший, що зумів не лише першим роздивитися величезні можливості використання у бізнесі та політиці прославленого клубу, але і (подумати лише!) приватизувати національну гордість українців. В цілому, гравці "Динамо", у тому числі зірки світової величини, стали "живим товаром", який приносив чималі гроші новому господареві і його компаньйонам.
Разом з тим, улюбленим дитям "приватизатора" діяло україно-американське СП "Атлантік", на якому "спостерігачем" був поставлений Суркіс-молодший, що користується, як кажуть, повагою "братви". Зокрема, він "разрулівал" операції з безмитного ввезення і реалізації на внутрішньому ринку величезних партій горілчаних і тютюнових виробів, які проходили через СП "Атлантік", що отримало "з самого верху" щедрі митні та інші пільги.
Президентські вибори 1994 року в Україні принесли головному "динамівцю" велике розчарування. Він зробив тоді ставку на Кравчука і прорахувався. Новим президентом став Леонід Кучма, який спочатку не мав прихильності до головної колісниці бізнесу "сімки" - концерну "Славутич". Був випадок, коли, кажуть, з ініціативи Кучми розпочала роботу спеціальна держкомісія з перевірки діяльності "Славутича" і його господарів. Хмари над головою "приватизатора" і бізнесу "сімки" густішали. Терміново необхідно шукати новий і надійний політичний "дах". Вибору практично не було.
У 1996 році Григорій Суркіс вступає до СДПУ (о), не жаліє коштів на її фінансування і СДПУ (о) поступово перетворюється на політичний інструмент "сімки". Саме через політику починається і повернення "Славутича" у великий бізнес. Незабаром Суркіс зумів повернути собі довіру президента. Правда, тепер вже іншого (поза очі він називає його "Папа"). Вже розпочаті перевірки торгово-фінансових операцій "Славутича" поступово згорнулися, а рахом з тим загасав пильний (раніше) інтерес Служби безпеки України, податкового відомства та інших правоохоронних органів до інших вельми сумнівних операцій "динамівців", у тому числі з енергоносіями і приватизацією обленерго.
Бліц-криг на енергоринку
У другій половині 90-х років "київський клан" зосередив зусилля на захопленні плацдарму в електроенергетиці. Важливу роль у цьому пізніше зіграли дружні стосунки між прем'єр-міністром Валерієм Пустовойтенком і власником київського "Динамо", що виникли, як розповідають, на грунті спільного інтересу до футболу. Восени 98-го згідно з розпорядженням прем'єр-міністра в управління ЗАТ "Український кредитний банк" (до його ради входить Григорій Суркіс) передаються держпакети акцій (25%) регіональних енергорозподільчих компаній (обленерго) Кіровоградської, Тернопільської і Херсонської областей. При цьому високопосадовий вболівальник і заступник господаря київського "Динамо" просто закрив очі на невелику прибутковість банку свого протеже.
На початок 1999 року під контролем Суркіса-старшого і його компаньйонів опинилися практично всі енергетичні підприємства Західної України, Чернігівської і Сумської областей. За даними українських газет, Суркіс контролює 58% акцій Сумиобленерго, 59% Прикарпаттяобленерго, 51% Чернігівобленерго, а також володіє контрольними пакетами акцій регіональних енергетичних компаній Херсонської, Полтавської, Львівської, Тернопільської і Кіровоградської областей.
Причому, за свідченням української преси, у держбюджет від приватизації цих обленерго не надійшло практично ні копійки. Річ у тім, що нові власники держвласності в енергетиці вважали за краще розрахуватися за більш ніж вдале придбання взаємозаліками з оптовим ринком. Що ж до їх обіцянок вкласти у модернізацію застарілих обленерго великі інвестиції, то про них вже давно забули. Тепер з'ясовується, що приватизовані за безцінь обленерго різко знизили рівень оплати отриманої електроенергії "живими" грошима, віддаючи перевагу заплутаним і вигідним для їх нових власників бартерним схемам.
Тим часом численні порушення під час приватизації вказаних обленерго (так, неодноразово держпакети отримували посередники-перекупники, що не мали досвіду роботи в енергетиці, головне завдання яких полягало у тому, щоб передати потім права власності зацікавленим структурам, пов'язаним з ім'ям головного "динамівця"), не залишилися непоміченими СБУ і правоохоронними органами України. У минулому році Генпрокуратура звернулася до суду з позовом про анулювання договорів купівлі-продажу всіх приватизованих енергорозподільчих компаній.
Але Суркіс і його друзі не реагують на це і мають намір прибрати до рук Київське, Запорізьке і Дніпропетровське обленерго, а також Запорізьку АЕС, яка виробляє чверть всієї електроенергії в країні. Все схоплено? Паралельно триває захоплення підконтрольними "сімці" структурами стратегічних об'єктів інфраструктури України.
За даними, в їх руках вже зосереджені контрольні пакети акцій більшості портів України, у тому числі Херсона, Миколаєва, Одеси. Активно лобіюючи створення на півдні України вільних економічних зон, "динамівці", ймовірно, розраховують дістати під час їх організації монопольне право на основні порти і термінали на півдні країни.
