До питання про "деміфологізацію громадянського суспільства" і методів, якими це робиться
Понеділок, 28 січня 2002, 12:56
Продовження дискусії. Читайте, що писали про це раніше
Литвин - краде по дрібницях. Поки що лише статті
Литвин про громадянське суспільство. Дідусь Кант перевертається в труні
Нотатки на полях програмної статті
Ще не скінчилися 40 днів накладеного ЦВК обмеження на професійну діяльність аналітиків та журналістів, які мали б знайомити суспільство з програмами тих, з кого воно збирається обирати (?) собі нову (?) законодавчу владу, як газета "Факты и комментарии" за 19 січня принесла інформацію, яку не можна сприймати інакше, ніж заклик "Нє проходітє мімо!". Маю на увазі, звичайно ж, статтю "Гражданское общество: мифы и реальность", підписану просто: "Владимир Литвин, глава Администрации Президента, член-корреспондент Национальной Академии наук Украины, профессор".
Дякуючи голові правління Міжнародного фонду "Відродження" Григорію Немирі, маємо ретельно, "по поличкам" розкладені "першоджерела" уривків ідей, під якими з готовністю підписався поважний академік і керівник адміністрації президента України. Що ж до розбору самої статті – це досить детально зробили Люба Шара в "Українській правді" та Анатолій Гриценко у тому ж "Дзеркалі тижня".
Міркування, висловлені нижче – це бажання "вставити і свої п'ять копійок" у дискусію щодо громадянського суспільства, користуючись запрошенням Міжнародного фонду "Відродження" щодо проведення в Україні Громадянського форуму. Як на мене, цікавою в цьому контексті є не стільки сама стаття і професійно-етичні аспекти її публікації в українській газеті, скільки факт її появи, реакція на неї, яка вже з'явилася, і ще, хочеться сподіватися, з'явиться.
За усієї поваги до точки зору фахівця, автор оригінальної статті "Подумайте знову: Громадянське суспільство" Томас Карозерс (Think Again: Civil Society, by Thomas Carothers, (Foreign Policy Magazine, Winter 1999-2000 edition), так само як і автори низки проблемних публікацій про непрості стосунки громадянського суспільства і влади, про які згадував Григорій Немиря у своїй статті у "Дзеркалі тижня", у даному випадку ні до чого.
Який там політологічний дискурс, коли в Україні "на носі" вибори, а всі, хто не лінивий, тільки й говорять, що про адмінресурс, про те, що результати виборів сфальсифікують, і навипередки заявляють про готовність моніторити прозорість і справедливість процесу?
Те, що у Карозерса є викладом точки зору фахівця на проблему (і в чому Україна, природно, не згадується взагалі), за підписом глави президентської адміністрації і лідера владного виборчого блоку у передвиборному контексті набуває зловіщої (для НУО) і діагностичної (для влади і її окремих представників) тональності.
No comment
Для початку – кілька цитат:
"Треба залучити людей у простір реальної політики, наблизити до процесу вироблення та прийняття відповідальних державних рішень. Розглядаю це як важливу передумову утвердження в Україні повноцінного громадянського суспільства".
"Влада і опозиція мають відчути взаємозалежність і діяти в суворій відповідності з законами, у межах закріплених ними прозорих схем. Це необхідна передумова формування і підтримання такого ступеня соціальної гармонії, за якого досягається баланс між владними структурами з одного боку та соціальними групами та індивідами з іншого".
"Втім, завдання формування та розвитку громадянського суспільства набагато ширші і багатоплановіші. Нині виразно проглядаються ознаки початку якісно нового етапу його становлення. Настав час переходити від інституціалізації структур громадянського суспільства, чим ми досі переважно займалися, до повноцінного виконання ними своїх функцій".
"Громадські організації мають стати реальними каналами представництва всього розмаїття суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою. А структури виконавчої влади, у свою чергу, повинні вчитися поступовому делегуванню цим організаціям частини своїх повноважень".
Це – цитати з Заключного слова Президента України Кучми на науково-практичній конференції "Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть", виголошеного 16 червня 2001 р. Цікаво, чи на час написання доповоді пану Кучмі вже доповідали, що "террор осуществляют взбесившиеся и глобализированные сегменты гражданского общества"? Чи ця заява – спеціальна передвиборча настанова підлеглим по всій жорсткій вертикалі виконавчої влади?
