Какая страна нам нужна? Образ Украины от Несторовские группы

395 просмотров
14
Евгений Глибовицкий, Ярослав Грицак, для УП
Вторник, 24 февраля 2015, 12:57

Яка Україна нам потрібна? Здавалося б, просте питання залишається без відповіді вже довший час.

Кожен день без відповіді коштує суспільству життя своїх співгромадян, нереалізованих можливостей і втраченого спокою. Це питання ускладнюється іншими, які стали важливими останнім часом, і на які теж нема чітких і впевнених відповідей. Чи Україна може повноцінно розвиватися в неповному складі? Як гарантувати безпеку? Які якості розвивати в наступних поколіннях? Що Україна має дати світові і своїм громадянам? Євроінтеграція – це лише часткова гармонізація з ЄС чи кінцевою метою є вступ в Європейський союз?

Цих питань багато і на них немає простих відповідей. Намагання дати відповідь, у свою чергу, тягне за собою ланцюжок нових питань. Їх десятки, сотні, тисячі, аж доки не доходимо до найбільш фундаментальних. Що таке Україна? Чим вона є? І чим вона не є? З кого і з чого складається Україна? Хто такі українці? Чи українці є тими, ким вони себе вважають?

Відсутність глибоких і цілісних відповідей на ці запитання досі є однією з причин відсутності розвитку. Це розчаровує громадян. Льюїс Керрол в "Алісі в країні див" писав: "Якщо тобі однаково, куди йти, тоді й однаково, яким шляхом" – цитата дуже точно відображає вектори руху України після проголошення незалежності.

Три революції на Майдані – у 1990, 2004 та 2014, здавалося б, кожного разу мали зняти питання. Але прогрес, на який ніби сформульований такий чіткий запит, – не реалізовувався. Частково, бо відповідь "що робити" не була посилена відповіддю "як робити". Частково, тому, що при ближчому розгляді, навіть відповідь "що робити" визначалася більше бажанням, ніж спроможністю.

Ми зібралися у Києві на початку 2012 року. Ми – це майже 20 експертів з різних сфер, які мали в дуже різні знання і підходи. Ядро групи було сформоване в Унівській групі, яка працювала над візією для Львова між 2007 і 2011, започаткувавши новий дискурс майбутнього для міста. Звідти ж взяли методологію та підходи. Групу посилили декілька фахівців з Києва та Сходу України.

Ніхто нікому нічого не платив. Кожен вносив свій час, а деколи навіть гроші – на поїздки, чай-каву-тістечка, фліпчарти чи покупку літератури. Інтелектуальна незалежність була ключовою цінністю.

Ми не хотіли ні грантової, ні спонсорської підтримки, щоб не узалежнити свої думки чиїмись побажаннями. Працювали переважно в Києві. І пошкодували, що попри присутність в групі людей з Криму і Донбасу, так і не провели вже заплановані виїзні засідання в Ялті та Донецьку. Пару разів збиралися у Львові і – завдяки запрошенню МЗС Чехії – у Празі, де дорогий роумінг і фізична відстань допомагали не відволікатися.

На момент заснування групи у 2012 році для експертів було зрозуміло, що режим Януковича приречений. Втім, ніхто не міг знати як саме відбудеться падіння режиму. "Застій" спонукав до роботи – це якраз був добрий час для рефлексування, розмірковування та дискусій. Тому ми вирішили, що принаймні спробуємо відповісти на поставлені запитання.

Перший рік пройшов в тривалих обговореннях методології. Ми шукали пояснення, чому одним суспільствам вдається перейти до стабільності й достатку, а іншим – ні, і який шлях України. Обговоривши і європейський, і євразійський контексти ми вийшли на Світове дослідження цінностей (World Values Survey – WVS ), яке не просто впровадило Україну у світовий контекст, але й помогло зрозуміти логіку змін.

WVS показало – і зробило це не багатому емпіричному матеріалі – що міцність чи крихкість інституцій залежить від культури, яка домінує у суспільстві. Формування навіть часткового розуміння того, як працює зв’язка культури (цінностей) і інститутів (правил) зайняло ще рік роботи і призвело до необхідності кардинально змінити уявлення про місце України на континенті.

Це означало необхідність перегляду великої кількості припущень, які раніше здавалися непорушними. Третій рік нашої роботи пішов на формування бачення – того, до чого ми не просто хочемо, а можемо прийти з тим багажем, який у нас є.

Іншими словами, розроблена візія Несторівської групи не є чиєюсь фантазією чи забаганкою, а реалістичною можливістю, до якої, втім, веде непростий, хоч і здоланий шлях.

Несподіваний ракурс відкрила випадкова зустріч із деканом факультету економіки Московського державного університету Алєксандром Аузаном.

Він очолював подібну групу, яка на замовлення президента Медведєва готувала стратегію модернізації Росії. Аузан і його колеги теж "працювали з цінностями". Але коли до влади повернувся Путін, то взяв шлях на воєнну, а не суспільну модернізацію.

Несторівська ж продовжувала працювати, бо вважала, що замовником є не держава, а українське суспільство, яке прагне і потребує змін.

Щомісячні зустрічі на 4-5 годин були інтенсивними, але не давали досягнути необхідної глибини. Тому раз на кілька місяців ми намагалися зустрітися десь на 3-4 дні, тоді переважно і ставалися прориви. Важливим, можливо, ключовим чинником була академічність і міждисциплінарність. Ми дискутували, аж доки не отримували вичерпних відповідей і аргументів, а кожне питання критикувалося з використанням різних підходів із різних дисциплін.

