http://www.pravda.com.ua/images/up.gif http://www.pravda.com.ua http://www.pravda.com.ua http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/25/6965313/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965313/ Статті ukrpravda@gmail.com (Сергій Лещенко, УП) Fri, 25 May 2012 14:09:41 +0300 Турчинов з Яценюком входять у найскладнішу стадію об'єднання - формування списку на виборах та повідомлення поганих новин своїм соратникам, кожен з яких не вірить, що прохідна частина закінчиться на його прізвищі. Опозиція спіткнулася на львівських округах. За інформацією "Української правди", процес узгодження кандидатів-мажоритарників у Львові може спричинити ескалацію внутрішнього конфлікту в опозиційних колах. Яблуком розбрату стали три округи в місті Львів. Попередня домовленість передбачала, що по одному з округів Львова отримають три головних акціонери Комітету опору диктатурі - "Батьківщина", "Фронт змін" та "Свобода". Це логічно, адже округи по всій Львівській області та навіть по всій Галичині, за домовленістю, так само порівну поділені між цими трьома силами. Власне, як попередній варіант називали, що від цих сил балотуватимуться, відповідно Тарас Стецьків, Андрій Парубій та Ірина Фаріон. Але категорично проти такого розподілу Львова виступила партія "Свобода". Олег Тягнибок вирішив балотуватися за партійним списком ВО "Свобода". Як повідомляють джерела Української правди, Тягнибок хоче випробувати долю попри те, що соціологія не обіцяє йому однозначного потрапляння до парламенту. За останнім соцдослідженням, "Свобода" мала 4,4%. Щоб подолати п'ятивідсотковий бар'єр у нинішніх реаліях, треба набирати мінімум шість відсотків, а бажано - сім, та бути готовим до їх крадіжки при підрахунку голосів. Менше з тим, Олег Тягнибок вирішив ризикнути. Він очолить список ВО "Свобода" на виборах у жовтні. Інше рішення - сховатися за прохідним округом - фанати "Свободи" просто би не зрозуміли. Це виглядало би як зневіра у власних силах. Водночас, з огляду на ризик непотрапляння, Тягнибок хоче підстрахуватися. За інформацією "Української правди", Тягнибок збирається задіяти технологію висунення від Комітету опору диктатурі свого дублера - за одним із прохідних округів Галичини. І в разі, якщо список "Свободи" не подолає 5-відсотковий бар'єр, дублер має не набути повноважень депутата. Після чого повинні бути оголошені довибори в цьому мажоритарному окрузі - і Олег Тягнибок повинен потрапити до парламенту уже як мажоритарник. Єдина проблема в тому, що дублер має бути дуже надійним. Потрапивши до парламенту на п'ять років, мало хто відмовиться від усього пакету привілеїв та можливостей. Тому своїм дублером Олег Тягнибок обрав... власного молодшого брата - Андрія. Власне, Андрій Тягнибок сьогодні є депутатом Львівської обласної ради. Після обрання депутатом Верховної Ради йому достатньо буде не скласти повноваження в обласній раді, щоб ініціювати процес повторних виборів до парламенту. Місцем для цього експерименту Тягнибок-старший обрав Сихівський район Львова, де без проблем переможе будь-хто з братів. Але є одна неприємність - цей округ раніше був обіцяний нинішньому депутату Андрію Парубію, який нещодавно порвав з "Нашою Україною" та зблизився з партією В'ячеслава Кириленка "За Україну". Та має угоду з "Фронтом змін" про спільну участь у виборах, за якою Парубій почав готувати грунт для висадки в цьому окрузі в межах квоти Яценюка. Тепер же ситуація ризикує всіх пересварити між собою. Раніше очікувалося, що брат Тягнибока як кандидат від Комітету опору диктатурі піде за Старосамбірським округом. Але там би він отримав потужного конкурента - Андрія Лопушанського, екс-заступника відомого "Льоши-Мерседеса" (Олексія Івченка) на посаді голови НАК "Нафтогаз України". Тож Тягнибок-старший зажадав більш прохідний округ, оскільки шанси на перемогу брата були неоднозначні - а без цього не працює і схема з підстраховкою. Тому він зупинив свій вибір на Сихівському в місті Львів. Заслання для Парубія Арсеній Яценюк, якому важливо не втратити Тягнибока в союзниках, запропонував Парубію балотуватися за прикордонним з Польщею Яворівським округом, де його головним конкурентом має стати Тарас Козак. Той самий легендарний Тарас Козак, який в часи Кучми працював першим заступником Сергія Медведчука у Львівській податковій адміністрації та керівником Західної регіональної митниці, а за часів уряду Тимошенко був пролобійований Медведчуками на посаду заступника Державної митної служби. Козак вклав значні кошти у свій округ, тому десантування Парубія там не гарантує йому потрапляння в парламент. При цьому Парубій все ще ходить під кримінальною справою про димові шашки у Верховній Раді в день ратифікації харківських угод. Втрата імунітету може закінчитися для нього судом. Власне, на цьому зараз спробує зіграти Парубій, відстоюючи право на прохідний округ. У четвер він став героєм, який зірвав розгляд мовного питання. Тож поки Парубій не збирається відмовлятися від планів висуватися у Сихівському окрузі Львова. Сам він вважає цей округ своїм ще від 2000 року, коли Парубій балотувався там до парламенту на довиборах і посів четверте місце (після Тараса Чорновола, Зиновія Кулика і Степана Хмари). Окрім Сихівського округу для Тягнибока, в межах Комітету опору диктатурі партія "Свобода" претендує на Залізничний округ Львова для Ірини Фаріон. Отримавши за розподілом КОД два з трьох округів в межах Львова, Тягнибок намагається створити плацдарм для усунення мера міста Андрія Садового, який не дає "Свободі" реалізувати їхній контрольний пакет у міській раді. Третій Львівський округ - Франківський - досі вважався квотою партії "Фронт змін". Кандидатом від КОД мав стати Степан Кубів, який очолює обласну організацію партії Яценюка. Але, за словами джерел Української правди, "Фронт змін" начебто зміг отримати у Турчинова право призначити свого Кубіва керівником об'єднаного обласного штабу "Батьківщини". Таким чином, як керівник штабу, Кубів мав іти за списком об'єднаної опозиції, а право висуватися за мажоритарним округом мало відійти... такому собі Ігорю Васюнику, молодшому брату екс-віце-прем'єра Івана Васюника. Ігор Васюник. Фото з фейсбук-сторінки Ігор Васюник був заступником голови НАК "Нафтогаз України" в часи, коли компанію очолював Олексій Івченко. В останньому уряді Тимошенко Ігор Васюник був представником ще однієї державної монополії - "Укрзалізниці" - при Кабінеті міністрів. Але, виявляється, зараз Васюник-молодший є активістом львівського міського осередку "Фронту змін". Однак деякі джерела стверджують, що насправді Ігор Васюник не збирався балотуватися сам, а хотів віддати свій округ старшому брату Івану Васюнику. Водночас, за останніми чутками, начебто узгодженим кандидатом за цим округом може стати нинішній депутат Тарас Стецьків, хоча немає жодних гарантій, що ситуацію не переграють в останній момент. Сам Стецьків, якщо навіть не отримає благословення від Комітету опору диктатурі, все одно збирається балотуватися за цим округом. Дружина Луценка піде в депутати? Тим часом Турчинов з Яценюком входять у найскладнішу стадію об'єднання - формування спільного списку на виборах та повідомлення поганих новин своїм соратникам, кожен з яких не вірить, що прохідна частина закінчиться на його прізвищі. Цієї середи Давид Жванія прямо в парламенті проводив переговори з Арсенієм Яценюком щодо включення його до списку "Батьківщини". Жванія залишається бізнес-партнером головного соратника Яценюка Миколи Мартиненка, який зараз став першим заступником Турчинова у штабі. Це дає підстави Жванії сподіватися на переобрання до наступного парламенту за списком Яценюка. Крім того, він завжди може запропонувати за своє прохідне місце внесок до партійної каси. Стати депутатом для Жванії - це запорука збереження його інтересів на "Енергоатомі". Крім того, йому можуть пригадати стару кримінальну справу про фальшивий паспорт. Без імунітету Жванія може не встояти. Водночас Жванія не просто зрадив Луценка. Він не проходить за одним із базових критеріїв - Жванія голосував за ратифікацію Харківських угод, які Яценюк називає не інакше ніж злочинними. Тому, за останньою інформацією, попри вмовляння Жванії, Яценюк не дав згоди на включення його до списку. Яценюк і Жванія. Фото Української правди Незрозуміло також, скільки членів "Народної самооборони" потраплять до списку "Батьківщини". За останньої інформацією, їм виділили два місця в прохідній частині. Одне - для Юрія Гримчака, який буде начальником штабу об'єднаної опозиції у Донецькій області. Друга квота в прохідній частині, як вважалося досі, була закріплена за Сергієм Луценком - братом Юрія Луценка. Але, за останніми повідемленнями з "Народної самооборони", замість брата Луценка депутатом може стати його дружина Ірина Луценко. Володимиру Ар'єву пропонували балотуватися за мажоритарним округом у Києві. Він не відмовився - на відміну від Олеся Донія, якому також пропонували округ в Києві, на що той сказав, що не піде, бо не має грошей проводити вибори. Незрозуміла ситуація і з Миколою Катеринчуком. Він претендує на три місця в прохідній частині списку опозиції - для себе, Едуарда Зейналова (депутат, соратник Олександра Третьякова) та згаданого вже Андрія Лопушанського. На доказ своєї правоти Катеринчук стверджує, що має письмово оформлене зобов'язання Тимошенко, датовані ще 2008 роком, надати його партії три місця в прохідній частині. Сам документ не показує, але каже, що згодом зробить і це. Поки ж Катеринчук готується до мажоритарних виборів у Вінницькій області, де ризикує програти залізничному генералу Олексію Кривопішину, який уже давно вкладав гроші в округ. Так само немає рішення щодо Анатолія Гриценка. Джерела розповідають, що він попросив шість місць в прохідній частині та право вето на включення до списку "Батьківщини" третіх осіб. Як альтернатива Гриценку - балотування за округом в Голосіївському районі Києва, де він проживає, чи за округом в Звенигородському районі Черкаської області, де він народився. З огляду на те, що прохідна частина "Батьківщини" вже тріщить від охочих, при цьому ще не всі спонсори прилаштовані, а перелік ображених депутатів поповнюється все новими прізвищами, Яценюк з Турчиновим стають дедалі менше схильними до компромісу. http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/25/6965313/ http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/25/87099/ Статті ukrpravda@gmail.com (Сергій Васильченко, для ІП) Fri, 25 May 2012 13:16:05 +0300 Після перемоги "зелених" у 1998-му в багатьох виникла спокуса повторити цей легкий шлях, який дозволяв відмовитися від розбудови партійних структур та роботи між виборами. А натомість зосередитися на красивих телевізійних роликах. http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/25/87099/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/25/6965274/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965274/ Статті ukrpravda@gmail.com (Юлія Тищенко, для УП) Fri, 25 May 2012 10:48:09 +0300 Суспільство стоїть фактично осторонь чергової реформи від влади – мовної. Ці