Кому це вигідно?
Скажете, дурна звичка шукати в усьому чиюсь вигоду? Скажете, банальне питання? Тільки не в цьому випадку. Погодьтеся – не кожен день думки міжнародно визнаних фахівців друкуються загальнонаціональною газетою, раніше не поміченою у схильності до академічних дискусій, накладом у 827 тисяч 443 примірників у досить посередньому перекладі за підписом академіка і глави адміністрації президента.
Якщо вважати, що публікація - це спроба "підставити" Литвина – то справу зроблено майстерно, а саму статтю адресовано вузькому колу осіб, які одночасно читають "Foreign Policy" і слідкують за появами "програмних" публікацій у газеті "Факти" – з надією, що саме вони далі розкрутять цю тему.
Якщо "підстава" сталася ненавмисне – через лінощі чи незнання тих, хто готував статтю - то невже кошти платників податків не можна витрачати на більш кваліфікований персонал?
Якщо ж пан Литвин дійсно готовий підписатися під кожним рядком статті – то чи варто йому взагалі йти у публічну політику, балотуватися до Верховної Ради і представляти там інтереси певної частини того самого громадянського суспільства, яке його так дратує?
Хто має привід подякувати пану Литвину і газеті "Факти і коментарі" за надані можливості?
- представники того самого громадянського суспільства, якого, на переконання багатьох, в Україні немає, члени "фактичних філіалів закордонних неурядових організацій" (це – від В. Литвина, у Каротерса такого формулювання немає, хоча й говориться про самопроекцію західних груп на суспільства, що розвиваються, або перебувають на перехідному етапі) – за увагу з боку влади і можливість розгорнути дискусію,
- блок "За єдину Україну" – за нагоду "в обхід" 40-денного мораторія на передвиборчу агітацію роз'яснити виборцям сенс одного з гасел своєї передвиборної програми – "Правова держава – громадянське суспільство!" (як підмітив у тому ж "Дзеркалі" прискіпливий Анатолій Гриценко). Розкішний пасаж, який він віднайшов у програмі "ЗаЄдУ", вартий повторного цитування: "Блок "За единую Украину" считает стратегическим приоритетом формирование правового государства и гражданского общества... Блок выступает за… государственную поддержку неправительственных организаций, общественных фондов и объединений по интересам" ("Зеркало недели", №3 (378), 26 січня 2002 р.),
- політичні конкуренти з інших блоків і партій – якщо, звісно, наважаться скористатися такою чудовою нагодою і розкажуть про інцидент своїм виборцям,
- Томас Каротерс – за популяризацію його праці в Україні і безкоштовне видання його статті (хоч і з деякими "домішками") мало не мільйонним накладом – якщо, звичайно, не вважатиме за доцільне звернутися до газети і автора з кількома не надто приємними питаннями стосовно поваги до авторських прав,
- заздрісні "доброзичливці" у надрах АП та інших структурах,
- помічники і референти, які готували до друку матеріал – за науку і, може, за нагоду випробувати себе в іншому місці і на інших посадах.
Для кого (чого) стаття матиме негативні наслідки? Найперше і основне – для міжнародного іміджу України, про готовність покращувати який говориться так багато і палко. По-друге – для громадських організацій "на місцях", куди дійде газета із "програмною" статтею глави АП, але не дійде ні "Дзеркало тижня", ні публікації в мережі Інтернет. По-третє – для іміджу самого Володимира Литвина як демократичного, мудрого і таке інше, публічного політика.
Що далі?
Громадянське суспільство в Україні з'явилося і розвивається - "хворіючи" на чисельні дитячі хвороби, часто витрачаючи сили на броунівський рух – але розвивається і набирає сили. Ті, хто у це не вірить, нехай порахують кількість згадок про "громадськість" (що, власне, не є тотожним громадянському суспільству), "громадські ініціативи", "громадянське суспільство" і необхідність його розвитку у виступах головного політика України, адміністрацією якого пан Литвин, власне, і керує.
Нехай звернуть увагу на утворення громадських рад при різних владних органах (сутніть і якість переважної більшості таких "громадських рад" – це тема для окремої розмови, але ж навіщось використовується сам "бренд"). Погодьтеся, якби громадські організації були нічого не варті, чи мало б сенс намагатися створити і очолювати щось подібне?