Коли в однієї з учасниць групи народився син – Нестор – назва для групи прийшла сама собою. Дуже конкретне відчуття відповідальності перед дуже конкретним бенефіціаром всієї роботи додавало наснаги тоді, коли двічі за час роботи опускалися руки. Вперше, коли було відчуття топтання на місці. Вдруге, коли відчуваючи стрес від того, що часу стає обмаль, а готової стратегії нема – в групі стався конфлікт. Та відповідальність за взяте на себе зобов’язання нависала дамоклевим мечем і в 2014 році Несторівська група нарешті вийшла на фінішну пряму.

Україна-2012, коли ми почали роботу, мала перед собою загалом ті самі виклики, що й Україна-2015. Різниця в основному в тому, що найважливіші ризики загострились і стали значно актуальнішими, а частина загроз із потенційних стали реальними.

Попри те, що після Майдану ми нарешті отримали частину відповідей стосовно того, ким ми є, брак безпеки тільки загострився. А це основний чинник, що стримує розвиток, сприяє розкладу та деградації інститутів. Так стається не випадково.

Фундаментальна різниця між світом західним і пострадянським в тому, що перший має вже вирішені безпекові питання і може займатися своїм розвитком, а в другому, контроль якраз і забезпечується постійним утворенням нових небезпек задля відсутності сталого розвитку. Тому відповідь на широкий спектр безпекових питань – перепусткова умова прогресу.

Документ "Договір гідності заради сталого розвитку" – це концептуальний документ.

Він створює рамки, визначає пріоритети та формулює критерії. Але він не дає детальних відповідей і не є планом дій. Це компас, а не докладно вимальована карта.

Деталізація та конкретизація неможлива без солідної академічної та дослідницької основи (її має держава, але використовує для чогось іншого), це домашнє завдання для Несторівської групи на наступні роки. А план дій – це документ значно нижчого рівня. На основі візії формулюються цілі – бажано, щоб у суспільстві був з цього приводу консенсус. Далі політичні сили конкурують між собою або з приводу стратегій досягнення цих цілей, або, якщо щодо стратегії теж є консенсус, то з приводу того, хто краще вмітиме досягнути цих цілей. Отоді, в межах реалізації вже виникають конкретні плани дій, з конкретними позиціями, бюджетами та індикаторами успіху.

Пропонований вашій увазі документ не є висіченим в камені – це перша спроба. За нею буде фахових хвиля відгуків, критики та обговорень, на які ми чекаємо з величезним інтересом. Ми такі самі волонтери, як і десятки, і сотні тисяч наших співгромадян. Ми вкладали свій час в те, що могли зробити краще. Але ми не є істиною в останній інстанції, ми можемо помилятися, щось упускати, а чомусь, навпаки, давати забагато уваги.

Ми чекаємо на появу першої значної зміни – початку широкого обговорення майбутнього.

Слава Україні!

Євген Глібовицький, Ярослав Грицак, для УП

Авторизуйтесь чтобы писать комментарии
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
...В "системі конкурентності" ускладнена "міжлюдська контактність" ...."конкурентність-війна"...Досягнення парадигми можливе через усвідомлення загальнолюдських цінностей ...Те, що з"являється багато бажаючих, поділитись думками в цьому є "позитив", якщо ці думки "без піару" і "конкуренції егоіндивідуальностей"......
IP: 46.219.240.---Marina Boguslavskaya..
" в цей час з`явилося багато бажаючих пропонувати цілій країні своє вузьке бачення національної ідеї" и это просто замечательно. Так и появится общенациональное видение будущей страны. Но для этого кто то же должен представить своё виденье... И пусть этих концепций будет хотя бы несколько. Что бы дискуссия могла идти вокруг каких то конкретных тезисов.
Какая страна нам нужна? Более чем уверен, что нам нужна страна с широкими возможностями для развития, в которой не будет перекосов в плане социальной справедливости, в которой будет устойчивой национальная валюта - гривна; страна с новой парадигмой, которая станет образцом для многих стран мира. Это не фантазия, а результат конкретной разработки, которая в настоящее время предложена для реализации властям. Кликните под моей фамилией и узнайте на моей странице ФБ про инновацию о внедрении национальных инвестиционных денег.
IP: 193.169.80.---Юра2..
Це ви, хлопці, чекаєте. А всі інші працюють над тим, аби хоч якось забезпечити військо, розташувати біженців тощо. Забігаєте наперед, шановні!
IP: 94.244.60.---igor moiseiv ..
"Договір гідності..." -- дуже правильний раціональний проект реформування ірраціональних чинників -- гідності, самовираження та ін. цінностей. ЯК реформувати ірраціональні чинники, автори не знають і тому перекладають відповідальність на "освіту, ЗМІ та релігію". Це ще одна спроба створити "нову людину" і редукувати національну ідею до потреб сьогодення. Пробачте за критику -- я бажаю Вам успіху.
Все комментарии
Дела Майдана. Расследовать нельзя закрыть
Четыре года после Евромайдана: как изменилось видение ЕС украинскими аналитиками
Протекционизм или импорт: как Украине не попасть в ловушку
Как волонтеры усилили державу после Евромайдана, но одновременно и ослабили ее
Все публикации