ініціативи передбачають справжню революцію законодавства – внесення змін до 33 законів та підзаконних актів, які регулюють сферу освіти, кінематографії, судочинства, суттєво обмежуючи використання державної мови. Теоретично, аванси "мовної карти" періодично грають роль затертого козиря у взаєминах з РФ, адже цей сюжет якимось чином виглядає як не капіталізований аванс для стратегічних партнерів напередодні невдалих перемовин, газових недомовленостей. Так, в березні 2012 року було заявлено, що найближчим часом Україна ухвалить закон про дві державні мови - українську та російську: "У цьому зацікавлена Україна, в цьому зацікавлені люди, в цьому зацікавлене населення, яке розмовляє в основному двома мовами - українською та російською", - зазначив Янукович. Так чи інакше, але сьогодні як ніколи Партія регіонів є близькою до початку здійснення своїх обіцянок стосовно перекроювання засад мовної політики. Адже у ВР у першому читанні має й буде голосуватися законопроект "Про засади державної мовної політики" (№9073), підготовлений Колесніченком та Ківаловим. Сам факт його розгляду у ВР потенційно засвідчує серйозність намірів, незважаючи на критичні оцінки подібної ініціативи в українському розколотому суспільстві. З одного боку, автори своїми діями намагаються забезпечити собі місця в ВР 7-го скликання, з іншого, реалізують "регіональну мрію" в мовному ключі. Отже, суспільство в цілому, навіть слабо підозрюючи про це, стоїть фактично осторонь чергової реформи від влади - мовної. Адже законодавчі ініціативи передбачають справжню революцію законодавства - внесення змін до 33 законів та підзаконних актів, які регулюють сферу освіти, кінематографії, судочинства, суттєво обмежуючи використання державної мови. Ці зміни по суті можуть стосуватися широкого кола політики, які виходять далеко за межі мовного питання. Як воно продовжувалося Можна пригадати, що у виборчий програмі під час президентських перегонів Віктор Янукович традиційно дотримувався ідеї надання російській мові державного статусу, коли було дещо переформатовано виборчий слоган минулих кампаній і замість "Дві мови - один народ!", лунало - "Дві мови - одна країна!". Але тоді ж президент заявляв, що після перемоги на виборах підпише указ про надання російській мові статусу другої державної, але для цього потрібне буде лише ствердне голосування звичайної більшості Верховної Ради у складі 226 депутатів та тверда рука президента. При цьому поза увагою залишилась нормативно-правова сторона внесення таких змін до Конституції України. Втім, перемігши, Янукович діяв навколо питань мовних статусів приблизно так, як свого часу прогнозував керівник виборчого штабу Сергій Тигіпко - "будь-який президент, який стає президентом, починає думати в масштабі всієї країни, а не в масштабі якогось регіону". Тобто одразу після президентської перемоги фактично, окрім слів, не було здійснено чітко артикульованих кроків стосовно зміни статусу російської мови. Більше того, наприклад, у лютому 2011 року президент Віктор Янукович заявляв, що російській мові не буде надано статусу державної в Україні, хоча й обіцяв, що найближчим часом в Україні буде прийнято відповідний закон про мови, закликаючи громадян вивчати й поважати українську мову як мову землі, на якій живуть всі громадяни країни. Передмова №1015-3 До речі, звична прикмета наближення виборчих перегонів - поява у ВР законів про мову. Так, одна з чергових версій (№1015-3) з боку більшості з’явилася у ВР ще 7 вересня 2010 року від імені Єфремова, Симоненка, Гриневецького, практично перед виборами до органів місцевого самоврядування. Законопроект, паралельно з державною, на території України пропонував вільне використання "регіональних мов", якими користується не менше 10% громадян, які населяють певну територію. Проте, закон було більш ніж критично оцінено не тільки науковими установами України, міжнародними інститутами, такими як ВКНМ, чи то Європейською комісією за демократію через право (Венеціанська комісія), Радою Європи, але й Головним науково-експертним управлінням апарату Верховної Ради. Експерти ВР вказували, що "концептуальні засади, окремі положення і норми проекту закону суперечать Конституції, законам, не узгоджуються з ратифікованими Україною міжнародними документами, зокрема, Європейською хартією регіональних мов і мов меншин, та рішенням Конституційного Суду від 14 грудня 1999 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції". А у висновку ВКНМ в грудні 2010 року йшлося, що окрім всього законопроект не сприяє встановленню балансу інтересів різних спільнот та не сприяє інтеграції українського суспільства, що може не зменшити, але навпаки суттєво збільшити рівень напруженості між представниками різних спільнот та закріпить розділення, яке існує в суспільстві. "Моя попытка № 2" 25 серпня 2011 року народні депутати Колесніченко та Ківалов внесли на розгляд ВР України проект закону "Про засади державної мовної політики" (№9073). А вже у вересні 2011 року президент Янукович схвалює внесення до парламенту законопроекту, який розширює можливості застосування російської мови: "Якщо міркувати в принципі, то я можу сказати: нам потрібна імплементація Європейської хартії регіональних мов, ми повинні знайти вирішення цього питання й створити умови, за яких права людей, у тому числі російськомовних, будуть захищені", - зазначав він. Часткове суспільне обговорення законопроекту супроводжувалося контроверсійними випадками та й конфронтаційними дискусіями. Можна пригадати приміром заяву Конгресу національних громад України у квітні 2012-го, де проголошувалося, що "будь-які звернення, що виголошуються від "основних національних меншин" країни мусять підписуватися і декларуватися лише внаслідок відкритого обговорення за участі представників цих самих меншин", якого, м’яко кажучи, бракувало. А "Закон про ратифікацію Хартії регіональних і міноритарних мов, як і проект закону "Про основи державної мовної політики", не дістали однозначно схвальної оцінки ані в середовищі національних меншин, ані в українському суспільстві". Окрім того, "жодного разу національні меншини України спільно не обговорювали зазначений законопроект у відкритому режимі, не заслуховували аргументів його авторів та не висловлювали власних позицій і зауважень". Загалом законопроектом застосовуються окремі дефініції з Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. А основним лейтмотивом є захист мов національних меншин через систему визнання та захисту "регіональних мов або мов меншин" на території певних адміністративно-територіальних одиниць. Ці території можуть варіюватися від рівня регіону до рівня району, міста, селища чи навіть села. Права "носіїв" мови пропонується захищати законодавчо у сфері державного управління, освіти, судоустрою, культури, ЗМІ, реклами та інше. Проте, складно побачити можливі паритетні механізми відповідних пропозицій, коли на відповідних територіях проживає кільканадцять різних спільнот, в якій спосіб будуть реально забезпечені всі запропоновані права, забезпечено баланси реалізації прав наприклад ромів та угорців в Закарпатті, чи кримських татар та росіян в Криму? Тим більше, що пропозиція стосовно 10% "носіїв" не міститься в Хартії, на яку активно посилається законопроект. Існує питання стосовно терміну "регіон", яке вводиться законопроектом в плані реалістичності механізмів справедливого виконання закону. Які гарантії в "регіоні" Донецьку, де регіональний статус здобуде російська мова стосовно захисту, приміром, новогрецької та рівних можливостей її застосування в окремих селах області? А якщо "носіїв мови" в районі буде проживати 9%, а в іншому районі 8%, тобто для таких регіонів подібні "мовні" режими не передбачаються? Одним із засадничих лейтмотивів критики відповідного законопроекту з боку ВКНМ, інших організацій є не тільки неясність механізмів застосування, але й проблемна кореляція з Конституцією. Адже внаслідок застосування положень закону, використання регіональних мов або мов меншин буде відбуватися "нарівні з державною" у освіті, ЗМІ, адміністративному управлінні у більшості регіонів України, а це не відповідає статті 10 Конституції. Справжньою проблемою є фактичне обмеження розвитку реального білінгвізму в Україні чи розвитку мультимовних моделей і фактичне превалювання російської мови, хоча в законі вона майже не згадується. Так само як майже не згадується й фінансовий бік справи. Зокрема, стверджується, що законопроект не потребує додаткових бюджетних коштів з огляду на забезпечення фінансування розвитку і функціонування української мови як державної та на імплементацію закону "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". Проте, це доволі умовно відповідає дійсності. Адже у випадку введення в дію закону, витрати можуть торкнутися більш широких сфер застосування і в освіті, і в рекламі, і в адміністративних послугах. І чи не найскладніше - проект закону не знаходить адекватного балансу між державною мовою та мовами меншин, державній мові залишається у віданні картографія, армія та український парламент. Втім, в останньому схоже не усвідомлюють всіх політичних та гуманітарних наслідків від подібних ініціатив для суспільства, й для власних рейтингів політиків в разі позитивних результатів ухвалення чергового мовного твору. А вартувало б. Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД, для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/25/6965274/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965215/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965215/ Статті ukrpravda@gmail.com (Сергій Каденюк, для УП) Thu, 24 May 2012 16:41:26 +0300 Справжнє лице обранця, який уже пробув строк у Верховній Раді, доволі легко читається в документах. Для допитливого виборця досить зазирнути на парламентський сайт. І співставити це з передвиборною програмою минулої виборчої кампанії. Не зрозуміло, звідки взялася, як поширилася та чому так ціпко прижилася думка, що депутатом може бути будь-хто. Достатньо лишень, щоб його було обрано. Може, це відтоді, як управління державою було обіцяно кожній кухарці? Прикрість логіки вибору полягає в тому, що депутат буде саме таким, якого оберуть. Кращим він не стане. А от виявитись гіршим... Всього три вимоги та одне обмеження Отож за Конституцією до народного депутата ніяких інших вимог, окрім його обов’язкового українського громадянства, віку не менше 21 року та принаймі п’ятирічного строку проживання на території України, не пред’являється. Є, правда, одне обмеження суспільного характеру: не може бути обраним до Верховної Ради громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Усі інші вимоги до депутата є непрямими і слідують з його особистих повноважень та колективних повноважень Верховної Ради, прописаних в Конституції та законах, які не передбачають конкретного фаху, досвіду чи здатності до якогось спеціального виду діяльності. А тому й бачаться виборцем якимись необов’язковими, другорядними. А на час виборів більшість виборців і не думає, а чим, власне, їх обранець