Що ми маємо з офіційних зобов'язань і задекларованих намірів щодо розвитку громадянського суспільства? Маємо Ст. 36 Конституції України, де недвозначно сказано: "Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом".
Маємо Указ "Про Всеукраїнську громадську раду" (від 11 квітня 2001 року, № 244/2001), згідно з яким потрібно "підтримати ініціативу Організаційного комітету, до складу якого входять відомі учасники правозахисного руху 60 - 80-х років І.Дзюба, С.Глузман, В.Малинкович, Л.Танюк, з утворення Всеукраїнської громадської ради, основними завданнями якої є: вивчення проектів законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з метою встановлення їх відповідності загальновизнаним нормам міжнародного права і стандартам демократичного суспільства та підготовка відповідних пропозицій; сприяння забезпеченню реалізації принципів відкритості і гласності у діяльності органів державної влади" і наказано "установити, що пропозиції Всеукраїнської громадської ради є обов'язковими для розгляду державними органами".
Маємо Указ Президента України "Про комісію із сприяння розвитку громадянського суспільства" (від 11 квітня 2001 року, № 245/2001), яким "з метою сприяння прискоренню процесів становлення та розвитку в Україні інститутів громадянського суспільства, на підтримку ініціативи широких кіл громадськості та відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України" керівником процесу сприяння поставлено пана Володимира Малинковича, а технічне забезпечення діяльності Комісії покладено на очолювану паном Литвином Адміністрацію Президента.
Маємо Указ "Про заходи щодо державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських організацій" (16 травня 2001 року, № 316/2001), яким наказано "Кабінету Міністрів України забезпечувати надання відповідно до законодавства постійної дійової підтримки науково-просвітницької діяльності громадських організацій, спрямованої на поширення сучасних теоретичних і практичних знань та наукової інформації про політичні, економічні, соціальні, природні, інші явища та процеси, а також на поліпшення патріотичного, естетичного, екологічного виховання, підвищення рівня загальної освіти та культури населення". Обіцяно "оперативну підтримку ініціатив громадських організацій, спрямованих на розвиток науково-просвітницької діяльності в Україні", "заохочення громадських організацій та їх членів до активної науково-просвітницької діяльності". Держадміністраціям всіх рівнів наказано "вжити заходів щодо забезпечення громадських організацій, які здійснюють науково-просвітницьку діяльність, необхідними для їх роботи засобами зв'язку, а також приміщеннями та іншим майном, встановлення відповідно до законодавства мінімального розміру плати за оренду такого майна". Чи може в указі малися на увазі не всі громадські організації, зареєстровані згідно чинного законодавства, а лише "рівніші за інших"?
Маємо низку інших указів, положень, постанов, які декларують підтримку ініціативам, що традиційно належать до сфери громадянського суспільства – від проведення Всесвітнього конгресу українців (розпорядження Президента України від 22 січня 2001 року, № 14/2001-рп) та організації проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів (розпорядження Президента України від 22 березня 2001 року, № 67/2001-рп), до документів, що наказують органам влади долучитися до сприяння студентським союзам, ветеранським оранізаціям, створення системи патріотичного виховання молоді.
У цьому контексті, чи повинні ми сприймати думки, висловлені у статті за підписом пана Литвина, як твердження, що (а) численні укази і розпорядження глави держави стосуються питань, не вартих підтримки, бо "сильно преувеличено и представление об эффективности гражданских движений в других сферах - политической, организационной, интеллектуальной" (цитата мовою оригіналу, "Факты и комментарии", 19 січня 2002 р.), чи (б) висловлені у статті погляди є власними поглядами пана Литвина – не політика, не керівника Адміністрації Президента України, а громадянина і науковця, чи (в) з часу підписання зазначених вище указів у поглядах керівництва держави на роль громадянського суспільства відбулися кардинальні зміни.
Перед українським громадянським суспільством насправді постають серйозні проблеми – як і перед усім, що живе і розвивається. Пошук оптимального балансу між зміцненням громадянського суспільства і зміцненням держави – справа, яка навіть у таких суспільствах, як наше, на щастя, не вирішується "програмними" статтями у "популярних" (у сенсі тиражу і спрямованості) газетах. Громадянське суспільство тому і називається громадянським, що у ньому кожен почувається громадянином, самоцінною особистістю, яка має людську гідність і людські права – серед них – і право на власну думку. Проблема не в тому, що "громадянські об'єднання … за визначенням не можуть поділяти одні й ті ж самі погляди щодо суспільного блага", а в тому, що українська влада не готова визнати за ними право на існування і на різні погляди. Але це вже – проблема влади...