Варто зазначити, що досвід використання варіантів "економічної свободи" у "сімки" напрацьований у Закарпатті. Як вважають місцеві захисники навколишнього середовища, під "дахом" однієї з "дочок" концерну "Славутич" - ЗАТ "Центр сприяння розвитку Закарпаття" - вже не перший рік проводяться безконтрольні масові вирубки і вивіз за кордон цінних порід деревини, що поставило цей багатий природними ресурсами край на межу екологічної катастрофи. За інформацією українських газет, під контролем структур Суркіса і Ко знаходиться більшість нафтопереробних заводів, значна частина підприємств харчової і целюлозно-паперової промисловості. Так, "сімка" практично повністю прибрала до рук випуск картонажної тари, а тому може ефективно впливати на виробників спиртних напоїв і харчових товарів. Підвищення цін на хліб, що відбулось нещодавно в Україні, прямо пов'язують з масованим вивозом зерна за кордон комерційними структурами Суркіса і Ко.
Через Український кредитний банк Суркіс і його компаньйони контролюють Запорізький завод феросплавів (держпакет його акцій передано в управління банку), комбінат "Дніпроспецсталь", численні судоверфі. Існують також плани скупити високорентабельні промислові підприємства, у тому числі Сумське об'єднання ім. Фрунзе, Харківське НПО "Турбоатом", Запорізький алюмінієвий комбінат.
Траплялись навіть курйози: за свідченням працівників київської мерії, Суркіс мав намір приватизувати національну святиню - державний музей-заповідник "Софійський собор", на території якого розташовуються офіси "Славутича" і низки інших відділень фінансової імперії "приватизатора".
Анатомія імперії
За оцінками експертів, "київська" БПГ входить у трійку головних кримінально-фінансових кланів, які заправляють нині в Україні. Схематично її структура виглядає таким чином: ядро організації і її "мозковий центр" представлені "прекрасною сімкою", члени якої є засновниками, власниками або співвласниками більшості комерційних і інших структур "київського клану". Фінансові потоки проходять і координуються через Український кредитний банк. Основою піраміди є комерційні структури - "Омета XXI століття", концерн "Славутич", СП "Атлантік" та інші. Правове забезпечення і супровід бізнесу забезпечує адвокатская фірма "Бі-Ай-Ем". Основна лобістська структура - Національна асоціація бірж. Її президент - член "сімки", кібернетик Богдан Губський, кандидат фізико-математичних наук, генеральний директор концерну "Славутич". Координація бізнесу в АПК здійснюється через Українську аграрну біржу.
Політичний ресурс забезпечує "кишенькова" партія нових українських олігархів СДПУ(о), головою якої є Віктор Медведчук. Він же обіймає посаду першого віце-спікера Верховної Ради, де в об'єднаних соціал-демократів є одна з найчисленніших фракцій. Її лідер і заступник голови СДПУ(о), керівник впливового парламентського комітету з питань свободи слова і інформації Олександр Зінченко очолює один з найпопулярніших українських телеканалів "Інтер". Контрольний пакет акцій "Інтера" знаходиться в руках Суркіса і його компаньйонів і представляє базу інформаційної і PR-структур "сімки", до яких також відносять столичні газети "Киевские ведомости", "Факты", "Закон і бізнес", декілька FM-радіостанцій і деякі інші ЗМІ.
На черзі, як кажуть, "перша і друга кнопки" центрального телебачення України - Перший національний канал і УТ-2. Задіяний і ФК "Динамо" (Київ), улюблене дитя Суркіса і Ко, за допомогою якого вирішується важлива задача згуртування навколо "киян" мільйонів українських любителів футболу і фанатів, а також формування у громадській думці іміджу "сімки" як "доброчинців" українського футболу.
Хто на новенького?
Головною стратегічною метою "київського клану" в Україні називають приватизацію державної влади. Недаремно вже сьогодні, кажуть, саме від "сімки" наполегливо виходять чутки про можливу дострокову передачу президентом своїх повноважень наступнику, на роль якого поволі висувають Віктора Медведчука. І хоч напередодні президентських виборів 1999 року саме "партія динамівців", як поза очі називають СДПУ(о), першою висунула Леоніда Кучму кандидатом на другий термін, стала щедрим спонсором його передвиборної кампанії, а головні функціонери очолювали один з виборчих штабів діючого президента, нині українські "олігархи в законі" самі шукають підходи до президентського крісла і потай готують кампанію з дискредитації вищого політичного керівництва країни.
Правда, перші кроки "сімки" на теренах політичної боротьби виявилися менш успішними, ніж в бізнесі. У 1997 році СДПУ(о) на парламентських виборах ледве подолала 4-відсотковий бар'єр, хоча і Суркіс-старший, і Медведчук пройшли в депутати у мажоритарних округах в Закарпатті, вотчині першого віце-спікера.
Нові українські "олігархи в законі", які вже не приховують своїх зазихань на владу в країні, які цілеспрямовано і вельми уміло консолідують в своїх руках фінансово-промислові, лобістські, інформаційні й адміністративні ресурси, маніпулюють громадською думкою і використовують у своїх інтересах провідних представників всіх гілок влади, опинилися сьогодні в декількох кроках від своєї жаданої мети?
Повна версія статті: http://www.compromat.ru/main/kuchma/surkis.htm
© 2000-2018 "Українська правда"
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на www.pravda.com.ua