займатиметься у Верховній Раді? А головне, як він це робитиме. Отже, у нас депутатом, виявляється, може бути будь-хто. Чи не тому будь-кого й обирають?.. Фаховість як здатність до виконання обов’язків Основоположник китайського конституціоналізму Сунь Ятсен пропонував до відомих класичних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової - додати ще дві, притаманних, здається, саме китайському менталітетові, - контрольну та селективну. Контрольна гілка влади - це постійний нагляд народу за всією владою. А зміст селективної гілки влади полягає в тому, що виконувати владні повноваження може лише спеціально підготовлений до цього фахівець - і чиновник, і суддя, і депутат. І така умова має, знову ж таки, відстежуватися народом. Як пшениця - не рис, так і ми - не китайці. Депутатство в уяві українського виборця - це перш за все представницький ярлик, для якого досить мати широкий лацкан, а вже потім можна братися за якусь там роботу, куди тебе обрав народ. А можна й не братися, бо не дуже з тебе питатимуть... Тим часом, від суддів, крім громадянства та віку, Конституція конкретно вимагає обов’язкову юридичну освіту і стаж роботи не менш як три роки в галузі права. Тобто фахового рівня. І це правильно. Бо як судитиме суддя, не знаючи законів і не маючи досвіду судової практики? Державні службовці у кожній галузі за законом також мають бути її фахівцями, а від посадовців державної служби, окрім їх фаховості, вимагається певний стаж управлінської роботи. Чому ж до депутата ніяких фахових вимог? Для чого "йти у депутати"? Звичайно - для певної роботи. Закон про статус народного депутата доволі чітко дає відповідь на питання, у чому ж полягає його професійна діяльність. Законом передбачено всього сім видів такої діяльності, що, однак, дають достатню уяву, чим мають займатися ті, хто "йде у депутати": 1) участь у засіданнях Верховної Ради; 2) участь у роботі депутатських фракцій; 3) участь у роботі комітетів, інших органів, утворених Верховною Радою; 4) виконання доручень Верховної Ради та її органів; 5) участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради; 6) участь у парламентських слуханнях; 7) звернення із депутатським запитом або депутатським зверненням до всіх властей та будь-яких посадовців. Кожна із цих складових передбачає здатність до такої діяльності, якій, звичайно, має передувати бажання самого депутата працювати. А ефективність цієї роботи, звичайно ж, залежить від фаховості депутата. І якщо участь у засіданнях парламенту та роботі його комітетів чи виконання якихось доручень носить дещо загальний характер - присутній депутат на їх засіданнях або ні (закон про це мовчить), є йому таке доручення чи нема, - то законодавчна діяльність депутата і його здатність спитати у влади через депутатські зверення і запити є конкретною та нічим не замінимою справою. І саме цю свою здатність кандидат у депутати має довести виборцеві. Що він творитиме закони або змінювати їх для виборця. Що він боротиметься з виконавчою та судовою владами, аби вони дослухалася до нужд виборця і насправді служили народові. Робота депутата у складі депутатських фракцій передбачає виконання зобов’язань, за якими він увійшов до цієї фракції, погодившись на спільні дії і рішення. Безперечна ніби логіка входження і подальшої діяльності депутата виключно у складі фракції, що представляє інтереси політичної сили, за виборчим списком якої ним і отримано мандат, у наших реаліях просто зґвалтована, і ми маємо прикре для виборця явище "тушок". Участь депутата в роботі парламентського комітету, до якого він обов’язково має увійти, вимагає від нього правової обізнаності в галузі, що опікується цим комітетом. Якось нелогічно бачити лікаря за фахом у складі, скажімо, комітету з питань транспорту. Тобто - саме фаховість є основою ефективної роботи депутата. Правозахисник - юрист - економіст - політолог Кожна з перелічених професій містить у собі ознаки депутатської діяльності. А особливо успішним може бути депутат, який поєднує в собі всі ці якості. Безперечно, наявність справжнього фаху юриста, економіста чи політолога надає солідну фору кандидатові у депутати, коли постає питання, для чого він "іде в депутати". І звичайно, виключно від виборця залежить, чи переважить фура продпайків підприємливого кандидата фору юриста, економіста чи політолога на час його законотворчої діяльності як депутата. Результат вибору, як бачите, весь у далекоглядності та мудрості виборця. Саме особливе правове чуття депутатом законів та необхідності у їх прийнятті чи відхиленні, у розробці нових законів для виборців, є основою його законотворчої діяльності. Чути закон серцем своїм і кожного виборця - це рідкісний дар справжнього народного депутата. А хто краще правозахисника зуміє постояти за виборця? Наскільки майбутній депутат, який отримав довіру виборців шляхом благодійництва на час виборів, зуміє так, як на це здатен правозахисник, повсякчасно стукатися у двері властей та судів, настирно й ефективно користуючись правом депутатських запитів і звернень? Кожному - своє? Надзвичайно слушним і непростим за наслідком є поєднання популярності відомих людей - митців, письменників, артистів - з їх рішенням "іти в депутати", а далі і з самою їх депутатською діяльністю. На жаль, втягнення знаменитостей у виборчі партійні списки з метою експлуатації їх популярності, як правило, не виправдовується. Чому нікому із сучасних літераторів, які поєднали художнє перо з парламентським, так і не вдалося залишити бодай якогось значного сліду на законодавчій стезі? Чому надзвичайно популярні артисти, покинувши таку звичну і значиму для себе й публіки сцену задля депутатства, перестають бути значимими в її сесійній залі? Чому славетні спортсмени, недавні олімпійські чемпіони, не створили чогось особливого бодай у правовім просторі спорту? Можливо, тому, що їхня популярність уже надала їм місце в суспільстві, а депутатська діяльність - це зовсім інша сцена, політична, де слава може бути й гіркою, і підтримати значиме місце на ній можна лише іншими, доволі незвичними для них зусиллями й ділами? Чи готові вони до цього? Частііш усього - ні. Бракує, знову ж таки, фаху. Підприємець - лукавий депутат Хоча б тому, що депутат не може займатися підприємництвом. Про це й прямо та однозначно сказано в Конституції: підприємницька діяльність депутатів обмежується законом. Обмежується - у сенсі не просто здійснюється в обмежених рамках, а забороняється повністю. І масове лукавство депутатів, які ніби передали управління своїм добром в інші руки, якраз і полягає в тому, що жоден з них зовсім не відмовився від свого бізнесу, а вдавано, відповідно до такого ж таки лукавого закону позбируючи дозволені дивіденди з акцій, відклав його вбік, щоб воно ніби не заважало йому служити народові. Але ж серце їх насправді там, "де скарб їх". Чи не найбільшою бідою всіх гілок влади в Україні є їх злиття з бізнесом. На жаль, у переважній більшості, - підкупивши виборця прямо пайками чи опосередковано обіцянками, дібравшись до суддівського крісла чи виторгувавши собі посадове місце, - до влади йдуть переважно з метою уберегти чи примножити той самий скарб, що "щемить на серці" і не дає його господарю просто і чесно служити народові. Так що, коли підприємець "іде в депутати", добре би виборцеві почути від нього пояснення, чому він покидає свою справу-годувальницю на цілих п’ять років? Якщо він заклопотаний у недоторканності себе та свого бізнесу, то дарма. За такої судової системи відкупитися від будь-якого суду можна за значно менші кошти, ніж було потрачено на купівлю прохідного місця собі та водію чи подрузі у партійному виборчому списку. Культура вибору На жаль, культура вибору у нас далека від досконалості. А вірніше - геть прикра. У цивілізованій Європі гадки не мають, що виборця можна купити. І там не купують. А у нас вибір по округу частіш усього виглядає геть банально: роздав дворами гречку, муку, олію чи цукор, скинув під ворота дрова, простелив за місяць до виборів дорогу в селі, привіз до районної лікарні кілька койок, подарував школі комп’ютер, а в дитсадку роздав діточкам кульочки з цукерками, - і ти став добрим в умах виборців, для яких така благодійність є ознакою порядності, що походить від піклування про бідних. А отже, можеш бути депутатом. Бо, щиро кажуть, хоча би цим корисний. Можливо, то справді від нашої бідності. Бідність, яка прикуповується за мільйони доларів, про що вже відверто розказують засоби масової інформації - в яку "копійочку" обійдуться витрати на успішну виборчу кампанію по одномандатному округу. Не менш прикро виглядають вибори по загальнодержавному округу за партійними списками. Вже за півроку до виборів геть безцеремонно ширяться на ринку майбутніх парламентарів тарифи на прохідні місця у виборчих списках прохідних партій. Така зрозуміла та цілком виправдана в цивілізованому світі система виборів парламенту за пропорційним принципом, коли політичні партії беруть на себе повну відповідальність за тих, кого вони пропонують представниками народу, а їх висуванці, у свою чергу, повністю відповідальні у своїй парламентській діяльності і перед партією, і перед народом, - у нас це демократичне благо завдяки своїй комерційній (та ментальній?) складовій отримало химерні риси. Європа жахається від того, як у нас формуються партійні виборчі списки та як далі ведуть себе депутати, перебігаючи з однієї фракції до іншої. Звідки, хто він та чий і хто в його оточенні? Ці питання входять до переліку ознак, за якими не може бути будь-яких привілеїв чи обмежень, оскільки всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. А тому обиратися народним депутатом може будь-хто та будь-звідки. І не є правовою суперечністю те, що, скажімо, особа, кілька разів судима чи з доволі прикрою репутацією між людьми щодо свого майнового стану чи походження, й собі йде в депутати. Або те, що закарпатський бізнесмен вирішив балотуватися до Верховної Ради по Кіровоградському округу. Хоча для виборця таке може бути й дивиною, оскільки порядність має бути давно відомою між людьми і йти від обізнаності виборця про життєвий шлях кандидата, його родину та оточення. А представництво в уяві виборця цілком зрозуміло має земляцький характер. Бо пов’язано це як з обізнаністю про свого обранця, так і про його здатність бути відповідальним перед земляками. Хай навіть і при тому, що представлятиме він у Верховній Раді весь Український народ. І якщо виборцю дуже хочеться, щоб його обранець був і моральним та громадянським прикладом для його дітей та внуків, і достойним представником його округу - фаховим та відповідальним, - то саме ці якості мають домінувати на час його вибору. А хто в його команді? Чималу долю успіху як в обранні депутата, так і в подальшій діяльності, складає його команда - починаючи від виборчого штабу і кінчаючи складом помічників уже обраного депутата. І якщо якість команди, що вела його передвиборним шляхом, визначається результатом виборів, то помічники-консультанти залишаються частіш усього поза увагою виборця. Хоча, знову