Важко не погодитися з поставленим Анатолієм Гриценком діагнозом: українців дійсно тримають за ідіотів, очікуючи, що всі мовчатимуть і віритимуть, що всі проблеми, загрози і дестабілізація - від "зловредних" неурядових організацій. До речі, досить показовий відгук на форумі "Української правди" одержав коментар Люби Шари на статтю В. Литвина. Починався він так: "Я не знаю что там написал Литвин, но ...". Нічого не нагадує? А отак: "я не читав,.. але засуджую"? Однак навряд чи публікацією статті у "Фактах" вдалося дискредитувати громадські організації в очах суспільства. Якою б не була справжня мета публікації, вона істотно недооцінює як рівень розвитку українських неурядових організацій, так і рівень недовіри суспільства до влади.
І нарешті – не хотілося б сприймати питання Григорія Немирі ("Чи стане українське громадянське суспільство Жанною д'Арк з її інстинктом лідерства, почуттям свободи і здатністю до дії?", "Дзеркало тижня", 26 січня 2001 р.) як риторичне. Як відомо, для Жанни д'Арк все скінчилося не надто приємно.
Навряд чи місія українського громадянського суспільства – згоріти на вогнищі, запаленню якого було вирішено не перешкоджати з політичних міркувань, боягузства і байдужості. А от якою вона є, ця місія, і як її реалізувати – про це ще довго сперечатимуться ті, хто будує це громадянське суспільство. І не треба заважати їм сперечатися і будувати.
Як казав класик перестройки, "процес пішов", принципи контролю суспільства за владою перестали бути пустими словами для надто багатьох. Розуміння цього і продемонструвала та сама стаття у "Фактах".
Інна Підлуська, громадська організація "Фонд "Європа ХХІ"
NB Про всі подробиці ефіру Тимошенко та Медведчука, про те, як Тимошенко агітувала офіцерів, а хлопці Ахметова - за "Єду", кого Ющенко веде на своєму імені до парламенту, а також списки фаворитів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
Литвин - краде по дрібницях. Поки що лише статті
Литвин про громадянське суспільство. Дідусь Кант перевертається в труні
Нотатки на полях програмної статті
Ще не скінчилися 40 днів накладеного ЦВК обмеження на професійну діяльність аналітиків та журналістів, які мали б знайомити суспільство з програмами тих, з кого воно збирається обирати (?) собі нову (?) законодавчу владу, як газета "Факты и комментарии" за 19 січня принесла інформацію, яку не можна сприймати інакше, ніж заклик "Нє проходітє мімо!". Маю на увазі, звичайно ж, статтю "Гражданское общество: мифы и реальность", підписану просто: "Владимир Литвин, глава Администрации Президента, член-корреспондент Национальной Академии наук Украины, профессор".
Дякуючи голові правління Міжнародного фонду "Відродження" Григорію Немирі, маємо ретельно, "по поличкам" розкладені "першоджерела" уривків ідей, під якими з готовністю підписався поважний академік і керівник адміністрації президента України. Що ж до розбору самої статті – це досить детально зробили Люба Шара в "Українській правді" та Анатолій Гриценко у тому ж "Дзеркалі тижня".
Міркування, висловлені нижче – це бажання "вставити і свої п'ять копійок" у дискусію щодо громадянського суспільства, користуючись запрошенням Міжнародного фонду "Відродження" щодо проведення в Україні Громадянського форуму. Як на мене, цікавою в цьому контексті є не стільки сама стаття і професійно-етичні аспекти її публікації в українській газеті, скільки факт її появи, реакція на неї, яка вже з'явилася, і ще, хочеться сподіватися, з'явиться.
За усієї поваги до точки зору фахівця, автор оригінальної статті "Подумайте знову: Громадянське суспільство" Томас Карозерс (Think Again: Civil Society, by Thomas Carothers, (Foreign Policy Magazine, Winter 1999-2000 edition), так само як і автори низки проблемних публікацій про непрості стосунки громадянського суспільства і влади, про які згадував Григорій Немиря у своїй статті у "Дзеркалі тижня", у даному випадку ні до чого.
Який там політологічний дискурс, коли в Україні "на носі" вибори, а всі, хто не лінивий, тільки й говорять, що про адмінресурс, про те, що результати виборів сфальсифікують, і навипередки заявляють про готовність моніторити прозорість і справедливість процесу?
Те, що у Карозерса є викладом точки зору фахівця на проблему (і в чому Україна, природно, не згадується взагалі), за підписом глави президентської адміністрації і лідера владного виборчого блоку у передвиборному контексті набуває зловіщої (для НУО) і діагностичної (для влади і її окремих представників) тональності.
No comment
Для початку – кілька цитат:
"Треба залучити людей у простір реальної політики, наблизити до процесу вироблення та прийняття відповідальних державних рішень. Розглядаю це як важливу передумову утвердження в Україні повноцінного громадянського суспільства".
"Влада і опозиція мають відчути взаємозалежність і діяти в суворій відповідності з законами, у межах закріплених ними прозорих схем. Це необхідна передумова формування і підтримання такого ступеня соціальної гармонії, за якого досягається баланс між владними структурами з одного боку та соціальними групами та індивідами з іншого".
"Втім, завдання формування та розвитку громадянського суспільства набагато ширші і багатоплановіші. Нині виразно проглядаються ознаки початку якісно нового етапу його становлення. Настав час переходити від інституціалізації структур громадянського суспільства, чим ми досі переважно займалися, до повноцінного виконання ними своїх функцій".
"Громадські організації мають стати реальними каналами представництва всього розмаїття суспільних інтересів, посередниками між їх носіями і владою. А структури виконавчої влади, у свою чергу, повинні вчитися поступовому делегуванню цим організаціям частини своїх повноважень".
Це – цитати з Заключного слова Президента України Кучми на науково-практичній конференції "Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть", виголошеного 16 червня 2001 р. Цікаво, чи на час написання доповоді пану Кучмі вже доповідали, що "террор осуществляют взбесившиеся и глобализированные сегменты гражданского общества"? Чи ця заява – спеціальна передвиборча настанова підлеглим по всій жорсткій вертикалі виконавчої влади?
Кому це вигідно?
Скажете, дурна звичка шукати в усьому чиюсь вигоду? Скажете, банальне питання? Тільки не в цьому випадку. Погодьтеся – не кожен день думки міжнародно визнаних фахівців друкуються загальнонаціональною газетою, раніше не поміченою у схильності до академічних дискусій, накладом у 827 тисяч 443 примірників у досить посередньому перекладі за підписом академіка і глави адміністрації президента.
Якщо вважати, що публікація - це спроба "підставити" Литвина – то справу зроблено майстерно, а саму статтю адресовано вузькому колу осіб, які одночасно читають "Foreign Policy" і слідкують за появами "програмних" публікацій у газеті "Факти" – з надією, що саме вони далі розкрутять цю тему.
Якщо "підстава" сталася ненавмисне – через лінощі чи незнання тих, хто готував статтю - то невже кошти платників податків не можна витрачати на більш кваліфікований персонал?
Якщо ж пан Литвин дійсно готовий підписатися під кожним рядком статті – то чи варто йому взагалі йти у публічну політику, балотуватися до Верховної Ради і представляти там інтереси певної частини того самого громадянського суспільства, яке його так дратує?
Хто має привід подякувати пану Литвину і газеті "Факти і коментарі" за надані можливості?
- представники того самого громадянського суспільства, якого, на переконання багатьох, в Україні немає, члени "фактичних філіалів закордонних неурядових організацій" (це – від В. Литвина, у Каротерса такого формулювання немає, хоча й говориться про самопроекцію західних груп на суспільства, що розвиваються, або перебувають на перехідному етапі) – за увагу з боку влади і можливість розгорнути дискусію,
- блок "За єдину Україну" – за нагоду "в обхід" 40-денного мораторія на передвиборчу агітацію роз'яснити виборцям сенс одного з гасел своєї передвиборної програми – "Правова держава – громадянське суспільство!" (як підмітив у тому ж "Дзеркалі" прискіпливий Анатолій Гриценко). Розкішний пасаж, який він віднайшов у програмі "ЗаЄдУ", вартий повторного цитування: "Блок "За единую Украину" считает стратегическим приоритетом формирование правового государства и гражданского общества... Блок выступает за… государственную поддержку неправительственных организаций, общественных фондов и объединений по интересам" ("Зеркало недели", №3 (378), 26 січня 2002 р.),
- політичні конкуренти з інших блоків і партій – якщо, звісно, наважаться скористатися такою чудовою нагодою і розкажуть про інцидент своїм виборцям,
- Томас Каротерс – за популяризацію його праці в Україні і безкоштовне видання його статті (хоч і з деякими "домішками") мало не мільйонним накладом – якщо, звичайно, не вважатиме за доцільне звернутися до газети і автора з кількома не надто приємними питаннями стосовно поваги до авторських прав,
- заздрісні "доброзичливці" у надрах АП та інших структурах,
- помічники і референти, які готували до друку матеріал – за науку і, може, за нагоду випробувати себе в іншому місці і на інших посадах.