ж таки, якість їх складу й собі прямо впливає на результат діяльності вже обраного депутата. Якщо у передвиборній програмі кандидата в депутати, який до цього вже пробув у статусі депутата, на двох сторінках налічується півтора десятки граматичних помилок, або текст сплетено з кумедних стилістичних шедеврів, чи програма у нього "передвиборЧа", а не "передвиборНа", - такий кандидат має насторожити виборця як особисто, так і всією своєю командою, в якій не знайшлося грамотного помічника. Передвиборні обіцянки та їх виконання Майже всі передвиборні програми в окрузі обіцяють виборцеві те, що не входить до компетенцій народного депутата, а скоріш усього є сферою діяльності депутатів місцевих рад. Важко, скажімо, зрозуміти логіку передвиборних обіцянок, переписаних із програми соціально-економічного розвитку районів, що входять до виборчого округу, якщо кандидат у депутати не розкаже, у який спосіб він їх виконуватиме, перебуваючи в Києві. Якщо мова йде про виконання програми соціально-економічного розвитку округу, то саме народний депутат, обраний чи назначений партією у ньому, зобов’язаний вигідно для округу вплинути на розподіл коштів, коли Верховна Рада приймає закон про бюджет. Цього ні районний, ні обласний депутат ради зробити не зможуть. І наскільки він дійовий та настирний у порівнянні з іншими кандидатами - це має бути доведеним виборцеві. І не про зняття недоторканності слід кричати на всіх передвиборних кутах (вона йому потрібна хоча би для того, щоб його не витягли силою із сесійної зали), а про те, що кандидат зобов’язується не зрадити присязі за будь-яких обставин. Що ніхто і ніщо не заставить його віддати свою картку, аби нею користувалися без нього, - і голосуватиме він виключно особисто. Як і належить за Конституцією та законом. І ніяка сила, кошти та обставини не змусять його покинути лави депутатської фракції, до якої спорядив його народ, обираючи за партійним списком. Знову в депутати - є за що спитати Переважна більшість депутатів планує знову балотуватися до Верховної Ради чи то самостійно, чи за партійною путівкою в одномандатному окрузі або в загальнодержавному за партійним списком. При цьому, знову ж таки, всім їм здається, що все для них починається спочатку. Звичайно, це не так. Справжнє лице обранця, який уже пробув строк у Верховній Раді, доволі легко читається в документах, що засвідчують його достеменну діяльність. Для допитливого виборця досить зазирнути на парламентський сайт і вибрати з нього весь депутатський шлях особи, яка балотується знову. І співставити її з передвиборною програмою минулої виборчої кампанії та подивитися, що він виконав та що обіцяє знову. Було б добре, щоб засоби масової інформації просвітили у цьому виборця. Значне число нинішніх депутатів не варті продовження свого мандата. Скажімо, майже третина з них не подала жодного законопроекту, не внесла жодної поправки в законопроекти своїх колег, не подала жодного депутатського запиту чи звернення до властей. Ще третина займалася цим дуже і дуже зліньки. І виборець про це має знати. Де вихід? Якщо основою фаховості та порядності депутата, про які тут ішла мова, є необхідні знання, досвід та мораль, що й визначатимуть успіх його депутатської діяльності, то саме ці показники і мають стати провідними для вибору кандидата депутатом. Який має довести виборцю, що він не лише спроможний до депутатської роботи, але й достойний її. І саме це визначає загальну високу культуру вибору, за якої відпадає потреба знімати з депутата недоторканність, відкликати його за зраду присязі та сумніватися у виборі народу. Вибирати є з кого: не пропащі ми. Сергій Каденюк для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965215/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965192/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965192/ Статті ukrpravda@gmail.com (Українська правда) Thu, 24 May 2012 13:40:51 +0300 "Ще раз висловлює своє занепокоєння щодо судових процесів проти колишніх та чинних високопосадовців уряду" Європейський Парламент, - беручи до уваги свої попередні резолюції по Україні, зокрема резолюції від 9 червня 2011, 27 жовтня 2011 та 1 грудня 2011 року, - беручи до уваги резолюції Парламентської Асамблеї Євронест від 3 квітня 2012 року щодо ситуації Юлії Тимошенко, - беручи до уваги заяву Верховного представника Кетрін Ештон від 26 квітня 2012 року щодо ситуації Юлії Тимошенко, - беручи до уваги Заяву по Євро-2012 Андрулли Васіліу, Єврокомісара з питань спорту, від 4 травня 2012 року, - беручи до уваги заяву Президента Польщі Броніслава Коморовського від 9 травня 2012 року, що Чемпіонат Європи з футболу 2012 повинен відбутись, - беручи до уваги Звіт щодо прогресу реалізації Європейської політики сусідства в Україні, опублікований 15 травня 2012 року, - беручи до уваги результати засідання Ради співробітництва Україна-ЄС 15 травня 2012 року, - беручи до уваги Спільну декларацію Празького Саміту з питань Східного Партнерства 7 травня 2009 року, - беручи до уваги результати переговорів між Україною та ЄС щодо Угоди про асоціацію, включаючи переговори про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі (ЗВТ) та парафування цієї угоди, - беручи до уваги Угоду про партнерство і співробітництво (УПС) між Європейським Союзом та Україною, яка вступила в силу 1 березня 1998 року, а також поточні переговори щодо Угоди про асоціацію (УА), яка має замінити УПС, - беручи до уваги Правило 110(4) свого Регламенту, A. оскільки Україна - це країна, яка має стратегічне значення для ЄС; оскільки розміри, населення та географічне положення України дають їй особливе місце в Європі, роблячи її ключовим регіональним гравцем, який значно впливає на безпеку, стабільність та добробут всього континенту, і який, як наслідок, повинен брати на себе відповідну частку політичної відповідальності; B. оскільки досягнення України у сфері прав людини, поваги до громадянських прав та фундаментальних свобод, верховенства права, включаючи справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, а також її зосередженість на внутрішніх реформах є передумовами для подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС; C. оскільки підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, в тому числі угоди по ЗВТ, має важливе значення для європейської перспективи; оскільки чим більше Україна поділятиме спільні цінності з ЄС, і чим більше вона запроваджуватиме реформи в дусі цієї Угоди, тим глибшими поступово ставатимуть її відносини з ЄС; оскільки для ЄС також дуже важливо мати на своєму східному кордоні, значну частину якого формує кордон з Україною, зону верховенства права та добробуту; D. оскільки поки що в Україні не були запроваджені всеохоплююча реформа судової системи та заходи для забезпечення дотримання закону під час кримінальних розслідувань та судових переслідувань, в тому числі принципу справедливих, неупереджених та незалежних судових процесів; оскільки ці реформи повинні розроблятись у тісній співпраці з Венеціанською Комісією; оскільки рішення у касаційному розгляді апеляції Тимошенко щодо вироку Печерського районного суду міста Києва очікується 26 червня 2012 року; E. оскільки засудження 11 жовтня 2011 року колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко до семи років ув’язнення, а також судові процеси проти інших високопосадовців з колишнього уряду є неприйнятними та є проявом вибіркового правосуддя; оскільки відзначаються серйозні недоліки щодо незалежності судової системи, а також відсутність реформ у всіх аспектах судових процедур: судове переслідування, суд, засудження, арешт і апеляція; F. оскільки держави ЄС продовжують наголошувати на потребі поважати верховенство права, в тому числі справедливі, неупереджені та незалежні судові процеси, тим самим уникаючи небезпеки спровокувати враження про вибіркове застосування судових заходів; оскільки ЄС вважає ці принципи особливо важливими для країни, яка прагне вступити у глибші договірні відносини, основані на політичній асоціації; G. оскільки корупція та зловживання владою залишають широко-розповсюдженими в Україні та вимагають чіткої реакції з боку влади щодо притягнення до відповідальності винних; оскільки судове переслідування та розслідування повинні бути об’єктивними та незалежними, та не повинні використовуватись з політичними цілями; H. оскільки у своєму попередньому звіті Данський Гельсінський комітет з прав людини, який проводив моніторинг судових процесів у справі Юлії Тимошенко, визначив фундаментальні недоліки української системи правосуддя, які негативно позначились на захисті індивідуальних прав людини та верховенстві права; I. оскільки європейська перспектива України повинна базуватись на політиці систематичних та незворотних реформ у низці важливих інституційних, політичних, економічних і соціальних сфер; оскільки важливі реформи вже було здійснено або вони перебувають на стадії здійснення, у той час як інші ще потребують запровадження; оскільки рамки, які створюються Угодою про асоціацію, запропонують Україні вирішальний інструмент модернізації та дорожню карту для проведення внутрішніх реформ, а також інструмент для національного примирення, що допоможе країні подолати останні негативні тенденції, подолати існуючий розкол в українському суспільстві та об’єднати його у спільній меті щодо його європейської перспективи на основі цінностей демократії, верховенства права та належного управління; J. оскільки у червні Україна разом із Польщею прийматиме Чемпіонат Європи з футболу 2012 року; оскільки поки що високопоставлені європейські політики заявляють, що вони не відвідають матчі, які відбуватимуться в Україні, але не закликають до бойкотування матчів Чемпіонату Європи; 1. Наголошує, що однією із його основних зовнішньополітичних цілей є покращення та сприяння відносинам з Україною та зміцнення Європейської політики сусідства, спрямованої на заохочення політичних, економічних та культурних відносин з країнами, яких вона стосується, та ЄС і його державами-членами; підкреслює, що підписання й ратифікація Угоди про асоціацію та її ефективне запровадження вимагатимуть покращення ситуації з правами людини, в тому числі декриміналізації політичних рішень у реформованому кримінальному кодексі, в умовах верховенства права та глибшої демократії, припинення утисків політичної опозиції та з вільними, чесними і прозорими виборами; 2. Наголошує, що поточні проблеми у відносинах між Україною та Європейським Союзом можна буде вирішити лише на основі чіткого бажання української влади здійснювати та запроваджувати необхідні реформи, зокрема у правовій та судовій системі, з метою повного дотримання принципів демократії, поваги до прав людини та фундаментальних свобод, прав меншин і верховенства права; закликає інституції Європейського Союзу та Ради Європи і її Венеціанську Комісію надати активну й ефективну підтримку цьому процесу реформ; 3. Ще раз висловлює своє занепокоєння щодо судових процесів проти колишніх та чинних високопосадовців уряду, які не проводились у відповідності з європейськими стандартами справедливості, неупередженості, прозорості та незалежності; закликає до беззастережного негайного звільнення всіх в’язнів, засуджених за політичними мотивами, в тому числі лідерів опозиції; 4 Висловлює жаль щодо засудження колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко; наголошує, що зміцнення верховенства права та незалежної судової системи, а також початок гідної довіри боротьби із корупцією є важливими не тільки для поглиблення відносин між Україною та ЄС, але й для консолідації демократії в Україні; 5. Закликає українську владу розрізняти політичну й кримінальну відповідальність та внести відповідні зміни до існуючого кримінального кодексу; підкреслює, що демократична боротьба за політичні рішення повинна відбуватись в парламенті та за участі виборців на вільних виборах, вона не повинна знищуватись особистими або політично-вмотивованими діями з кримінального переслідування та маніпулювання вироками кримінальних судів; 6. Закликає українську владу вирішити ситуацію з в’язнями, ув’язненими за політичними мотивами, до початку виборчої кампанії; 7. Закликає українську владу гарантувати об’єктивність та прозорість процесу касації у справі Тимошенко, який повинен відповідати правовим стандартам справедливості та загальноприйнятим у Європі практикам, а також вимагає припинити застосування вибіркового правосуддя, спрямованого проти політиків та інших опонентів; висловлює жаль через те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відклав своє рішення щодо касаційної скарги у справі Тимошенко на вирок Печерського районного суду міста Києва на 26 червня 2012 року; звертає увагу на перенесення касаційного розгляду у справі Юлії Тимошенко на 26 червня 2021 року та вважає таку відстрочку прикрою, і застерігає проти затягування належних судових процедур; 8. Закликає українську владу забезпечити повну повагу до прав всіх ув’язнених, засуджених за політичними мотивами, в тому числі Тимошенко, Луценка та Іващенка, на адекватну медичну допомогу у належній установі, права мати доступ до своїх адвокатів без обмежень, права на відвідування родичами та іншими особами, на кшталт посла ЄС; наголошує на потребі України повністю поважати юридичні права та права людини захисників і затриманих осіб, включаючи їхнє медичне лікування; у відповідності до міжнародних стандартів; засуджує застосування сили тюремною охороною до Юлії Тимошенко та нагадує про зобов’язання України швидко та неупереджено вивчати будь-які скарги щодо тортур та інших форм жорстокого, нелюдського та принижуючого гідність поводження; (ЄНП) 9. Закликає українську владу створити незалежну та неупереджену міжнародну юридичну панель, яка б звітувала про можливі порушення фундаментальних прав і свобод людини у справах Юлії Тимошенко та інших членів її уряду; відмічає позитивні результати зустрічі президента Європейського Парламенту Мартіна Шульца з Прем’єр-міністром України Миколою Азаровим, та очікує, що українська влада відреагує на озвучену пропозицію, надавши приблизний план щодо її якнайшвидшої реалізації, щоб забезпечити, у співпраці з командою клініки "Charité", належне лікування Юлії Тимошенко, а також ретельну судову перевірку авторитетною та компетентною особистістю з ЄС апеляційних та касаційних процесів та майбутніх судових процесів проти колишнього прем’єр-міністра України; 10. Вітає той факт, що Тимошенко було переведено з Качанівської колонії до лікарні за її власним рішенням, та бере до уваги останній візит міжнародної команди медичних експертів; 11. Наполягає, що всі судові процеси проти колишніх та чинних високопосадовців уряду повинні відбуватись у відповідності до європейських стандартів справедливості, неупередженості, прозорості та незалежності; засуджує той факт, що українська влада порушила нові політично-вмотивовані справи проти Тимошенко й інших, що суперечить принципам верховенства права; 12. Засмучений станом демократичних свобод, а також практикою перетворення державних інституцій на інструменти з вузько-партійними цілями та для політичної помсти; 13. Підкреслює вирішальне значення вільних, чесних та прозорих парламентських виборів в Україні, які передбачають право лідерів опозиції на участь у них наприкінці цього року; а також наголошує на потребі дотримуватись глибоких зобов’язань щодо демократичних цінностей та верховенства права також у період між виборами; закликає Європейський Парламент взяти участь у міжнародній місії спостерігачів за виборами, щоб спостерігати за наступними парламентськими виборами; 14. Нагадує українській владі про необхідність провести всеохоплюючі реформи, які повинні бути запроваджені належним чином для того, щоб Україна могла наблизитись до європейських норм і стандартів; наголошує на тому, що зближення України з ЄС повинно базуватись на її відданості цінностям і свободам ЄС; наголошує, що одним із наріжних каменів цих стандартів повинна бути незалежна судова система; 15. Наголошує, що повне дотримання законодавства щодо прав людини та запровадження базових стандартів ОБСЄ зміцнить довіру до головування України в ОБСЄ у 2013 році; 16. Висловлюючи надію на успішне проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року в Україні та Польщі, закликає європейських політиків, які хочуть відвідати матчі Євро-2012 в Україні, публічно повідомити про свою обізнаність із політичною ситуацією в країні та намагатись знайти можливість відвідати політв’язнів у тюрмі; або відвідати чемпіонат як приватні особи, а не VIP-гості. 17. Доручає своєму президенту передати дану Резолюцію ЄСЗД, Раді, Комісії, державам-членам, президенту, уряду і парламенту України, а також Парламентській Асамблеї Ради Європи і ОБСЄ. http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965192/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965143/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965143/ Статті ukrpravda@gmail.com (Сергій Жуков, для УП) Thu, 24 May 2012 11:29:19 +0300 Концепція відповідальної влади передбачає, що кожен, хто обирається, має укласти договір зі своїми виборцями. При цьому передбачається, що політик – це найманий працівник. Не благодійник, а особа, яку народ наймає на роботу. На перший погляд може здатись, що правила виборчої гри у нас встановлені раз і назавжди. Кандидати обіцяють - люди вірять і обирають. За замовченням у цій схемі є ще підкуп - продпайки, дитячі майданчики і привітальні листівки. Все це начебто має переконати людей, що саме цей кандидат є гідним вибору. Мовляв, "зараз все для людей, а потім - так зовсім золоті гори". Причому діють однаково і опозиціонери, і представники влади. І по суті, суттєвої різниці між ними немає зовсім: ні на рівні ідей, ні за рівнем виконання обіцянок, ні за моральністю, ні за шляхами зміни ситуації в країні. Єдине, чим вони усі відрізняються - це обличчя. Можливо, поки що. Але в цілому політика в Україні стає нудним і безінтелектуальним заняттям. Хоча є простий у своїй геніальності рецепт змін, які, на відміну від "покращення", можуть настати швидко. Простий рецепт Простота і геніальність полягають в тому, що політиків необхідно змусити брати на себе зобов’язання. Для цього між кандидатом у депутати або партією і громадянином України укладається виборчий (соціальний) договір. У ньому чітко зазначається, що конкретно і в які терміни кандидат чи партія зобов’язані виконати і яка відповідальність наступить за невиконання. Попереджаючи можливе питання, зазначу, що вже зараз законодавством України передбачені всі механізми контролю за виконанням цивільно-правових угод. Чому б не застосовувати цей механізм для політиків? Тобто уже зараз, без додаткових змін до законодавства, політик або партія, які вважають себе відповідальними за свої слова, можуть укладати виборчий (соціальний) договір зі своїми виборцями. Оприлюднюючи свій договір, кандидат і партія фактично підписують його зі свого боку. Набирає чинності договір, тобто вважається підписаним громадянином, після перемоги кандидата на виборах згідно з чинним законодавством. З юридичної точки зору, оприлюднення кандидатом виборчого договору зі своїми зобов’язаннями є офертом, а перемога на виборах - акцептом. При цьому таке, на перший погляд, просте рішення, є частиною стрункої і багатопланової Концепції відповідальної влади. Концепція відповідальної влади Концепція відповідальної влади передбачає, що кожен, хто обирається, має укласти договір зі своїми виборцями. При цьому передбачається, що політик - це найманий працівник. Не благодійник, у якого треба просити матеріальну допомогу чи встановлення дитячого майданчику, а особа, яку народ наймає на роботу. Робота, відповідно, має бути виконана якісно, інакше нездара просто буде звільнений. На мою, думку, це один з головних факторів, який дозволить людям зробити усвідомлений вибір на користь того чи іншого кандидата. Тобто раціонально оцінити, наскільки кандидат чи партія спроможний виконати те, про що говорить. До того ж такий підхід передбачає, що люди будуть обирати кандидатів згідно із запропонованими ідеями, а не голосувати за обличчя на біл-бордах. Виборча кампанія може насправді стати аукціоном ідей, а не облич і сортів гречки. Концепція відповідальної влади додатково структурує партії в Україні за ідеологічною ознакою, бо лише струнка, з точки зору мети і засобів, виборча програма дозволить її виконати, а ідеологія, як відомо, є тим базисом, на якій будують реальні партії, а не одноденні політичні проекти. Настання відповідальності за невиконання зобов’язань буде елементом примусу з чіткими термінами. Політична або політико-правова відповідальність наставатиме залежно від тяжкості порушення суті зобов’язань чи термінів їх виконання. А виборці будуть мати можливість впливати на політика після обрання і формувати адекватний зворотній зв’язок. Переваги впровадження Концепції відповідальної влади Концепція відповідальної влади - це реальне народовладдя через обраних представників, діяльність яких обмежена законом і взятими на себе зобов’язаннями. Переваги її реалізації для суспільства полягають в тому, що: - практично розвиваючи теорію суспільного договору (Руссо), Концепція відповідальної влади передбачає постановку довгострокових і короткострокових цілей, бачення шляхів розвитку та відповідність засобів меті; - крім практичних і конкретних змін, Концепція відповідальної влади формує новий порядок денний (форму розвитку) суспільства, коли політик сприймається лише як найманий працівник, який зобов’язаний ефективно виконувати свої обов’язки. Переваги для політиків: - змінюється мета людини, яка йде в політику. Влада більше не може сприйматися як мета чи інструмент для досягнення власних цілей. З Концепцією відповідальної влади політика стає цікавою лише тим, хто хоче реалізувати власні амбіції і тим самим принести користь людям; - концепція відповідальної влади різко зменшує витрати на виборчу кампанію, оскільки персональна впізнаваність відходить на другий план, порівняно із тими зобов’язаннями, які бере на себе кандидат чи партія. Як наслідок, зменшується