Для кого (чого) стаття матиме негативні наслідки? Найперше і основне – для міжнародного іміджу України, про готовність покращувати який говориться так багато і палко. По-друге – для громадських організацій "на місцях", куди дійде газета із "програмною" статтею глави АП, але не дійде ні "Дзеркало тижня", ні публікації в мережі Інтернет. По-третє – для іміджу самого Володимира Литвина як демократичного, мудрого і таке інше, публічного політика.
Що далі?
Громадянське суспільство в Україні з'явилося і розвивається - "хворіючи" на чисельні дитячі хвороби, часто витрачаючи сили на броунівський рух – але розвивається і набирає сили. Ті, хто у це не вірить, нехай порахують кількість згадок про "громадськість" (що, власне, не є тотожним громадянському суспільству), "громадські ініціативи", "громадянське суспільство" і необхідність його розвитку у виступах головного політика України, адміністрацією якого пан Литвин, власне, і керує.
Нехай звернуть увагу на утворення громадських рад при різних владних органах (сутніть і якість переважної більшості таких "громадських рад" – це тема для окремої розмови, але ж навіщось використовується сам "бренд"). Погодьтеся, якби громадські організації були нічого не варті, чи мало б сенс намагатися створити і очолювати щось подібне?
Що ми маємо з офіційних зобов'язань і задекларованих намірів щодо розвитку громадянського суспільства? Маємо Ст. 36 Конституції України, де недвозначно сказано: "Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом".
Маємо Указ "Про Всеукраїнську громадську раду" (від 11 квітня 2001 року, № 244/2001), згідно з яким потрібно "підтримати ініціативу Організаційного комітету, до складу якого входять відомі учасники правозахисного руху 60 - 80-х років І.Дзюба, С.Глузман, В.Малинкович, Л.Танюк, з утворення Всеукраїнської громадської ради, основними завданнями якої є: вивчення проектів законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з метою встановлення їх відповідності загальновизнаним нормам міжнародного права і стандартам демократичного суспільства та підготовка відповідних пропозицій; сприяння забезпеченню реалізації принципів відкритості і гласності у діяльності органів державної влади" і наказано "установити, що пропозиції Всеукраїнської громадської ради є обов'язковими для розгляду державними органами".
Маємо Указ Президента України "Про комісію із сприяння розвитку громадянського суспільства" (від 11 квітня 2001 року, № 245/2001), яким "з метою сприяння прискоренню процесів становлення та розвитку в Україні інститутів громадянського суспільства, на підтримку ініціативи широких кіл громадськості та відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України" керівником процесу сприяння поставлено пана Володимира Малинковича, а технічне забезпечення діяльності Комісії покладено на очолювану паном Литвином Адміністрацію Президента.
Маємо Указ "Про заходи щодо державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських організацій" (16 травня 2001 року, № 316/2001), яким наказано "Кабінету Міністрів України забезпечувати надання відповідно до законодавства постійної дійової підтримки науково-просвітницької діяльності громадських організацій, спрямованої на поширення сучасних теоретичних і практичних знань та наукової інформації про політичні, економічні, соціальні, природні, інші явища та процеси, а також на поліпшення патріотичного, естетичного, екологічного виховання, підвищення рівня загальної освіти та культури населення". Обіцяно "оперативну підтримку ініціатив громадських організацій, спрямованих на розвиток науково-просвітницької діяльності в Україні", "заохочення громадських організацій та їх членів до активної науково-просвітницької діяльності". Держадміністраціям всіх рівнів наказано "вжити заходів щодо забезпечення громадських організацій, які здійснюють науково-просвітницьку діяльність, необхідними для їх роботи засобами зв'язку, а також приміщеннями та іншим майном, встановлення відповідно до законодавства мінімального розміру плати за оренду такого майна". Чи може в указі малися на увазі не всі громадські організації, зареєстровані згідно чинного законодавства, а лише "рівніші за інших"?