залежність від спонсорів, донорів кампанії та адмінресурсу. Політик вільний у реалізації закріплених в договорі цілей, оскільки несе відповідальність виключно перед тими, хто його обрав, а не перед спонсорами. Переваги для виборців: - встановлюється зворотній зв’язок між виборцями і політиком після обрання через настання відповідальності за невиконання зобов’язань. - концепція відповідальної влади передбачає конкретне змістове наповнення повноважень обраного політика; - починають працювати соціальні ліфти, коли обиратись може не лише власник великого фінансового ресурсу, а й амбітна людина, яка конкретно знає, як принести користь своєю діяльністю. У цілому змістове навантаження виборів зміщується з виборів облич на рекламних носіях до вибору ідей, дій і шляхів подальшого розвитку країни і держави. Шлях впровадження Концепції відповідальної влади. Виборчий договір. Голосування за зобов’язання Кандидат, що обирається на посаду, ще на стадії підготовки свого бачення розвитку країни і держави, спираючись на сповідувану ідеологію, повинен розуміти, які зобов'язання він готовий і може на себе взяти, у які терміни і яким чином виконати. Тільки в такому випадку в політиці виникає якісно інший підхід, коли виборець голосує не за обличчя, конкретного політика чи партію, а за сукупність конкретних політико-правових зобов'язань суб'єктів виборчого процесу. Опублікування виборчого договору всіх кандидатів із зобов'язаннями, термінами і відповідальністю дозволить реально оцінити глибину і якість запропонованих ідей і їх затребуваність у даний історичний момент. Оприлюднення виборчого договору у встановлені терміни з початком виборчої кампанії дозволить оцінювати та коментувати договір із залученням експертів з різних сфер, що забезпечить більш компетентний підхід до розуміння того, наскільки реалістичними або популістськими будуть зазначені зобов'язання. Під дію Концепції відповідальної влади потрапляють усі, хто займає посади, на які обираються: від депутатів місцевого самоврядування до президента України. Кандидат на посаду (або партія), що обираються, у виборчому договорі вказують довгострокову перспективу розвитку Україну і короткострокову (на термін своєї каденції). Детально прописують зобов'язання, які беруть на себе для реалізації поставлених цілей, терміни їх виконання, методи, і підтверджують, що приймають і усвідомлюють відповідальність за невиконання умов договору. Договір вважається підписаним і вступає в силу після обрання кандидата та/або партії відповідно до законодавства України. Оцінка виконання договірних зобов'язань проходить у кілька етапів. Кожні 100 днів фіксуються проміжні результати. Один раз на рік публічно підводиться підсумок діяльності за зазначений період і оцінюється якість і хід виконання зобов'язань. Проміжні результати отримують шляхом аналізу комп'ютерної програми макро- і мікроекономічних показників в залежності від стану світової та української економіки, індексів інфляції, зміни споживчих цін, податкового навантаження, розвитку підприємницького клімату, об'єктивних оцінок якості медичної допомоги, освіти і так далі по галузях. Комп'ютерна програма виводить середній бал за всіма критеріями оцінювання, порівнює зі взятими зобов'язаннями і їх термінами і дає свою оцінку. Один раз на рік підводиться підсумок за допомогою цієї програми, плюс оприлюднюється звіт обраного суб'єкта, якому дають оцінку незалежні експерти та юристи. У разі невиконання договору настає відповідальність (політична та політико-правова). Етапи реалізації Концепції відповідальної влади На даний момент законодавством не передбачено, щоб кандидат чи партія обов’язково укладали зі своїми виборцями виборчий (соціальний) договір. І це є позитивним моментом, як би це парадоксально не звучало. Адже в такому випадку, кандидат може запропонувати підписати виборчий (соціальний) договорі тільки в тому випадку, коли вважає себе відповідальним, коли готовий насправді реалізовувати свою програму. Фактично кожен, хто відмовляється укладати такий договір, за замовченням є популістом, що не збирається виконувати свої обіцянки. Це перший етап. Другий етап передбачає, що кандидат, який укладає виборчий (соціальний) договір, зобов’язується після свого обрання ініціювати зміни до виборчого законодавства, щоб запровадити обов’язковість підписання виборчого договору всіма суб’єктами виборчих процесів. Власне, третій етап, це є поточний моніторинг виконання зобов’язань депутатів і визначення дотримання зобов’язань і настання відповідальності у разі їх невиконання. Отже, Концепція відповідальної влади з виборчим (соціальним) договором та голосуванням за зобов’язання - є на сьогоднішній день реальним і практично єдиним механізмом довгострокового впливу на політиків та можливістю якісно змінити ситуацію в країні. Сергій Жуков, адвокат, депутат Дніпропетровської міської ради, для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/24/6965143/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/23/6965117/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965117/ Статті ukrpravda@gmail.com (Тарас Марусик, для УП) Wed, 23 May 2012 14:38:30 +0300 Негативних висновків на цей законопроект набралося чимало, але "їхній рулєвой" воліє цього не помічати. Експерти згаданої Коордради з питань захисту української мови "не лишили живого місця" на законопроекті. Депутат Колесніченко продовжує свою "благородну" справу з промивання мізків. Нещодавно він з пафосом відрапортував про черговий успіх. Виявляється, необхідність прийняття законопроекту "Про засади державної мовної політики" підтримали в Інституті філології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. Нібито таким є експертний висновок Інституту. Але чи це так насправді? За поясненням автор звернувся до одного з авторів документа, доцента кафедри загального мовознавства і класичної філології Валерія Чемеса, який і надав цей висновок. Виявляється, вже з перших абзаців законопроект Ківалова і Колесніченка піддано критиці - "містить низку нечітких формулювань і суперечностей"; "автори вдаються до необґрунтованих тез, оціночних політизованих суджень, вказуючи, зокрема, на наявність у суспільстві нібито "сфальшованого (?!) міфу" про те, що "іншомовний українець - не патріот", вважаючи, що в країні "відбувся розкол за мовною ознакою…". "Чинне українське мовне законодавство, - зазначають п’ятеро науковців Інституту філології КНУ, - за своєю формою і змістом визнане чи не найдемократичнішим у Європі, бо передбачає своєю суттю органічне поєднання у свідомості кожного громадянина України трьох "я" - державницького, етнічного і мовного. Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року якраз засвідчили виразну тенденцію до гармонізації мовного життя в нашій країні як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні". В експертному висновку підкреслюється, що питання державного статусу української мови має стратегічну вагу в контексті цілісності держави. Але всупереч цьому, а також задекларованому в законопроекті принципу "забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави", фактично немає державних гарантій розвитку української мови в телерадіопросторі та друкованих засобах масової інформації. Автори експертного висновку висловлюють подив щодо пропонованої норми дозволити засновникам (власникам) приватних навчальних закладів усіх освітніх рівнів самим (!?) визначати мову навчання в цих закладах: "Отже, до них не ставиться вимога забезпечити навчання двома мовами - тією, яку вони обрали для навчання, та державною". І як присуд звучить підсумковий абзац: "Ознайомлення з текстом проекту Закону дає підстави стверджувати, що до створення його концепції та самого викладу не залучалися вітчизняні фахівці-філологи, зокрема соціолінгвісти та соціологи мови, оскільки, крім концептуальних ненаукових тверджень, текст також містить логічні, стилістичні та пунктуаційні помилки". Отака-от підтримка. Це вже не перший подібний "рапорт" регіонала. Більшість увінчаних різними титулами підписантів воліють уникати цієї теми. Наприклад, ректор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Андрущенко вже півроку думає, як відповісти експертам Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" імені Стуса, які звернулися до нього з проханням переглянути рішення про підтримку законопроекту. Причому він вдався до такого сумнівного, щодо його репутації, кроку через два тижні після того, як видатній поетесі Ліні Костенко було присвоєно звання почесного професора в стінах очолюваного ним вузу. Воістину немає меж цинізмові. До речі, студенти Національного педагогічного університету провели власне розслідування і встановили, що на момент підписання поданого від його імені документа ректор перебував у відпустці за кордоном, а його підпис під документом - підробка. А заявлений Колесніченком висновок Тернопільського Національного педагогічного університету виявився власним висновком завкафедри російської мови та літератури Людмили Вознюк. І навіть в одному з бастіонів українофобії - Севастополі - депутати міської ради дуже неохоче підтримували свого майже земляка. Звертаючись до місцевих депутатів і присутнього на засіданні Колесніченка, голова Севастопольської МДА Яцуба як аргумент проти такого закону навів приклад Закарпаття, де в деяких радах поряд з українським вивішені угорські прапори, а в дитсадках, школах і навіть вузах викладання здійснюється по-угорськи. "До чого це може привести?" - запитав він у присутніх. Негативних висновків на цей законопроект набралося чимало, але "їхній рулєвой" воліє цього не помічати. Експерти згаданої Коордради з питань захисту української мови "не лишили живого місця" на законопроекті. Зокрема, професор Києво-Могилянської академії Володимир Василенко сказав: "Цей законопроект є результатом виконання політичного замовлення російської влади і продуктом правового шахрайства. Його мета - витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя спочатку на частині території України, а потім - знищення української мови і на решті території України. Це - стратегічна мета". (Детальніше з експертним висновком можна ознайомитися тут). Законопроект "Про засади державної мовної політики" - вже третій після приходу до влади регіоналів на чолі з Януковичем. У травні 2010 представник президента у Верховній Раді Мірошниченко подає главі адміністрації Януковича Льовочкіну як невідкладний проект так званого "Базового закону України "Про мови в Україні", який, як зазначив Мірошниченко, "відповідає політичному курсу президента та положенням Конституції України". Вперше оприлюднюємо фрагменти цього документа. Коли цей варіант не пройшов "через двері", тобто, через президентську адміністрацію, у вересні того ж року була спроба, образно кажучи, "влізти через вікно". Так з’явився законопроект № 1015-3 "Про мови в Україні" Єфремова-Симоненка-Гриневецького. Тоді ж депутат російської Держдуми, директор Інституту країн СНД Затулін заявив: "Для того, щоб бути спокійним за російську мову, потрібно тільки усунути недобросовісну конкуренцію, яка продовжує поки процвітати в Україні. Сумлінна конкуренція російській мові не зашкодить". Він сказав також, що, цілком імовірно, з прийняттям закону деякі вважатимуть своїм обов'язком перед виборцями і демократією у питанні про мови виконаним. "Що ж, інші повинні будуть продовжити боротьбу". Спіймавши облизня, на світ Божий винесено законопроект "Про засади державної мовної політики". Мабуть, естафетну паличку, за порадою Затуліна, перехопили Колесніченко з Ківаловим. Стараються, щоб їх не замінили. Фактично, це той самий проект, який бере свій початок із законопроекту Єфремова-Симоненка-Гриневецького 2007 року, але із зовсім іншою назвою. Причому ця назва нагадує і понині чинну, хоча більше мертву, аніж живу, Концепцію державної мовної політики, підписану Ющенком 15 лютого 2010 року, а на сайт виставлену 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення його президентської каденції. Загалом кажучи, Колесніченко - багатогранна особистість. В 2010 році він нагороджував переможниць конкурсу "Русскоязычная красавица-2010", які одержували по 500 гривень. При цьому сказав такі "золоті" слова: "глубокоуважаємиє победітєльніци являются воплощенієм соврємєнного ідєала русскоязичной красавіци - прівлєкатєльни, жизнерадостни, целєустрємльонни, актівни, успєшни". Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса, спеціально для УП http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/23/6965117/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/23/6965094/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965094/ Статті ukrpravda@gmail.com (Юлiя Банкова, для УП) Wed, 23 May 2012 11:55:15 +0300 Я думаю, що єдиний спосіб спротиву - це людська солідарність. Треба якось подолати цю розпорошеність людей, відчуженість. Треба будувати якісь клітини, живі клітини суспільства, де тільки можна. І це кожен повинен робити. Свобода, за Євгеном Сверстюком, - це скарб, який постійно треба обороняти, особливо, в Україні, де люди постійно доводять право на неї. Як захищатись від нинішньої навали, і чи можливо це взагалі? Чи знають українці, чим дійсно є демократія і за кого голосувати на виборах восени? Про це ми намагалися дізнатися у дисидента та мудрої людини Євгена Сверстюка. - Євгене Олександровичу, за кого голосувати на виборах? - Дуже важливо, щоб люди налаштувалися на свідомий вибір. І якщо би у людей було відчуття, що вибирають свою долю, спосіб життя, то це великою мірою заблокувало б проходження більшості тих, за ким підлість. Досі звикли орієнтуватися, та й взагалі - цілими десятиліттями - на те, що людина говорить. Але ми знаємо прекрасно, що великі негідники дуже добре говорять. Ми знаємо: що більше оснащений і освітою, і манерами негідник, то більше він небезпечний. - Охочі потрапити в парламент вже ходять з "гречкою". І люди на це купуються. Гадаєте, це можна зупинити? - Ми не повинні дуже дивуватися, що вони купуються. Нам легше встояти, ніж тим бідним людям. Мені гречка не потрібна. Більше того, мені взагалі нічого не потрібно. В цьому розумінні мене не можна купити. Ну, але коли вони відчувають, що вони настільки упосліджені, що хоч хтось звертає на них увагу, то вони не дуже розуміють, що їх купують. І от, є ж Олесь Довгий, він про нас пам’ятає, листівки нам прислав такі дорогі, гарні. І про себе так гарно він говорить... Я не знаю, яким чином з людьми було би ефективніше говорити. Якби зараз люди відновили традицію заходити до сусіда, розмовляти з сусідом, пояснювати, щось йому приносити, щоб вони відчували, що, окрім Олеся Довгого, вони ще комусь цікаві, і що вони мають якусь вагу, і що думка їхня комусь важлива, що комусь хочеться з ними поговорити... Це логіка проблеми. В місті якесь таке відчуження, що сусід не знає сусіда. Я би це визначив, як своєрідну соціальну хворобу. - Ви були присутні на презентації руху ЧЕСНО. Чи може цей рух бути успішним? - Ми не знаємо результату. Майже завжди рух - це є все, а кінцевий результат - то ніщо. Є ця формула відома філософська. Я думаю, що це дуже добрий рух, він апробований, дав результати в інших країнах. Яка різниця між нами і тими країнами - ось це треба вивчити, щоби це було більш припасовано до наших реалій. Але він дає результати. Він вгадує людські сподівання, настрої. Людям потрібно, щоб хоч хтось з ними заговорив. І вони чекають, це чекання людей значить дуже багато. - Зараз багато журналістів, громадських активістів збираються йти в парламент. Це люди, які не мають багато грошей на рекламні кампанії. Ви вірите, що їх можуть обрати? - Мені здається, що дуже велика недуга нашого покоління чи людей нашого часу в Україні - це зневіра. Вона має різні форми. Я би хотів, щоби на мітинг, наприклад, на захист Андріївського узвозу, прийшли люди, які не питають "чи ви вірите?". Раз вони мене старого покликали, значить вони в щось вірять. Значить вони потребують не для себе аргументації, а для мас. І мені би хотілося бачити ті обличчя, які підіймають руку і попереджають "вони не пройдуть!". І дуже багато на заході демонструють з таким артистичним виглядом - "тільки через мій труп!". Така одна людина на демонстрації означає більше, ніж сотня тих, що сумніваються. В парламенті треба більше людей, які будуть "робити погоду". Бо ми не можемо примиритися з тим фактом, що наша Верховна Рада - це панургове стадо. - Якщо таких буде, до прикладу, всього п’ятеро? - Навіть, кілька людей у свій час "робили погоду". Пам’ятаю, як виступали у Верховній Раді депутати перших скликань. Це були цікаві обличчя, сповнені рішучості. Коли вони щось обстоювали, то збиралися люди і слухали. Мені нагадала своїми спогадами Ірина Жиленко про шістдесятників. Кілька людей пішло зі мною на мотоциклетний завод. Я читав лекцію про Шевченка. Їм цей Шевченко ні до чого. Якщо комусь щось і було цікаво, то це - "що це за тип, який "пришел к нам что-то вякать?". Ну, і вона згадує, що через якийсь час цей настрій переламався. Через що нас і посадили. Вони були впевнені, що це особливо небезпечні люди, ті, які всіх зроблять націоналістами. Навіть, один кагебіст сказав: дайте йому 10 оленів, - він і їх зробить націоналістами. - Багато протестів останнім часом прокотилося по всій Україні. Люди незадоволені, і виходять про це казати. Це якось позначиться на результатах виборів? - Люди чимось незадоволені - це можна назвати по-іншому - люди пробуджені, налаштовані на певне спілкування, шукають собіподібних. Я би не хотів зосереджуватися так на виборах, бо життя буде на виборах, і життя буде після виборів. Я думаю, що це має відбитися і на виборах, але головне, щоб це відбилося і на людях. Такі якісь появи неординарного, порядного, чогось вищого мають вплив на людей, і люди це запам’ятовують. Вони набагато більше тим цікавляться, ніж я думав. В мене таке враження, що вони взагалі нічим не цікавляться. А вони нічим не відрізняють від мене, хіба рівнем знань і рівнем зацікавлення. - Пане Євгене, чи не здається вам, що Україна йде до диктатури? - Я би це так сформулював: нас ведуть до диктатури. Звичайно, ведуть, тому що це люди позавчорашнього дня, і вони не вміють по-іншому правити. І ми мали, починаючи від першого президента, уряд, який продовжує "совєцький" спосіб правління. - Як уникнути цього? - Я думаю, що єдиний спосіб спротиву - це людська солідарність. Треба якось подолати цю розпорошеність людей, відчуженість. Треба будувати якісь клітини, живі клітини суспільства, де тільки можна. І це кожен повинен робити. - А яка ваша роль у цьому? Ваша і тих людей, які увійшли до ініціативи "1 грудня"? - Ви знаєте, мій фатум - нагадувати людям аксіому. Аксіоми найважче доводити - це істини, які приймаються без доказів. Треба доводити, що гроші - це не є щастя, і це не є багатство. І це дуже важко говорити, бо людям вкрай потрібні гроші. Якісь маленькі, але вони їм дуже потрібні. Але я говорю не про ті маленькі, які даються для задоволення мінімуму, я говорю про ті, які є ідеалом для багатьох людей. І їх (людей) повертаю до аксіом, до якихось засадничих істин, до того, що люди щасливі тоді, коли вони добрі і люблять одне одного. І я їм нагадую, власне, те, що постійно треба нагадувати. Для мене було завжди важливо, щоб людей засвічувати якимись вищими цілями, якоюсь вірою, щоб будили в них те, що в них дрімає. І я мушу сказати, що є багато таких людей, які вдячні. Такі були і тоді, але тоді це мало інший присмак: "От де вони беруться, такі люди, які сміють і не бояться?". - Чому ці аксіоми не є в українців апріорі? Чому їх потрібно доводити? - Ми дуже розбалансовані. У світі є усталений, стабільніший порядок. Він полегшує людям життя, хоча нас він може і дивувати, але в Німеччині ти не кинеш папірця під ноги, бо тобі можуть зробити зауваження, або подивляться осудливо. І це полегшує людям життя, вони розуміють, що цього не можна робити, що є певні заборони і що ти є вільний лише в системі координат, але ти зовсім не вільний, як тварина, яка випущена з хліва, яка може все. - Це і є демократія - бути вільним в певних рамках? - Я думаю, що справжня демократія якраз і полягає в розумному осмисленні свободи. Людина вільна, щоби робити добро і давати позитивні імпульси іншій людині. Але вона не вільна, щоб щось робити за рахунок іншої людини для себе. - Тобто в Україні перекручене розуміння демократії? - Тут не було розуміння демократії, людського розуміння. Хоча мода була на слово. Скажімо, при совєтах було поняття "демократичний централізм". Це оксюморон. Приклад демократії - коли всі приходять на вибори і голосують за одного кандидата. Отже, це слово було спотворене з самого початку. І там, де совєти приходили, як визволителі, на танках чи в Естонії, чи на західну Україну, - там скрізь були якісь певні форми організації - кооперативи, антитютюнові угруповання, антиалкогольні, пластові для молоді, "Просвіта" була, - люди об’єднувалися. Знаходили свою нішу і чимось жили, а не пиячили, не прийнято було. Отже, люди об’єднувалися за певними інтересами. Коли прийшли совєти, то вони передусім всі громадські об’єднання розігнали. І не тільки політичні, а й спортивні, будь-які форми людського спілкування. А розпорошена маса є податливим матеріалом для того, щоби з нею робити, що хочеш. І не буде ніякого опору. Я думаю, що тепер нам треба відновити всі ті об’єднання. - Часто кажуть, що ми маємо ту владу, на яку заслуговуємо. Ви теж так думаєте? - То не є вірне положення. Це давнє положення, і в якомусь певному відношенні воно відповідає правді. Ми мали різну владу, ми мали ту владу, яка нас розстрілювала. Ну, я не знаю, якою мірою ми заслужили ту владу, яка була під хакенкройцем (нім. - свастика). Чи ми заслужили ту владу, яка була під серпом і молотом, і яка змінювалася відповідно до сатанинських задумів у Кремлі? Ми її не вибирали. Тобто, ми заслужили її в якому розумінні? Ми не спромоглися відстояти нашої незалежності в 1918 році. Але якщо підійти до цієї справи серйозніше, то ми не могли її відстояти. Ми мали її відстояти, але селянська маса озброєна не може виступати проти регулярної армії вишколеної, яка йшла з Пітєра і з Москви. Отже, опір був і був дуже великий. І навіть, якби всі пішли одностайно, то у нас шансів було дуже мало. Лише в тому розумінні вірно, що ми не зуміли завоювати. Але я не погоджуюсь з висловлюванням, яке нині експлуатується, що кожен має ту владу, на яку заслуговує. Кожен спричинився якоюсь мірою до поразки. Бо та влада, яку ми маємо зараз - це ганьба передусім для кожного з нас. Бо все ж таки президент з кримінальним минулим, і з кримінальним оточенням - це ганьба найбільша. Але я би утримався від того, що ми заслужили такої влади. Юлiя Банкова, TVi, спеціально для руху ЧЕСНО і Української правди http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/23/6965094/ http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/22/6965031/ http://pda.pravda.com.ua/articles/id_6965031/ Статті ukrpravda@gmail.com (Сергій Щербина, УП) Tue, 22 May 2012 13:36:47 +0300 Гігантоманська пристрасть Віктора Януковича до дуже дорогих іграшок передалася Олександру Януковичу. І якщо батько облюбував береги штучного Київського моря, то сина тягне до справжнього Чорного моря. Родина президента Віктора Януковича, безперечно, має широке коло інтересів. Здійснюючи вирішальний вплив на політичне та економічне життя цілої країни, Януковичі володіють величезними підприємствами. "Українська правда" вже писала, що, крім загальновідомих активів старшого сина президента Олександра Вікторовича Януковича, його структури мають частку Артемівського заводу шампанських вин. Його партнерами, у даному випадку, виступають Рінат Ахметов і Борис Колесніков. Сам президент воліє облаштовувати своє "царство" у сотні гектарів під Києвом - на теренах Межигір’я і Сухолуччя. При чому, син активно допомагає батькові. Продовжуючи дослідження активів "сім'ї", ми виявили, що гігантоманська пристрасть Віктора Януковича до дуже дорогих іграшок передалася Олександру Януковичу. І якщо батько облюбував береги штучного Київського моря, то сина тягне до справжнього Чорного моря. Будинок, де жила Леся Українка У червні минулого року було повідомлено про завершення реконструкції набережної Назукіна у Балаклаві, яка є найбільш відвідуваним місцем цього району Севастополя. З неї відкривається вид на Балаклавську бухту і гору Кастрон з руїнами генуезької фортеці Чембало. Балаклавську набережну побудували ще наприкінці 19 століття. І тут знаходиться низка історичних будівель, які держава оголосила пам'ятками архітектури. Наприклад, це дача акторки Соколової, побудована у стилі італійського ренесансу. Саме в цьому будинку у 1907 році зупинялася поетеса Леся Українка і її чоловік Климент Квітка. Дачу Соколової називали однією з найяскравіших будівель містечка. Поруч з цією будівлею також знаходиться дача лікаря Педькова та будинок міського голови Міхелі, які також охороняються державою. Однак за радянських часів Севастополь був закритим військовим об’єктом, і перлини архітектури Балаклави знищував час. Фото sevnews У 2004 році військові демілітаризували Балаклавську набережну. А у серпні 2006 року власниками набережної стали ТОВ "Аквалайн плюс" та ТОВ "Українсько-інвестиційний центр". Варто зазначити, що саме у серпні 2006 Віктор Янукович був вдруге призначений прем’єр-міністром. Після цього на Балаклавській набережній почалося нове життя. Фірми запропонували реконструювати будови бухти. Але називалося це "реконструкцією готельно-розважального комплексу з яхт-клубом та житловою забудовою". Фото "Остров" Та й сама реконструкція проходила цікавим способом. Як писали ЗМІ, місцевій владі були представлені висновки експертизи, за якими реконструювати існуючі будівлі було неможливо. Тож фірми запропонували розібрати пам’ятки архітектури і звести точно такі ж, але нові. Що й було зроблено. Але що ж стало запорукою такої зговірливості місцевих чиновників? Виявилося, що обидві фірми, які реконструювали Балаклавську набережну, є учасниками корпорації "МАКО" старшого сина Віктора Януковича Олександра. Серед номінальних власників ТОВ "Аквалайн плюс", зокрема, був "сімейний юрист" Павло Литовченко, широко відомий завдяки участі у схемах відчуження "Межигір’я", та компанія "Кепітал Білдінг Корпорейшен", яка належить Олександру Януковичу. Також остання компанія була серед учасників ТОВ "Українсько-інвестиційний центр" - другого покупця Балаклавської набережної. Зараз місцеві жителі називають перебудовані історичні будівлі, де зупинялися відомі діячі культури початку 20 століття, не інакше як "будинки Януковича". "Остров" писав, що попри те, що забудовник обіцяв вільний прохід на набережну для простих громадян, після її відкриття в інтернеті стали з'являтися коментарі, що вхід на територію комплексу закрили. Однак видання зазначало, що вхід на частину набережної Назукіна, де розташований комплекс відреставрованих будівель, все ж був відкритий. А територія розділена невеликим парканчиком, який відокремлює безпосередньо саму набережну і комплекс будівель. Як пишуть блогери, набережна тепер нагадує закритий яхт-клуб. Також там встановлені ворота, і достатньо їх закрити, щоб набережна стала приватною територією. Фото sevnews Фото "Остров" Фото "Остров" Фото "Остров" Фото "Остров" Крім того, біля набережної тепер встановили плавучі причали, які можуть обслуговувати близько 50 суден водотоннажністю до 130 тонн. "Українська правда" виявила документи, які свідчать, що у 2010 та 2011 роках Олександр Янукович став прямим власником "історичних новобудов" та причалів у Балаклавській бухті. Дорога іграшка президентського сина Загальновідомо, що старший син президента є власником корпорації "МАКО". Офіційна інформація про це розміщена у системі розкриття інформації на фондовому ринку SMIDA. У листопаді 2011 року стало відомо, що ПрАТ "МАКО Холдінг" збільшує статутний капітал у 5 разів, у зв’язку з чим буде проведено додаткову емісію акцій. Після цього капітал компанії мав скласти 280 мільйонів гривень. Одночасно з'явилося повідомлення про збільшення статутного капіталу ПрАТ "Маринсервис" з 55 до 64 мільйонів гривень. Тоді було відомо, що у "МАКО Холдінг" та "Маринсервис" один й той самий директор - Сергій Єрмольчук. Однак 27 квітня цього року у системі SMIDA було опубліковано річний звіт ПрАТ "Маринсервис". У ньому прямо зазначається, що єдиним акціонером цієї компанії є Янукович Олександр Вiкторович. Основними видами діяльності "Маринсервис" офіційно визнані: - надання в оренду й експлуатацiю власного чи орендованого нерухомого майна, а саме послуги бази для стоянки маломiрних суден в Балаклавськiй бухтi мiста Севастополь; - будiвництво житлових i нежитлових будiвель; - неспецiалiзована оптова торгiвля; - дiяльнiсть готелiв i подiбних засобiв тимчасового розміщування. Але найцікавішим розділом звіту фірми Олександра Януковича є інформація про основні придбання або відчуження активів. І саме тут ми читаємо, що у 2010 році компанія президентського сина придбала чотири пам’ятки архітектури на набережні Назукіна у Балаклаві: головний корпус та флігель дачі Соколової, де зупинялася Леся Українка, будинок мiського голови Міхайлі та дача лiкаря Педькова. Саме ці будівлі реконструювали ТОВ "Аквалайн плюс" та ТОВ "Українсько-інвестиційний центр" у якості готельно-розважального комплексу з яхт-клубом. І саме під час реконструкції їх придбав "Маринсервіс". Дача Соколової обійшлася фірмі Януковича-молодшого у 9 мільйонів 385 тисяч гривень. Будинок мiського голови Михелі коштував 22 мільйони 466 тисяч. А дача лікаря Педькова - 3 мільйони 703 тисячі гривень. Крім архітектурних пам'яток, "Маринсервис" також придбав плавучi залiзобетоннi пантони з мертвими якорями на загальну суму 845 тисяч гривень та причали-хвилеломи з мертвими якорями на 2 мільйони 30 тисяч. А у 2011 році фірма Олександра Януковича придбала на тій же набережній адмiнiстративно-побутовий корпус з господарськими спорудами за 3 мільйони 362 тисячі та два житлових будинки вартістю 7 мільйонів 119 тисяч та 5 мільйонів 758 тисяч. Тобто за два роки президентства Віктора Януковича компанія його сина Олександра скупила історичні будівлі та інші споруди на Балаклавській набережній, витративши 54 мільйони 668 тисяч гривень. В опублікованому звіті є ще кілька цікавих фактів. Наприклад, у серпні 2010 року Міністерство транспорту видало "Маринсервису" чотири дозволи на експлуатацію гідротехнічних споруд. Дозволи є безстроковими. Також у документі зазначається, що "Маринсервис" є збитковим. Згідно з опублікованим звітом, у 2010 році компанія отримала збиток в 228 тисяч гривень. У 2011 роцi збиток зменшився, але тільки на 1 тисячу. Тобто ця фірма поки є лише "дорогою іграшкою". Директор "Маринсервису" Сергій Єрмольчук підтвердив "Українській правді", що цією компанією дійсно володіє Олександр Янукович, і що їй належать перелічені вище об’єкти на Балаклавській набережній. Однак він наголосив, що ПрАТ "Маринсервис" "ніколи не здійснювало і не планує здійснювати жодних дій, які були б спрямовані на обмеження доступу громадян на набережну". Балаклавський філіал "Межигір’я" Схоже, що яхти - окрема пристрасть президентського сина. Раніше йому приписували яхту "Центуріон". Однак пізніше стало відомо, що це судно продане. А натомість Янукович-молодший нібито придбав шикарну чотирьохпалубну яхту "Bandido". Її висота складає 15 метрів, а довжина 27. Ця яхта раніше стояла саме біля Балаклавської набережної. Але у квітні цього року "Bandido" здали на ремонт у Миколаїв. Фото "Остров" Фото "Остров" Любов до кораблів Олександра Януковича підтверджував молодший син президента. Віктор Вікторович розповідав, що його старший брат є "справжнім морським вовком". Як відомо, у володіннях їхнього батька на березі Київського моря також збудована інфраструктура для яхт - причал, ангар і таке інше. Пристрасті родини Януковичів та розмах втілення їхніх мрій скромними не назвеш. Президент побудував собі персональний рай у колись державній резиденції та задовольняє свої мисливські потреби у державному Дніпровсько-Тетерівському лісомисливському господарстві. Його син скупає історичні будівлі, у яких зупинялися класики вітчизняної та світової літератури, і перебудовує їх під яхт-клуб. Очевидно, щоб відчувати себе не тільки "морським вовком", а й кримським ханом. Найцікавіше, що Віктор Янукович дійсно є живим доказом теорій Фрейда. Минулого разу ми розповіли, чому письменника Гулака-Артемовского він називав "Артьомовським" - це співзвучно з колишньою назвою заводу шампанських вин, яким частково володіє його син. А місто Балаклею, що на Харківщині, під час зустрічі з місцевими жителями у 2010 році Янукович назвав Балаклавою. Частину якої також купив його син. http://www.pravda.com.ua/articles/2012/05/22/6965031/ http://www.epravda.com.ua/publications/2012/05/22/324365/ Статті ukrpravda@gmail.com (Володимир Лановий, для УП) Tue, 22 May 2012 13:09:02 +0300 Критичним буде 2012 рік. Уряд заклопотаний винятково власними фіскально-бюджетними і позичковими пріоритетами. При цьому руками самих урядовців руйнуються основи макроекономічної стабільності. http://www.epravda.com.ua/publications/2012/05/22/324365/