Маємо низку інших указів, положень, постанов, які декларують підтримку ініціативам, що традиційно належать до сфери громадянського суспільства – від проведення Всесвітнього конгресу українців (розпорядження Президента України від 22 січня 2001 року, № 14/2001-рп) та організації проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів (розпорядження Президента України від 22 березня 2001 року, № 67/2001-рп), до документів, що наказують органам влади долучитися до сприяння студентським союзам, ветеранським оранізаціям, створення системи патріотичного виховання молоді.
У цьому контексті, чи повинні ми сприймати думки, висловлені у статті за підписом пана Литвина, як твердження, що (а) численні укази і розпорядження глави держави стосуються питань, не вартих підтримки, бо "сильно преувеличено и представление об эффективности гражданских движений в других сферах - политической, организационной, интеллектуальной" (цитата мовою оригіналу, "Факты и комментарии", 19 січня 2002 р.), чи (б) висловлені у статті погляди є власними поглядами пана Литвина – не політика, не керівника Адміністрації Президента України, а громадянина і науковця, чи (в) з часу підписання зазначених вище указів у поглядах керівництва держави на роль громадянського суспільства відбулися кардинальні зміни.
Перед українським громадянським суспільством насправді постають серйозні проблеми – як і перед усім, що живе і розвивається. Пошук оптимального балансу між зміцненням громадянського суспільства і зміцненням держави – справа, яка навіть у таких суспільствах, як наше, на щастя, не вирішується "програмними" статтями у "популярних" (у сенсі тиражу і спрямованості) газетах. Громадянське суспільство тому і називається громадянським, що у ньому кожен почувається громадянином, самоцінною особистістю, яка має людську гідність і людські права – серед них – і право на власну думку. Проблема не в тому, що "громадянські об'єднання … за визначенням не можуть поділяти одні й ті ж самі погляди щодо суспільного блага", а в тому, що українська влада не готова визнати за ними право на існування і на різні погляди. Але це вже – проблема влади...
Важко не погодитися з поставленим Анатолієм Гриценком діагнозом: українців дійсно тримають за ідіотів, очікуючи, що всі мовчатимуть і віритимуть, що всі проблеми, загрози і дестабілізація - від "зловредних" неурядових організацій. До речі, досить показовий відгук на форумі "Української правди" одержав коментар Люби Шари на статтю В. Литвина. Починався він так: "Я не знаю что там написал Литвин, но ...". Нічого не нагадує? А отак: "я не читав,.. але засуджую"? Однак навряд чи публікацією статті у "Фактах" вдалося дискредитувати громадські організації в очах суспільства. Якою б не була справжня мета публікації, вона істотно недооцінює як рівень розвитку українських неурядових організацій, так і рівень недовіри суспільства до влади.
І нарешті – не хотілося б сприймати питання Григорія Немирі ("Чи стане українське громадянське суспільство Жанною д'Арк з її інстинктом лідерства, почуттям свободи і здатністю до дії?", "Дзеркало тижня", 26 січня 2001 р.) як риторичне. Як відомо, для Жанни д'Арк все скінчилося не надто приємно.
Навряд чи місія українського громадянського суспільства – згоріти на вогнищі, запаленню якого було вирішено не перешкоджати з політичних міркувань, боягузства і байдужості. А от якою вона є, ця місія, і як її реалізувати – про це ще довго сперечатимуться ті, хто будує це громадянське суспільство. І не треба заважати їм сперечатися і будувати.
Як казав класик перестройки, "процес пішов", принципи контролю суспільства за владою перестали бути пустими словами для надто багатьох. Розуміння цього і продемонструвала та сама стаття у "Фактах".
Інна Підлуська, громадська організація "Фонд "Європа ХХІ"
NB Про всі подробиці ефіру Тимошенко та Медведчука, про те, як Тимошенко агітувала офіцерів, а хлопці Ахметова - за "Єду", кого Ющенко веде на своєму імені до парламенту, а також списки фаворитів - про все це читайте у новому розділі "Української правди" ВИБОРИ 2002
